Поняття про мислення

Логіка - одна зі стародавніх наук, що набула значення пропедевтики (вступу) до вивчення наук і здійснення наукових досліджень. І в сучас­ному світі вона залишається загальнокультурним феноменом, продов­жує продукувати знання, що надають поштовху до розвитку постінду- стріальної цивілізації, головною рисою якої є широка інтелектуалізація виробництва, пріоритетний розвиток науки, складної розумової праці.

Слово «логіка» походить від грецького слова logos, що означає думку, слово, висловлювання, міркування, сенс, закон.

Термін «логіка» використовується для позначення:

1) закономірностей об’єктивного світу («логіка природи», «логіка речей», «логіка подій», «логіка історичного процесу», «логіка проце­суальних дій» і т. ін.);

2) природних інтелектуальних здібностей при повсякденному мисленні («природна логіка», «інтуїтивна логіка»);

3) культурного строгого професійного мислення;

4) навчальної дисципліни, що завжди була обов’язковою у євро­пейській системі освіти;

5) науки, що досліджує людське мислення, методу побудови на­укових теорій («наукова логіка»).

У переносному значенні використовуються такі вирази, як:

1) «добра логіка» як антипод «поганої логіки». У прямому сенсі ло­гіка не може оцінюватися за допомогою моральних категорій «добре» або «погано». Вона може бути тільки правильною або неправильною;

2) «чоловіча» та «жіноча» логіки. У прямому розумінні логіка не має статевих ознак. З точки зору впливу психічних процесів на мис­лення людини логіка може бути строгою або нестрогою;

3) «залізна» логіка, під якою розуміється безсумнівна правиль­ність, і т. ін.

Проте основним залишається розрізнення практичної інтуїтивної та наукової логік. З давнини ці поняття відомі як logika docens - ло­гічна теорія і logika utens - практика міркувань людини в певній ко­мунікативній ситуації про предмети конкретної сфери.

О б’ є к т о м науки логіки є думка (як елемент) і мислення (як процес) людини. Термін «мислення» використовується поряд із та­кими термінами, як «розум», «розсуд», «інтелект», «ум». Ці поняття взаємопов’язані, але вказують на різні аспекти людської діяльності. Коротко потрібно вказати на їх відмінні характеристики порівняно з мисленням. Розум - це філософська категорія, що виражає найви­щий тип мисленнєвої діяльності, тобто мислення на всезагальному рівні, здібність мислити взагалі. Розум виражає себе у формуванні принципів, ідеалів, ідей і керуванні ними. Розум є мисленням най­більш об’ємним, у якому здійснюються пізнання об’єктів і самопіз­нання. Розсуд передбачає тільки пізнання об’єктів, але не самопіз­нання.

Ступінь розумових здібностей людини різний, це відображається в здібностях здобувати знання, аналізувати інформацію. Інтелекту­ал - це людина з високорозвиненим розумом і аналітичним мислен­ням. Розумність людини означає в першу чергу вміння категоріально мислити й керувати своїми емоціями, а це передбачає використання головного інструменту - правильного мислення.

Мислення є психічним свідомим процесом. Свідомість як процес ідеального відображення дійсності включає в себе мислення, знання, емоції, інтуїцію, пам'ять, волю. Психічний процес, що розглядається з точки зору людського пізнання і до якого належить мислення, перед­бачає послідовний перехід від одного до іншого рівнів пізнавальної структури свідомості. У цій структурі виділяють чуттєве пізнання й абстрактне мислення. На рівні чуттєвого пізнання процес віддзерка­лення починається з відчуття, потім переходить до сприйняття та за­вершується уявленням. Відчуття - це відображення об'єктів або від­ношень між ними за допомогою окремих органів чуття (зору, слуху, нюху, смаку, дотику). Сприйняття - це комплекс відчуттів, що ство­рює образ об'єкта. Особливістю відчуття і сприйняття є необхідність безпосереднього контакту з об'єктом. Уявлення досягається за до­помогою пам'яті, що відтворює сприйнятий у минулому образ. Уяв­лення має опосередкований зв'язок з об'єктом, що пригадується. На основі наглядного образу предмета продукується інформація про цей предмет.

У загальнотеоретичному значенні мислення - це психічний сві­домий пізнавальний процес опосередкованого віддзеркалення іс­тотних властивостей і відношень явищ об’єктивного світу, у якому здійснюється обробка інформації, отриманої в людському чуттєвому досвіді, призначеної для вирішення людиною життєво важливих зав­дань. В основі мислення лежить процес утворення елементарних або складних асоціацій.

Відмітними характеристиками мислення є такі: 1. Основна функ­ція мислення - виявлення внутрішніх зв’язків пізнавальних предме­тів. 2. Передумовою мислення є чуттєве пізнання. 3. Мислення від­носно незалежне від дійсності та може використовувати різні знакові системи як посередники. 4. Для процесу мислення необхідні попе­редні знання, що зберігаються в пам’яті. 5. Результати мислення спо­чатку завжди узагальнені. 6. Мислення має часовий характер (можна мислити в категоріях минулого, сьогодення або майбутнього).

М и с л е н н я з логічної точки зору є процесом формування думок і встановлення відношень між думками, що створює певні формальні структури й оцінюється за правилами істинності.

Мислення є також об’єктом багатьох інших наук, що досліджу­ють його зі своїх точок зору. Фізіологія вищої нервової діяльності досліджує головний мозок як фізіологічну основу роботи інтелекту. Інтелект залежить від об’єму й ефективності роботи головного мозку. Когнітивна психологія досліджує мислення як пізнавальний процес у психологічному контексті з урахуванням роботи пам’яті та функці­онування мови. Когнітивна лінгвістика займається вивченням «ро­зумної мови», досліджуючи пізнавальні (когнітивні) функції мови у взаємозв’язку з мисленням, пізнавальні механізми та структури людської свідомості через мовні явища.

Мислення буває: теоретичним і практичним, образним і словес­ним, конкретним і абстрактним, повсякденним і науковим.

Юридична галузь суспільної діяльності потребує розвитку різних аспектів мислення юристів. У правознавчій і законодавчій діяльності потрібно перш за все абстрактне наукове словесне мислення. У право- застосовній діяльності - практичне конкретне образне мислення, що діє у співвідношенні з абстрактним. Людина має один інтелект, тому ці характеристики у практиці мислення опосередковано пов'язані: абстрактне мислення отримує знання на підставі конкретного до­свіду, а в конкретному мисленні використовуються знання, здобуті абстрактним мисленням.

А б с т р а к т н е (понятійне) мислення (від лат. abstraction - відокремлюю, відволікаюсь) - це процес утворення узагальнених предметів із відволіканням від несуттєвих характеристик і пред­метної форми. Використовується при теоретичному мисленні, про­дукує основи для практичного мислення.

Характерними особливостями абстрактного мислення є: узагаль­нення, опосередкованість і нерозривний зв'язок із мовою.

Узагальнення - це здатність абстрактного мислення характеризу­вати предмети в сукупності їх суттєвих ознак. Якщо на рівні чуттєвого пізнання предмет має вигляд наглядного образу, то на рівні абстракт­ного мислення предмет набуває понятійної системно організованої форми.

Опосередкованість фіксує відносну незалежність знання від предмета. Знання отримуються шляхом пізнавального відношення

до об'єктів дійсності. Але після цього знання стають відносно неза­лежними. Вони можуть бути джерелом нових знань і продукувати їх безвідносно до дійсності, тільки на абстрактному рівні. Наприклад, діалектичний закон заперечення є способом дослідження держави і права, що передбачає формулювання нових знань на підставі запе­речення попередніх та існуючих. У процесі практичного мислення, якщо абстрактне мислення достатньо розвинуте, можна також вико­ристовувати опосередкованість. Наприклад, при перевірці алібі пі­дозрюваного, якщо вже відомо, що N. знаходився в певний час у Від­ні, можна впевнено стверджувати, що він не перебував у Києві. При цьому немає необхідності це перевіряти додатково.

Нерозривний зв'язок із мовою означає, що абстрактне мислення є не образним, а словесним. Потрібно розрізняти мову «зовнішню» і «внутрішню». Мова у звичному значенні, відомому з мовознавства, є найважливішим засобом спілкування і пізнання, що постає як сис­тема звукових і графічних знаків, тобто система певних матеріальних об'єктів. Але з логічної точки зору мова є також безпосередньою ре­альністю думки, бо на абстрактному рівні мислення на «моніторі» свідомості немає конкретних образів, а є, так би мовити, «безупинним рядком», тобто ми «думаємо словами». Ця «внутрішня» мова має таку ж лексику і граматику. Наскільки ми розвинули абстрактне мислен­ня, настільки ж розвинутою і культурною буде мова людини. І якщо людина не може висловити свою думку, то вона не осмислила певний предмет. У випадках, коли людина каже: «Я розумію, але сказати не можу», її розуміння знаходиться на інтуїтивному рівні і не є знанням, яке завжди формується словесно спочатку на рівні абстрактного мис­лення, а вже потім може матеріалізуватися у звукових або графічних формах. Завдяки такому подвійному існуванню мови (у думках і зов­ні) ми можемо пізнати, про що думає людина, й отримувати логічні знання. Саме через слово здійснюються узагальнення й опосеред­кування. Тому абстрактне мислення називають ще «мовним мислен­ням», а розумну мову - «практичним мисленням», що акумулює знан­ня. Але слід зважати на те, що предмети граматики і логіки різні, як і структури логічних і граматичних форм.

Конкретне (елементарне) мислення - це процес утворення по­нять щодо одиничних предметів за суттєвими характеристиками 12

і встановлення відношень між цими поняттями. Використовується при практичному мисленні, у дії, при адекватній доцільній поведінці. Потрібно розрізняти професійне і повсякденне конкретне мислення. На повсякденне конкретне мислення має стихійний неконтрольова- ний вплив зміна ситуаційних зв'язків. Професійне конкретне мислен­ня уникає такого впливу або враховує його.

Характерними особливостями конкретного мислення є: безпосе­редній зв'язок з практикою; оперування одиничними предметами, що мають уявну образну форму; деталізація; відносна залежність від часу та контекстів. Одним зі способів практичного мислення є наочно-об­разне мислення, що відрізняється необхідністю постійно спиратися на сприйняття дійсності. Іншим - є наочно-дієве мислення. Воно та­кож практичне, засноване на виборі дій із певною метою. Важливо, щоб у людини в пам'яті зберігалась інформація про дії, що забезпе­чать досягнення поставленої мети.

Усі типи мислення взаємно доповнюють один одного і можуть ви­користовуватися однією і тією самою людиною в різних ситуаціях. Але важливо розуміти, що професійне практичне конкретне мислення на відміну від побутового керується поняттями, визначеними на рівні абстрактного мислення, тобто наукою.

Індивідуальне мислення людини характеризується: 1) самостійніс­тю; 2) глибиною (здатністю встановлювати причини явищ); 3) широ­тою (ерудицією, здатністю утримувати велику кількість зв'язків між предметами); 4) гнучкістю (умінням змінювати, виправляти думку); 5) критичністю (здатністю правильно оцінювати об'єктивні умови, інші думки і власну діяльність); 6) швидкістю (здатністю швидко знаходи­ти правильне рішення). Наявність єдиних критеріїв оцінки мислення свідчить про те, що в людській природі є базовий набір логічних опе­рацій, алгоритми яких використовуються як стандарт для порівняння.

Отже, логіка зацікавлена в знанні про мислення, що досягає іс­тини в пізнавальному процесі. Таке мислення на найвищому теоре­тичному рівні узагальнення людського досвіду пізнання постає як до­сконале. Саме логічний аспект мислення містить певні стандарти, за якими формується наукове знання і людське розуміння, планується соціально відповідальна професійна діяльність, аналізується й оціню­ється її результат.

1.2.