ВІД АВТОРА
У виборі теми цієї праці автор виходив із низки проблем, які переживає українське суспільство, що перебуває на етапі транзиту від тоталітаризму до розбудови демократичних засад співіснування та ринкових відносин.
Адже не так легко збагнути сутність і глибину зміни суспільних цінностей не тільки простій людині, а й ученому-суспільствознавцю, тим більше для величезної частини соціуму переглянути весь арсенал суспільної науки, на основі якої будувалося життя дотепер не тільки на пострадянському просторі. Нині стало очевидним, що марксизм- ленінізм як ідеологічна основа такого життя не зміг довести своєї переваги над іншими ідейно-теоретичними і практичними програмами, ідеалами, завданнями. Більше того, ортодоксальні фальсифікатори як у теорії, так і на практикі довели її до абсурду, до самознищення як такої.З іншого боку, західна суспільна наука, втративши свого головного супротивника — марксизм-ленінізм і більшовизм як практику реалізації марксистського суспільного ідеалу, — також опинилася в кризі. Ідеологічні засади, на яких вибудовувалися сучасні розвинуті демократії, також зазнають значних сутнісних переоцінок своїх як ідейно-теоретичних постулатів, так і модернізації усього комплексу практичного втілення їх у життя. Особливо це стосується класичних ідеологій, які переважно були панівними в цих суспільствах, зокрема лібералізму, консерватизму та соціалізму. Суспільствознавців, як і значну частину громадян цих суспільств, зараз не задовольняє не тільки «досягнутий» рівень і якість життя, а й його подальший сенс в умовах глобалізаційних кризових явищ взагалі і однополюсності світу зокрема, домінування декількох держав (США і Росії) у світі і силове нав’язування їхнього способу життя, зміни клімату та поширення голоду на великих територіях земної кулі тощо.
Усе це разом підштовхує суспільствознавців до пошуку нових парадигм соціального пізнання, на створення нових концепцій суспільного життя і взаємодії в ньому політичних, економічних і духовних сил.
Внутрішні чинники, які виникли з моменту набуття формальної незалежності нашої держави, що супроводжують процес державотворення і понині, впливають на необхідність їхнього якісного теоретичного забезпечення та намагаються якомога швидше позбутися мозаїчності і компілятивності. Перелік цих чинників та їхню сутність можна коротко привести до таких положень.
По-перше, весь спектр аналізу транзитних процесів в усіх сферах суспільного виробництва нашої країни будується переважно або за методологією минулої світоглядної системи, або за привнесеною зарубіжною методологією, яка не завжди приводить до позитивних наслідків, оскільки не адаптована до українських передумов. А невдалі спроби систематизувати їх якраз і призводять до мозаїчності та компілятивності. Це є наслідком того, як зазначає досить влучно академік М. Михальченко, що в нових умовах дослідники України, які вийшли на світове наукове політологічне поле, зустріли безліч шкіл і традицій, серед яких дуже важко науково зорієнтуватися. Серед них: раціоналізм та ірраціоналізм, неораціоналізм і неоірра- ціоналізм, класична і посткласична науки, класична філософія і марксизм, класичні політичні науки і «науковий комунізм», еволюціонізм і революціонізм, модернізм і постмодернізм, позитивізм і структуралізм тощо. Це тільки перелік за філософськими засадами. А якщо взяти політичне життя та подивитися через призму ідейних чи ідеологічних уподобань, то картина стає ще складнішою: це досить глибоке переплетення класичних ідеологій — лібералізму, консерватизму, соціалізму й анархізму та їх сучасних модифікацій; це розвиток некласичних політичних ідеологій — націоналізму, фашизму, релігійного фундаменталізму та їх різновидів; це виникнення нових постмодерних політичних ідеологій — екологізму, фемінізму, глобалі- зму, постмодернізму і т.д.; і врешті, це спроби обґрунтувати інтегративну політичну ідеологію.
По-друге, повноцінна система економічних, політичних і духовних ідей і теорій, на відміну від непродуктивних і помилкових, які існували дотепер в Україні, ще не сформувалася.
Натомість відбуваються широкомасштабні і не завжди позитивні зрушення від цінностей абсолютизованої тоталітарної колективності до пріоритетів цінності людини, її свідомості в системі рушійних сил саморозвитку суспільства. У зародковій формі, як заперечення або констатація кризи старих цінностей суспільного розвитку, перебуває становлення ідеологічного і політичного плюралізму в підходах до аналізу реальності. Свого роду абсолютне теоретичне й ідеологічне розкріпачення, а ще в умовах економіко-політичних кризових явищ, призводить до розгубленості, пізнавального нігілізму та деструктивізму, до духовного спустошення окремих людей, індивідів, осіб тощо.По-третє, в суспільствознавстві (а саме в тій частині, яка вивчає суспільну свідомість, її форми та елементи) триває розбрід і хитання. З одного, боку відкинуті або осуджені системи поглядів, які претендували на створення універсальних теорій про буття і свідомість, про «основний закон», «фундаментальний принцип, що пояснюють генезис і структуру суспільної свідомості. Концепції «деідеологі- зації», «реідеологізації», «біполярності світового розвитку і глобального протистояння світоглядів», «кінця історії», «неосфери» тощо залишаються неначе в тіні. Ідеологічна і політична поразка марксизму-ленінізму зовсім не ознаменувала початку нової епохи торжества лібералізму і демократії. Навпаки, факти ідеологічного протистояння, конфлікти на економічному, культурному, релігійному і національному ґрунті — усе це наша реальність сьогодні. Такою ж нашою реальністю є безліч ідеологій (наукових та ілюзорних, світських і релігійних, консервативних і ліберальних, індивідуалістичних і колективістських, демократичних і тоталітарних). Зараз є очевидним, що ідеології — це історична реальність, їх багато і їх потрібно вивчати в різних проекціях. «Саме відсутність теорії ідеологій, як підкреслює М. Михальченко, і своєрідного ідеологієзнавства заважають бачити в ідеологіях звичайне суспільне явище, що має свої позитивні і негативні сторони, вселяють страх перед ідеологіями людям, що не розуміють цього феномена.
Світ ідеологій, як і світ змій, таємничий і страшний через форми прихованого існування, через те, що ідеології і змії можуть ужалити в будь-який момент навіть своїх хазяїв. Але вмілі ідеологієзнавці і змієлови можуть застосовувати ці засоби на користь людям, а ідеологічні засоби, як і зміїна отрута, можуть бути ліками для людства».Саме з цих міркувань автор виходив, приступаючи до роботи над розв’язанням цієї проблеми.
Власне ця робота мною розпочалася давно — тоді коли було доручено розробляти і викладати історію політичних вчень. Вона триває понад 20 років. За цей період з цієї тематики випущено понад 15 праць, які розкривають цю проблематику. Найголовніші з них: «Історія політології» (2000), «Політологія Нової доби» (2004), «Новітня політологія» (2009). У визначенні предмета історії політичних вчень було закладено і методологію вивчення політичної ідеології. Саме це поняття розкриває як специфіку двох видів розвитку — політичного й ідеологічного, так і їхнє взає- моперехрещення, взаємодію, взаємовплив у реальному житті. Тут ідеологічний процес розкривається з політичного боку, а політичний з ідеологічного. У кінцевому результаті ми отримуємо синтезоване знання про політичний та ідеологічний процеси.
Принагідно зазначу, що ці процеси саме й розкривають історію виникнення, розвитку і становлення теоретичного знання, в якому в концентрованому логічно- понятійному виразі перебуває процес пізнання світу політичного життя та його виділення в самостійну підсистему людського соціуму. Теоретичний аспект пізнання світу політичного, яке певним чином і за певних умов зароджувалося, розвивалося і конституювалося в суспільстві і яке формувалося в певні теоретичні ідеї, концепції, теорії і програми у їх логічно-понятійному виразі як відображення історичного процесу. Вивчення становлення і розвитку понятійно-категоріального апарату політичної науки разом із цим дало можливість зрозуміти і описати політично- ідеологічні процеси. Отже, він є одночасно і «інструментом методології політичного пізнання як системи принципів і процедур формування та практичного застосування методів дослідження і перетворення реальності» (М.
Михальченко). Саме ці проблеми розглядаються в першій частині цієї праці.Окремо хочу зазначити, що вирішення цієї проблеми не могло бути повноцінним без вивчення класичної спадщини, на яку автор опирався, від якої відштовхувався, на основі якої аналізував і описував та теоретично обгрунтовував наукові висновки в усіх частинах роботи. Адже прагнення пізнати світ політичного, сутність політичного життя суспільства в його багатоманітності триває рівно стільки, скільки існує саме суспільство: від міфологічних уявлень про нього до науково доведеного знання.
Таке прагнення ніколи не покидало науковців. Особливо актуальними такі прагнення є для сучасних українських дослідників. Розбудова нової держави викликала потребу теоретично забезпечити політичні, економічні та духовні перетворення, на що могли б спиратися як суспільствознавці, аналізуючи сьогодення і розробляючи прогнози на майбутнє, так і широкі верстви населення в своїй практичній діяльності.
Нинішня українська школа дослідників політично-ідеологічних проблем суспільства сягає своїми коренями в далеку давнину. Що стосується нашої теми, то слід відзначити таке. На нашу думку, підвалини сьогоднішніх напрацювань з проблем політичної ідеології були закладені в середині минулого століття такими видатними філософами, як П. В. Копнін та В. І. Шинкарук. Саме їм належить першість у започаткуванні широкомасштабних досліджень теоретично-методологічних засад не тільки філософії а й політичної науки в Україні. Очолювані ними Інститут філософії АН України та філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка стали тими осередками, де формувалася ця школа. Про доробки цієї школи йдеться в подальших розділах цієї праці. Назвемо найвидатні- ших представників цієї школи. Це академіки і члени-кореспонденти НАН України: проф. Попович М.В., проф. Губерський Л.В., проф. Михальченко М.І., проф. Андрущенко В.П.; доктори філософських наук, професори: Кисельов М.М., Хилько М.І., Крисаченко В.С., Лубський В.І., Денисенко В.М., Рудич Ф.М., Лой А.М.; доктори політичних наук, професори: Левенець Ю.І., Горбатенко В.П., Салтовський О.І., Воронов І.О.; доктор історичних наук Касьянов Г.В.
Для повноти і глибини сутнісних характеристик різних напрямків політичної ідеології автор використовує широкий спектр праць сучасних зарубіжних дослідників, які вказані в тексті роботи. Але особливо хочеться відзначити використані наукові дослідження таких вчених як: А. Хейвуд (Andrew Heywood), Д. Марч (David March), Г. Стокер (Gerry Stoker), Т. Бейл (Terence Ball) і Р. Белламі (Richard Bellamy).
Належне місце серед них займають праці російських вчених, таких як: А.Ю. Мельвіль, М.В. Ільїн, А.А. Дегтярьов, Т.А. Алексеєва, А.І. Соловйов, К.С. Гаджиєв, Макаренко та багато інших. Всім авторам, праці яких використовувались при написанні цієї книги, приношу свою щиру вдячність і своє шанобливе ставлення до їхнього неоціненного внеску в політичну науку.
Загалом автор намагався, використовуючи системний принцип дослідження суспільних явищ, здійснити структурний і багаторівневий аналіз політичної ідеології, поглибити кількісно-якісні характеристики в історичному і філософському вимірах та в процесі функціонування і матеріалізації її цінностей.
Сподіваюсь, що найкритичнішими читачами стануть студенти, аспіранти та викладачі вищих навчальних закладів, а також політики-практики, зауваження та конструктивні побажання яких будуть мною сприйняті й творчо втілені у подальших дослідженнях.