СПИСОК ТЕРМІНІВ

А

АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна монархія тощо.

АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) - один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей.

АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею.

АГНОСТИЦИЗМ (грец. аgnostos - непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» запровадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі.

АДЕКВАТНИЙ - відповідний, рівний, еквівалентний.

АКСІОЛОГІЯ (грец. ахіа - цінність і...логія) - вчення про цінності. Аксіологічний підхід - ціннісний підхід.

АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) - у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що лягає в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.

АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мислення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.

АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) - необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) - моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.

АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схожість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному.

АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad - до і nihil - ніщо) - взаємодія елементарних частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки.

АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) - віра в існування душі як надприродного носія життя людини.

АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) -одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій.

АНТЕЇЗМ - світоглядно-ментальна риса української філософії. Термін походить від давньогрецького міфічного персонажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з матір'ю-землею.

АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis -церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, політичне і духовне життя суспільства.

АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) -суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведене в певній системі.

АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) -1) у логіці

- судження, що суперечить тезі. Антитеза є необхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у філософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади.

АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - походження) - процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно пов'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови.

АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - судження) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи.

АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe -вигляд, форма)

- наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.

АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос - людина і софія - мудрість) - релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. centrum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-ідеалістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправданий) - галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віровчення християнства.

АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх.

АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori - з наступного) - філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду.

АПРІОРІ (лат. a priori - з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові.

АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення.

АРХЕ (грец. arche - початок, походження) - термін давньогрецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos - образ) - в аналітичній психології термін, що ним позначають «первісні уявлення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колективного несвідомого - це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.

АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

АСОЦІАЦІЯ (лат.

АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - поняття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.

АТЕЇЗМ (грец. atheon - безбожність) - система ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування Бога.

АТРИБУТ (лат. attribute - надаю, наділяю) - необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися.

АФЕКТ (лат. affectus - хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання.

Б

БЛАГО - поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ задовольняти різні потреби людини розрізняють блага матеріальні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.).

БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релігійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди виступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події.

БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від видимого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

В

ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. verus - істинний і facio - роблю) - встановлення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки.

ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.

ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяльність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рішеннями.

Г

ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) - філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) -поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.

ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike - мистецтво тлумачення): 1) у класичній філології - вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філософії - метод тлумачення культурно- історичних явищ, який протиставляється об'єктивному, традиційно-науковому методу.

ГІЛОЗОЇЗМ (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) -філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.

ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широкому значенні - історично змінна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні - культурний рух епохи Відродження.

Д

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) -поведінка, яка відхиляється від норми.

ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження, за якого окреме пізнається на основі знання загальної закономірності.

ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) - принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його реконструкцію.

ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogia - букв. - керівництво народом) - засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману нездійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів.

ДЕМІУРГ (грец demiurgos- ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту в теології - Бог.

ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представницьких установ і участю народу в управлінні державою.

ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) - логічне визначення змісту якогось поняття.

ДИСКУРС (лат. diskursus - міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування.

ДИСКУРСИВНИЙ (лат. diskursus - міркування, доказ, аргумент) - той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудливий, опосередкований.

ДИХОТОМІЯ (грец. dichotomia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням відповідної ознаки іншого поняття.

ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасному розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.

ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно-мислячої комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності.

ДОГМАТИЗМ (грец. dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мислення за шаблонами, оперування готовими, раз і назавжди виробленими формулами.

ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального.

ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле покладанні та творчій діяльності.

ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філософії термін «душа» став вживатися для визначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості.

Е

ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia - щастя) - етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого - індивідуалістичний Е., або суспільного -соціальний Е. Близький до гедонізму.

ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio - розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природознавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому.

ЕВРИСТИКА (грец heurisko - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність.

ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egalite - рівність) - різновид утопічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньогрецької філософії. Платон використовував його в різноманітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель використовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К'єркегор.

ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. екКкйк^з - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні - механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичуються з протилежних концепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.

ЕМАНАЦІЯ (лат. етапайо - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходження нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсального непорушного начала.

ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. еnteletia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало.

ЕПОХА (грец. epoche - зупинка, затримка) - якісно своєрідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об'єктивних ознак.

Є

ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) - термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання Поліпшення біологічних властивостей людини.

З

ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось.

І

ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

ІДЕАЛІЗМ (грец. idea - вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

ІДЕОЛОГІЯ (від грец idea і...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.

ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необгрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.

ІМАНЕНТНИЙ (від лат. Iininaiieiis - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцендентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.

ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus — владний, наказовий) - вимога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. in - префікс отримання; т.ч. невизначений, необмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.

ІНДИВІДУАЛІЗМ (неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству.

ІНДУКЦІЯ (наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

ІНСТИНКТ (спонука, потяг) - багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (знаряддя) -філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що постійно змінюється; різновид прагматизму.

ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мислимий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.

ІНТЕНЦІЯ (прагнення, намір) - термін схоластичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, неопозитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості.

ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюсь) -спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) -термін античної філософії, вперше вжитий у значенні одиничного реального буття. У патристиці «іпостась» розуміється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особистості як свободи по відношенню до природи.

ІРОНІЯ (удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому виявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного відношення, за якого пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта.

ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

К

КАЛОКАГАТІЯ (грец. kalokagathia от kalos - прекрасне і хороше) - поняття античної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внутрішнього, краси і добра як умову досконалості людини.

КАНОН (правило, норма) - у мистецтві -сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.

КАРМА (дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання»

за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях.

КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, математика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва).

КАТАРСИС (очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій філософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрастей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впливом мистецтва.

КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (наказовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою поведінку відповідно до законів. Умовою категоричного імперативу є свобода волі.

КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й загальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті суспільства.

КОМУНІКАЦІЯ (раджуся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок.

КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» й «економії мислення».

КОНТЕКСТ (сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

КОНФОРМІЗМ (подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності.

КРЕАТИВНИИ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості.

КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.

КУЛЬТ (лат. cultus - вшанування, поклоніння) - сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.

ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, яка прагне в усьому знайти порядок і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.

М

МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.

МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний метод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяльність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повитухи (акушерки).

МАКСИМА (лат. maxima - основне правило, принцип) -узагальнююче правило, зразок.

МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - протилежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними.

МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленого зосередження.

МЕТАФІЗИКА (грец. met а та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філософських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пізнання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.

МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення): 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні - визнання надприродної сутності явищ; у вузькому - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідношення людини і природи, людини і суспільства; 2) вигадка.

МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення):

1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені у системі міфів; 3) наука про міфи.

МОДЕРНІЗМ (франц. modemisme, від modeme - новітній, сучасний) - 1) загальна назва формалістичних течій у мистецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвердження суб'єктивного в художній творчості, відмова від спадщини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, культуру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально-економічних цінностей і духовних умов життя суспільства.

МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута - невід'ємної властивості предмета в усіх його станах.

МОНАДА (грец. monas - одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.

МОНІЗМ (грец. monos - один, єдиний) - протилежний дуалізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу.

МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філософського осмислення дійсності і розв'язання практичних питань на основі життєвого досвіду і розуму.

Н

НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.

НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) -система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

НЕОПЛАТОНІЗМ - містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III-V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.

НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західноєвропейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихідних принципів позитивізму та емпіріокритицизму.

НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) - заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

НОНКОНФОРМІЗМ (лат. нон - ні і conformis - подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим.

НОУМЕН (грец. noumenon - осягнуте розумом) - термін, який означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта «ноумен» - проблематичне поняття, що не містить логічної суперечності, але об'єктивну реальність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів.

НУС (грец. - думка, розум) - одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина. Поняття Н. найповніше розкрито у філософії Анаксагора.

О

ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (властивостей, притаманних суб'єкту) на об'єктивне (на властивості об'єкта), що відбувається в процесі суспільної практики.

ОБРАЗ - форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об'єктивної дійсності та свідомості людини.

ОНТОЛОГІЯ (грец - суще і...логія - вчення) - в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).

ОПРЕДМЕТНЕННЯ І РОЗПРЕДМЕТНЕННЯ СУТНІСНИХ СИЛ ЛЮДИНИ - терміни, якими визначаються характерні особливості предметної діяльності. Під опредметненням розуміють перетворення людських здібностей і сил на форму предмета, а під розпредметненням - перехід об'єктивного предмета в культурно-діяльні здатності суб'єкта.

П

ПАНЛОГІЗМ (грец pan - усе і логос - слово, думка, розум) - об'єктивно- ідеалістичне вчення, яке вважає закони мислення (логіки) універсальними закономірностями становлення світу й ототожнює об'єктивну закономірність з необхідним зв'язком логічних категорій.

ПАНПСИХІЗМ (грец. рan - усе і душа) - філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом.

ПАНТЕЇЗМ (грец. рan - усе і Бог) - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.

ПАРАДИГМА (грец. paradeigma - приклад, взірець) - поняття, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.

ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) - один з провідних напрямів ідеології в епоху Середньовіччя, що мав на меті тлумачення біблійних текстів, питань теології тощо.

ПЕРСОНАЛІЗМ (лат. personalis - особистий) - течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність.

ПЕРЦЕПЦІЯ (лат. perceptio - сприймання) - чуттєве сприйняття предметів. Г. В. Лейбніц розрізняв перцепцію як просте, безпосереднє уявлення про зовнішній світ і аперцепцію як вищу форму пізнавальної діяльності, пов'язану з самосвідомістю.

ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis - множинний) - філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних субстанціональних первоначал або видів буття.

ПОЛІТЕЇЗМ (грец. роїі - багато і Бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам.

ПОСТПОЗИТИВІЗМ (лат. post - після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.

ПОСТУЛАТ (лат. postulatum - вимога) - аксіоматичне твердження, що змістовно виділяється серед інших аксіом теоретичної системи і передує доведенню її тверджень.

ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma - дія, діяння) - вчення в західній філософії, за яким цінність понять, суджень та інших знань про об'єкти, їх властивості тощо визначається практичними наслідками для людини дій, що базуються на цих знаннях.

ПРЕЦЕДЕНТ (лат. praecedens - попередній) - випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для наступних випадків подібного роду.

ПРИНЦИП (лат. ргіпсіріит - начало, основа) - 1) первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки; 2) внутрішнє переконання людини.

ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia - передбачення, провидіння) - теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу - як наперед визначеного наміру Бога

ПСИХОАНАЛІЗ (психо та аналіз) - одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані З. Фрейдом в кінці XIX - на початку XX ст.

Р

РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний, від ratio -розум) - 1) у широкому розумінні - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку природи і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на противагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).

РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) - 1) термін, яким позначали своє вчення деякі матеріалісти, зокрема природодослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. - сукупність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта, причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.

РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) - логіко- методологічний прийом, який полягає у зведенні в процесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення.

РЕЛЕВАНТНЫЙ (англ. relevant - відповідний) - відповідний, схожий, подібний.

РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus - відносний) - 1) принцип відносності людських знань; 2) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує моменти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єктивну істину, пізнаваність світу.

РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) - термін для позначення такої риси людського пізнання, як дослідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

РИТУЛЛ (лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведінки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спосіб виконання дій суворо канонізується і має символічний характер.

С

СВІДОМІСТЬ - властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.

СВОБОДА - притаманна людині специфічна здатність діяти відповідно до своїх цілей та інтересів, які виражають переважно не наявну (вже здійснену), а майбутню, головним чином можливу, реальність.

СВОБОДА ВОЛІ - один із аспектів свободи, в якому розкривається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis - мирський, світський) -процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства від впливу релігії.

СЕМІОТИКА (грец. Semeiotike - пов'язаний зі знаками) -наука про різні системи знаків, які використовуються для передачі інформації.

СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus - почуття, відчуття) - напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

СИМУЛЯКР - поняття постмодернізму, яке означає: відображення базової реальності; воно приховує і спотворює базову реальність; воно приховує відсутність базової реальності; воно не має ніякого відношення до будь-якої реальності; воно є своїм власним чистим симулякром. Симулякр - це творчий монтаж імітованої реальності.

СИНЕРГЕТИКА (грец. Sinergia - спільна дія) - науковий напрям, який досліджує процеси самоорганізації в природних, соціальних і когнітивних системах.

СКЕПТИЦИЗМ (грец. Skeptikos - недовірливий, той, хто досліджує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.

СОЛІПСИЗМ (лат. solus - один, єдиний та ipse - сам) -крайня форма суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою єдиною реальністю є свідомість суб'єкта, його «Я», а об'єктивна дійсність - продукт свідомості.

СОФІЗМ (грец. sophisma - судження, придумане хитро, майстерність, уміння) - логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.

СПЕКУЛЯТИВНЕ - термін, під яким розуміється тип теоретичного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомогою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття.

СПОНТАННИЙ (лат. spontaneus - довільний) - характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами.

СУБ'ЄКТ (лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання -свідома істота, що пізнає.

СУБ'ЄКТИВНЕ - те, що властиве суб'єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб'єкта; знання і переживання суб'єктом самого себе; індивідуальність пізнання різних людей.

СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimo - високо піднімаю, підношу) -одне з основних понять теорії психоаналізу, особливий вид відхилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переключення їх енергії на досягнення соціальних і культурних цілей.

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) - філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії.

СХОЛАСТИКА (грец. schole - вчена бесіда, школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за допомогою раціоналістичних засобів.

СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia - знання, наука) - світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впливу природничих наук на розвиток культури.

Т

ТАБУ (полінезійське) - категорична заборона певних дій, порушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари.

ТЕЇЗМ (грец. Theos - Бог) - релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події.

ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos - мета, кінець і...логія) - вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, і все в розвитку природи і суспільства є доцільним.

ТЕОГОНІЯ (грец. Theos - Бог, goneia - народження) -сукупність міфів про походження і родовід богів.

ТЕОДИЦЕЯ (грец. Theos - Бог, dike - справедливість) -«боговиправдання» - релігійно-філософське вчення, яке має на меті усунути суперечності між вірою у всемогутнього справедливого Бога і наявністю на землі «доказу» того, що саме зло є добром.

ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos - Бог і...логія), богослов'я - вчення про Бога, побудоване на основі логіко-схоластичних тлумачень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрунтуванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії.

ТЕОСОФІЯ (грец. Theos - Бог і мудрість) - релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення.

ТОМІЗМ (лат. Thomas - Фома) - напрям філософії католицизму, заснований на вченні Томи Аквінського.

ТОТАЛЬНІСТЬ (лат. totus - увесь, цілий) - повнота, всезагальність, всеосяжність, охоплення усіх сторін дійсності.

ТОТЕМІЗМ (алгонкінське ототем - його рід) - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра у спільне походження і кровну спорідненість між певною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи.

ТОТОЖНІСТЬ - рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ - той, що зумовлює можливість пізнання.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - той, що лежить поза межами свідомості й пізнання.

ТРІАДА (грец. trias - трійка, трійця) - термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку теза, антитеза, синтез.

У

УНІВЕРСАЛІ! (лат. universalis - загальний) - філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схоластиці.

УНІВЕРСУМ (лат. universum - світ, всесвіт) - філософський термін для позначення об'єктивного світу як цілісності, що перебуває в постійному саморусі й кожна частина якої є ланкою в нескінченному ланцюгу розвитку матерії.

УРБАНІЗАЦІЯ (лат. urbanus - міський, urba - місто) -історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства.

УТИЛІТАРИЗМ (лат. utilitas - користь, вигода) - етична доктрина, яку характеризують три основні положення: 1) дію вважають правильною або неправильною на підставі наслідків, до яких вона призводить; 2) благо або зло наслідків вимірюється щастям або нещастям, до яких приводить дія; 3) для індивіда його особистий інтерес є важливим так само, як і інтерес до людей. Через це завжди правильними будуть дії, що ведуть до найбільшого щастя найбільшої кількості людей.

УТОПІЯ (неіснуюче місце) - термін, яким позначають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.

УЯВЛЕННЯ - чуттєво-наочний образ предметів, явищ дійсності, світу в цілому, який містить узагальнення суспільного та індивідуального досвіду людей.

Ф

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificatus - підроблений) - навмисне спотворення, викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів з корисливих міркувань.

ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis - визначений долею) - концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею.

ФЕНОМЕН (грец. phainomenon - те, що з'являється) - явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції.

ФІДЕЇЗМ (лат. fides - віра) - напрям філософської думки, який намагається підмінити знання релігією, поставити віру над розумом.

ФІЗИКАЛІЗМ - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можливості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».

ФІКЦІОНАЛІЗМ (лат. fictio - вигадка) - філософська концепція, висунута наприкінці XIX ст., за якою наше уявлення про світ є сукупністю ілюзій, функцій. Згідно з Ф., продуктами мислення є своєрідні «корисні функції», які не мають нічого спільного з об'єктивною дійсністю і служать лише інструментами орієнтації у світі.

ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuation - хитання) - випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних величин, які характеризують систему, що складається зі значної кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним законам.

ФУНКЦІОНАЛІЗМ - один із компонентів системного підходу, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елементів і підходів певного соціального утворення.

ФУТУРОЛОГІЯ (майбутнє і логія) - галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ - відображення змістового знання у формалізованій мо­ві, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання мож­ливості неоднозначного розуміння.

X

ХІЛІАЗМ (тисяча) - релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу».

ХОЛІЗМ (лат. - цілий, увесь) - «філософія цілісності» -напрям у сучасній західній європейській філософії, який розглядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спрямовується нематеріальним і непізнаванним «фактором цілісності».

Ц

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства; 3) відносно самостійне цілісне соціально- історичне утворення, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, римська цивілізація). Термін запровадив В. Р. Мірабо (1757 р.).

ЦИНІЗМ (вчення кініків) - презирливе ставлення до культури суспільства, до його духовних і особливо моральних цінностей та загальноприйнятих норм поведінки; безсоромність.

ЦІЛЕ - інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі зв'язків.

ЦІННІСТЬ - значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цін­ностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджу­вали неокантіанці (Ріккерт). М. Вебер, М. Шелер та ін.

Ч

ЧАСТИНА (або елемент) - див. елемент.

Я

ЯКІСТЬ - сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними.

Джерела списку термінів

1. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. - К.: Книга, 2005. - 528 с.

2. Інтернет-сайт: http://ia32.fatal.ru/src∕file...predmet∕Philisophy∕slovnyk.doc