Тема 4. Дедуктивні умовиводи

1. Загальна характеристика умовиводу. Види умовиводів. 2. Безпосе­редні умовиводи. 3. Категоричний силогізм. 4.Умовні силогізми. 5.Розподільні силогізми.

І.Загальна характеристика умовиводу.

Умовиводом називається такий засіб мислення, за допомогою якого із деякого початкового, висхідного знання одержуємо нове, висновкове знання. У всякому умовиводі слід розрізняти: висхідне знання, обґрунтовуюче знан­ня і висновкове знання. Структуру умовиводу можна розглянути на наступ­ному прикладі.

Процес утворення нової думки базується на певних правилах та за­конах логіки. Тому виведення в умовиводі носять закономірний характер. Це означає, що умовивід не можна вивести з будь-якого сполучення суджень. Умовиводом є таке сполучення, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов'язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов'язаними і тому вивести з них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна.

Види умовиводів.

За характером процесу виведення умовиводи діляться на: дедуктивні - від загального знання до часткового, індуктивні - від часткового знання до загального, традуктивні (аналогія) - від загального знання до загального та інші.

За ступенем обгрунтованості умовиводи поділяються на демонстра­тивні (необхідні) та недемонстративні (правдоподібні або ймовірні). В де­монстративних умовиводах висновок з необхідністю (закономірно) слідує з засновків і є істинним, в недемонстративних - ймовірно істинним.

За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні - умовиводи, в яких висновок отримують з одного засновку; опосередковані - умовиводи, в яких висновок отримують з 2 або більше засновків.

В юридичній практиці найбільш поширеними є дедуктивні умовиво­ди. Дедукція дає достовірні висновки, у цьому її перевага над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним.

У залежності від того, з яких суджень складається дедуктивний умо­вивід, із категоричних, умовних чи розподільних, розрізняють такі види де­дуктивних умовиводів: безпосередні умовиводи, категоричний силогізм, умовні силогізми, розподільні силогізми.

Аналізуючи наведений приклад, ми констатуємо, що за структурою він складається з 3 термінів: S, М, P. Термін, що входить до висновку як йо­го суб'єкт, називається меншим і позначається буквою S, а термін, який ви­конує роль предиката висновку, називається більшим і позначається буквою Р. Більший і менший термін називаються крайніми. Термін, що входить в обидва засновки, але відсутній у висновку, називається середнім і познача­ється буквою М.

Відповідно до назви термінів, засновок, до якого входить більший термін, називається більшим, а засновок, в який входить менший термін, на­зивається меншим.

Аксіома силогізму.

Хоч силогізм має чимало проявів, модифікацій, та в його основі ле­жить загальне правило, яке називають аксіомою силогізму. Є кілька її фор­мулювань:

1. Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, може стверджуватися (або заперечуватися) про кожен предмет даного класу.

Dictum de omni et de nullo. - Сказано про все і про ніщо.

2.Ознака ознаки речі є ознака самої речі, те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі.

Nota note est nota rei.

Наприклад:

1. Всі громадяни повинні дотримуватися законів.

2. Петренко - громадянин.

Петренко повинен дотримуватися законів.

1. Жодна людина не може бути притягнута до кримінальної відповіда­льності без рішення суду.

2. Петренко - людина.

Петренко не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності без рішення суду.

Для того, щоб категоричний силогізм був істинним, треба не лише дотримуватися аксіоми силогізму, але й знати певні правила, які теж забезпе­чують правильний висновок ( правила термінів і правила засновків).

Загальні правила:

1. У простому категоричному силогізмові повинно бути лише три терміни - не більше і не менше.

2. Середній термін повинен бути розподіленим хоча б в одному з засно­вків.

3. Якщо крайній термін розподілений (або не розподілений) у засновку, то він повинен бути розподіленим (або не розподіленим) у висновку.

4. Якщо один із засновків - заперечувальне судження, то і висновок бу­де заперечувальним судженням.

5. Якщо один із засновків - часткове судження, то і висновок буде част­ковим судженням.

6. Із 2 заперечувальних суджень висновок отримати неможливо.

7. Із 2 часткових суджень висновок отримати неможливо.

Якщо розглядати структуру силогізму в залежності від розміщення 3 термінів, можливі 4 схеми. Ці схеми називають фігурами категоричного силогізму, тобто різновидами категоричного силогізму, які визначають­ся розташуванням середнього терміна.

У чотирьох фігурах силогізму кожний засновок може бути суджен­ням А, Е, І, О. Якщо комбінувати можливі типи засновків, то отримуємо по кожній фігурі 16 варіантів, а по чотирьом фігурам - 64 варіанти. Але далеко не всі комбінації гарантують правильність висновку, а лише 19, їх називають правильними модусами силогізму.

Модусами фігур категоричного силогізму називаються різновиди силогізму, які відрізняються один від одного якісною і кількісною характери­стикою засновків і висновку, що входять до них.

Перша фігура має свої особливі правила.

1. Більший засновок має бути судженням загальним.

2. Менший засновок - судженням стверджувальним.

Перша фігура дає чотири правильних модуси: ААА (для запам'ятову­вання в логіці використовують латинські назви модусів, де кожна голосна ві­дповідає виду категоричного судження: Barbara), АІІ (Darii), ЕАЕ (Celarent), ЕІО (Ferio).

Друга фігура має такі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним.

2. Один із засновків - судженням заперечним.

Друга фігура силогізму дає такі правильні модуси: ЕАЕ (Cesare), АЕЕ (Camestres), ЕІО (Festino) та АОО (Baroco).

Третя фігура має такі правила:

1. Менший засновок має бути ствердним.

2. Висновок має бути частковим.

Ця фігура застосовується для установлення часткового співіснування ознак, що відносяться до предмету або для спростування загальних поло­жень.

Третя фігура дає шість правильних модусів: ААІ (Darapti), ЕАО (Felapton), ІАІ (Disamis), ОАО (Bokardo), АІІ (Datisi), ЕІО (Ferison).

У четвертій фігурі діють такі правила:

1. Якщо більший засновок стверджувальний, то менший має бути зага­льним.

2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде зага­льним.

Четверта фігура дає п'ять правильних модусів: ААІ (Bramantip), АЕЕ (Camenes ), ІАІ (Dimaris), ЕАО (Fesapo), ЕІО (Fresison).

Четверту фігуру дуже часто перетворюють у першу.

Категоричний силогізм з судженнями, що виділяють, та з су­дженнями відношень. Силогізми, що включають судження, що виділяють, мають інші правила:

1. Висновок можна зробити з 2 часткових суджень.

2. Висновок може бути виведеним за 1 фігурою, у якій більший засно­вок - часткове судження.

З.Один з засновків - часткове судження, висновок - загальне суджен­ня.

4. Висновок можна зробити за 2 фігурою з 2 стверджувальних суд­жень.

Отже, силогізми, до яких входять судження, що виділяють, підчиня- ються не всім, а лише деяким правилам.

Умовиводи із суджень з відношеннями. Логічною підставою умо­виводів із суджень з відношеннями є властивості відношень, найважливіші з яких:

1.

2. Відношення рефлексивні, тобто рівності та одночасності: якщо подія х відбулася одночасно з подією у, значить кожна з них відбулася одночасно з самою собою.

3. Відношення транзитивні, коли вони мають місце між х та у, тоді, ко­ли вони мають місце між х та у та між х та z.

4. Умовні силогізми: суто умовні та умовно-категоричні. Умов­ним називається такий умовивід, у якому один або обидва засновки є умов­ними судженнями. Розрізняють 2 види умовних умовиводів: суто умовні та умовно-категоричні.

Суто умовний силогізм - це такий силогізм, в якому засновки і висно­вок є судже^іІІІО'^,,л ^∏DUTJ1IU

Висновок в суто умовному умовиводі ґрунтується на правилі “наслі­док наслідку є наслідок підстави”.

Суто умовний силогізм дає змогу від одного факту або явища перей­ти до другого, причинно пов'язаного з першим, а від другого - до третього і, таким чином, встановити умовну залежність третього факту або явища від першого висхідного явища.

Ця особливість широко застосовується в слідчій практиці для вияв­лення, аналізу й оцінки доказових фактів та джерел доказів. За висхідне (причину, основу) береться якийсь факт, повідомлений свідком, потерпілим, обвинувачуваним, експертом, або факт, установлений слідством. Із нього за формою суто умовного силогізму виводять інші факти. Умовивід має такий вид:

Якщо існував факт А, то мав бути і факт В.

Якщо існував факт В, то має існувати факт С.

Отже, якщо існував факт А, то має існувати факт С.

Умовно-категоричним називається умовивід, в якому один із за­сновків умовне, а другий засновок і висновок - категорійні судження.

В умовно-категоричному силогізмі діє така аксіома: ствердження ос­нови неодмінно приводить до ствердження наслідку, а заперечення наслідку - до заперечення основи.

1.Певна причина неодмінно викликає певний наслідок.

2. Наслідок не може виникнути без причини.

Отже, якщо існує причини, то має існувати і наслідок; якщо гаданий наслідок не існує, то це означає, що не існує й причини, яка викликає цей наслідок.

Залежно від того, який хід руху думки від ствердження основи до ствердження наслідку або від заперечення наслідку до заперечення основи, розрізняють 2 модуси умовно-категоричного силогізму: стверджуючий або заперечуючий.

Стверджуючий модус (modus ponens) - це такий умовно- категоричний силогізм, в якому у меншому засновку стверджується основа, а у висновку - наслідок більшого засновку, міркування в ньому спрямовано від ствердження підстави до ствердження наслідку.

Якщо рішення суду оскаржено в касаційному порядку, то воно не вступає в законну силу.

Рішення суду оскаржено в касаційному порядку.

Отже, рішення ще не вступило в законну силу.

Інший модус, який дає достовірний висновок, є заперечуючий модус (modus tollens). Міркування в ньому спрямовано від заперечення наслідку до заперечення підстави. Це умовно-категоричний умовивід, в якому у меншому засновку заперечується наслідок, а у висновку - основа більшого засновку. Формула:

Якщо рішення суду оскаржено в касаційному порядку, то воно не вступило в законну силу.

Рішення суду вступило в законну силу.

1. У більшому засновку мають бути перелічені всі можливі предикати, всі випадки, всі факти.

2.Члени розподілу (предикати) мають виключати один одного, тобто засновок має бути судженням строго розподіленим..

В юридичній практиці дотримання цих правил має важливе значення:

1.В криміналістиці це закріплено в спеціальному положенні про те, що з кожної розслідуваної справи необхідно вишукувати всі об'єктивно можливі версії.

2. Під час розслідування достовірність однієї версії обґрунтовується спростуванням усіх інших можливих версій.

3.Заперечуючо-стверджуючий модус використовується для висунення і доведення судових версій, але не може використовуватися в криміналістиці.

4.Ствердно-заперечуючий модус не може використовуватися для судо­вих версій, але використовується в криміналістиці.

Існують також умовно-розділові умовиводи, різновидами яких є проста і складна конструктивна і деструктивна дилеми.

Дилема складається з таких елементів: засновок - умовне або розподільне судження, висновок - категоричне або розподільне судження.

За кількістю наслідків, що встановлюються в більшому засновку, існують не тільки дилеми, але й трилеми, полілеми. У практиці мислення найчастіше користуються дилемами.

Розрізняють 2 види дилем: конструктивну і деструктивну.

Конструктивні дилеми: думка іде від ствердження варіантів в основі до ствердження наслідків:

Наприклад:

Якщо філософ визнає первинність матерії і вторинність свідомості, то він матеріаліст.

Якщо філософ визнає первинність свідомості, духу, а природу розглядає як продовження свідомості, то він - ідеаліст.

Але філософ може визнавати або первинність матерії і вторинність свідомості, або вторинність матерії і первинність свідомості.

Отже, філософ може бути або матеріалістом, або ідеалістом.

Деструктивна дилема: думка йде від заперечення наслідку до запе­речення основи:

Наприклад:

Якщо дії П. є суспільно-небезпечними, то він або стане перед судом, або буде визнаний неосудним

П. не було засуджено, не визнано неосудним.

Отже, дії П. не є суспільно-небезпечними.

Дилема має такі особливості:

1. Вона містить всього 2 альтернативних рішення, тому можна вибирати тільки між ними.

2. Дилема вимагає вибору, отже ставить перед особою невідворотність вибору.

Дилема широко використовується в науці, політиці, щоденному жит­ті для розкриття суперечностей у міркуванні, в судових промовах.

Суто розподільний умовивід - це умовивід, у якому засновок і вис­новок є розподільними судженнями.

Наприклад:

Політичні інститути є державні та недержавні.

Недержавні - це партійні та непартійні організації.

Отже, всі політичні інститути є державні або партійні, або не­партійні.

Скорочені та складно-скорочені умовиводи.

Скороченими силогізмами є ентимема, полісилогізм, сорит, епіхейрема.

Ентимема - це скорочений силогізм, у якому пропущені один із зас­новків або висновків. Ентимема у перекладі з грецької означає “у думці”, “в умі”. Тобто та чи інша частина не висловлюється, але мається на увазі.

Є 3 види ентимем за способом утворення:

1) ентимема з випущеним більшим засновком.

Наприклад: Н. здійснив злочин і тому притягається до кримінальної відповідальності. Пропущено:Людина, що скоїла злочин притягається до кримінальної відповідальності.

2) ентимема з пропущеним меншим засновком.

Наприклад: Особа, що скоїла злочин, притягається до кримінальної відповідальності, отже Н. притягається до кримінальної відповідальності. Пропущено: Н. здійснив злочин.

3) ентимема з пропущеним висновком.

Наприклад: Особа, що скоїла злочин, притягається до кримінальної відповідальності, а Н. скоїв злочин.

Ентимема використовується тоді, коли пропущені засновки або вис­новок включають відомі дані або маються на увазі.

Форму ентимеми можуть приймати і такі умовиводи, засновками яких є умовні і розділювальні судження:

1) Умовно-категоричний силогізм з пропущеним більшим заснов­ком.

Наприклад: Кримінальна справа не може бути порушена, бо факт злочину не мав місця. Пропущено: Якщо факт злочину не мав місця, кри­мінальна справа не може бути порушена.

2) Розділювально-категоричний силогізм:

- з пропущеним більшим засновком.

Наприклад: У даній справі не може бути виправдувального вироку, він має бути звинувачувальним. Пропущено: По даній справі може бути ви­несений або виправдувальний, або звинувачувальний вирок.

- з пропущеним висновком.

Наприклад: Одне з двох: або нові обставини справи не нові або не­суттєві і тоді відновлення справи є зайвим, або ці обставини нові і суттєві для справи, отже суд має відновити справу.

В процесі мислення прості силогізми створюють логічний ланцюг, в якому висновок попереднього силогізму становиться засновком наступного. Полісилогізм - це складний силогізм, який об'єднує декілька простих сило­гізмів найрізноманітнішими способами та за різними фігурами, в ньому виді­ляють просилогізм - це силогізм, висновок якого становиться засновком на­ступного силогізму та епісилогізм - це силогізм, у якому засновком виявля­ється висновок попереднього силогізму.

Розрізняють прогресивний та регресивний полісилогізми:

1) прогресивний, коли здійснюється перехід від більш загальних понять до менших, висновок просилогізма становиться більшим засновком епіси- логізма.

Наприклад: Суспільно-небезпечне діяння (А) карається законом (В).

Крадіжка (Д) - злочин (С) Д-С

Крадіжка (Д) карається законом (В) Д-В

2) регресивний, коли обсяг понять збільшується, висновок просилогіз­му становиться меньшим засновком епісилогізму:

Посадові злочини (А) - суспільно-небезпечні діяння (В). А-В Халатність (С) - посадовий злочин (А). С-А

Халатність (С) - суспільно-небезпечне діяння (В). С-В

Суспільно-небезпечне діяння (В) карається законом (Д) В-Д Халатність (С) карається законом (Д) С-Д

Сорит - це складноскорочений умовивід, полісилогізм з пропущени­ми деякими засновками. Є 2 види сориту: прогресивний та регресивний.

Епіхейрема - це вид складноскороченого силогізму, у якому заснов­ками є ентимеми. Кожна епіхейрема може перетворитися в сорит, якщо її висновки перетворити у повні силогізми та розмістити певним чином.

1. Поширення брехливих, ганебних, для іншої особи домислів кри­мінально карається, оскільки є наклепом.

2. Дії обвинуваченого є поширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів, оскільки вони виразилися у навмисному перекрученні фактів у заяві на громадянина Н.

Дії обвинуваченого кримінально караються.

Пропущено: 1 ентимема

Наклеп (М) кримінально карається (Р).

Поширення брехливих, ганебних для іншої особи домислів (S) є наклепом (М).

Поширення брехливих, ганебних, для іншої особи домислів (S) кри­мінально карається (Р).

2 ентимема

Навмисне перекручення фактів у заяві на громадянина Н.(М) є по­ширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів (Р).

Дії обвинуваченого виразилися у навмисному перекрученні фактів у заяві на громадянина Н.

Дії обвинуваченого (S) є поширенням брехливих, ганебних для ін­шої особи домислів (Р).

Висновок отримано із висновків 1 і 2 ентимем: Поширення брехливих, ганебних, для іншої особи домислів (М) кри­мінально караються (Р).

Дії обвинуваченого (S) є поширенням брехливих, ганебних для ін­шої особи домислів (М).

Дії обвинуваченого^) кримінально караються (Р).

Контрольні запитання:

1. Чим умовиводи відрізняються від інших форм мислення?

2. Чим відрізняються безпосередні умовиводи від опосередкованих?

3. Які умовиводи називають безпосередніми?

4. Що називається перетворенням судження?

5. Які труднощі виникають при оберненні судження?

6. Яка операція називається протиставленням предикату?

7. Яке значення мають безпосередні умовиводи?

11. Що таке дедукція?

12. Що характерно для дедуктивного умовиводу?

13. Що таке категоричний силогізм?

14. Як встановити структуру силогізму?

15. Як формулюється аксіома силогізму?

16.Чим відрізняються фігури силогізму?

17. Що таке модус? Скільки правильних модусів має перша, друга, тре­тя, четверта фігура?

18. Що таке сорит? Які ви знаєте його різновиди?

19. Що таке епіхейрема? Яким чином можна епіхейрему перетворити у сорит?

20. Дайте характеристику суто умовних суджень.

21. Що таке умовно-категоричний умовивід? Вкажіть його правильні модуси.

22. Дайте характеристику розподільно-категоричного умовиводу.

23. При яких умовах висновок у розподільно-категоричному силогізмі буде достовірним?