8.1. «Техногенна цивілізація» як втілення «технічної раціональності»
Етимологічно «техногенна цивілізація» - це цивілізація (=соціальна форма життя, що змінила архаїчні форми та суттєво відрізняється від архаїки - дикунства та варварства - низкою характеристик: суспільним, на противагу статево-віковому, поділом праці та заснованою на цьому соціальною стратифікацією; письмовим, на противагу усному, культурним кодом, наявністю товарно-грошових відносин та інституту держави зі всіма його ознаками та ін.), яка породжується саме технікою: у техногенній цивілізації технічне, точніше - техніко-технологічне середовище так само є необхідною умовою соціокультурного процесу, як і природне.
Ось, власне, «робоче» визначення поняття «техногенная цивілізація», в якому віддзеркалюється її генеза та спрямованість розвитку.Для того, щоб наповнити поняття техногенної цивілізації суто філософським змістом, спробуємо пов’язати його з поняттям «технічної раціональності». Що таке раціональність як ефективна «технічність»?
Знання є одним із засобів обґрунтування діяльності, ширше - життя. Лише будучи співвіднесеним із контекстом конкретних потреб, надій, можливостей та експектацій, знання стає ідеєю - програмою дій для певних соціальні спільнот, дій, до яких залучаються соціальні інститути культури - науки, політики, мистецтва і т.д. Якість знання, що дозволяє діяти ефективно, можна сказати, технологічно - досягати мети з найменшими витратами ресурсів, сил і засобів, - є основою як його власної раціональності, так і раціональності, пов'язаної з ним діяльності у відповідній сфері.
Традиційно розуміється, що раціональність висловлює ідею «зроблености» речі чи явища, як казав Ф. Бекон, їх «прихованого схематизму». Обумовлено це тим, що таке розуміння раціональності сходить до античної ідеї «техне» - вправного штучного перетворення або відтворення (моделювання) дійсності. Завдяки християнському монотеїзму (догмат креаціонизму - створення світу «з нічого» за єдиним задумом) і деїзму ця ідея отримала додаткові імпульси, що і забезпечило передумови стрімкого та бурхливого зльоту науково-технічного прогресу західної цивілізації як цивілізації науко- і техно-генної, тобто породжуваної наукою та технікою.
У цьому плані раціональність збігається з ідеєю ефективності (умовно позначимо: Е) як відповідності:
обраних цілей (Ц) потребам (П) або ціннісним нормам (Ц/П); результату (Р) цілям (Р/Ц);
результату (Р) витратам (В) ресурсів (Р/В).
Якщо результат має бути (а він має бути!) ефективним, тобто Р=Е, ми отримуємо такий символічний запис: Р = Е = (Ц/П х Р/Ц х Р/В). Те, що поняття «перегукуються», виникає не випадково: це свідчить про глибоку фундаментальну спільність управлінських і пізнавальних процесів, що виражається у тому, що обидва процеси обумовлюються практичною діяльністю. Так само як інтегральним виразом ефективності є відношення потреб до наявних можливостей і ресурсів, так й інтегральним вираженням ідеї раціональності, раціональної улаштованості, впорядкованості сущого, є уявлення про ефективну дію, тобто дію, що реалізується і є результативною.
Раціональність як ефективність і конструктивність цілеспрямованої діяльності означає, що розумно і раціонально те, що дозволяє досягти мети, причому оптимальними засобами. Синтез а) ідеї раціональності в дусі античного «техне» з б) ідеєю єдинобожжя і заклав традицію європейської раціональності, яка багато чого дала людству. Вона є визначальною для становлення деїзму, для розвитку науки, освіти, науково-технічного прогресу, ділової активності та менеджменту... Світ, у цілому і в своїх фрагментах, постав зробленим. Тому шлях пізнання є шляхом усвідомлення схематизму цієї зроблености. Безмежне зводиться до кінцевого, фінітного. Від Бога-творця до деїзму і від нього - до людини-інженера, - ось шлях європейської цивілізації.
На цьому заснований зліт західної цивілізації. Але ХХ століття довело, що на цьому шляху - не тільки добробут і процвітання. Екологічні проблеми, ядерна зброя, технічні катастрофи, небезпечні технології, політичне насильство - аж ніяк не побічні витрати, а прямі і непорушні слідства «технічної» ідеї раціональності, котра виправдовує приведення навколишньої дійсності у відповідність із її пізнаною сутністю.
Але чи найголовнішим є те, що «технічна» раціональність категорію відповідальності або взагалі відкидає - як ірраціональну (одночасно відкидаючи і пов'язані з нею ідеї милосердя, совісті, провини, покаяння, сорому і т.д.), або трактує її як відповідальність лише за реалізацію раціональної (= ефективної) ідеї. Цей вид раціональності веде до самодостатності окремих сфер застосування розуму: у науці - до крайнощів сцієнтизму, в мистецтві - до формалістичною естетики, в техніці - до абсурдності самоцільного техніцизму, в політиці - до проявів макіавеллізму. Наслідком абсолютизації такої раціональності є імморалізм, негативні аспекти науково-технічного прогресу, що живлять міологію (=ненависть до розуму та науки), антісцієнтизм і тоталітаризм. Абсолютизація традиції «технічної» або «технологічної» раціональності веде до крайнощів абстрактного раціоналізму, що загрожує самозванством, самодурством розуму й насильством, у тому числі, через прихований примус - через маніпуляції свідомістю (шляхом політтехнологій). Криза світу, який розпадається на самоцільні - такі, що не стикуються між собою - сфери буття, та її зворотній бік - антропологічна криза - багато в чому є наслідком нестримної експансії «технічної» раціональності. Можливо, «найнесподіванішим» стало усвідомлення того, що втрата контролю людини над технічним, що породжує себе самого, теж є наслідком безвідповідальної абсолютизації «технічної» раціональності...
8.2.