Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греці

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

Натурфілософія - це філософське осмислення природи ("натури" - лат.).Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис", тому таку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною", а філософів цього періоду — "фізиками". Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої людини, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все" Вона й повинна розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - найпершого, або давнього.

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе"). Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624 - 526 pp. до Р. X.).

Від нього до нас дійшло дві тези: " Усе з води" та " Усе має душу". Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 pp.

Третій представник мілетської школи Анаксімен (585 - 525 pp. до Р. X.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору (570 - бл. 500 pp. до Р.Х.). Як Піфагор прийшов до ідеї числа як вихідного виміру всього, що існує?

Якщо виходити з міркувань мілетської школи і | вважати, що "все" є щось "одне", то тоді світ Ц ("все") стає однорідним, тобто постає в одній Піфагор якості; у такому разі відмінності між: речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом.

Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання математичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також: числове співвідношення музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філософія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше назвав себе немудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) на питання "Як?" (Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?", що перебувають в органічній єдності між собою, від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями пізнання (у тому числі й наукового).

На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Доводячи свої думки, Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: Фвогонь, Ъповітря, ^вода і Ъземля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загалом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного: від рухомого, світлого, гарячого вогню — до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія: "Весь цей Космос... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує

та мірами згасає". Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдиного світового закону - "логосу". "Логос" - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, -розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі.

Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей, дістав назву діалектики: "Війна - всьому батько ".

БУДОВА СВІТУ

(За Гераклітом Ефеським)*

Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести да певної його внутрішньої енергетики.

* Елейська школа (за назвою міста Елея). Найвідоміші представники Парменід (540 - 450 pp. до Р.Х.) та Зенон (490 - 430 pp. до Р.Х.). Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише буття є, а небуття узагалі немає". Бо про що б ми не мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет. Отже, усюди є лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, самототожні згодом (у німецького філософа Г.Гегеля) дістали назву метафізичного світобачення, яке за вихідними спрямуваннями протистоїть діалектиці. Парменіда вважають одним із зачинателів метафізики як стилю мислення.

Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда через розроблення оригінальних задач-головоломок ("'апорії'Зенона"), які доводили немислимість руху і змін.

* Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480 -390 pp. до Р.Х.) виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно; край, межа можливого поділу - атом (неподільний); його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує. А. Ейнштейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктивніших в історії науки, бо вона справді дає можливість пояснити багато явищ.

вся природа складається з атомів

атоми мають кількісні властивості і не мають якісних

властивістю атомів є рух

атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження

атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною

* Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483 - 423 pp. до Р.Х.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів {вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування {любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки — у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості (так виникають Космос і всі форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).

* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500 - 428 pp. до Р.Х.), на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, — із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму - Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. акад. В. Вернадський використає термін "ноон" для позначення ноосфери — тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА

Фалес

("усе з води")

Анаксімандр

(початок усього -"апейрон")

Анаксімен

("початок усього повіїря")

Піфагор

(усе подібне до числа або має пропорцію)

Геракліт

(світ є колообіг 4-х стихій; слід думати не лише над тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти)

Елеати Атомізм Еволюціонізм (Парменід, Зенон) Є лише буття, (Демокріт) Ніщо не виникає (Емпедокл) Унаслідок вічно тотожне со бі самому з шчого; поєднання стихій запорука буття світу- атом неподільний, незмінний, неруйнівний та космічних сил світ проходить різні стадц формування

Ноологія

(Анаксагор) Світовий розум упорядковує Космос,

використовуючи "гомеомерії" -частинки, які мають якості всього

♦ Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людського мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційованої проблематики =Ф до диференційованої, від неусвідомленого => до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.