Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія

Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світо­гляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання.

На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфо­логічної свідомості був її синкретизм -"злиття всього з усім”; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою і іілісності, якадля іншихформ свідомості постає майже неможливою. Окрім того міф для носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи роз­повіддю, а самоюреальиістю, тобто міф мав таку характеристику, яку в де- яких'видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки” (або “екрану”): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати.

Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можли- II ю дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до про- iiiiкнення в особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб за володіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та і ісдоторканими із покоління у покоління.

Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини з природою: дав­ня людина поставала майже органічною частиною природ­них процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та вла­стивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у при­родних явищах наміри, бажання, прагнення.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала на природу, до певної міри змінювала її. Між люди­ною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речец та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи.

- Сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними, називають сферою соціїмьно-культурних процесів.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяль­ності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як будь-які соціально вироблені способи та проце­дури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мислен­ням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксо­вані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із по­явою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідо­мість починає руйнуватися.

Міф розкладається, й із нього виділяється ціла низка напря­мів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивіліза- ційно розвинених суспільств.

Всі ці напрями духовної діяльності зберігають свою певну і первинну спорідненість із міфологією, тобто всі вони праг­нуть до того, щоб репрезентувати реальність, проте вони втрачають вихіднівластивості міфу, стають внутрішньо ди­ференційованими та частковими.

Внаслідок того масова суспільна свідомість час від часу від­чуває своєрідну ностальгію за міфологією, її цілісністю, іі спорідненістю із людськими мріями, бажаннями, за міфологі­чною одухотвореністю та обжитістю світу. Наприклад, своє­рідний "міфологічний ренесанс" Європа пережила у ХХ ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його техні­зації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями, живими пристрастями.

' · Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія ви­

никла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною іТ виділення постало формування дискурсивно­го, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно розгор­нутого - типу мислення.

Звідси випливають деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом, відмінності, які дають мож­ливість краще зрозуміти особливості філософії.

Міфологічний світогляд і філософія

1.4.