Лекція № 9 ТЕМА 9. ЛОГІКА ЯК ОСНОВА ФІЛОСОФСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ. ЛОГІКА ДИСКУРСУ

Семінар № 9 Логіка як наука

1. Логіка та її закони.

2. Поняття та судження.

3. Умовивід.

4. Логіка дискурсу.

Реферати

1. Історія розвитку науки логіки.

2. Дискурс.

3. Теорія суперечки.

4. Некласичні логіки.

Література

1. Бажанов В. А. История логики в России и СССР / В. А. Бажанов. - М.: Канон+, 2007.

2. Ивлев Ю. В. Логика: учебник для вузов / Ю. В. Ивлев. - М., 1992.

3. Гетманова А.Д. Учебник по логике / А. Д. Гетманова. - М., 1994.

4. Ивин А. А. Элементарная логика / А. А. Ивин. - М., 1994.

5. Ивлев Ю. В. Логика / Ивлев Ю. В. - М., 1992.

6. Курбатов В.И. Логика в вопросах и ответах: учеб. пособ. / В. И. Курбатов. - Ростов-на-Дону, 1997.

7. Рузавин Г.И. Логика и аргументація: учеб. пособ. для вузов / Г. И. Рузавин. - М., 1997.

8. Уемов А.И. Задачи и упражнения по логике / А. И. Уемов. - М., 1961.

Методичні рекомендації до семінару та лекційний матеріал

Логіка - це наука про форми та закони судження. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи судження, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити.

Студент по першому питанню має засвоїти закони формальної логіки і їх вимоги (на понятійному рівні). Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась. Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим самим, скільки б разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка. Закон тотожності у вигляді формули записується так:

А є А, або А = А

Закон протиріччя.

Закон виключеного третього (поширена лат. назва tertium non datur) - один з основних законів формальної логіки, що забезпечує послідовність і несуперечність думки у випадках, коли стверджується (або заперечується) якась ознака у тому самому предметі чи явищі у той самий час у тому самому відношенні. В. т. з. формулюється так: з двох суперечливих суджень про одне і те саме - одне обов'язково істинне, друге хибне; третього бути не може. Людина може бути або доброю, або недоброю, третє виключається. Вперше цей закон сформулював Арістотель. У математичній логіці В. т. з. виражається формулою - P^v ~^ρ, де ρ - позначає судження, v - диз'юнкцію, ~ - заперечення. Керуючись даною формулою, можна робити правильні висновки про хибність одного судження на підставі знання про істинність суперечливого йому другого і навпаки. Закон достатньої підстави.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу. Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження "Петренко є співучасником цього злочину" було визнане істинним, необхідно навести підстави його істинності, тобто треба висловити низку суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення ("Петренко є співучасник цього злочину") не може вважатися істинним.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д. Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без якої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Щодо другого питання, то студент має розібратися що таке поняття. Поняття - це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж суттєві, ознаки (властивості) предметів і явищ. Вони, поняття, утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального (спільного) в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; б) абстрагування (відсторонення) від інших, в кожному конкретному випадку - другорядних, ознак.

Студенту слід вміти надавати загальну характеристику поняття, знати логічну структуру, зміст і обсяг поняття, види понять. Також уяснити відношення між поняттями, узагальнення й обмеження понять, визначення понять, логічний поділ понять та правила поділу понять.

В цьому питанні необхідно розібратися, що таке судження на фундаментальному рівні, знати структуру судження, класифікацію суджень, основні види суджень, правила розподілення термінів, перетворення суджень, сумісні і несумісні судження, співвідношення істинності і хибності суджень.

Судження - це висловлювання про предмети та явища з вказівкою на приналежність чи відсутність у них (даних понять) певних ознак. Якщо судження відповідають об’єктивному стану предметів і явищ, їх називають істинними (правдою); якщо не відповідають - хибними (брехнею).

Судження завжди висловлюються реченням, але не кожне речення є судженням. Речення окличні (Іване!), запитальні (Де ти живеш?), емоційні (Фу! Гидота!) та називні (Шорох. Робкое дыханье. Трели соловья. Серебро и колыханье сонного ручья. - А. А. Фет) не є судженнями. Речення складаються з головних (Прідмет, Присудок) та другорядних частин (Означення, Додаток, Обставини). В судженні немає другорядних частин.

Структура судження. В судженні завжди і обов’язково є об’єкт (предмет, явище), про який йдеться мова. Це може виражатися одним словом (Завод) або декількома словами (Сміттєпереробний завод, якого збудували у нас німці в минулому році). В логіці об’єкт судження називається Суб’єктом (Subjectum) і позначається латинською літерою S.

Все те, що сказано про S у судженні, називається Предикатом (Predicatum) і позначається латинською буквою Р. У судженні про завод таким Р може бути (є власником олігарх Карабас Барабас). У структурі судження S і Р називаються термінами судження.

В судженні про суб’єкт (S) певні ознаки (Р) йому можуть приписуватися або заперечуватись. Тому є дві форми структури суджень: S є Р або S не є Р. “Є” і “не-Є” називається зв’язкою термінів судження. Див. джерела [1 - 8].

В третьому питанні необхідно знати що таке умовивід - це форма мислення, за допомогою якого з одного чи декількох суджень виводиться нове судження. Умовивід з істинних посилок веде до нового істинного висновку; він є певним підсумком мислимого акту.

Кожний умовивід складається з вихідних знань (посилань), обґрунтувань (логічних основ виведення) і вивідного знання (заключення, висновку). Посилками називають вихідні відомі судження, з яких робиться висновок в формі нового судження; висновком - сама форма, процес обґрунтування, логічного переходу від посилання до заключення; заключеннями (висновками) - отримані логічним шляхом нові судження.

В залежності від ступеня достовірності, строгості, розрізняють два види умовиводів: необхідні (демонстративні) і правдоподібні (недемонстративні). В останньому випадку забезпечується лише заключення, в якого істинність лише ймовірна.

За мірою обсягу посилання і заключення умовиводи поділяються на дедуктивні (від знання загального до висновку часткового), індуктивні (від знання часткового до висновку загального) та умовиводи за аналогією.

Дедуктивними (від лат. слова deductio - виведення) називаються умовиводи, в яких перехід від знання загального до знання часткового є логічно необхідним. Якщо в дедуктивному умовиводі висновок робиться на основі однієї посилки, то такий умовивід вважається безпосереднім. Безпосередні виводи оперують лише змістом елементів (S, P, є і не-є) одного і того ж судження. Якщо ж у дедуктивному умовиводі вивід робиться на основі декількох посилань, то він називається опосередкованим.

Індуктивними (від лат. слова “inductio” - включення) називаються такі умовиводи, у формі якого відбувається емпіричне узагальнення; коли на основі ознаки, яка повторюється в окремих явищах та предметах, робиться висновок про належність цієї ознаки всім явищам/предметам певного класу.

За аналогією називаються умовиводи, в яких на основі належності певної ознаки у одного (першого) предмета робиться висновок про належність цих ознак в усіх подібних предметах/явищах, подібних до першого.

В четвертому пункті розглядається дискурс як особливий вид комунікації, що має риси раціональності, інтенсиональності, історичності, став головним об'єктом дослідження сучасної філософії та гуманітарних наук, які визначають його поліфункціональність і соціокультурне значення.

У сучасній філософській літературі поняття "дискурс" набуло таких змістів: 1) концепт для побудови нових напрямів філософського осмислення сучасного буття, до яких належать структуралізм, постструктуралізм, постмодернізм; 2) вербально-комунікативна практика людей, суб'єктів соціального життя; 3) форма об'єктивації змісту свідомості людини; 4) метод аналізу типів мислення і способів бачення суспільних проблем.

У логіко-семантичному аспекті дискурс: 1) розумово-мовленнєвий акт, у процесі якого мовні вирази в цілісності набувають певних смислів і предметних значень у певному контексті міркувань; 2) акт соціальної комунікації між людьми: монолог, діалог, полілог; 3) форма передавання інформації (знання) від людини до людини, від покоління до покоління; 4) обговорення певної проблеми, запитування про те, що хвилює, цікавить людей. У дискурсі мислення людей спрямоване на осмислення й розуміння сказаного іншими, пояснення "темних" місць міркувань, логічне обґрунтування певних тверджень на істинність або хибність, інтерпретацію міркувань іншого співучасника в об'єктивному чи суб'єктивному дусі, а мова стає засобом виразу думок, засобом омани, переконання, впливу на інших людей, щоб досягти мети, а також як риторичною та метафоричною грою словами.

У конкретному соціокультурному середовищі дискурс у структурі "культура - мислення - мова" наповнюється різними культурними смислами та предметними значеннями і, за словами семіотиків і логіків, виникають відношення між "означеним і тим, що означає", "знаками та їх інтерпретаціями", "кодом і декодуванням".

Логіко-філософський аналіз дискурсу як особливої розумово-мовленнєвої діяльності, діалог суб'єктів міркувань з метою розв'язання певних проблем, досягнення взаєморозуміння тощо вперше здійснили античні філософи. Вони на підставі теоретичного узагальнення практики дискурсу (філософського, політичного, судового) розробили систему понять, які визначають специфіку різних типів дискурсу, та створили теорії: діалектику (мистецтво ведення діалогу, що має запитально-відповідальний характер), еристику (теорію ведення суперечок), риторику (мистецтво переконання, мистецтво красномовства).

Античні філософи визначили такі типи дискурсу:

- аподиктичний (грец. - той, що доводить, переконливий), який будується через дедуктивне виведення висновку з безумовно істинних засновків (силогізм);

- діалектичний, що будується несуворо, через несуворе (варіативне або ймовірнісне) виведення висновків із засновків, які не є безумовно істинними;

- риторичний; який також будують на несуворому виведенні певних висновків із не безумовно істинних засновків, але він містить, окрім логічного, ще й нелогічні (психологічні) аспекти з метою впливу на аудиторію (слухачів);

- спонукальний, який намагається збалансувати не безсуперечливі аргументи й спонукають слухача погодитися з тим, що засноване не стільки на силі розуму, скільки на взаємозв'язку та взаємоузгодженні емоційних моментів з вимогами часу і практичними стимулами (За У. Еко). Див джерела [1, 2].

3. ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Становлення філософії як форми суспільного пізнання, її джерела та предмет.

2. Світоглядна функція філософії. Структура світогляду.

3. Методологічна функція філософії. Діалектика та метафізика.

4. Гносеологічна функція філософії. Специфіка філософського пізнання.

5. Практично-діяльна функція філософії. Роль філософії в освоєнні та перебудові світу людини.

6. Культурно-виховна функція філософії. Філософія - квінтесенція духовної культури людства.

7. Основне питання філософії та дві його сторони. Матеріалізм та ідеалізм

- два основних напрями у філософії.

8. Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, чарвака.

9. Філософські школи у Стародавньому Китаї: конфуціанство та даосизм.

10. Боротьба матеріалізму та ідеалізму в античній філософії.

11. Філософія Середньовіччя. Вивчення М. Аврелія та філософія Ф. Аквінського.

12. Філософія Відродження, її характерні риси.

13. Філософія Нового часу, її особливості та зв'язок з природознавством.

14. Філософія І. Канта.

15. Об'єктивний ідеалізм та діалектика Г. Гегеля.

16. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

17. Історичні умови, природничо-наукові передумови і теоретичні джерела становлення філософії марксизму.

18. Розробка концепції матеріалістичної діалектики К. Марксом та Ф. Енгельсом.

19. Теорія суспільно-економічних формацій К. Маркса.

20. Головні ідеї філософії України.

21. Філософія П. Юркевича. Філософія Г. Сковороди. Філософія Т. Шевченко.

22. Філософський аспект проблеми буття. Основні форми буття.

23. Розвиток навчання про матерію у філософії природознавства.

24. Сучасна наука про склад та якість матерії, про матеріальну єдність світу.

25. Поняття руху. Рух та розвиток. Основні форми руху та їх взаємозв'язок.

26. Простір та час як корінні форми буття матерії. Філософські аспекти теорії відносності.

27. Відображення як загальна властивість матерії. Розвиток форм відображення на рівні неорганічної та органічної природи.

28. Походження свідомості та її суспільно-історична сутність.

29. Свідомість та мозок. Мова та мислення.

30. Свідомість та кібернетика. Інформаційні процеси у суспільстві.

31. Пізнання як відображення дійсності. Діалектика суб'єкта та об'єкта пізнання.

32. Чуттєве пізнання та його форми. Метафізичність крайнього сенсуалізму.

33. Абстрактне мислення та його форми. Метафізичність крайнього раціоналізму.

34. Поняття та суттєвість практики, як основи всіх форм життєдіяльності людини. Форми практики та її функції у науковому пізнанні.

35. Технічна діяльність як форма практики.

36. Поняття істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.

37. Поняття діалектики, її історичні форми та типи.

38. Єдність принципів, законів та категорій діалектики.

39. Основні принципи діалектики: розвиток та взаємозв'язок явищ.

40. Альтернативи діалектики: догматизм, релятивізм та ін..

41. Закон єдності та боротьби протилежностей.

42. 3акон взаємного переходу кількісних та якісних змін.

43. Закон заперечення заперечення.

44. Категорії діалектики: одиничне та загальне, сутність та явище.

45. Категорії діалектики: причина та наслідок, форма та зміст.

46. Категорії діалектики: поняття системи, випадковість та необхідність, можливість та дійсність.

47. Сутність матеріалістичного розуміння історії. Зміст категорій "супільне

буття" та "суспільна свідомість".

48. Суспільство як соціальна форма руху матерії.

49. Закони розвитку суспільства як закони діяльності людей.

50. Природа та суспільство. "Природне" та "штучне" середовище мешкання.

51. Роль географічного середовища у розвитку суспільства. Сутність географічного детермінізму та геополітики.

52. Народонаселення - передумова та суб'єкт історичного процесу.

53. Екологічні проблеми сучасності.

54. Демографічні проблеми сучасності.

55. Поняття суспільно-економічної формації, її структура та закони функціонування.

56. Сутність цивілізаційного та культурологічного підходу до пояснення історії.

57. Продуктивні сили та їх структурні елементи.

58. Виробничі відносини та їх структура.

59. Сутність та соціальні проблеми сучасної науково-технічної революції.

60. Науково-технічний прогрес та екологія.

61. Історичні форми спільностей людей. Походження та сутність класів.

62. Положення, сутність та основні ознаки держави.

63. Функції держави, форми державного устрою та форми правління.

64. Специфіка та актуальність філософського розгляду проблем людини.

65. Багаторівневий характер сутності людини.

66. Діалектика сутності людини та людської діяльності.

67. Діалектика суспільства та особи.

68. Поняття суспільної свідомості та її структура.

69. Рівні суспільної свідомості та її взаємозв'язок.

70. Взаємозв’язок та відмінність форм суспільної свідомості.

71. Політична свідомість та політична діяльність.

72. Політичні партії та рухи і їх роль у розвитку суспільства.

73. Правові відношення та правові погляди.

74. Поняття моралі її походження, сутність та функції.

75. Естетична свідомість її сутність та функції.

76. Сутність релігії її походження, основні елементи та соціальна роль.

77. Екологічна свідомість, її суттєвість та фактори формування.

78. Походження та сутність поняття «культура».

79. Структура та функції культури.

80. Культура як предмет філософського аналізу. Взаємозв'язок матеріаль­ної та духовної культури.

81. Культура та науково-технічний прогрес.

82. Наука як вид духовоного виробництва, її сутність та функції.

83. Цивілізація як соціокультурне утворення.

84. Складові розвитку інформаційного суспільства.

85. Риси інформаційного суспільства та інформаційна культура.

86. Логіка та її закони.

87. Поняття та судження.

88. Умовивід.

89. Логіка дискурсу.

4. ПРИМІРНА ТЕМАТИКА СТУДЕНТСЬКИХ РЕФЕРАТІВ, ДОПОВІДЕЙ ТА ПИСЬМОВИХ РОБІТ

1. Структура і сутність філософського світогляду.

2. Становлення та розвиток релігійного світогляду.

3. Основне питання філософії.

4. Матеріалізм філософії Стародавньої Індії.

5. Ідеалістичні концепції Стародавньої Індії.

6. Функції філософії.

7. Філософія буддизму.

8. Матеріалістичні школи Стародавнього Китаю.

9. Сутність конфуціанства.

10. Філософія Демокрита.

11. Філософія Сократа.

12. Філософія Платона.

13. Філософія Арістотеля.

14. Особливості філософії феодального суспільства.

15. Боротьба номіналізму та реалізму в філософії феодального суспільства.

16. Філософія Фоми Аквінського.

17. Матеріалізм феодального суспільства (Р. Бекон, Д. Скотт, У. Оккам).

18. Інквізиція та її роль у житті феодального суспільства.

19. Філософія епохи Відродження.

20. Філософські погляди Леонардо да Вінчі.

21. Історичні форми матеріалізму.

22. Історичні форми діалектики.

23. Проблема методу у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт)

24. Філософські погляди Лейбніца.

25. Філософські погляди французьких матеріалістів..

26. Соціально-філософські погляди А. Радіщева.

27. Філософські погляди І. Канта.

28. Філософські погляди Г. Гегеля.

29. Проблема людини в філософії Л. Фейербаха.

30. Становлення та розвиток філософії марксизму.

31. Становлення та розвиток філософської думки на Україні

32. Філософія Г. Сковороди.

33. Проблема творчості в філософії М. Бердяева.

34. Філософія анархізму М. Бакуніна.

35. Філософські погляди П. Флоренського.

36. Соціальна філософія Франкфуртської школи.

37. Діалектико-матеріалістичне вчення про матерію у світі сучасного природознавства.

38. Сутність вчення про буття.

39. Рух як засіб існування матерії.

40. Філософське вчення про простір та час.

41. Свідомость, її походження та сутність.

42. Мова та мислення.

43. Принципи діалектики: розвиток та взаємозв'язок явищ.

44. Проблема систематизації категорій діалектики.

45. Природа та її роль в розвитку суспільства.

46. Сутність екологічної проблеми.

47. Екологія та техніка.

48. Сутність та соціальні наслідки науково-технічної революції.

49. Природа інформації. Інформація та суспільство.

50. Наука як цілісна соціальна система, вид духовного виробництва.

51. Філософія техніки.

52. Аксіологічні аспекти розвитку науки та техніки.

53. Діалектика чуттєвого та раціонального в пізнанні.

54. Сутність сенсуалізму та раціоналізму.

55. Практика, її види та функції в науковому пізнанні.

56. Діалектика абсолютної та відносної істини.

57. Діалектика об'єкта та суб'єкта в пізнанні.

58. Експеримент як метод наукового пізнання.

59. Моделювання як метод наукового пізнання.

60. Теоретичний рівень в науковому пізнанні.

61. Форми наукового пізнання.

62. Поняття творчості та її види.

63. Становлення та сутність класів.

64. Філософські погляди П.Юркевича.

65. Філософія Києво-Могилянської академії.

66. Політична система суспільства.

67. Політичні партії і рухи в Україні та сучасність.

68. Суб'єкти та рушійні сили історичного процесу.

69. Діалектика людини та суспільства.

70. Людина у світі культури.

71. Культура та науково-технічний прогрес

72. Цивілізація як соціокультурне утворення.

73. Релігія як форма суспільної свідомості.

74. Естетика як форма суспільної свідомості.

75. Теорія відображення і філософські проблеми кібернетики.

76. Проблема "діалогу" людини та комп’ютерних систем.

77. Сутність політичної свідомості.

78. Пізнання та творчість.

79. Сутність фрейдизму та неофрейдизму.

80. Антропологічний вимір людини.

81. Інформація та суспільство.

82. Сучасне інформаційне суспільство.

83. Соціальне та індивідуальне буття.

84. Некласичні логіки.

5. ТЕСТИ З ФІЛОСОФІЇ

1. Предметом філософії є:

а) людина та її місце у світі;

б) природа та її закони;

в) суспільно-історичні процеси.

2. Філософію можна визначити, як:

а) мудрість;

б) систему загальних теоретичних поглядів на світ та місце у ньому людини;

в) сукупність моральних учень і норм.

3. Визначити поняття, яке можна вважати філософським:

а) елементарна частинка;

б) атом;

в) матерія;

4. Визначити різницю між філософією і міфологією та релігією:

а) раціонально-теоретичне уявлення про світ;

б) образність уявлень;

в) учення про надприродне.

5. Визначити ортодоксальну філософську школу Стародавньої Індії:

а) чарвака-локаята;

б) буддизм;

в) йога.

6. Укажіть давньоіндійський філософський текст:

а) “Упанішади”;

б) “Книга перемін”;

в) “Іліада”

7. Хто вважається автором Книги про дао і де:

а) Конфуцій;

б) Лао цзи;

в) Мен цзи.

8. Хто вважав, що в основі світу лежить вода:

а) Анаксімен;

б) Фалес;

в) Анаксімандр.

9. Хто вважається засновником атомістичного матеріалізму:

а) Геракліт;

б) Демокріт;

в) Епікур.

10. Хто вважається засновником стихійної, наївної діалектики:

а) Геракліт;

б) Піфагор;

в) Зенон.

11. Хто вперше у центр філософії поставив проблему людини як міри усіх речей:

а) Протагор;

б) Парменід;

в) Сократ;

12. Хто вважається засновником об єктивного ідеалізму:

а) Парменід;

б) Платон;

в) Арістотель.

13. Хто пов язував щастя із задоволенням:

а) епікурейці;

б) стоїки;

в) скептики.

14. Яке вчення вважається єднальною ланкою між античною і середньовічною філософією:

а) патрістика;

б) неоплатонізм;

в) апологетика.

15. Визначити онтологічний принцип середньовічної філософії:

а) раціоналізм;

б) креаціонізм;

в) формалізм.

16. Визначити гносеологічний принцип Середньовічної філософії:

а) раціоналізм;

б) провіденціалізм;

в) одкровення.

17. Суперечка про природу універсалій у середньовічній філософії є :

а) суперечка про природу божественної Трійці;

б) суперечка про природу загальних родів чи понять:

в) суперечка про первинність духу чи матерії.

18. Хто є засновником томізму:

а) Аврелій Августін;

б) Тертуліан;

в) Фома Аквінський.

19. Назвіть визначальну рису філософії Відродження:

а) геоцентризм;

б) антропоцентризм;

в) космоцентризм.

20. Хто вважається засновником новоєвропейської діалектики:

а) Лоренцо Валла;

б) Микола Кузанський;

в) Микола Копернік.

21. Хто є засновником емпіризму у філософії Нового часу?

а) Бекон;

б) Декарт;

в) Локк.

22. Як називається учення Р. Декарта про субстанцію?

а) дуалізм;

б) монізм;

в) плюралізм.

23. Пантеїзм - це вчення:

а) про творення світу Богом;

б) про те, що кожна річ є субстанцією;

в) про те, що природа -це і є Бог у речах.

24. Хто є засновником монадології:

а) Декарт;

б) Спіноза;

в) Лейбніц.

25. Що характерно для філософії епохи Просвітництва?

а) теоцентризм;

б) раціоналізм;

в) антропоцентризм.

26. Хто є представником матеріалізму серед французських просвітників:

а) Вольтер;

б) Руссо;

в) Дідро.

27. З чого починає свій розвиток абсолютна ідея Гегеля?

а) з мислення;

б) з природи;

в) з суспільства.

28. За Л. Фейєрбахом визначальним у взаємовідносинах між Я і Ти має бути:

а) мислення;

б) любов;

в) обов’язок.

29. Вчення про природне право розробив:

а) Гельвецій;

б) Ламетрі;

в) Локк.

30. Кому належить вислів "Я мислю - отже я існую":

а) Декарту;

б) Канту;

в) Гегелю.

31. Кому належить вислів "Бути - означає бути у сприйнятті":

а) Берклі;

б) Юму;

в) Канту.

32. Кому належить вислів "Все дійсне є розумним, все розумне є дійсним":

а) Декарту;

б) Канту;

в) Гегелю.

33. Яку гносеологічну позицію посідав Кант:

а) сенсуалізм;

б) агностицизм;

в) скептицизм.

34. Твердження "Немає нічого в розумі, чого б не було у відчутті" є формулою:

а) раціоналізму;

б) сенсуалізму;

в) матеріалізму.

35. Хто сформулював наступні питання “Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина?”:

а) Кант;

б) Гегель;

в) Фейєрбах.

36. Хто є автором праці "Критика чистого розуму":

а) Декарт;

б) Кант;

в) Гегель.

37. Німецька класична філософія була історично першою формою класичної європейської філософії.

Так Ні

38. Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської філософії внаслідок того, що:

а) вона розвивалась в окремому європейському регіоні;

б) вона включила у свій зміст провідну проблематику всієї попередньої європейської філософії;

в) вона запровадила принципово нову парадигму філософствування у порівнянні із попередньою європейською філософією;

г) вона першою запровадила у філософію системну форму виразу її змісту;

д) вона була найбільш теоретичною з усіх попередніх форм європейської філософії.

39. Виберіть правильні варіанти відповіді на питання.

Принцип активності, розроблений німецькою класичною філософією, за своїм змістом передбачав:

а) доведення того, що людина знає лише те та тою мірою, якою мірою вона діє активно;

б) доведення залежності предмета пізнання від діяльності суб’єкта пізнання;

в) те ж саме, що й “коперніканський переворот” І.Канта у філософії;

г) виховання у людини активної соціальної позиції;

д) побудову теорії, згідно з якою субстанція водночас постає й суб’єктом світового процесу.

40. Принцип розвитку (як і теорія розвитку) був найбільш продуктивно розроблений:

а) І. Кантом;

б) І.Г. Фіхте;

в) Ф. Шеллінгом;

г) Г.Гегелем;

д) Л.Фейєрбахом.

41. В діяльності І.Канта виділяють такі етапи:

а) доантропологічний та антропологічний;

б) демократичний та післядемократичний;

в) етичний та післяетичний;

г) докритичний та критичний;

д) природничий та антропологічний.

42. Згідно з твердженням І.Канта, предмет та річ-у-собі співвідносяться таким чином:

а) вони є тотожними;

б) між ними немає нічого спільного;

в) предмет постає синтезом відчуттів, викликаних речами-у-собі, та форм розсудку;

г) предмет непізнаваний, а річ-у-собі сприймається відчуттями;

д) у сфері речей-у-собі діє принцип причинності, а в предметній сфері панує свобода.

43. У філософії І. Канта:

а) розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної діяльності), а розум - ідеями;

б) розум оперує категоріями, а розсудок - ідеями.

44. Спираючись на вчення І. Канта про рівні та форми пізнання, прокоментуйте його твердження “Я обмежив розум (в іншому перекладі - “я вказав межі розуму”), щоби надати місце вірі”. Чи не свідчить це про бажання І. Канта підпорядкувати філософію релігії?

45. Вкажіть, яким проблемам перш за все та переважно були присвячені основні твори І. Канта, використавши для цього терміни - підказки.

а) “Критика чистого розуму” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

б) “Критика практичного розуму” - пізнання, етика, естетика,

наука, метафізика, онтологія, логіка.

в) “Критика здатності судження” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

46. “Категоричний імператив” І. Канта - це є:

а) виведений на основі вимог розуму всезагальний закон людської моральної поведінки;

б) закон застосування категорій розсудку до даних чуттєвого досвіду.

47. “Діяти, діяти і ще раз діяти - ось в чому наше призначення!” - Ця теза була запроваджена:

а) І. Кантом;

б) І. Г. Фіхте;

в) Ф. Шеллінгом;

г) Г. Гегелем;

д) Л. Фейєрбахом.

48. Назвіть ім’я представника німецької класичної філософії, який виводив усі окреслення світобудови із діяльності “Я”:

а) Г. Гегель;

б) Ф. Ніцше;

в) К. Маркс;

г) А. Шопенгауер;

д) І. Г. Фіхте.

49. Уважно прочитайте наведений нижче фрагмент філософського твору, спробуйте виділити його провідну думку та визначити його автора: “Природа як в цілому, так і в своїх окремих проявах повинна уявлятися в якості свідомо створеного результату, але водночас, разом із тим результатом дії сліпого механізму; вона має цільове спрямування, проте не дає пояснення своєї доцільності. Тобто, тут присутня... водночас як свідома, так і несвідома діяльність всередині самого суб’єктивного, в самій свідомості. Такою діяльністю може бути тільки естетична діяльність.”

Зверніть увагу на те, що доцільна свідома діяльність включає в себе і момент несвідомого. Як ви вважаєте, з чим він пов’язаний: із емоціями, почуттями чи волінням? Спробуйте назвати тих відомих представників світової філософії, які проводили позицію вихідної тотожності між діями свідомості та засадами світобудови.

51. Філософію Г. Гегеля можна характеризувати перш за все такими рисами:

а) системність:

б) панування логіки;

в) динамізм, панування ідеї розвитку;

г) всеохопленість;

д) матеріалістична позиція.

52. Праця, в якій Г.Гегель виклав основні складові свого вчення на основі розгортання життєвого циклу Абсолютної ідеї, називається:

а) “Досвід про людське пізнання”;

б) “Метафізика”;

в) “Світ як воля та уявлення”;

г) “Феноменологія духу”;

д) “Міркування про метод”.

53. Оберіть варіанти правильної характеристики гегелівського розуміння вихідної засади світу:

а) Абсолютна ідея;

б) субстанція - суб’єкт;

в) всеохоплююча сутність, що розвивається;

г) процес, що характеризується визріванням та вирішенням внутрішніх суперечностей;

д) матеріально-природний процес, що породжує духовне.

54. За Г. Гегелем існує три рівні пізнавальної діяльності свідомості:

а) чуття, розсудок та розум;

б) відчуття, мислення та досвід;

в) чуття, рефлексія чуттів та рефлексія рефлексії;

г) прості ідеї, складні ідеї та інтуїція;

д) формальна основа, реальна основа та абсолютна основа.

55. У своїй філософській концепції Г. Гегель намагався довести, що причинами руху та розвитку постають:

а) божественні енергії, що пронизують створений світ;

б) зовнішні взаємодії речей;

в) внутрішні суперечності абсолютної ідеї;

г) світові інформаційні процеси;

д) взаємодія мікро-, макро- та мегапроцесів.

56. Згідно Г. Гегелю, кожна суперечність проходить такі етапи свого визрівання;

а) тотожність, відмінність, протилежність та протиріччя;

б) єдність, конфлікт, синтез;

в) буття, сутність, поняття.

57. Із запропонованих варіантів виберіть ті формулювання, що передають зміст вихідних принципів діалектичної логіки Г. Гегеля:

а) тотожність мислення і буття;

б) тотожність протилежностей;

в) єдність початку та принципу;

г) єдність Я та не-Я;

д) синтез матеріалу чуття та категорій розсудку.

58. Складовими філософської системи Г. Гегеля постають:

а) логіка, філософія природи, філософія духу, науковчення;

б) критика чистого розуму, практичного розуму та здатності судження;

в) феноменологія духу, логіка, філософія природи, філософія духу, етика та естетика;

г) етика, естетика, монадологія, феноменологія духу.

59. Продемонструйте, яким чином пов’язані між собою вчення Г.Гегеля про життєвий цикл абсолютної ідеї та класифікація основних складових його філософської системи.

60. В чому вбачав Л. Фейєрбах вихідний недолік філософії Гегеля?

а) в її зайвій деталізації;

б) в її перебільшеній логізації;

в) в тому, що вона являла собою логізовану теологію;

г) в її зв’язках із політикою;

д) в її складності.

61. Який принцип постає вихідним для філософії Л. Фейєрбаха?

а) принцип монізму;

б) принцип гуманізму;

в) принцип активності;

г) принцип тотожності протилежностей;

д) антропологічний принцип.

62. Л. Фейербах закликав:

а) замінити релігію оголошення релігією всезагальної людської любові;

б) знищити усяку релігію тому, що вона спотворено виражає людську сутність.

63. За Л. Фейєрбахом до сутнісних сил людини слід віднести:

а) силу почуття, силу розуміння та силу бажання;

б) силу науки, техніки та фантазію;

в) любов, спілкування та єдність із природою.

64. Філософія ХХ ст. відрізняється своєю одностайною відданістю традиціям класичної філософії.

Так Ні

65. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання. До загальних особливостей філософії ХХ ст. можна віднести:

а) її надзвичайну тематичну та методологічну строкатість;

б) її відданість традиціям класичної філософії;

в) тісне переплетення в ній класичних та некласичних традицій;

г) її негативне ставлення до історично попередньої філософії;

д) актуалізація нею попередніх форм та напрямів філософії.

66. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання. До напрямів сцієнтистської філософії ХХ ст. належать:

а) неопозитивізм;

б) аналітична філософія;

в) антропологія;

г) неотомізм;

д) неокантіанство.

67. Філософія антропологічного спрямування:

а) перш за все та переважно намагалась вписати людину у світовий еволюційний процес;

б) вважала вивчення людини найпершим та найважливішим завданням філософії.

68. Представники логічного позитивізму вдались до розроблення та запровадження процедури:

а) сублімації;

б) соціалізації;

в) компліментарності;

г) екологізації;

д) верифікації.

69. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання. Найпершими осередками розроблення неопозитивізму в Європі ХХ ст. були:

а) Баденська та Марбурзька школи;

б) Сен-Вікторська та Шартрська школи;

в) Німеччина, Франція та Італія;

г) Віденський гурток, Англійська та Львівсько-Варшавська школи.

70. Своє найперше завдання неопозитивізм ХХ ст. вбачав у тому, щоби винайти чіткі критерії для відокремлення науки від не науки.

Так Ні

71. Термін “атомарні факти” був введений:

а) представниками квантової механіки для позначення засад реальності;

б) представниками неопозитивізму для проведення верифікації;

в) О. Контом для визначення найперших завдань соціології;

г) структуралізмом для окреслення найперших структур знання;

д) неокантіанством для визначення першого фактора пізнання.

72. Загальний підсумок діяльності логічного позитивізму можна визначити:

а) негативно, оскільки вони не знайшли єдиного критерію для відокремлення науки від не науки;

б) позитивно, оскільки вони змусили переглянути традиційні спрощені погляди на науку.

Визначившись у відповіді на дане питання, спробуйте окреслити діяльність неопозитивізму всебічно, виділивши певні переваги та недоліки в його філософських пошуках.

73. Неопозитивізм на відміну від постпозитивізму намагався розглядати науку в контексті розвитку культури та соціальної історії.

Так Ні

74. Аналітична філософія вважала своїм найпершим завданням:

а) проведення аналізу вихідних понять певної теорії з метою звести їх до атомарних суджень;

б) аналіз співвідношення фактів із мовою та термінологією науки;

в) здійснення процедури верифікації;

г) виявлення архетипів колективного несвідомого;

д) аналіз програм політичної та соціальної діяльності.

75. “Конвенціональність” - це поняття для позначення:

а) політичних або демократичних угод:

б) погодження між собою вихідних принципів та понять певної теорії;

в) згоду наукового співтовариства визнати певні наукові здобутки достовірними.

76. В постпозитивізмі для позначення особливостей наукового мислення на певному історичному проміжку часу було введене поняття:

а) лібідо;

б) архетип;

в) конвенціональність;

г) парадигма;

д) стереотип.

77. Феноменологічна філософія Е. Гусерля виходила із припущення:

а) що через феномен виходить у з’явлення ноумен;

б) що феномен постає результатом дії речей-в-собі на органи

чуттів людини;

в) що феномен є тим, чим він є, що за ним не стоїть ніяка інша реальність;

г) що феномен - це те, що виходить за межі повсякденного,

що є незвичним та оригінальним.

78. Філософія екзистенціалізму зосереджувалась, перш за все, на окресленні людського буття:

а) за допомогою науки та наукової термінології;

б) через його відношення до світу природного буття;

в) в його соціальних та психологічних якостях;

г) через його внутрішнє людське сприйняття та переживання.

79. Виберіть ті поняття, що були запроваджені М. Хайдеггером для окреслення людського способу буття:

а) отвір у бутті; горизонт предметності;

б) тут-буття; при-бутті-перебування;

в) Воно, Я, Над-Я;

г) аніма, анімус;

д) буття-до-смерті.

80. Теза “Існування передує сутності” було введене:

а) неотомістами для підкреслення того, що світ твориться Богом;

б) М. Хайдеггером для підкреслення найпершої важливості проблеми буття для філософії;

в) Ж.-П. Сартром для позначення того, що перед людиною в її існуванні завжди відкрита можливість життєвого вибору;

г) З. Фрейдом для позначення того, що несвідоме постає більш потужним, ніж свідоме.

81. Виберіть варіанти правильного окреслення філософської позиції представників екзистенціалізму:

а) М. Хайдеггер оцінював перспективу неминучості смерті людини негативно, а Ж.-П. Сартр вбачав у смерті і позитивний момент;

б) М. Хайдеггер вважав, що найпершим визначенням людини є те, що їй відкрите буття як таке, а Ж.-П. Сартр - що цим є свобода вибору;

в) М. Хайдеггер окреслив причини людської втечі від свободи, а Ж.- П.Сартр подав людське відношення до дійсності як стурбоване;

г) М. Хайдеггер написав твір “Буття і ніщо”, а Ж.-П. Сартр - “Буття і час”.

82. Представники філософської антропології закликали:

а) вивчати людину всебічно, засобами різних наук;

б) вивчати людину в контексті світового еволюційного процесу;

в) розглядати людське буття через його внутрішнє переживання;

г) розглядати людину як результат соціально-культурного процесу.

83. Порівняйте між собою вихідні тези екзистенціалізму, філософської антропології та персоналізму, виділіть в них спільне та відмінне. Спробуйте виділити переваги кожного із названих напрямів філософії антропологічного спрямування, їх недоліки. Спробуйте також окреслити можливості поєднання даних філософій задля повнішого окреслення людини як предмета філософського осмислення.

84. У галузі філософського осмислення дійсності заслуга З. Фрейда полягає в тому, що він:

а) підпорядкував несвідоме свідомому;

б) вперше вжив поняття несвідомого;

в) завдяки відкриттю та окресленню змісту та меж несвідомого

суттєво ускладнив розуміння факторів людської поведінки;

г) ініціював розгортання так званої “сексуальної революції” у ХХ ст.;

д) завдяки відкриттю несвідомого зміг пояснити багато явищ культури.

85. Неофрейдизм в особах К.-Г. Юнга, Е. Фрома та А. Адлера:

а) сприйнявши найперші твердження З.Фрейда щодо природи та змісту несвідомого, розвинули їх далі;

б) прийнявши ідею несвідомого, дали останньому принципово інше тлумачення.

86. Використайте вчення З. Фрейда та його послідовників для пояснення певних конкретних явищ суспільного життя, культури, мистецтва. Спробуйте пояснити з їх допомогою особливості пісенної творчості, причини масового поширення фільмів-боєвиків, фільмів жахів та ін.

87. О. Шпенглеру - засновнику філософської культурології у ХХ ст. належить твір:

а) “Новий Органон”;

б) “Буття і час”;

в) “Занепад Європи”;

г) “Міф про Сізіфа”;

д) “Міркування про історію”.

88. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання. Складовими культурологічної теорії О. Шпенглера постають:

а) ідея морфології культури;

б) теза про те, що в основі культурних явищ лежать певні сталі структури людського інтелекту;

в) теза про те, що культури замкнені у відношенні одна до одної;

г) твердження про те, що культури створюються як результат сублімації несвідомого;

д) вчення про те, що культури зароджуються, досягають розквіту та вмирають.

89. Через визначення найперших ознак кризи культури за О. Шпенгле­ром, спробуйте проаналізувати прояви сучасної масової культури. У підсумку спробуйте аргументувати, в чому можна погодитись із теорією О.Шпенглера, а в чому його теорія постає помилковою та неприйнятною.

90. Визначіть, які із наведених нижче термінів використовуються в культурології структуралізму та постструктуралізму:

а) медіація;

б) деконструкція:

в) морфологія;

г) архетип;

д) сублімація.

91. Визначіть, які із наведених нижче термінів використовуються для позначення теорій, що надають розвитку техніки та технології вирішальну роль в поступі суспільства:

а) технофобія;

б) технізація;

в) технологічна революція;

г) технократія;

д) інформатизація.

92. Згідно з К. Ясперсом, можливі такі оцінки впливу техніки на розвиток суспільства:

а) позитивна та негативна;

б) оптимістична та песимістична;

в) технократична та екологічна;

г) оптимістична, песимістична та нейтральна;

д) оптимістична, песимістична та екологічна.

93. Вихідна позиція неотомізму може бути охарактеризована як:

а) сперечання розуму та віри;

б) симфонія розуму та віри;

в) взаємодоповнення релігії та науки;

г) несумісність релігії та науки;

д) підпорядкування релігії науці.

94. Поясніть, чому в ХХ столітті - столітті науки, техніки, освоєння космосу, інформатики - релігія не лише не втратила свого суспільного авторитету, а й пережила в певні часи своєрідний ренесанс.

Використайте для такого пояснення наведені нижче можливі варіанти відповіді:

а) в ХХ ст. релігія змогла пояснити багато таких явищ, які наука не пояснює;

б) ХХ ст. було суперечливим; воно принесло людству страшенні війни, численні людські жертви;

в) в ХХ ст. досить чітко окреслились певні негативні сторони прогресу науки та техніки;

г) в ХХ ст. людство втратило чіткі орієнтири щодо майбутнього;

д) в ХХ ст. суттєво зросла активність релігійних проповідників.

95. Теософія як напрям релігійної філософії ХХ ст. характеризується тим, що:

а) вона вірить у можливість людського розуму осягнути сутність Бога;

б) вона вважає, що всі релігії світу стверджують ту ж саму істину, проте в різних формах;

в) вона широко застосовує методи науки для проникнення у таємниці релігійних текстів;

г) вона наполягає на тому, що отримує прямі божественні одкровення.

96. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання. Філософський постмодерн як один із напрямів філософії кінця ХХ ст. характеризується наступними рисами:

а) його предметом постають явища попередньої культури;

б) він намагається покласти в основу своїх тверджень чіткі логічні побудови;

в) йому притаманні прагнення стерти межі між різними сферами та напрямами інтелектуальної діяльності;

г) він сповідує принциповий антилогіцизм;

д) він налаштований на ведення вільного герменевтичного дискурсу. (Джерело тестів бібліотека учбової інформації- інтернет сайт).

6.