ВСТУП
Текстовий виклад будь-якої просунутої системи знання з царини сучасних математичних або природничих наук, крім слів, здавна притаманних рідній мові або запозичених з іноземних мов, містить ще багато спеціальних знаків, символів, індексів, акронімів, позначень, найменувань, графіків, таблиць, діаграм, схем, малюнків.
У деяких системах гуманітарного та соціального знання, наприклад в археології, антропології, музикознавстві, архітектурі (як науці проектування будівництва споруд різного призначення та їх систем), у ролі природних і штучних позначок використовуються також матеріальні фрагменти, світлини, декорації, макети, ноти тощо. Вони виконують роль назв, тобто різного штибу іменувань (імен) позначених ними сутностей. Походження таких символів є надзвичайно цікавим і занурює дослідників у соціальну історію людства1 та, навіть, у біологічну його передісторію2.У більшості систем гуманітарного та соціального знання для репрезентації досліджуваних ними реалій здебільшого використовуються назви, які запозичені зі звичайної мови. Іноді до них для надання позірної науковості додаються відповідні синоніми, які походять з іноземних мов. Раніше переважали латинізми, зараз
англіцизми, а у філософських працях, орієнтованих на континентальну філософію, часто-густо трапляються германізми та галліцизми. Навколо їхнього адекватного перекладу українською досі тривають жваві обговорення. Певним паліативом є «фонетичний переклад» цих запозичень, як це відбулося з такими назвами як «парадигма», «деконструкція» та «пастиш».
Представники сучасної філософії науки та семіотики звертають увагу переважно на ті назви, які здогадно іменують реалії (об’єкти з предметної галузі науки та їх атрибути), зовнішні до системи знання. Ці назви несуть потенційне онтичне навантаження й у цьому сенсі не вважаються пустими. Проте, як легко переконатися, звернувшись до публікацій з математичних та природничих наук, такими назвами та їхніми знаковими еквівалентами (наприклад, назва «маса» замінюється на знак «т», а назва «електрон» — на знак «є») не вичерпується називний резервуар, з якого запозичує матеріал індивідуальний або колективний автор чи-то користувач, які діють у межах будь-якої релевантної системи наукового знання.
Не буде перебільшенням стверджувати, що чим вище ступінь розвитку системи знання, тим більше в ній з’являється елементів, структур і підсистем та відповідно їхніх назв, які їх позначають. Виникають природні запитання щодо функціональних характеристик назв, які не мають прямого онтологічного навантаження. Спочатку вони виникли у межах неопозитивістської філософії науки3 при розгляді систем наукового знання у зв’язку з проблемою так званих теоретичних термінів (понять), які позначають те, що не спостерігається. Чи є такі назви тимчасовим артефактом або необхідним чинником розвитку та застосування систем знання? Для обґрунтованих відповідей на ці питання бажано мати розгорнуту та детальну реконструкцію побудови систем наукового знання. Зрозуміло, що, якщо деякі зі складників системи знання нерепрезентовані в її реконструкції, то це автоматично означає відсутність у ній їх назв. Більш того, у відносно повній та деталізованій реконструкції бажано фіксувати не лише загальний тип складників (наприклад, понять проблем або моделей), а й розрізняти їх підтипи (наприклад, поняття досліджуваних реалій, поняття їх атрибутів, поняття процесів, які відбуваються з реаліями тощо).
Потрібно також розглядати наукові назви не самі по собі, а як елементи систем наукового знання, що пов’язані з іншими їхніми елементами. Зауважимо, що самі по собі фонеми або літери абетки буденної мови є матеріалом для утворення слів як її мінімально значимих одиниць і в різних мовах вони на свій копил виконують функції конструювання цих одиниць. Ми тут абстрагуємося від того, що кожна природна мова використовує різні фонеми, внаслідок чого навіть однакові за формою літери звучать по-різному в різних мовах. Це стосується не тільки «визнаних» мов, а й діалектів. Аналогічно, наукові назви є субстанцією для утворення значимих та продуктивних структур систем наукового знання. Вони, до речі, теж можуть сприйматися по-різному в різних системах знання, або при їхньому неоднаковому тлумаченні (таким чином можуть виникати різні «діалекти», які інколи утворюють «мови»4).
В будь-якому разі філософський аналіз функцій та ознак наукових назв має їх тлумачити через їхню роль у системах наукового знання. Це вчергове пояснює необхідність розгляду будови систем наукового знання.На підставі полісистемної реконструкції5 просунутих систем наукового знання[7] подамо розгорнуту типологію їх складників і відповідних назв та виокремимо функції, які назви в них виконують. У першому наближенні обсяг поняття «назва» включає поняття «знак» як цілісне, атомарне утворення. Кожний знак потенційно є назвою, тоді як не кожна назва є знаком. Проте багато того, що семіотика зазначає про знаки, може бути сит дгапо заііз застосовано й до назв. Це спонукає дати стислий огляд тих напра- цювань семіотики, які, на нашу думку, є релевантними до аналізу місця, типів та функцій назв у системах наукового знання.
Один із засновників семіотики Чарльз Пірс6, хімік за освітою, виокремив три головних типи знаків: ікона, індекс, символ. Однак, як зазначають мовознавці, які проаналізували його головні праці, запропонованій ним термінології притаманна багатозначність. Вона полягає в тому, що в різних його працях подано різне тлумачення відповідних понять і що ці тлумачення змінювались під час його наукового життя[8] [9]. Тому ми вирішили вживати слово «назва» як максимально узагальнювальний термін, вважаючи, що його ознакою є припущення — він щось позначає. Залежно від того, яка лінгвістична природа (окрема літера, комбінація літер, слово, словосполучення, речення, текст тощо) назви та до яких мов (природних/буденних, візуальних, математичних, конкретно-наукових тощо) вона належить, має сенс виокремлювати різні типи назв. 4.2.