Логічна характеристика умовиводу як форми мислення

Умовивід є найскладнішою формою мислення, він складається з суджень (і, відповідно, з понять), але не зводиться до них, оскільки передбачає також їх певний зв’язок.

Отже, умовивід є формою мислення, за допомогою якої з одних ду­мок (суджень-засновків) за певними правилами отримують нові думки (судження-висновки).

Умовивід є досить поширеною формою, яка використовується в на­шому повсякденному житті (хоча часто ми не усвідомлюємо цієї обста­вини). Необхідність умовиводів корениться у самій природі людського знання, яке буває двох видів: безпосереднє (отримане за допомогою органів чуттів) і опосередковане (виведене з іншого знання). Логічною формою, за допомогою якої виводиться опосередковане знання, і є умовивід.

Умовиводи збагачують і посилюють наші знання. Разом із поняття­ми й судженнями вони долають обмеженість чуттєвого відображення дійсності. В умовиводах фіксуються причини й умови виникнення тих або інших явищ, закономірності їхнього розвитку. Висновки умови­водів фіксуються у вигляді нових суджень і понять, які, у свою чергу, служать засобом подальшого пізнання дійсності.

У структурі умовиводів виділяють три основні елементи: засновки (один або декілька), висновок і логічний зв’язок, що існує між засновка­ми і висновком.

Засновок (умовиводу) — це судження, в якому фіксується вихідне (вже відоме) знання.

Висновок (умовиводу) — це судження, в якому фіксується похідне (нове) знання.

У схемах умовиводів перехід від засновків до висновку (логічний зв’язок між засновками і висновком) позначається загальною рис­кою. Логічний зв’язок має аналогом в українській мові слово “отже”.

Так само як поняття і судження, умовивід є абстрактним об’єктом, тому його не можна ототожнювати з тими мовними виразами, в яких його висловлюють. Наприклад, маємо міркування № 1: “Семен не є політиком, оскільки він не любить владу над людьми”.

1. Всі політики люблять владу над людьми.

2. Семен владу над людьми не любить,

3. Семен не є політиком.

Міркування № 1 і № 2 мають тотожний смисл, але по-різному вис­ловлюються у мові. Спільне між ними те, що обидва вони є умовивода­ми, оскільки в них відбувається перехід від засновків до висновку. У міркуванні № 2 перше і друге судження є засновками, а третє суджен­ня — висновком. Риска під другим судженням символізує логічний пе­рехід від засновків до висновку умовиводу. Як уже зазначалося вище, в українській мові її аналогом є слово “отже”.

Вирізняють три основні види умовиводів: дедуктивні, індуктивні й традуктивні (аналогії).

У дедуктивних (від лат. deductio — виведення) умовиводах рух знань відбувається від більш загального знання до менш загального (часткового або одиничного).

В індуктивних (від лат. inductio — наведення) умовиводах рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального (часткового або всезагального).

У традуктивних (від лат. traductio — переміщення) умовиводах (аналогіях) засновки і висновки представлені судженнями однакового ступеня загальності (як правило, рух знань відбувається від одиничного знання до одиничного).

Умовиводи бувають безпосередні й опосередковані.

У безпосередніх умовиводах висновок робиться з одного засновку.

В опосередкованих умовиводах висновок робиться з кількох (двох або більше) засновків.

Перейдемо до конкретної характеристики різновидів умовиводів.

6.2.