Томас Кун: наукові революції та зміна парадигм

Семюель Томас Кун (Kuhn) народився у США в 1922 р. Закінчив­ши фізичний факультет у Гарварді, він 1943 р. отримав ступінь бакалав­ра з фізики, ступінь магістра наук у 1946 р. і, нарешті, докторський ступінь (1949 р.).

Кун зробив лейтмотивом аналізу науки визнання вирішальної ролі співтовариства вчених у формуванні, реалізації, оцінці, розвитку та відсто­юванні наукових відкриттів, методів і способів наукової діяльності. Час, що відокремлює нас від появи роботи "Структура наукових революцій", дозволяє побачити головні особливості та сильні сторони кунівської філо­софії науки, завдяки яким її розповсюдження і вплив виявилися такими значними. До них слід віднести продуктивну вимогу Т Куна встановлю­вати зв'язок філософії науки з її історією, вимогу історичного підходу, що враховує специфіку різних культурних, економічних та соціальних кон­текстів, урахування взаємозв'язку соціальних, психологічних, економіч­них і технічних чинників її розвитку й, нарешті, гостру критику неопози­тивістської філософії науки, а також філософії науки критичного раціона­лізму. Проте для Куна характерні відсутність послідовності в постановці та вирішенні методологічних проблем, внутрішня еклектичність і супе­речність його переконань, їх епістемологічна різнорідність.

У загальному вигляді концепцію науки Т Куна можна сформулюва­ти у вигляді декількох тверджень: 1) початкова допарадигмальна стадія розвитку науки характеризується наявністю різних точок зору, відсутні­стю фундаментальних теорій, загальновизнаних методів і цінностей; 2) потім виникає консенсус членів наукового співтовариства та створюєть­ся єдина парадигма; 3) на її основі здійснюється нормальний розвиток, накопичуються факти, вдосконалюються теорії та методи; 4) у цьому процесі виникають аномальні факти, що призводять до кризи, а потім і до наукової революції; 5) в результаті такої революції виникає нова парадиг­ма.

Оцінюючи згодом свій внесок у філософію і методологію науки, Кун відзначив учення про парадигми, нормальну науку й наукові революції як найважливіші новаторські результати, отримані ним у ході багаторічних досліджень.

Центральне поняття кунівської концептуальної системи - наукова парадигма - є багатозначним, таким, що допускає різноманітність інтер- 38 претацій. Найбільш поширеними виявилися тлумачення парадигми як сукупності фундаментальних теорій, як системи цінностей і як сукуп­ності вирішальних (для даної науки) експериментів, що визначають по­дальше вдосконалення системи дослідницьких методів та зразків діяль­ності.

Це зустрічається у Куна ще в "Коперниканській революції" та якраз у тому сенсі, який згодом став для Куна основним. "Технічні факти і теорії..., - писав Кун, - функціонують швидше як парадигми, ніж як внутрішні корисні куски інформації".

Проте погляди на суть і структуру наукових парадигм зазнали впро­довж чверті століття досить помітних змін. Їх можна розбити на чотири етапи. Перший охоплює період підготовки і написання "Коперниканської революції". На цьому етапі основною одиницею аналізу є поняття науко­вої традиції. Однак уже при розгляді процесу розвитку і кризи птолеме- ївської традиції в астрономії та революційної заміни її коперниканською традицією Кун по суті наділяє це поняття всіма ознаками, які згодом позначатимуться терміном "парадигма". Це, так би мовити, період емб­ріонального розвитку теорії парадигм. Другий етап охоплює створення "Структури наукових революцій" та подальше бурхливе обговорення ідей, що висунуті в цій роботі, у ході якого Куну довелося уточнити цілий ряд первинних характеристик парадигми, що привело до третього етапу - спроби замінити поняття "парадигма" поняттям "дисциплінарна матри­ця". Нарешті, останній, четвертий період знаменується спробою відмо­витися від використання термінів "парадигма" і "дисциплінарна матри­ця", але зберегти їх принциповий зміст як методологічну основу істори- ко-наукових досліджень.

Кун перш за все прагнув створити загальну теоретичну схему історії науки в цілому. Центральним моментом цієї схеми є процес формування парадигм. Система знань, стверджує він, довгий час знаходиться на допарадигмальній стадії. Вона характеризується наявністю численних конкуруючих шкіл, великою різноманітністю методів і поглядів на фунда­ментальні питання науки. Визнання будь-якого факту, експерименту, по­яснення або теорії за зразок означає завершення допарадигмального пе­ріоду і формування нової парадигми. З настанням цього моменту пове­дінка вчених істотно змінюється. Вони перестають обговорювати парадигму і приймають її принципи як загальновизнане й безперечне переконання.

Нова парадигма виконує дві функції: 1) вона забороняє, відсікає всі факти, що не належать до парадигми і не узгоджуються з нею, а також концепції, методи й проблеми; 2) одночасно із цим вона стимулює дослі- 39 дження в певному напрямі, сприяє досягненню консенсусу і пропонує деякі гарантії успіху. Відзначимо, що консенсус щодо основних положень парадигми є найважливішою соціальною характеристикою саме науко­вого співтовариства. На відміну від нього митці, що належать до одного напряму, - не скуті подібним консенсусом і навіть, навпаки, зобов'язані постійно здійснювати радикальні творчі інновації, які в науці можливі лише в період зміни парадигм.

Група вчених, що прийняли дану парадигму, втрачає статус диле­тантів і перетворюється на професійне співтовариство. Але допарадиг- мальний період не завжди закінчується створенням парадигми. Сам Кун сумнівається в можливості її існування, наприклад у соціології.

Підкреслюючи, що парадигму в жодному випадку не слід ідентифі­кувати з поняттям "теорія" або "метод", Кун указує два основні значення цього поняття. Перше з них - сукупність деяких установок, переконань, прийомів і знань, якими керується наукове співтовариство.

Неважко помітити, що парадигма у другому сенсі виступає складо­вою частиною парадигми в першому сенсі. Для того щоб уникнути тер­мінологічної плутанини, Кун пропонує замінити поняття "парадигма", що вживається в першому сенсі, терміном "дисциплінарна матриця". Така матриця включає в себе ряд елементів. Перший - символічні узагаль­нення, які мають суто формальний характер або легко формалізуються. Наприклад, И=та. Інакше кажучи, це закони й визначення деяких термінів теорії, виражених у "потужному апараті" логічних і математичних фор­мул. З його допомогою записуються і транслюються в рамках даної матриці основні закони, гіпотези та емпіричні дані. Члени інших співтова­риств можуть користуватися даними символічними узагальненнями лише як "іноземці", що використовують чужу мову.

Другий елемент Кун називає метафізичною парадигмою або мета­фізичним компонентом парадигми. Метафізичні частини парадигм зада­ють спосіб тлумачення універсума. Це, зокрема, такі загальновизнані приписи, як "теплота є кінетичною енергію", "всі явища існують завдяки взаємодії атомів" і т. п. Аналіз ряду його робіт 70-80-х років дозволяє розглядати цей елемент матриці як систему методологічних і навіть філо­софських принципів, які використовуються для обґрунтування різних ев­ристичних прийомів. Оскільки ж дисциплінарна матриця регулює 40

діяльність співтовариства саме в нормальний період розвитку науки, то включення в її склад "метафізичної парадигми", тобто філософської он­тології, є явною поступкою попперіанцям і особливо Лакатосу.

Третій елемент матриці утворюють цінності, якими керуються члени співтовариства. До них можуть відноситися вимоги точності прогнозу, обмеження допустимих помилок, високий ступінь відповідності теорії експерименту і т. под. Ціннісні установки впливають на вибір напряму дослідження. На думку Куна, почуття єдності в співтоваристві вчених- природознавців виникає багато в чому саме завдяки спільності ціннос­тей.

Четвертий елемент матриці - "загальноприйняті зразки", "визнані приклади" вирішення конкретних завдань ("головоломок"), які забезпе­чують функціонування "нормальної науки". Філософ вважав, що розбіж­ності між системами "зразків" більшою мірою, ніж інші види елементів, які становлять дисциплінарну матрицю, визначають структуру науково­го знання. По суті цей елемент, що представляє парадигму в другому сенсі слова, є набором зразків вирішення завдань, які цілком зумовлю­ють усі подальші успіхи членів співтовариства. Вони, на думку Куна, складають стрижень і основу всієї наукової діяльності. Саме у цьому підході він бачить своє справжнє новаторство і відмінність від філософів науки (читай: неопозитивістів), що розглядали як такий стрижень узяті самі по собі теорії та породжувані ними правила. Проте останні разом з апаратом символічних узагальнень засвоюються, на думку Куна, лише в процесі оволодіння зразками вирішення завдань.

Першорядне значення моделей і зразків дослідження було підкрес­лене в працях інших постпозитивістів. Дійсне значення кунівської інно­вації, пов'язаної з введенням концепції дисциплінарних матриць, полягає у висуненні на перший план зразків діяльності як стрижня всіх парадиг- мальних механізмів наукового співтовариства. У зв'язку із цим виникає принципово важливе питання, як засвоюються і транслюються існуючі зразки всередині відповідних соціумів. Відповідь на нього дає кунівська концепція ролі підручника і навчання в рамках пануючої парадигми.

Підручник задає еталони, що формують нормальну науку, та є го­ловним носієм і виразником парадигми. За допомогою підручників готу­ються наукові кадри, які утворюють співтовариство, що працює на ос­нові даної парадигми. У підручнику наука розглядається як деяка логіч­на, лінійна послідовність теорій, методів та фактів. Наука, представлена в підручнику, виглядає лінійною, кумулятивною, несуперечливою, а тому і вкрай спрощеною. Факти і теорії, що не ввійшли до підручника внаслі- 41

Вступ до філософії науки док того, що вони не відповідають новітній парадигмі, ігноруються або оцінюються як ненаукові. Унаслідок цього спотворюється й історія на­уки. При такому погляді минуле виступає як суцільний ланцюг доцільних відкриттів, що повністю акумулюються сучасною наукою.

Багато дослідників вважали, що серцевину кунівського вчення утво­рює концепція наукових революцій. Проте сам Кун набагато більшу ува­гу приділяв розвитку та обґрунтуванню теорії нормальної науки.

Головний докір, який висувався Поппером проти Куна і його при­хильників, полягав у тому, що справжній прогрес науки полягає в появі принципово нових знань. Це можливо лише на основі постійної фальси­фікації теорій, що вже існують, і такого ж постійного висунення великої кількості альтернативних теорій та гіпотез. Нормальна наука, на думку попперіанців, не здатна на такий прогрес. Суть же заперечень Куна по­лягає перш за все у вказівці на те, що попперівський фальсифікаціонізм як основний і навіть єдиний механізм прогресу не відповідає реальній історії науки. Якщо вже шукати таку відповідність, говорить Кун, то її слід шукати швидше в розвитку філософії та мистецтва. Для підтвер­дження він звертається до епохи Ренесансу. Тут найвиразніше помітно, що прогрес у філософії та мистецтві пов'язаний з введенням принципово нової художницької техніки, нових ідей і відкиданням старих штампів. Без такого безперервного відкидання не було б і успіху мислителів та митців Ренесансу. У науці, стверджує Кун, справа йде інакше. Попперів- ська методологія в цілому виявляється застосовною лише тоді, коли при вирішенні головоломок зустрічаються з принциповими труднощами.

Наукові революції та їх внутрішня структура можуть бути зрозумілі й оцінені лише по відношенню до нормальної науки, в якій Кун бачить специфічну ознаку наукової діяльності, оскільки революційні зміни влас­тиві й іншим формам людської діяльності, тоді як нормальна стадія ха­рактерна саме для науки. Розглянемо тепер цю стадію розвитку науки докладніше.

Суть нормальної науки, згідно з Куном, вичерпується трьома вида­ми діяльності: експлікацією і переформулюванням парадигми, вдоскона­ленням та уточненням теорій, що виникають на її основі, й, нарешті, екс­периментальними пошуками нових фактів та їх уточненням.

Крім удосконалення парадигми вчені зайняті двома видами діяль­ності. Один з них полягає в підвищенні кількісних характеристик і уточ­ненні фактів, пошуках нових фактів, передбачених теорією, та досягненні повнішої узгодженості між теорією і фактами. Інший полягає у вдоскона­ленні існуючих теорій і створенні нових теорій, дозволених парадигмою. Принципово ж нові теорії прихильниками пануючої парадигми сприйма­ються негативно. Цей науковий консерватизм є гарантією консенсусу. 42

Найважливіша відмінна риса нормальної науки полягає, згідно з Ку­ном, у тому, що на цій стадії вчені не прагнуть до великих відкриттів. "При ближчому розгляді цієї діяльності... складається враження, ніби то природу намагаються втиснути в парадигму, як у заздалегідь збиту й досить тісну коробку. Мета нормальної науки ні в якій мірі не вимагає передбачення нових видів явищ: явища, які не вміщаються в цю коробку, часто взагалі упускаються з виду. Вчені в ході нормальної науки не став­лять собі за мету створення нових теорій, зазвичай до того ж вони не­терпимі й до створення таких теорій іншими." Парадигма детермінує тип завдань, що вирішуються нормальною наукою, і не допускає ради­кальних відкриттів, що можуть привести до виникнення нової парадиг­ми. Правда, ця детермінація не є повною і залишає деяку міру свободи для винахідництва й творчої діяльності. Ця діяльність і є вирішенням головоломок.

Головоломка - одна з основних одиниць кунівського аналізу. Вона є особливим типом завдань, ніби підказаних і регламентованих парадиг­мою. Вирішення головоломок здійснюється за певними правилами і при певних обмеженнях, також продиктованих парадигмою. Саме тому па­радигма дає гарантію того, що головоломка може бути вирішена. Уточ­нення фактів, пошуки нових фактів, досягнення їх повнішого пояснення та узгодження з теорією - все це законно лише в тій мірі, в якій служить вирішенню головоломок.

Характеризуючи розвиток науки в цілому, Кун неодноразово підкрес­лював, як це робили й інші постпозитивісти, певний вплив на неї з боку філософії. Він найбільш помітний у періоди криз і наукових революцій. У періоди ж нормального розвитку цей вплив мінімальний, оскільки вчені, зайняті вирішенням головоломок, не потребують метафізичних устано­вок і передумов.

Кун далі показує, що, здійснюючи парадигмальну діяльність і чека­ючи ніби на "передбачені" парадигмою факти, вчений іноді виявляє щось несподіване. Це несподіване за його термінологією і є науковою анома­лією.

Згідно з позицією Куна, вчені що дотримуються парадигми, шука­ють лише нові сфери її застосування до заздалегідь передбачених фактів. Проте оскільки зовсім не всі подібні факти об'єктивно існують, тому вже власне емпіричне виявлення їх є відкриттям. Його увага зосереджена в першу чергу на виникненні наукових аномалій, що приводять до науко­вих відкриттів. У зв'язку із цим можна виділити три важливі моменти. Перший пов'язаний дійсно із цінним спостереженням: більшість "звичай­них" і революційних аномалій виникає відповідно до правил і зразків діяль­ності, які випливають з даної парадигми. Другий момент полягає в кон- 43

Вступ до філософії науки статації того, що стандартна парадигмальна діяльність може приводити до абсолютно непередбачених результатів. І нарешті третій момент - відкриття аномального факту є не точкою, не миттєвим осяянням, а три­валим і украй складним процесом. Коли аномальність відкриття усві­домлюється, наступає етап пошуку радикальних рішень, причому дуже довго вчені намагаються здійснити його в рамках старої парадигми. Відкриття аномального факту є процесом, початок якого пов'язано з праг­ненням зберегти стару парадигму, а завершення знаменується перехо­дом до нової. Увесь цей період ніби нагадує епоху допарадигмального розвитку, коли жодне з рішень не покоїться на міцному парадигмальному фундаменті, не є авторитарно привілейованим і безперечним для всіх членів співтовариства.

Ці відкриття впритул підводять до наукових криз і екстраординарної науки. За Куном саме криза - необхідна умова розвитку науки. Проте сенс зовсім не зводиться до простого виявлення аномальних фактів. Лише небагато з них приводять до справжньої кризи і подальшої зміни пара­дигми. Сама по собі аномалія не веде автоматично до руйнування ста­рої парадигми. Аномалія, стверджує Кун, зовсім ще не контрприклад, що миттєво скидає стару теорію.

Зрозуміло лише одне: в період кризи розвивається екстраординарна наука, яка вже не підкоряється правилам старої парадигми і ще не підпа­дає під правила нової парадигми, що не сформувалася. "Будь-яка криза починається із сумніву в парадигмі та подальшого розхитування правил нормального дослідження. У цьому відношенні дослідження під час кри­зи має дуже багато схожого з дослідженням у допарадигмальний пері­од". У період екстраординарної науки відбувається виявлення і посилюєть­ся обґрунтування, пов'язане з епістемологічним аналізом тих правил, стандартів і методів, які приймалися в епоху нормальної науки як самі собою зрозумілі, але в період кризи почали піддаватися сумніву. Саме тому криза характеризується безліччю нових підходів, свого роду твор­чим бумом. Він, як правило, тісно пов'язаний зі зростанням уваги вчених до філософських проблем, точніше, до можливості філософського вирі­шення наукових проблем. Нормальна наука, наполягає Кун, чужа творчій філософії, в період же кризи інтерес до філософії різко зростає. Тому по­долання кризи означає згасання інтересу до філософії. Відмова від екст­раординарної, тобто позапарадигмальної, стадії знаменується переходом до нової парадигми і відповідної їй нормальної стадії розвитку науки.

Хоча сам Кун вважав "нормальність" найбільш специфічною особ­ливістю наукової діяльності, всесвітню популярність принесла йому тео­рія наукових революцій. Революція в науці виступає як завершення кризи, породженої відкриттям фундаментального аномального факту.

44

Суть наукових революцій полягає у виникненні нових парадигм, які якісно відрізняються від колишніх і повністю з ними несумірних. Нові парадигми є некумулятивними. Це означає, що вони не тільки включа­ють у себе принципово нові проблеми, методи, оцінки, критерії, стандар­ти і цінності, але й абсолютно по-новому представляють картину ви­вчення природи або її фрагментів. Ось що із цього приводу пише сам Кун: "Наукові революції розглядаються тут як такі некумулятивні епізоди роз­витку науки, під час яких стара парадигма заміщається цілком або час­тково новою парадигмою, несумірною зі старою". Цю некумулятивність парадигм він обґрунтовує широкою аналогією наукових і політичних ре­волюцій. І в тому, і в іншому випадку прихильники нового способу життя, нової організації все одно, чи йде мова про науку або політичну владу, оперують не логічними доказами, а переконаннями, віруваннями, групо­вою згодою. "Подібно до вибору між конкуруючими політичними інсти­тутами, - стверджує Кун, - вибір між конкуруючими парадигмами вияв­ляється вибором між несумірними моделями життя співтовариства".

Виникнення нової парадигми означає корінні некумулятивні зміни в двох типах знань. До першого відносять знання, які, за словами Куна, суттєві для самої науки. Це перш за все знання про певні методи дослі­дження, стандарти експериментальної і теоретичної діяльності, критерії науковості та певні цінності. До другого типу належать знання, суттєві для розуміння природи, тобто знання про будову світу або тих фрагментів природи, які розглядаються наукою.

Відкриття, що здійснюються в рамках прийнятих парадигм, не по­рушують кумулятивності й спадкоємності знань. Навпаки, відкриття, що знаменують перехід від однієї парадигми до іншої, є згідно з Куном рево­люційними і приводять до несумірних систем знань. У "Коперниканській революції" цей процес зображається як руйнування традицій і створення принципово нових теоретичних схем. Їх створення пов'язане зі всеосяж­ними релігійними, культурними, соціально-політичними і техніко-еконо- мічними трансформаціями. Ренесансний світогляд, великі географічні відкриття, могутні суспільно-політичні рухи були не тільки умовою і передумовою коперниканської революції, але й самі асимілювали її як теоретичну основу глибоких світоглядних перетворень. Коперник і його геліоцентрична система - лише початок цілої серії астрономічних відкрит­тів, пов'язаних зі створенням нової онтології, методології, а також методи­ки спостережень та обчислювальної техніки. Почата Коперником усупе­реч його власній волі та намірам революція виявилася розтягнутою на декілька десятиліть. Вона завершується працями Кеплера й Галілея, а її значення як в світоглядному, так і в науковому плані усвідомлюється, осмислюється та визнається як загальноприйнятий результат аж до се- 45

редини XVII ст. Підсумок цього усвідомлення, як стверджує Кун у "Структурі наукових революцій", полягає в створенні принципово нової парадигми, яка за всіма параметрами відрізняється від птолемеївської.

1. Революційні відкриття є тривалим і складним процесом.

2. У ході цього процесу виділяються етапи адаптації до старого, вве­дення нових ідей, понять і теорій, поступового усвідомлення їх принципо­вої новизни, остаточного розриву з колишньою системою знання.

3. Створення нової системи знань приводить до виникнення нового співтовариства вчених із властивими йому новим баченням світу, про­блемами і методами їх вирішення.

При переході до нової парадигми вчений ніби переселяється в інший світ, в якому діють не тільки інші зразки інтелектуальної та експеримен­тальної поведінки, але і нова система чуттєвого сприйняття. Проводячи аналогію з умовною картиною, яка складається з переплетених ліній, Кун стверджує, що те, що раніше сприймалося як качка, тепер сприймається як кролик. У "Структурі наукових революцій" він говорить, що вчені до й після зміни парадигм абсолютно по-різному сприймають і бачать світ. Там, де схоласти бачили вантаж, що розгойдується на ланцюжку, Галілей бачив маятник. Сам факт прихильності до коперниканської па­радигми дозволив інакше побачити небесні тіла та як наслідок цього відкрити планету Уран і ряд інших дрібних планет.

Будучи крупним знавцем історії науки, Кун зробив немало важливих спостережень, що відносяться до її розвитку. Його ідеї наукових рево­люцій, парадигм і нормальної науки стимулювали цілу низку спеціальних досліджень, що проводилися в різних країнах, і бурхливий потік публі­кацій, в яких обговорювалися, аналізувалися та уточнювалися пов'язані із цими ідеями підходи й альтернативні концепції.