Поняття і слово, теорія іменування в логіці

Матеріальною оболонкою мислення є мова. Поняття у мові позна­чається словом, словосполученням, а то й цілим реченням (називним).

Слово (або сукупність слів) є звуковим або графічним комплексом, за яким закріплене відповідне предметне значення (денотат) і смис­лове значення (смисл, думка).

Знаки — це матеріальні об’єкти, які використовують у процесах пізнання або спілкування як представників інших об’єктів. Існують такі основні види знаків: знаки-індекси, знаки-зразки, знаки-символи.

Знаки-індекси — вид знаків, які пов’язані з об’єктами, що ними ре­презентуються, як наслідки із причинами; їх значення повністю визна­чається ситуаціями, в яких їх використовують.

Знаки-зразки (іконічні) — вид знаків, які самі по собі несуть інфор­мацію про об’єкти, які ними репрезентуються (вони подібні до цих об’єктів).

Знаки-символи — вид знаків, які не пов’язані причинно і не подібні до об’єктів, що ними репрезентуються; їхні значення встановлюються на підставі конвенцій (домовленостей).

Слова мови переважно є знаками-символами.

Смислом називаємо сукупність ознак предмета; смисл — це ідеаль­не поняття, що існує у думці людини. Смисл також є способом, яким ми вказуємо на предметне значення слова. Лише власні імена у мові здатні вказувати безпосередньо на денотат (наприклад, планета Юпі­тер, Воропай Оксана Володимирівна тощо). Як водиться, в мові таке трапляється рідко, оскільки слово переважно позначає певну су­купність ознак предмета (смисл), який, у свою чергу, вказує на дено­тат. Проілюструємо це положення схемою:

Щоб підтвердити це положення, достатньо вказати на той факт, що одне й те саме поняття у різних мовах позначається різними словами: ранок — англ, morning, вечір — англ, evening.

Термін (лат. — кордон, межа) — слово або група слів, які чітко по­значають певний предмет (або множину) і вживаються в певній науці з одним точно визначеним смисловим значенням. Терміни виконують функцію іменування предметів, тобто терміни — це також імена.

Ім’я — вираз природної або штучної формалізованої мови, що по­значає окремий предмет або клас предметів. Між іменем і його пред­метним значенням (денотатом) існує відношення іменування, оскільки ім’я називає (іменує) свій денотат.

Першу теорію іменування для “досконалої мови логіки” розробив Г. Фреге, але в його теорії виникли парадокси (один із них про автора “Веверлея” ми розглянули вище).

Р. Карнап наклав на цю теорію обмеження, які отримали назву: “принципи теорії іменування”. Ix три:

• однозначності — ім’я повинно мати один денотат, тобто позна­чати один предмет або одну множину (в національних мовах слова переважно мають кілька значень);

• предметності — слова мають позначати не самих себе, а ви­нятково певні предмети, відношення і зв’язки між ними (при­клад порушення в національній мові: “Київ” складається з чо­тирьох літер; тут слово “Київ” позначає не столицю України, а саме себе).

• взаємозамінюваності — якщо два ім’я мають одне й те саме предметне значення, то будь-яке з них можна замінити іншим, а істиннісне значення виразу залишиться без зміни (в національ­них мовах цей принцип порушується, наприклад, у контекстах віри, знання, часу).

Отже, в національних мовах всі три принципи порушуються, що може призвести (і часто призводить) до виникнення парадоксів у нау­кових теоріях. Щоб розробити досконалу мову науки (вільну від пара­доксів), потрібно створити з застосуванням методу формалізації штуч­ну мову, яка б відповідала цим трьом принципам.

4.3.