Засади натурфілософських концепцій походження й сутності живого в добу Античності

З давніх-давен перед людиною поставало питання: звідки походить жива природа? Живе здавалось абсолютно доцільним і гармонійним. Але яким чином могла з'явитися така досконалість? Відповіді на ці запитання, що виникали в людини, залежали від рівня розвитку циві­лізації, домінуючих форм суспільної свідомості, розвитку науки.

Тому уявлення про сутність і походження живого в різні історичні ча­си формувалися на різних засадах, виходячи з різних форм знання. Відповідно підґрунтям - структурним і світоглядним - цих відповідей на певних етапах людської культури та пізнання світу були міфологія, релі­гія, філософія, наука. Аналіз розуміння сутності живого, що представле­ний у джерелах з методології науки й охоплює вивчення цієї проблеми з доби Античності й до кінця XX ст., дозволяє уявити таку картину.

Міфологія та давня релігія пов'язували виникнення життя, його доцільність, зв'язки та відношення біологічного світу з творчими си­лами богів. Але зі стародавніх часів формувалися підстави для пошу­ку пояснення сутності та походження живого в особливостях і мож­ливостях самої природи.

Античність для нас становить синкретичну - нерозчленовану - сукупність знань про природу. Вона існувала в межах натурфілософії - системи філософії природи. Натурфілософія поєднувала уявлення про неживу природу та органічний світ, включаючи в себе тогочасну ботаніку та зоологію як описові знання, а медицину, агрономію - як прикладні. Лідером життєзнавства на той час була зоологія, яка ви­значалась як наука про живе.

Натурфілософські погляди та ідеї репрезентують для сучасного до­слідника живого цілу низку цікавих міркувань, що дозволяють гово­рити про надзвичайну глибину розуміння специфіки живого, його особливості як у біологічному, так і у філософському смислі. Так, на пояснення сутності живого в Античності суттєвим чином вплинули світоглядні орієнтири концепції самозародження живого з різних ма­теріальних утворень (скажімо, з ґрунту).

Таку думку обґрунтовував, наприклад, Емпедокл. Він вважав, що спочатку з'явились окремі частини та органи тварин. Потім вони по­єднувались в цілісний організм. Поєднання частин забезпечувала "си­ла любові". Але внаслідок об'єднання з'являлись як гармонійні, життє-

здатні, так і негармонійні, нежиттєздатні форми живого. Останні ро­зпадалися під дією ворожих сил.

Думку про самозародження життя поділяв і Арістотель. Проте спе­цифіку живого, його відмінність від неживого він пояснював інакше. Стародавній філософ вважав, що живе від неживого відрізняється тим, що має душу - "ентелехію". Суттєвими ознаки життя, за Арісто- телем, є харчування, зростання й старіння. їх причиною є принцип, який має мету "в самому собі". Це і є ентелехія - цільова причина іс­нування живого.

Арістотель є визначною постаттю для біології ще й тому, що він за­пропонував першу в історії науки класифікацію тваринного світу. У філософському сенсі дуже важливим є міркування Арістотеля про ба- гатоякісність життя: одне життя притаманне тваринам, інше - рос­линам. Оскільки життя є багатоманітним, багатоякісним, то його ви­значення має вказувати як на загальне, так і на особливе в життєвій формі, окреслювати як даність об'єкта, так і його причину. Тому, вва­жав Арістотель, про життя можна вести мову принаймні тоді, коли в нього є хоча б одна з таких ознак: розум, відчуття, рух і спокій у про­сторі, а також рух у розумінні споживання, занепаду та зростання. Про рослини можна говорити, коли є щонайменше зростання. За на­явності ж відчуттів ми вже маємо справу з тваринами.

Отже, за Арістотелем, сутність живого - ентелехія, самодостатня при­чина існування живого, що визначає його доцільність та особливості.

У такій тракговці сутності живого виявилась традиція, закладена філософією Платона. Згідно з його поглядами, першооснова світу вза­галі та живого зокрема - це ідеї. Вони "деміург", творець живого. Причому Платон вважав, що життя виникло на Землі лише з появою людського роду.

Протилежні філософські міркування про походження й сутність живого було обґрунтовано Левкіппом, Демократом, Лукрецієм Ка- ром. Світоглядною основою обґрунтування природного походження живого була концепція атомізму. Атоми розумілись як найменші ча­стинки речовини, що відрізняються якісно, а також швидкістю й траєкторією свого руху. Різні їхні комбінації, на думку Демокрита, і породжували якісно різноманітні предмети, в тому числі й живі фо­рми. Відповідно, науковий шлях пізнання живого пов'язували з ви­вченням механічного руху атомів. Демокрит вважав, що можна по­яснити всі властивості живого, виходячи з механічного руху атомів. Отже, в той період сформувалася така методологічна засада пізнан­ня сутності живого: предмет вважається пізнаним, коли він редуко­ваний до атомів та їхніх комбінацій. У певному розумінні, ця було вихідною точкою редукціонізму.

Демокрит також поділяв ідею про самозародження життя. Причи­ною його він вважав суто природні фактори - тепло й вологу. На ду­мку філософа, спочатку виникли земноводні тварини, потім такі, що живуть на суходолі. Причому види живих істот постійно змінювались. Поступово, коли природа випробувала багато форм тваринних орга­нізмів, з'явилась людина.

3.3.3.