ПО ТОЙ БІК ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СИНГУЛЯРНОСТІ

Сингулярність (лат. singularis - єдиний, одиничний) є анто­німом множинності, плюральності (лат. pluralis - множинний). У філософії така характеристика означає неповторність істоти, події, явища тощо, тобто неможливість редукувати певні характе­ристики до категорій загального та особливого, якими, власне, оперують різноманітні закони розвитку, закони функціонування тощо.

У наведеному вище розумінні сингулярністю є Бог і будь-яка людська Особистість, створена, згідно з іудео-християнським ві­ровченням, за його Божественним образом і подобою.

Серед сучасних філософів, мабуть, найбільш глибоко сут­ність сингулярності розкрили французькі філософи-постмодер- ністи і, зокрема, - Жиль Дельоз, який тлумачив сингулярність у дусі монадології Г. Лейбніца як складку (згин) буття, як подію, що породжує сенс і має точковий характер, як «зворотні пункти і точки згинів; вузькі місця, вузли, передпокої і центри; точки плавлення, конденсації і кипіння; точки сліз і сміху, хвороби і здоров'я, надії і зневіри, точки чутливості». При цьому, зали­шаючись конкретною точкою, подія неуникно пов'язана з іншими подіями. Тому точка одночасно є і лінією, що виражає всі варіанти модифікації цієї точки та її взаємозв'язків з усім світом [118].

Сингулярна потойбічність є багато в чому сферою вільних спе­куляцій. Саме тому важко, але вкрай потрібно розібратися у мно­жинних версіях сингулярності взагалі й технологічної сингуляр- ності зокрема.

Сингулярністю є Історія як сукупність унікальних подій, явищ, процесів, постатей, а не уявлень та міфів, з усім цим пов'язаних. Саме через свою сингулярність історичні та інші соціогуманітарні явища та процеси не можуть бути sensu scripto предметами нау­кового пізнання. «Історія означає повідомлення про одиничне» («Historia significat singulorum notitiam»), - резонно стверджував неосхоласт, картезіанець Р Гокленіус у «Словнику філософської лексики» [119].

Загалом протиставлення двох типів буття - одиничного (умовно номінованого) й універсального (безумовного) було характерною ознакою середньовічної схоластики, яка ознаменувалася поділом філософів на номіналістів та реалістів. Згодом таке протистав­лення сингулярного (унікального) та плюрального (повторю­ваного, рутинного) перетворилося на протиставлення двох типів знань і наук, - тих, що розуміють, і тих, що не розуміють, гумані­тарних та природничих, неточних і точних (natural sciences & human sciences).

Сингулярність математична - значення або діапазон значень функції, для якої не існує похідної. Йдеться про точку, в якій ма­тематична функція «ламається» і прямує до нескінченності або ж виявляє інші відхилення від правильної поведінки. Це спостері­гається зокрема тоді, коли графік функції підходить до часової

Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina точки «нуль» (будь-яке число, яке описує цю функцію, поділене на нуль, набуває вимірів нескінченості) [120].

Сингулярність геометрична - точка, в якій перетинаються (зу­стрічаються) усі паралельні лінії [120].

Сингулярність фізична - точка, в якій усі вимірювальні змінні досягають значень невимірювальних або нескінченних [121]. Син­гулярність гравітаційна (просторово-часова) - сфера просто­ру-часу, в якій гравітаційні сили спричинюють утворення ре­човини нескінченної щільності; що зазвичай пов’язують із чорними дірами. Це сфера, через яку неможливо без труднощів продовжити геодезичну лінію, яка в неї входить [120].

Сингулярність космологічна - стан Всесвіту в початковий момент гіпотетичного Великого вибуху, що характеризувався не­скінченною щільністю і температурою праречовини [120].

Сингулярність - це революційна точка, в якій усі зміни, що уповільнено відбувалися мільйонами або мільярдами років, раптово стають радикальними і відбуваються впродовж трьох- п’яти хвилин. Саме цю обставину мав на увазі Стівен Вайнберг, який назвав свою популярну книгу, присвячену космологічній сингулярності (Великому вибухові) «Перші три хвилини» [121].

Очікування радикального переходу до технологій четвертої ін­дустріальної хвилі (NBIC) породжують цілковито вмотивовані надії й зазіхання не лише на радикальне поліпшення умов люд­ського існування (human enhancement), але й на радикальну зміну самої біологічної природи людини і навіть на її підміну (заміну) іншою, штучно сконструйованою, природою, яка піддаватиметься свідомим регулятивним впливам людини.

Сучасний стан людини й людства уявляється радикальним трансгуманістам не проміжним, а кінцевим пунктом біосоціальної еволюції та початковим пунктом подальшої технологічної рево­люції (точкою сингулярності), коли людина самостійно контро­люватиме власну еволюцію, наслідком чого стане повне «розтва- ринювання» (деанімалізація) людини [124; 125].

Сингулярність технологічна (technological singularity) описує період надзвичайно швидких перетворень, які змінять людську природу настільки кардинально, що згодом навіть не доведеться ставити питання про природу людини, оскільки йтиметься про надприродний феномен - технологічний супранатуралізм-TS, си­нонімами якого є «емерджентість», «трансцендування» тощо, - умовну точку, в якій інтелектуальні машини або зрівняються у своїх здібностях і можливостях з людьми, або навіть перевершать людей, що відображається у поняттях трансгуманізму і постгума- нізму [126].

Ідеться передусім про перспективи творення штучного інте­лекту, могутнішого за людський (smarter-than-human artificial in­telligence - AI). Надалі, якщо йти за тією ж логікою, настане черга машин щодо набуття буцімто людських якостей: емоційності й моральності, волевиявлення й цілепокладання тощо. Важко сказати, чого в таких міркуваннях більше - науки, технологізму чи нетрадиційної (секулярної) релігії.

Уперше термін сингулярність (Singularity) в розумінні техно­логічної сингулярності (ТС) вжив у 1958 р. відомий кібернетик Станіслав Улям з посиланням на розмови з одним із основопо­ложників кібернетики Джоном фон Нейманом щодо подальших перспектив розумних машин та пришвидшеного технологічного прогресу [127].

У цьому контексті слушно нагадати про принципові розход­ження Джона фон Неймана з Норбертом Вінером у тлумаченні предмету і завдань кібернетики. Кібернетика, на думку Норберта Вінера, має втілювати ідеї управління, контролю і конструювання (дизайну), тоді як у розумінні Джона фон Неймана на неї покла­даються більш амбітні цілі реалізації ідей складності й самоорга­нізації, народження порядку із хаосу.

В антропоцентричному стилі тлумачення кібернетики послі­довниками Норберта Вінера, «розумні машини» мають бути по­мічниками людини, її продовженням. Натомість розумні машини в уявленні послідовників школи Джона фон Неймана можуть і по­винні вийти на рівень автономного існування та самоорганізації як автопоетичні системи.

У літературі можна нарахувати щонайменше півтора десятка різноманітних тлумачень технологічної сингулярності. Скажімо, Нікола Данаїлов (у блогосфері відомий під ніком Сократ) про­понує 17 подібних трактувань [128], тоді як Андерс Сандберг - тільки дев'ять [129].

Стисло охарактеризуємо цю дев'ятку від Андерса Сандберга.

1. Найбільш радикальне визначення технологічної сингуляр- ності пов'язує її з пришвидшеними змінами (Accelerating change), експоненційним чи суперекспоненційним зростанням можли­востей розумних машин з усіма подальшими наслідками для еко­номіки та соціуму [130].

2. Ще одне пояснення технологічної сингулярності - популярне, але менш епатажне порівняно з попереднім, - зводить ТС до виходу технологій на етап самовдосконалення (Self improving technology), що дозволить пришвидшити розробку нових і кращих технологій [131].

3. Концепція технологічної сингулярності як інтелектуального вибуху (Intelligence explosion) стверджує можливості самовдоско­налення розумних систем на засадах «сильної петлі зворотного зв'язку», що дозволить цим машинам продукувати дедалі більше інтелекту [132].

4. Концепція технологічної сингулярності як раптового на­стання ери суперінтелекту (Emergence of superintelligence; Singu­larity Institute під керуванням Елізера Юдковського) [133].

5. Концепція технологічної сингулярності як горизонту про­гнозування (Prediction horizon): вважається, що швидка зміна ма­шинного інтелекту або поява надлюдського інтелекту унемож­ливлює передбачення майбутнього з позицій нашого поточного обмеженого знання і досвіду [134].

6. Концепція технологічної сингулярності як метафізичного фазового переходу (Phase transition) до нових форм організації людини й людства, принципово відмінних від попередніх нату­ральних форм, коли на зміну звичайному Homo sapiens прийдуть постлюдські богоподібні істоти зі штучним інтелектом, котрих фі­лософ і богослов П. Тейяр де Шарден у трактаті «Феномен людини» позначив точкою «Омега», витлумачивши саме таким чином Друге пришестя Христа [133; 134].

7. Концепція технологічної сингулярності як катастрофічної складності (Complexity disaster) акцентує на складнощах нового нестабільного взаємопов'язаного світу, що дедалі частіше потра­плятиме в різноманітні кризи, вихід з яких коштуватиме людству дедалі дорожче [135].

8. Концепція технологічної сингулярності як точка інфлексії (Inflexion point) - досягнення нижнього пункту на логістичній кривій, яка характеризує динаміку розвитку економіки або тех­нологій, що означатиме перехід від зростання до занепаду, від пришвидшення - до уповільнення (shifts from acceleration to deac­celeration) [136].

9. Концепція технологічної сингулярності як нескінченого про­гресу (Infinite progress), коли темпи прогресу в певних сферах до­сягнуть нескінченності за скінченний час [137].

Усі дев'ять концепцій технологічної сингулярності, на думку Андерса Сандберга, можна звести до трьох засадничих:

1) пришвидшених змін (accelerating change);

2) горизонту прогнозування (prediction horizon);

3) інтелектуального вибуху з переходом до надінтелекту (in­telligence explosion leading to superintelligence) [138].

Згодом популяризації ідеї технологічної сингулярності й від­повідного терміну істотно посприяв Вернор Стівен Віндж, який пов'язав технологічну сингулярність із постгуманізмом.

Але найбільше, мабуть, популяризації ідей технологічної син- гулярності прислужився Реймонд Курцвейл, книги якого сповнили широкий загал тривожним відчуттям того, що новітні розумні тех­нології призведуть до радикальних змін у житті людини і людства.

На запитання «Що таке сингулярність?» Реймонд Курцвейл відповідає: «Це майбутній період, упродовж якого темпи техноло­гічних змін пришвидшаться настільки і їхній вплив настільки по­глибиться, що людське життя незворотно трансформуватиметься. Як би ми не оцінювали цю епоху, - утопічно чи антиутопічно, вона трансформуватиме концепції, на які ми спираємося, намагаючись надати сенс нашому життю: починаючи від розуміння наших біз- нес-моделей і циклу людського життя включно із самою смертю. Сингулярність змінить наші погляди на значення нашого минулого і наслідки нашого майбутнього, дозволить по-справжньому зро­зуміти життя в цілому і своє власне конкретне життя. Я вважаю сингулярітаріанцем (Singularitarian) того, хто розуміє сингуляр­ність і хто задумався про її наслідки для власного життя» [140].

За Р Курцвейлем, глобальна еволюція поділяється на шість етапів, які він називає епохами:

епоха І. Фізики й хімії (інформація міститься в атомних струк­турах);

епоха ІІ. Біології (інформація закодована в ДНК);

епоха ІІІ. Мозку (інформація - в нейронних патернах);

епоха IV. Технологій (інформація - в комп’ютерах та комп’ю­терних програмах);

епоха V. Злиття технологій і людського інтелекту (методи біо­логії включно з людським інтелектом інтегровані у людську тех­нологічну базу, яка експоненційно розширюється);

епоха ѴІ. Пробудження Всесвіту (патерни речовини й енергії очищуються у Всесвіті завдяки інтелектуальним процесам та знанням) [141].

Реймонд Курцвейл, формулюючи думку про ймовірний су­пранатуралізм, пропонує слоган: «Давайте не повертатися назад до природи!». Його звернення адресоване секулярним фунда- менталістам - людям, які противляться змінам, обумовленим бурхливим технологічним прогресом, ідеї мінливості людської природи [142].