Г. Сковорода. Байки

Байка 1. ПСИ

У селі в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник із очей, і повернувся до двору.

Що це тобі дало? - спитав другий собака.

- У всякому разі не так нудно, - відповів той.

- Але ж не всі, - сказав розумніший, - переїжджі такі, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б і я повинності своєї не залишив, хоч іще з минулої ночі в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути - це річ непогана, а от брехати на кожного - зле.

С и л а.

Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору.

Байка 2. ВОРОНА I ЧИЖ

Неподалець озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й висшвував Чиж. Поблизу нього каркала собі й Ворона та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала:

- Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?

- А чому це ти мене жабою звеш? - спитав Чиж Ворону.

- Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.

- Коли я жаба, - мовив на те Чиж, - тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб'ячий.

С и л а.

Серце і звичаї людські мають свідчити, хто він такий, а не зовнішні якості. Дерево по плодах пізнається...

Байка 4. ГОЛОВА I ТУЛУБ

Тулуб, одягнутий у розкішну, франтовиту, з дорогими прикрасами одіж, величався перед Головою і дорікав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має він.

- Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі тобі обійтися таким малим, як це можу я, - відказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самій пишноті поклали.

Байка 5. ЧИЖ I ЩИГЛИК

Чиж, вилетівши на волю, зустрівся з давнім своїм приятелем Щиглем, і той спитав його:

- Як ти, мій друже, звільнився? Розкажи мені!

- Дивом, - відповів полонянин.

- А скільки хочеш грошей за всіх?

- Двадцять п'ять карбованців, - відповів той.

Турок, не кажучи й слова, заплатив гроші, звелів подавати собі по клітці й випускав нас на волю, тішачись і задоволено позираючи, як ми розліталися.

- А що ж тебе, - спитав товариш, - замануло в неволю?

- Солодкий харч та гарна клітка, - відповів щасливець, - але тепер, доки житиму, дякуватиму Богові такою пісенькою:

Краще вже сухар з водою, ніж цукор із бідою.

С и л а.

Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.

Байка 6. ГОДИННИКОВІ КОЛЕСА

Колесо годинникової машини спитало у Другого:

- Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?

- Мене, - відповіло Друге, - так зробив мій майстер, і цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.

С и л а.

З різними природними нахилами і життєвий шлях різний.

Одначе всім їм один кінєць - чєсність, мир i любов.

Байка 7. ОРЕЛ ТА СОРОКА

Сорока Орлові мовила:

- Скажи мені, як тобі не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах - чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?..

- Я нізащо б на землю не спустився, - відповів Орел, - коли б плотські потреби не приневолювали мене до того.

- А я нізащо б не відлітала з міста, - сказала Сорока, - коли б Орлом була.

- Я теж так робив би, - мовив Орел, - коли б лише був Сорокою.

С и л а.

Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах...

Байка 9. МУРАШКА ТА СВИНЯ

Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.

- Чи ж багато у тебе хлібного зерна? - спитала з гордовитою посмішкою Свиня.

- В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.

Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Віл.

- Хай буде нам за суддю пан Віл, - проказала Свиня. - Він двадцять з лишком років правив у великій славі судійство, і можна сказати, що він проміж усієї своєї браті наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він досить управний, здається, в латинських диспутах. ї

Віл після таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:

- Оскільки бідна Мурашка тільки одну жменю зерна має, як сама призналася об тім без принуки, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, проти того, у пані Свині в цілий кадуб, в якому жмень є триста з третиною, через те за всіма правилами здорового розрахунку...

- Не те ви рахували, пане Віл, - обірвала його мову Мурашка. - Надіньте окуляри і киньте на рахівницю витрати проти прибутків...

Справа ще більше розпалила суперечку, і її перенесено до вищого суду.

С и л а.

Не мале те, чого досить для прожиття, врешті, це і є статок та багатство.

Байка 10. ДВІ КУРКИ

Випало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.

- I як це ти, сестро, живеш у лісах? - спитала Домашня.

- А точнісінько так, як інші лісові птахи, - відповіла Дика. - Годує мене той самий Бог, що й диких голубів.

- Вони ж літати добре можуть, - проказала господиня.

- Це так, - згодилася Дика, - одначе і я можу літати й цілком задоволена крильми, які мені дано від Бога...

- Ось у те я, сестрице, не можу повірити, - сказала Домосида, - бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.

- Не перечу, - каже Дика, - але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тільки народились, зволите на подвір'ї гній гребти, а я щодень мусила досвідом поповнювати своє літання.

С и л а.

Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вірить, що можуть це інші.

- це одне й те ж. Вона не в знанні самім живе, а в роботі. Знання без діла

- це мука, а діло - без природи. Ось чим різниться зсіспїіа et doctrina.

Байка 11. ВІТЕР ТА ФІЛОСОФ

- А щоб тебе чорт забрав, проклятий!..

- За що мене лаєш, пане Філософе? - спитав Вітер.

- За те, - відповів Мудрець, - що, як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столі й світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю таріль зі стравою, яку я збирався по праці з'їсти...

- Та чи знаєш ти, - сказав Вітер, - хто я такий?

- Ще б пак не знав такого! - вигукнув Філософ. - Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь...

- А коли я, - каже Вітер, - тінь, то є при мені й тіло. Це достеменне

- я тінь, а невидима в мені Божа сила - мов тіло. Як же мені не віяти, коли мене наш всезагальний творець і невидиме всемістиме єство рухає.

- Знаю, - сказав Філософ, - що в тобі є живе єство і воно неповинне, оскільки ти Вітер.

- І я знаю, - каже Дух, - що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох мужичків, з яких один, нахилившись, привітав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її, а другий зробив мені такий же комплімент, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти міг би бути в них головою.

С и л а.

Хто на погоду і врожай сердиться, той заміряється на всетворящого Бога й гордіє...

Байка 13. ОРЕЛ ТА ЧЕРЕПАХА

На похилім до води дубі сидів Орел, а поблизу Черепаха своїй браті проповідувала таке:

- Пропадай воно, оте літання! Покійна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навіки згинула, як видно з переказів, за те, що почала ці гиблої науки вчитися в Орла.

- Слухайно, дурепо! - обірвав її проповідь Орел. - Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Літання ніколи не гірше повзання.

С и л а.

Марнославство і прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкідливіше для них буває, чим вищий стан. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії та янгольського життя.

Байка 14. СОВА ТА ДРІЗД

Тільки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.

- І не злить вас, пані, - спитав Дроздик, - що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?

- Анітрохи, - відповіла та. - Вони й поміж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлості, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чіпають, при тому й афінські громадяни мають мене в пошані.

С и л а.

Ліпше з одним розумним та добрим душею жити в любові та шані, аніж з тисячею дурнів.

Байка 15. ЗМІЯ ТА ЖАБА

У час, коли Змія скинула линовище, її побачила Жаба.

- Бог з вами, пані! - гукнула здивовано. - Відмолоділи! Що за причина? Прошу сказати...

- Я вам залюбки можу порадити, - каже Змія. - Ходіть за мною.

I повела Жабу до тій щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкіру.

- Ну ось, пані Жабо, прошу пролізти крізь цей вузький прохід. А як пролізете - вмент оновитесь, лишивши по цей бік весь непотріб.

- Ти що, хочеш зачавити мене тут? - скрикнула Жаба. - Та хоча б мені і вдалося сюди пролізти, то здерла б я всю шкіру!

- Прошу не гніватись, - відказала Змія. - Окрім цього шляху, годі вам дістатися туди, куди вдалося мені.

С и л а.

Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той і до добра не прийде.

Байка 16. ЖАБИ

Коли висохло озеро, Жаби пострибали шукати собі нового житла.

Нарешті всі вигукнули:

- Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довічним житлом!

І плеснулись разом у нього.

- А я, - сказала одна, - вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють це озеро.

- А навіщо, тітонько? - спитала молоденька Жаба.

- А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в інший бік, а це озеро може, як і попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше калюжі.

С и л а.

Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бідного, але безпечного існування. Який безлік багатіїв щодня перетворюється на жебраків! У цім кораблетопленні єдина лише гавань - ремесло. Найбідніші раби народжуються від предків, що жили в калюжі великих статків. I недаремно Платон сказав: "Усі королі - з рабів, а всі раби походять з королів". Це буває тоді, коли пан усього - час - знищує багатство. А знаємо ж, що всіх наук голова; око й душа - це навчитися жити порядним життям, заснованім на законі віри й Божого страху, як на відправному пункті. Це і є основа й джерело, що породжує струмки цивільних законів.

I є воно каменем для стін тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердість мають у собі для користі всі посади й науки, а вони тримають суспільство у гаразді.

Байка 17. ДВА КОШТОВНІ КАМЕНІ - ДІАМАНТ I СМАРАГД

Високої якості Смарагд, що перебував у славі при королівськім дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:

"Люб'язний друже! Шкодую, що не дбаєш за честь свою і живеш, похований у попєлі. Твоя вартість мєні відома. Вона гідна чесного й поважного місця, але нині ти поді6ний до свічника, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Навіщо це світло, коли воно не дивує і не звеселяє людські погляди? Цього тобі й бажаю, з шанобою - друг твій Смарагд".

"Дорогий друже! - відповідає Діамант. - Наше з видноти світло живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша, чи ж бо честь, завжди лишається всередині нас. Полірувальники не дають її нам, а відкривають. Вона виднотою і людською похвалою не збільшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшується. Лишаюся з такими гадками - твій друг Діамантій".

С и л а.

Ціна і честь - одне і те ж. Хто не має нічого в собі, той прибирає зовнішнього блиску, натягає маску фальшивого діаманта і злодійської монети. Назворот у народі кажуть так: "Зробили Абрама чесним чоловіком". А варто було б казати так: "Засвідчено перед людьми про Абрамову честь". Освіта чи віра Божа, милосердя, великодушність, справедливість, постійність та цнотливість - ось ціна наша й честь! Давня приказка (свідчить): "Дурень шукає місця, а розумного і в кутку видко".

Байка 18. СОБАКА ТА КОБИЛА

Кобила, що привчена була носити поноску, надмірно цим чванилася.Вона смертно ненавиділа Меркурія - так звався вижель, - і, прагнучи його забити, щораз намірялася на нього задніми копитами.

- Чим я завинив, пані Діано? - спитав вижель кобилу. - Чому я вам такий бридкий?

- Негіднику! Тільки я починаю носити при гостях поноску, як ти більше за всіх регочеш. Хіба моє вміння смішне?

- Перепрошую, пані, мене, не ховаюсь у своїм природнім гріху, завжди смішить навіть добре діло, коли воно не дане природою.

- Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невігласе! Хіба не знаєш, що я вчилась у Парижі? І чи тобі втямити те, що вчені кажуть: Ага регйсії naturam? А де і в кого навчався ти?

- Матінко! Коли вас учив славний патер Піфикс, то мене навчав спільний нам отець небесний, давши мені до цього схильність, а схильність принесла бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, але похвальне.

Діана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути собаку, та вижель подався геть.

С и л а.

Без природи - як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутуєшся. Природа - вічнє джерело бажання. Ця ж воля (за при слів'ям) гірша всілякої неволі. Вона тягне до вузького досвіду. Досвід - батько мистецтва, знання та звички. Звідси народились усі науки, книги, і вправності. Цей головний і єдиний учитель навчає птаство літати, а рибу - плавати...

Пані Діана, як надмір навчена, але не досить добророзумна тварина, дозволяє собі протиставлення: Ars регітсй naturam. Але коли немає спорідненості, тоді скажи, що може дати досконале навчання? Слово регйсй означає те саме: веде до досконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить од нього, як плід од свого сімені. Варто знати те, що світлиця без фундаменту та стін покрівлею своею не зможе увінчатися.

Байка 19. НЕТОПИР I ДВОЄ ПТАШАТ - ГОРЛИЦІ ТА ГОЛУБА

Великий підземельний звір, що живе в землі так, як кріт, коротко кажучи, великий Кріт, писав найсолодкомовніше послання до звірів, котрі живуть на землі, і до повітряних птахів. Сила була така:

"Дивуюся із забобону вашого, що в світі знайшли те, чого ніколи ніде нема й не бувало, - хто вам посіяв божевілля, начебто у світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в ділі, визначає закінчення, всолоджує життя, оживлює живність, освічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Що за час? У світі є одна лише тьма, один лише час, а інший час - дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурість є плодовита матір інших недоладностей. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше - пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, товариш світла, вмістилище радості, двері істини... Ото варварство!

Люб'язні мої друзі! Годі тліти у простацтві, скиньмо ярмо забобону, не вірте нічому, доки не візьмете у кулак. Повірте мені: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.

Від дня 18, квітня 1774 року.

З підземельного світу."

Цей лист сподобався багатьом звірам та пташкам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. найбільше вподобав цей догмат Нетопир і, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цією високоштильною філософію.

Але Горличеня сказало:

- Батьки наші кращі за тебе вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.

А Голубеня відповіло:

- Не можу повірити дуросманові. Ти мені й раніше повідав, що сонця на світі нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що всередині у вас недобрий дух.

С и л а.

Світло і тьма, тління і вічність, віра й безчестя складають цей світ і потрібні одне для одного. Хто тьма - хай буде тьмою, а син світла - хай буде світлом. Від плодів їхніх пізнаєте їх.

Байка 20. ВЕРБЛЮД ТА ОЛЕНЬ

Африканський Олень часто живиться зміями. Одного дня, наївшись їх і не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птиці помчав на високі гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потічка каламутну воду.

- Куди поспішаєш, пане Рогачу? - відізвався Верблюд. - Напийся зі мною у цьому струмку.

Олень відповів, що він не може як солодку пити каламутну воду.

- Отож-бо, ваш брат дуже вже ніжний і запанілий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.

- Вірю, - сказав Олень, - але я народився пити найчистішу воду і лише з джерела. Цей потічок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

С и л а.

Біблія - це джерело. Всі людські історії в ній та плотські імена - це бруд і каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з ніздрів потаємну воду нетлінності, про яку писано: "Рада в серці людини - глибока вода, і розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 і 20)"[15]... Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.

Байка 21. ЗОЗУЛЯ ТА КОСИК

Зозуля прилетіла до Чорного Дроздика.

- Чи тобі не нудно? - питає його. - Що робиш?

- Співаю, - відказує Дроздик, - хіба не бачиш?

- Я співаю частіше від тебе, але однаково нудно...

- Та ти ж, пані, тільки й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу і вчу свої діти, а працю полегшую співом.

С и л а.

Багато хто, занедбавши споріднену собі працю, лише співає, п'є та ість. У цім гультяйськім порожнюванні вони терплять їдучішу і більшу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти - не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб бажаніше після відпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свій, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня він працює й відпочиває, і це про нього приказка: "Добрій людині будь-який день свято". Робота наша - це джерело веселощів. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорідненості, хто не є приятелем й вірним і нічого біля неї не любить, той завжди неспокійний і нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона визначає пошуки Божого царства і є головою, світлом та сіллю будь-якого приватного заняття. Навіть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорідненість. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тільки почнеш звертати до нього гадки свої, відразу оживає, і, як прах, розвіяний вітром, зникає біс нудьги та зневіри. Всі ми, усяк добрий чоловік, лише до цього народжені. Щасливий той, хто поєднав любу собі роботу із загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: "Одні живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити".

Байка 22. ГНІЙ ТА ДІАМАНТ

Той самий Гній, у якому в давнину Езопів півень вирив коштовний камінь, дивувався Діаманту й зацікавлено розпитував:

- Скажи мені, будь ласка, чого це тебе так цінять? I за віщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи і є, власне, творець краси й користі, але навіть на дещицю не можу до тебе дорівнятися.

- Сам не знаю, - відповів Діамант. - Я так само, як і ти, - земля, чи навіть гірший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужіль. Але в сухих моїх водах величною красою відбивається полиск сонячного світла, без якого всі твої удобрення стають порожні, а прорості мертві, як каже стародавня приказка: в полі пшениця роком родиться, а не нивою, ні гноєм.

С и л а.

Світські книги, безсумнівно, наповнені великою користю та красою. Коли б вони спитали Біблію: чому перед нею вони й дещиці ті слави не мають і нащо їй створюють вівтарі та храми, "Сама не відаю, - відповіла б вона. - Я складена з тих-таки слів і речень, що й ви, і навіть ще з гірших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалі, чудово сяє невидиме, проте світле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва"...

Байка 23. СОБАКА ТА ВОВК

У Тітира, пастуха, жили Левкон та Фирідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких і серед домашніх звірів. Вовк од заздрості на їхню сдаву вишукав момент і став набиватися до них у друзі.

- Прошу мене любити та жалувати, панове мої, - сказав Вовк із придворною чємністю. - Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите мєні, на вашу ласку, бути третім вашим товаришем, що вважатиму со6і за велику честь.

Потім понарозказував їм про славетних i багатих своїх предків, про модні науки, в яких стараннями батьків був вихований.

- Коли ж, - додав Вовк, - станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цілком схожий на вас обох, а голосом і шерстиною - на пана Фирідама. Є стародавня приказка: Бітііс dudt deus ad sande. В одному лише не криюсь - маю лисячий хвіст, а погляд - вовчий".

Левкон відповів Вовкові, що хоч Тітир на них зовсім не схожий, але є їхнім третім товаришем і що він без Фирідама нічого не починає й не вирішує.

Тоді Фирідам сказав таке:

- Голосом та шерстиною ти справді на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вівці, задоволені вовною й молоком, а ви шкуру дерете і їсте їх замість хліба. Найбільше ж не подобається нам свічадо душі твоєї - хитрий погляд твій, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко від тебе.

С и л а.

I походження, і багатство, і чин, і спорідненість, і тілесне обдарування, і науки безсильні ствердити дружбу. Але серця; в думках узгоджені, й однакова чесність людинолюбної душі, що живе у двох, а то й у трьох тілах, - ось справдешня любов та єдність, про що погляньте на главу 4, вірш 32 у Діях і про що Павло каже: "Нема юдея, ні грека...", "Бо всі ви один у Христі Ісусі..." (До галатів, 111:28).

Байка 24. КРІТ ТА ЛІНКС

За казками, звір Лінкс має настільки гострий зір, що проглядає землю на кілька аршинів. Забачив він якось у землі Крота і почав насміхатися над його сліпотою:

- Коли б ти, мізерна тваринко, мав би мой прозірливості хоч на соту частку, то міг би проникнути навіть крізь центр землі. А натомість усе вимацуєш, сліпий, як ніч без місяця.

- Будь ласка, не вельми хвались, - відповів Кріт. - Зір твій гострий, зате розум зовсім сліпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я - чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мій не менш гострий слух. Можливо, і я давно мав би вже очі, коли б були вони мені потрібні. Віковічна правда блаженної натури ніколи не образить. Вона, рівняючи всі нерівності, гостротою слуху замістила мені силу очей.

С и л а.

Недоумство у багатстві пишається і лається, а в бідності осідає i впадає у відчай. В обох долях воно нещасне. Там біситься, як у вар'ятській гарячці, а тут з ніг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствові Божому і правді його, а гадають, що все на світі визначає талан, як у беззаконнім володінні. Але розпошир, бідна тваринко, зір твій - побачиш, що все робиться за точною правдою та рівністю, і цим заспокоїшся. Коли є в багатстві те, чого немає у злиднях, задумайся - і знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодів, нагородою там - свіжіше повітря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лікарів - менше хворих; менше золота - менше потреб; менше ремесел - менше розтратників; менше наук — менше дурнів; менше прав - менше беззаконня; менше зброї - менше воєн; менше кухарів - менше зіпсованого смаку; менше честі - менше страху; менше солодощів - менше суму; менше слави - менше неслави; менше друзів - менше ворогів; менше здоров'я - менше пристрастей. Століття і століття, країна й країна, народ і народ, місто й село, юність і старість, хворість і здоров'я, смерть і життя, ніч і день, зима й літо - кожен стан, стать і вік, і всяке твариння має власні свої вигоди. Але сліпа дурнота і сліпа невіра цього не розуміють, одне лише зло в усьому бачать - вони подібні до цирульничих п'явок, котрі висмоктують погану кров. Для цього століття над століттям підносять, народ вище народу, невдоволені ні станом своїм, ні країною, ні віком, ні призначеністю, ні участю, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем, і при щасті підносяться до неба, а при невдачі падають у прірву відчаю, позбавлені як світла і духу віри, так і солодкого миру та рівноваги і спалюються у полум'ї власної печалі, аби збулось у тім: "А невіруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрім зневіри в царство Боже і його правди, окрім хвороб душевних і мук від незадоволеного ремства - це одне зло. Нещастям і сатанинська гордість, що виявляється у прагненні сісти на престолі вишнього. Ось де центр пекла і отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Богові". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де істинне світло і пізнання Божого. Тому і священики звуться серцями, що сидять серед невіри, Божим світлом осяваючи. "Ви є світло світу". "Які красні ноги тих, що благовістять мир..." "Святи їх у істину свою".

Байка 25. ЛЕВ ТА МАВПИ

Лев спить горілиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всіляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати і лаятись, забувши страх і повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зі сну, зворухнувся Лев. Тоді Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею доріг розсипалися. Старша із них, отямившись, сказала:

- І предки наші ненавиділи Лева, але Лев і нині Лев і навік-віки.

С и л а.

Лев - це образ Біблії, проти якої повстають і лаються поганські мудреці. Вони гадають, що вона мертва і свідчить про стихійну мертвоту, не враховуючи, що в тлінних її образах криється вічне життя і що все те встає і підноситься...

Описувачі звірів кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить він на третій день. Чи ж можна знайти чудовіший образ для божественної книги?

Байка 26. ЩУКА I РАК

Щука, винюхавши солодку поживу, жадібно її проковтнула. Та раптом відчула, що в ласощі заховано гачка, який уже застряг у її нутрі. Рак це здаля побачив і на ранок, стрівши Щуку, запитав:

- Чого це ви, пані, сумні? Де поділася ваша бадьорість?

- Не відаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощів попливти з Кременчука в Дунай. Набридло вже мені Дніпро.

- А я знаю джерело вашого суму, - відказав Рак. - Ви ковтнули гачка. Відтепер вам не допоможе ані швидкий Дунай, ні плодоносний Ніл, ні веселовидний Меандр, ні золоті крильця.

С и л а.

Рак достеменну правду мовить. Без Бога і за морем погано, а мудрому чоловікові весь світ - рідний край, скрізь йому й завжди добре. Бо добро він не збирає з місць, а носить його в собі. Воно йому як сонце у всі часи і як скарб у всіх країнах. Не місце його, а він оживлює місце, не вигнанець, а подорожній і не вітчизну кидає, а лише змінює її; куди прийшов - тієї землі й син, бо несе в собі народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний".

"Гріхопадіння хто зрозуміє?" Той, хто пізнав суть страху Божого. Корінь його гіркий, але плоди солодкі. А беззаконня є гачок, захований у ласощі, який ранить душу.

Марнославство веде тебе до гріха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська розніженість тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За сріблом, може, погнався і впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрість, чи помста, чи гнів, чи відчай зав'язли у твоїй душі? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смерті - гріх". Безбожжя ввійшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая: "Для безбожних спокою нема". Ось і правдешній полон! "Всякий грішник є раб свого гріха!"

Байка 27. БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ

- Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твоєї праці не так то6і, як людям корисні, то6і навіть часто шкодять, приносячи замість винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурноті своїй тягати мед. Багато у вас голів, але всі 6єзмозкі. Очевидно, ви до нестями закохані в мед.

- Ти поважний дурень, пане раднику, - відповіла Бджола. - Медом любить поласувати і Ведмідь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодійському здобувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без того жити, навіть купаючись у медові, для нас люта смерть.

С и л а.

Шершень - це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола - герб мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться. Багато Шершнів без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце - життя для людини" - і не тямлячи, що споріднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчіться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселіше?

- Тоді, - відповість вам, - коли жену зайця.

- А коли заєць смачніший?

- Тоді, — відповідає мисливець, - коли поганяюсь за ним.

Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли він веселіший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нірки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може літати по квітоносних луках? Що є болісніше, ніж купатись у багатстві і смертельно мучитись із того, що не маєш спорідненої праці? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а думками хворієш, коли позбавлений спорідненої праці. І немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Солодкі тоді труд тілесний, терпіння тіла і навіть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорідненою собі працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон з чого мудрий і щасливий? Не з багатства, ані з чину, лише з того, що відповідає своїй природі, як видно з Цицеронової книжечки "Про старість". Ця думка - премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудівниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.

Але треба розібратися, що то значить - жити за призначенням. Це не закон тваринних членів і похоті нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословів трисонячне, котре всякій живій істоті й призначення і відповідність приписує. Про це єство сказав древній Епікур таке: "Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке - непотрібним".

А оскільки Бог не є ні чоловічої, ні жіночої статі, але все в нім одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому".

Байка 28. ОЛЕНИЦЯ ТА КАБАН

У польських та угорських горах Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вітатися:

- Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радію, що вас...

- Пощо ти, негідна простачко, настільки непоштива! - крикнув, набурмосившись, Кабан. - Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент і що рід мій походженням із найшляхетніших бобрів, а замість єпанчі я для характеру ношу на публіці здерту з вівці шкуру.

- Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, - сказала Олениця, - я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як і раніше, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.

С и л а.

Годі начудуватись із дурнів, що вельми зневажили і відкинули чистий і безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав на вухо, що ім'я та одіж змінить їхне буття, а не чесне життя, гідне чинові? Чи це не достеменні Езопові граки, котрі вдягаються в чуже пір'я? Подібне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнуті по- людському мавпи, а жодна не вміла керувати. Коли хто має освічене око, скільки бачить він ослів, одягнутих у левині шкури! А пощо одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей і проламуватися крізь паркани цивільних законів. I ніхто з достойних честі за непоштивість не сердиться більше за тих мавп, ослів та кабанів. Є стародавня еллінська приказка: "Мавпа мавпою і в золотім уборі".

Згадує й Соломон про свиню із золотим кільцем у ніздрях (Притч., глава 11, вірш 22). Знаю, що це він каже про тлінних і смертних, у яких загрузло й сховалося кільце вічного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, від кого взято воно для особливої просвіти в Біблію. Добросердні й прозірливі люди різними подобами зображали погану душу тих опудал, які живуть і рухаються лише на зло. Є приказка: "Далеко свині до коня".

Байка 29. БАБА ТА ГОНЧАР

Баба купувала горщики. Амури молодих літ і тоді ще нагадували їй про себе.

- Почому цей гарненький?

- Візьму хоч три полушки, - відповів Гончар.

- А за отого гидкого, онде він, звичайно, полушка?

- А за того менше двох копійок не візьму...

- Що за диво?

- У нас, бабо, - відповів майстер, - не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч і не мала поганого смаку, однак нічого на те не змогла сказати, а лише сповістила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.

С и л а.

Звичайно, ця премудра баба - прабаба всім тим штукарям, котрі людину цінують за одежею, за тілом, за грішми, за кутком, за іменем, а не за плодами його життя. Ці правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони - плоди тієї райської яблуні. Чисте і (як казали римляни, candldum - біле) незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозірливе, повстримне, мирне, з вірою в Бога і сподіваннями на нього в усьому - ось чистий дзвін і чесної душі нашої ціна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних і безчесних. "Нутро буйного - як розбита посудина і будь-якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вірш 17).

Відомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срібний і золотий посуд, але проти нього глиняний і дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почесніший, як старий сільський храм Божий шановніший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те російська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами".

Випало мені в Харкові бачити між премудрих емблематівв і таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка. Може, тому в римлян звався він sterno, а зірка - зїсііа, а під ним підписано таке: Sub luce lues, тобто: "Під сяйвом виразка". Сюди добре лучиться і приказка з Евангелія: "Гроби побілені".

Байка 30. СОЛОВЕЙ, ЖАЙВОРОНОК ТА ДРІЗД

Серед широкого степу стояв сад - пристанище солов'їв та дроздів. Жайворонок, прилетівши до Солов'я, сказав йому:

- Доброго дня, пане співаку.

- Вітаю й тебе, пане Соловею, - відповів йому співак.

- Нащо ти мене своїм іменем кличеш? — спитав Жайворонок.

- А чому ти мене звеш співаком?..

- Я тебе недаремне назвав співаком: твоє ім'я у стародавніх греків було, тобто співак, а - пісня.

- А твоє ім'я у стародавніх римлян було alauda, тобто славій, а славлю - Laudo.

- Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду, - каже Соловей.

- А я буду щирий твій прихильник, коли житимеш у степу, - каже Жайворонок.

- Ой ні, не тягни мене в степ: степ - моя погибель. Як це ти в ньому живеш?

- Ой ні, не тягни мене в сад: сад - моя смерть, як це ти в ньому живеш?

- Годі вам, товариство, дуріти, - сказав, сидячи недалеко, Дрізд. - Бачу я, ви народжені до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобі до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелеві: тоді і я згоден бути третім вашим другом.

Потім кожен по-своєму заспівали і затвердили цим вічну в Бозі дружбу.

С и л а.

Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годі випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначені - так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь-який харч, але не для всіх. І як не можна впрягти у воза коня із ведмедем чи собаку із вовком, так годі сподіватися, щоб не відірвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свіжої. Така ж неузгода існує між двома людьми різної природи, а найбільша неспорідненість - між добрим та лихим серцем. Жайворонок із Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем - ні. Коли Бог розділив, чи хто з'єднає?

Премудра і прадавня є приказка: Бішіїеш ad зішіїеш ducit deus - "Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспоріднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'єві жити в степу. Не слід приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданій нами приказці перечить: треба, мовляв, і ворогів любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як і милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всім добродійником бути можеш, але не повірником. Інакше добродійні ми до рідних та родичів, інакше - до гостей та подорожніх.

Будь-якій владі, званню, чинові, стану, ремеслу, наукам започаткування і кінець - дружба, основа, вінець і спілка суспільству. Вона сотворила небо і землю, зберігаючи світ світів у красі, порядкові та злагоді...

До цього розділу приводить нас богослов'я - одна із трьох головних наук, що тримають життя у благоденстві. Навчителi цих наук звуться в Европі doctores. Єдиним предметом їхнім є людина. Медицина лікує тіло, юриспруденція страхом приневолює кожного до повинності, а богослов'я з рабів робить людей синами і друзями Божими, вливаючи в їхні серця вільне бажання до того, до чого цивільні закони тягнуть силою. "Тому ти вже не раб, але син..." (До галатів, 4, вірш 7). Чим більше таких у житті, тим щасливіше воно, і недаремно каже приказка: "Добре братство краще багатства"...

Нічому іншому нас Біблія не вчить, окрім богознання, але тим усьому навчає. I як той, хто має очі, все бачить, так той, хто відчуває Бога, все розуміє і все має - все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахів потрібні. Не в тому найвища мудрість, щоб увесь світ пізнати. Кому це під силу? А неможливе й непотрібне - одне і те ж. Проте коли знаєш усе, що тобі необхідне, це й означає найвищу мудрість. Передивившись усі планети і придбавши усі світи, не маючи і не знаючи того, що потрібне для тебе, будеш бідний, і незнавець, і невеселий так само, як пройшовши всі дороги, але не забачивши свой, нічого не знатимеш, і не матимеш, і не збадьоришся. Та й хіба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхідного тобі? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впізнавши? А як упізнаєш, коли позбавлений найсолодшого і найблаженнішого свого керманича - світу Божого? Старовинна приказка каже: "Бажання согірш неволі". Лихе бажання побуджує злодія до жахливих зачинів. Але не менш потужне і святе бажання. Бажання, любов, світло, вогонь, полум'я, очищення вогнем - одне і те ж. "Бог є любов".

Вчення Г. Сковороди про серце, про три натури, про сродну працю, концепція про три світи, уявлення про дві сутності світу, видиму і невидиму - розтлумачте.

За Г. Сковородою, людина є початком та підсумком будь-якого філософствування. Про що тут йдеться? Що означає «внутрішня людина», «вічна людина»?

Г. Сковороду можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у ХІХ ст., досягнувши високого художнього рівня у Є. Гребінки і особливо у Л. Глібова. Ідею байки Г. Сковорода позначив так: у простому та чудному лушпинні мають ховатися зерна істини, назвав байку «мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу». Покажіть це на прикладах байок автора.

За радянських часів, зусиллями В. Леніна і В. Бонч-Бруєвича, Г. Сковорода був включениий до «Плану монументальної пропаганди» (1918 р.), до списку історичних персон, обов’язкових для згадування у метою розповсюдження комуністичної пропаганди. Яким він міг бути «радянський Сковорода», і наскільки то відповідало реальному Г. Сковороді?

Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка) (1871-1913) - українська письменниця, геній української літератури (писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі), перекладачка, культурна діячка, мислителька української національної ідеї. Інтелектуалка, безапеляційна патріотка, феміністка. Видатний діяч національної культури. Символ України. Входить до когорти найвідоміших жінок попередніх часів історії та сучасної України.

7.3.4