НАУКА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ЧАСТИНА СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ

Наука, як соціальний інститут, метою якого є отримання ново­го знання про людину та її оточення із наступним його застосуван­ням для задоволення індивідуальних і суспільних потреб, виникає на певному рівні розвитку культури⁷.

Отже, наука виникає лише за певних сприятливих соціальних умов. Але й наука вростає в культуру, створюючи для неї світо­глядне та економічне підґрунтя, стаючи її невід’ємною частиною. Сучасна культура настільки пронизана наукою, що неможливо уявити існування модерного суспільства без новітніх наукових до­сягнень та заснованих на них високотехнологічних засобів, ма­шин і гаджетів. Наука безпосередньо впливає на всі сфери куль­тури. Наприклад, технічні засоби всіх сучасних ЗМІ є матеріаль­ним втіленням електродинаміки, оптики, квантової механіки, ін­форматики, фізики конденсованих середовищ, теорії відноснос­ті тощо. Водночас і сама наука змінюється під впливом розвитку власної ідейно-матеріальної бази: полегшуються, прискорюються та покращуються обмін, засвоєння та обговорення новітньої ін­формації, долаються комунікаційні бар’єри між науковцями, стає традиційним організація дистанційного навчання та дистанцій­них конференцій, суттєво зменшується час, грошові, матеріальні та фізіологічні ресурси, необхідні для технічної підготовки науко­вих публікацій¹⁰ тощо.

При всій великій кількості сучасних культурологічних, ан­тропологічних, філософських, логічних та лінгвістичних праць, присвячених історії та сучасному стану семіотики¹¹, відносно не­численними є праці, які аналізують семіотичні аспекти окремих наук¹². На цьому тлі виділяється низка публікацій з біосеміотики та зоосеміотики¹³. Проте практично всі науково-центровані пра­ці з семіотики розглядають окремі науки переважно із загальної точки зору, не занурюючись у функціонування назв в їх системах знання. В тих нечастих випадках, коли це має місце, автори вихо­дять з вельми обмежених уявлень про системи наукового знання, що не дає можливості виокремити всі типи назв, які використо­вуються в реальних системах наукового знання (див. далі). Саме останні й утворюють простір, у якому назви виконують свою ви­значальну функцію — створювати репрезентативні та комуніка­ційні умови для отримування нового знання про відповідні пред­метні галузі.

У тих працях, де ці питання ставляться та обговорюються, по­шук відповідей обмежується загальними уявленнями про специ­фіку різних наук та майже ніколи не ґрунтується на аналізі роз­роблених в них конкретних систем знання. Однак саме останні є природним середовищем для виникнення, існування, еволюції та удосконалення вельми різних за типами та призначеннями систем знаків і назв. Інколи навіть здається, що вживання різного шти- бу назв та знаків настільки притаманне математичним та природ­ничим наукам (принаймні), що на нього не звертають увагу точ­нісінько так, як за нормальних атмосферних умов людина не за­мислюється про те, що вона дихає повітрям, насиченим киснем.

Якщо звернутися до такого головного продукту науки як знан­ня, то у філософії науки чільна увага приділяється його логіч­ному, організаційному, концептуальному, категоріальному, гра­матичному, прагматичному та семантичному аспектам. Між тим будь-який з них не може бути реалізованим без різноманітних назв, зокрема знаків. Вони виступають як своєрідні неподільні почуттєві атоми наукового знання, комбінування та перетворен­ня яких є необхідною умовою його існування, своєрідною почут­тєвою субстанцією, за допомогою якої утворюється, проявляєть­ся та фіксується знання про будь-який об’єкт. Ця називна суб­станція у всіх її різновидах є єдиною, яка здатна репрезентува­ти інтерсуб’єктний та об’єктивний зміст і сенс наукового знання і зробити його доступним ментальній обробці мисленням не тіль­ки його творців, а й їхніх колег.

4.3.