Теорія аргументації у сучасній логіці

У логіці нове знання і нова істина не приймаються на віру, а обґрунтовуються за допомогою доведення або аргументації. Теорія доведення виникла у традиційній логіці й розвивається у сучасній логіці.

Теорія аргументації розвивається у певній опозиції до теорії доведення та прагне подолати притаманні їй обмеження. Головни­ми з них є такі.

По-перше, теорія доведення надмірно абстрагується від соці­ально-психологічного контексту обґрунтування - розв’язуваної проблеми, місця, часу, мотивів і мети учасників обговорення. По­друге, теорія доведення монологічна та не враховує діалогічний і критичний характер міркувань, почергове висування тез і аргумен­тів учасниками обговорення та їх взаємну критику. По-третє, теорія доведення забороняє змінювати значення істинності засновків і вис­новку в процесі одного і того ж доведення. В реальних же мірку­ваннях і комунікаціях, навпаки, такі зміни відбуваються досить час­то: якщо певний аргумент не витримує випробування або не допо­магає досягнути бажаної мети, його замінюють іншим. По-четверте, теорія доведення не виходить за межі силогістичної теорії і обмежу­ється аналізом тільки простих предикативних суджень в ролі аргу­ментів. Випадки, коли аргументами доведення є складні предикати­вні судження теорією доведення детально не досліджуються.

Теорія аргументації, на відміну від теорії доведення, враховує залежність обгрунтування від певного соціально-психологічного та лінгвістичного контексту. Вона досліджує не тільки прості описові висловлювання, але й і складні, а також запитальні, нормативні, оцінні тощо висловлювання у вигляді аргументів.

Теорія аргументації спрямовує свої зусилля на пошук і обґрун­тування аргументів. Якщо для доведення важливе значення має іс­тинність аргументів, то для аргументації - рівень їх обґрунтованос­ті чи правдоподібності.

Оскільки усі аргументи повинні сприяти досягненню спільної мети - найкращому переконанню аудиторії, їх добір повинен без­посередньо визначатися характером аудиторії. З іншого боку, ар- гументатор повинен чітко переслідувати свою мету й вести ауди­торію за собою.

Доведення інколи називають окремим прикладом аргументації або типом аргументативного процесу. При такому підході аргумен­тацію зводять до доведення.

У цьому випадку розрізняють доказову і недоказову аргумен­тацію.

Доказова аргументація - це обґрунтування істинності тези доведення його аргументами, істинність яких повністю визна­чена, за допомогою дедуктивних схем міркувань.

Недоказова аргументація - це обґрунтування істинності те­зи доведення його аргументами, істинність яких може бути не повністю визначена, за допомогою дедуктивних й індуктивних схем міркувань.

Схеми дедуктивних міркувань застосовуються, коли істинність аргументів не повністю визначена, а схеми індуктивних міркувань - коли істинність аргументів визначена повністю.

Доказова аргументація - це не що інше, як дедуктивне дове­дення. До недоказової аргументації зараховують як дедуктивне, так й індуктивне доведення.

Дотичною до доказової і недоказової аргументації, і, відповід­но, до дедуктивного й індуктивного доведення, є дедуктивна і пра­вдоподібна аргументація.

Дедуктивна аргументація - це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи форми де­дуктивних міркувань.

Правдоподібна аргументація - це аргументація, в якій точ­ку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи схеми правдоподібних міркувань.

У випадку ототожнення аргументації із доведенням розрізня­ють пряму і побічну аргументацію.

Пряма аргументація - це вид аргументації, в ході якої наво­дять аргументи, що безпосередньо обґрунтовують точку зору.

Побічна аргументація - це вид аргументації, в ході якої то­чка зору обґрунтовується опосередковано або шляхом введення та розгляду антитези, або шляхом виключення антитез.

Із прямою і побічною аргументацією повністю збігаються пря­ме й побічне доведення.

Інколи доведення протиставляють аргументації. У цьому випа­дку аргументація і доведення - це не тотожні процедури і теорії. По-перше, аргументація і доведення як процедури відрізняються між собою як за метою, так і за засобами її досягнення. Метою ар­гументації є переконання аудиторії у прийнятності певної точки зору, спонукання її до відповідної діяльності, а метою доведення - обґрунтування істинності певного положення. Для досягнення пос­тавленої мети в аргументації використовують як логічні, так і поза- логічні засоби - методи і прийоми психології впливу, неориторики, невербальної комунікації тощо. А для досягнення поставленої мети у доведенні використовують тільки логічні засоби. По-друге, аргу­ментація і доведення як теорії відрізняються своїми властивостями. Теорії аргументації властивий психологізм, теорії доведення - ан- типсихологізм.

При першому підході до співвідношення доведення і аргумен­тації його розглядають з точки зору теорії доведення, при другому підході - з точки зору теорії аргументації.

Теорія аргументації у сучасній логіці - це теорія, яка ви­вчає аргументацію та її види, методи і прийоми, які застосову­ються в аргументативних процесах.

Стан розробки сучасної теорії аргументації характеризується тим, що пропонованих нових ідей, принципів і методів поки що явно недостатньо для завершення її побудови. Тому пошуки нових ідей, 304

структур і моделей аргументації продовжуються.

Вихідним поняттям теорії аргументації або аргументології є поняття аргументації.

Аргументація - це вербальна, соціальна та раціональна ді­яльність, яка спрямована на захист певної точки зору і переко­нання у слушності й прийнятності тверджень, наведених на її користь.

В аргументації виокремлюють епістемічний і комунікативний аспекти.

Аргументація в епістемічному плані - це процедура обґру­нтування певного рівня правдоподібності деякого положення.

З епістемічної перспективи в аргументації розрізняють аргуме- нтатора та аудиторію аргументації.

Аргументатор - це суб'єкт мовної дії, який наводить деяку аргументацію.

Аудиторія аргументації - це суб'єкт мовної дії, який може сприйняти, оцінити і зважити запропоновану йому аргументацію.

В аргументації аргументатор та аудиторія аргументації можуть виступати в ролі пропонента та опонента.

Пропонет - це той, хто висловлює і обґрунтовує певну точ­ку зору.

Опонент - це той, хто висловлює незгоду із позицією про- понента.

І аргументатор, і аудиторія аргументації можуть почергово ви­конувати ролі як пропонента, так й опонента.

Аргументація у комунікативному плані - це процедура пе­редачі інформації, зафіксованої у точці зору та аргументах.

Із комунікативної перспективи в аргументації розрізняють ад­ресанта та адресата.

Адресант - це суб'єкт мовної дії, який є відправником пові­домлення.

Адресат - це суб'єкт мовної дії, який приймає повідомлення.

В аргументативному процесі адресант прагне переконати ад­ресата в істинності своєї точки зору чи слушності свого твер­дження. Можлива ситуація, що адресант й адресат співпадають в одній особі, наприклад, коли людина намагається переконати в чомусь себе.

В аргументації адресант та адресат можуть виступати в ролі оратора та публіки.

Оратор - це той, хто переконує інших прийняти певну точ­ку зору або виконати певні дії.

Публіка - це ті, у думках чи поведінці яких мають відбути­ся зміни, до яких прагне оратор.

У складі аргументації виокремлюють точку зору та аргументи.

Точка зору (або теза, теорія, концепція, гіпотеза) - це дум­ка, яка фіксує ставлення людини до твердження, змістом якого є певна ситуація.

Можна вирізнити такі її складники:

1) твердження, яке містить певну пропозицію та

2) вираз, який фіксує ставлення людини до цього твердження.

Твердження - це висловлювання, за допомогою якого суб'єкт мовної дії повідомляє про можливість чи неможливість певного стану справ у теперішньому, минулому або майбутньому.

Приклад 1: «Я переконаний, що телепатія існує (Bap)».

Твердження, яке містить пропозицію: «Телепатія існує (p)».

Вираз, який фіксує ставлення людини до цього твердження: «Я переконаний, що... (Ba)».

Приклад 2: «По-моєму, діти - це надія майбутнього (Bap)».

Твердження, яке містить пропозицію: «Діти - це надія майбу­тнього (p)».

Вираз, який фіксує ставлення людини до цього твердження: «По-моєму (Ba)».

Аргументи - це висловлювання, за допомогою яких обґрун­товують або критикують точку зору.

Аргументами можуть бути положення із різним рівнем прав­доподібності.

Розрізняють такі види аргументів:

1) визначення;

2) аксіоми та постулати;

3) конвенції;

4) закони науки та теореми;

5) теоретичні та емпіричні узагальнення;

6) констатації фактів.

Мета аргументації - це обґрунтування правдоподібності та доцільності прийняття певної точки зору.

Залежно від порядку подання аргументації розрізняють:

1) прогресивну аргументацію та

2) регресивну аргументацію.

Прогресивна аргументація - це аргументація, яка має та­кий порядок: «аргумент(и) → точка зору».

Приклад:

«Будь-який метал є провідником електричного струму (A₁), а мідь - метал (A₂), отже, мідь проводить електричний струм (ТЗ)», де ТЗ - це точка зору, A₁, A₂ - аргументи.

Регресивна аргументація - це аргументація, яка має такий порядок: «точка зору → аргумент(и)».

Приклад:

«Мідь проводить електричний струм (ТЗ), оскільки мідь - ме­тал (A₁), а будь-який метал є провідником електричного струму (A2)».

Залежно від способу зв’язку аргументів та точки зору розріз­няють:

1) просту аргументацію та

2) складну аргументацію.

Проста аргументація - це аргументація, в якій захист точ­ки зору спирається на один аргумент.

Приклад:

«Земля обертається (ТЗ), оскільки вона рухається навколо своєї осі (A)».

Складна аргументація - це аргументація, в якій захист то­чки зору спирається на декілька аргументів.

За структурою складну аргументацію поділяють на:

1) підрядну;

2) сурядну;

3) множинну.

Підрядна аргументація - це складна аргументація, в якій наступний аргумент підтримує попередній.

Таку аргументацію ще називають послідовним міркуванням.

Приклад:

«Краще я вже піду (ТЗ), оскільки я так втомився (A₁), що у моєму товаристві ти будеш нудьгувати (A₂)».

Сурядна аргументація - це складна аргументація, в якій аргументи взаємозалежні і тільки разом ефективно захищають точку зору.

Таку аргументацію ще називають зв’язаним міркуванням.

Приклад:

«Ми не поїдемо відпочивати за кордон, а проведемо відпустку в Карпатах (ТЗ), оскільки чисте гірське повітря корисне для нашої дитини (A₁), крім того, ми не встигли оформити закордонні пас­порти (A₂)».

Множинна аргументація - це складна аргументація, в якій аргументи не залежать один від одного та є рівносильними при захисті точки зору. Таку аргументацію ще називають конвергент­ним міркуванням.

Приклад:

«Не розумію, як ви могли подумати, що я напишу рецензію на вашу магістерську роботу (ТЗ). По-перше, ваш науковий керівник зі мною не домовлявся (A₁). По-друге, у мене немає на це часу (A2)».

За способом застосування розрізняють:

1) універсальну аргументацію та

2) контекстуальну аргументацію.

Універсальна аргументація - це аргументація, яку можна застосовувати у будь-якій аудиторії.

До універсальної аргументації відносяться пряма і побічна аргументація, дедуктивна і правдоподібна аргументація, емпі­рична і теоретична аргументація, методологічна аргументація тощо.

Контекстуальна аргументація - це аргументація ефектив­ність якої обмежена лише деякими аудиторіями.

У ній застосовуються аргументи до традиції і авторитету, інтуїції і віри, здорового глузду і смаку та інші.

Залежно від способу обґрунтування розрізняють:

1) емпіричну аргументацію та

2) теоретичну аргументацію.

Емпірична аргументація - це обґрунтування точки зору шляхом безпосереднього звернення до дійсності.

Аргументами в ній виступають експерименти, спостережен­ня, досліди, приклади тощо.

Наприклад, для того, щоб встановити, істинним чи хибним є твердження «Зараз на вулиці йде дощ (ТЗ)», достатньо виглянути у вікно та співвіднести це твердження з дійсністю (A).

Теоретична аргументація - це обґрунтування точки зору, в основу якого покладені міркування.

Аргументами в ній виступають інші відомі положення, до яких звертається аргументатор, оратор, суб’єкт мовної дії.

Наприклад:

«Завтра буде йти дощ (ТЗ), оскільки, за прогнозом, весь цей тиждень буде йти дощ (A₁), а завтрашній день є день цього тиж­ня (A2)».

Частковим випадком теоретичної аргументації є методологічна аргументація.

Методологічна аргументація - це обґрунтування окремого твердження або цілісної концепції шляхом покликання на той безсумнівно надійний метод, за допомогою якого отримані об­стоюване твердження або концепція.

Залежно від виду аргументації застосовується та чи інша стра­тегія і тактика аргументації.

Стратегія аргументації - це загальний план побудови ар­гументації.

Вона визначається метою, яку переслідує аргументатор в процесі аргументації. Можливі такі стратегії аргументації: стра­тегія переконання, стратегія істини, стратегія перемоги, стратегія компромісу, ділова стратегія, деструктивна страте­гія тощо.

Тактика аргументації - це прийоми чи їх сукупності, що за­стосовуються на окремих етапах аргументації. Тактика аргумен­тації визначається обраною стратегією. Порушення відповідності між тактичними засобами і стратегічною метою спричиняє провал аргументації.

Тактика аргументації може бути:

1) конструктивною та

2) деструктивною.

Конструктивна тактика аргументації спрямована на об­ґрунтування і захист власної точки зору.

Деструктивна тактика аргументації скерована на ефектив­ну критику аргументації опонента.

Критика протилежна за метою до аргументації.

Критика - це обґрунтування неприйнятності певної аргу­ментації.

За формою виразу критика може бути:

1) неявною та

2) явною.

Неявна критика - це скептична оцінка запропонованої ар­гументації без конкретного аналізу її хиб й точної вказівки на слабкі місця.

Сумнів у цьому випадку виражається у вигляді таких вислов­лювань: «Ваші ідеї мені здаються сумнівними», «До ваших твер­джень я ставлюся досить скептично» тощо. Прохання про уточ­нення такої критики залишається без відповіді.

Явна критика - це вказівка на конкретні вади, виявлені в запропонованій аргументації.

Залежно від характеру явної критики розрізняють:

1) деструктивну критику;

2) конструктивну критику;

3) комбіновану критику.

Деструктивна критика - це вид явної критики, який спря­мований на руйнування запропонованої аргументації.

Залежно від того, на який структурний компонент запропоно­ваної аргументації буде спрямована деструктивна критика, розріз­няють такі її види:

1) критику тези;

2) критику аргументів;

3) критику форми.

Критика тези - це вид деструктивної критики, який спря­мований на обґрунтування неприйнятності того твердження, що захищається.

Як правило, для критики тези вибирають:

1) шлях «зведення до абсурду» або

2) шлях обґрунтування антитези.

Критика тези за схемою «зведення до абсурду» - це мірку­вання, в якому хибність тези обґрунтовують на підставі того, що з цієї тези за допомогою інших міркувань виводять наслід­ки, які не узгоджуються із фактами дійсності чи загальнови­знаними істинними та достовірними положеннями.

Критика у цьому випадку здійснюється у формі умовно - категоричного виводу логіки висловлювань за правилом запере­чення.

Схема «зведення до абсурду»:

де T - теза, B і ~B - конкуруючі наслідки, які випливають із тези, ~T - антитеза.

Приклад 1:

«Якщо студент наполегливо працює у бібліотеці (T), то він складе іспит (B), однак студент не працював наполегливо у біблі­отеці (~B), отже, ймовірно, студент не складе іспит (~T)».

Приклад 2:

«Якщо Петренко повинен бути притягнений до кримінальної відповідальності (T), то він здійснив злочин (B), але Петренко не здійснював злочину (~B), тому він не повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності (~T)».

Критика тези шляхом обґрунтування антитези - це мірку­вання, в якому хибність тези обґрунтовують за допомогою по­будови аргументації на користь істинності антитези.

Приклад 1:

Теза «Усі планети Сонячної системи рухаються коловими ор­бітами (T)» спростовується, оскільки обґрунтовується істинність антитези «Деякі планети Сонячної системи не рухаються колови­ми орбітами (~T)», згадуючи принаймні один факт її підтверджен­ня: «Планета Марс не рухається коловою орбітою (A)».

Приклад 2:

Для того, щоб спростувати тезу «Усі птахи літають (T)», буду­ють антитезу «Деякі птахи не літають (~T)». З метою обґрунтуван­ня істинності антитези наводять факт, який підтверджує її істинність «Не літають такі птахи, як, наприклад, пінгвіни (A)».

Критика аргументів - це вид деструктивної критики, який спрямований на обґрунтування неприйнятності аргументів, які застосовують для підтвердження тези.

Проте спростування аргументів ще не означає визнання не­прийнятності тези. Теза визнається лише необґрунтованою й може бути прийнятою після підбору більш вагомих аргументів на її ко­ристь.

Схема критики аргументів:

де A - аргумент, ~A - заперечення аргументів, T - теза, ~T - антитеза.

Приклад 1:

«Якщо іде дощ (A), тоді дорога мокра (T), але дощ не йде (~A), отже, ймовірно, дорога не мокра (~T)».

Приклад 2:

«Якщо всі люди вивчали логіку (A), тоді немає жодної людини, яка б не вивчала логіку (T), але є люди, які не вивчали логіку (~A), тому неправда, що всі люди вивчали логіку (~T)».

Критика форми - це вид деструктивної критики, який спрямований на обґрунтування відсутності логічного зв'язку між аргументами та тезою. Наявність такого логічного зв’язку за­безпечується дотриманням тих правил, що встановлення логікою для певних видів міркувань.

Приклад 1:

«Усі планети Сонячної системи (P) рухаються навколо Сонця (М), а Земля (S) рухається навколо Сонця (М), отже, Земля (S) - це планета Сонячної системи (P)».

У цьому простому силогізмі порушено правило термінів, за яким середній термін (М) повинен бути розподіленим хоча б в од­ному із засновків (тут середній термін «рухається навколо Сонця» не розподілений у жодному із засновків).

Приклад 2:

«Якщо речовина є металом (A), то вона електропровідна (B), а резина не є металом (~A), отже, резина не електропровідна (~B)».

У цьому умовно-категоричному виводі порушено правило, за яким заперечувати можна тільки від наслідку (B) до підстави

(A) (тут заперечення йде навпаки - від підстави (A) до наслідку

(B) ).

Конструктивна критика - це вид явної критики, у якій хибність антитези виявляється за допомогою обґрунтування істинності тези.

Приклад 1:

«Деякі люди були на Місяці (T), зокрема, американські астро­навти побували на Місяці (A), отже, неправда, що жодна людина не побувала на Місяці (—T)».

Приклад 2:

«Деякі математики - дослідники математичної логіки (T), а математика базується на логіці (A), тому неправда, що жоден математик не є логіком (—T)».

Комбінована критика - це критика, яка поєднує деструк­тивний та конструктивний підходи.

Залежно від послідовності тих логічних операцій, що викону­ються, комбінована критика будується двома способами.

Перший спосіб - конструктивно-деструктивна композиція, коли спершу обґрунтовують тезу, а потім піддають критичному аналізу та викривають хиби в аргументації антитези.

Другий спосіб - деструктивно-конструктивна композиція, коли спершу піддають критиці запропоновану аргументацію, а по­тім обґрунтовують тезу, що є альтернативою антитезі.

2.