Прийоми маніпулювання в аргументації

Метою аргументації є переконання аудиторії й отримання її згоди із певними твердженнями чи намірами дії. За таких обставин аргументатор змушений вдаватися не тільки до логічних прийомів, але й до прийомів маніпулювання.

Маніпулювання у філософському розумінні - це спосіб ду­ховного домінування через блокування критичної функції ми­слення людей та програмування їхньої поведінки.

Маніпулювання у психологічному сенсі - це вплив, доско­нале здійснення якого веде до прихованого спонукання іншої людини, до намірів, що не збігаються з її актуально існуючими бажаннями.

Маніпулювання в аргументації - це вид взаємодії між аргументатором та аудиторією аргументації, коли аргуме н- татор, застосовуючи певні прийоми, свідомо намагається проконтролювати дії аудиторії аргументації, приховано управляти нею, спонукаючи її поводити себе так, як йому вигідно.

У цьому випадку аргументатор та аудиторія аргументації ви­ступають маніпулятором та об’єктом маніпуляції.

Маніпулятор - це ініціатор впливу, той, хто керує впливом в аргументації.

Об'єкт маніпуляції - це адресат впливу.

Маніпулювання в аргументації може набувати вербального і невербального вигляду. Відповідно до цього, розрізняють вербаль­ний і невербальний вплив в аргументації.

Вербальним впливом на співрозмовника в аргументації на­зивається маніпулювання, яке здійснюється шляхом свідомого і цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови та застосування мовних виразів. Про вербальне мані­пулювання можна вести мову в тих випадках, коли співрозмовник із множини мовних описів деякої фактичної ситуації обирає саме ті способи опису, які мають для нього необхідні відтінки значення, які подають наявну ситуацію у вигідному для нього світлі, викли­кають потрібний відгук у слухача.

Існує велика кількість прийомів вербального маніпулювання, пов’язаних зі значенням мовних виразів, які застосовують для того щоб подати певну інформацію про реальні події у вигідному світлі, відповідно до інтересів окремого індивіда або соціальної чи полі­тичної групи.

1) прийом «плавна зміна смислового значення виразу»;

2) прийом «розмивання смислового значення виразу»;

3) прийом «синтаксичне перетворення».

«Плавна зміна смислового значення виразу» - це прийом, який полягає у тому, що аргументатор залежно від своєї мети може для позначення одного й того ж самого предмета або явища, ситуації, події чи дії в аргументації застосовувати різні мовні вирази, предметні значення яких збігаються, а смислові значення відрізняються.

На практиці цей прийом аргументатори реалізують за допомо­гою застосування:

а) «евфемізмів»;

б) «пейоративних виразів».

«Евфемізм» - це «пом'якшений», більш «прийнятний» мов­ний вираз для позначення певного предмета, за допомогою якого цей предмет аудиторія аргументації уявляє більш «при­ємним» і менш загрозливим.

Приклад: існує така легенда. Перед тим, як вирушити в дорогу через підступну пустелю, султан зустрівся з віщуном. Віщун, спо­діваючись переконати султана у благополучному поверненні ска­зав: «Вельмишановний, ти доживеш до смерті усіх своїх родичів». Розгніваний султан викликав ката і наказав стратити віщуна. На­ступного дня іншого віщуна запросили до палацу. «Вельмишанов­ний, - звернувся він до султана, - Аллах подарував тобі довге життя. Ти переживеш усіх своїх родичів». Задоволений почутим, султан нагородив віщуна скринею золота.

«Пейоративный вираз» - це мовний вираз для позначення певного предмета, який завідома містить його негативну оцінку.

Приклад: порівняйте вирази: «Я дотримуюся принципів» - «Ти наполягаєш» - «Він упирається».

«Розмивання смислового значення виразу» - це прийом, який полягає в тому, що аргументатор в процесі аргументації застосовує мовні вирази без точного смислового значення.

На практиці цей прийом реалізують за допомогою застосування:

а) «гасел»;

б) «порожніх формул».

«Гасла» - це мовні вирази, яким притаманні такі харак­теристики: відсутність чіткого смислового значення; позити­вне ціннісне забарвлення; вплив не на розум людини, а на її почуття.

Приклад: слова «свобода», «справедливість», «демократія», «загальний добробут» тощо відіграють значну роль у створенні переконливого ідеологічного тексту.

«Порожні формули» - це мовні вирази, які відрізняються від гасел тільки тим, що вирази, які їм відповідають, не займа­ють центрального місця в системі цінностей людини, бо не не­суть яскраво вираженої позитивної оцінки.

Приклад: вирази «якість життя», «воля народу» є порожні­ми формулами.

«Синтаксичне перетворення» - це прийом, який полягає в тому, що аргументатор у процесі аргументації залежно від своєї мети обирає такий порядок слів у виразах, який полегшить свою аргументацію та ускладнить опоненту її критику.

Приклад: синтаксичний ефект граматичної форми стає особ­ливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подан­ня інформації. Помітна ця різниця у таких виразах: «Поліція вжила заходів» і «Поліцію змусили вжити заходів».

Невербальним впливом в аргументації називається таке маніпулювання, яке здійснюється шляхом свідомого і цілесп- римованого залучення наявного контексту до процедури об­ґрунтування.

Три чверті інформації про співрозмовника, про його істинні по­чуття та наміри отримують не з того, що він говорить, а безпосеред­ньо спостерігаючи за деталями його поведінки, інколи на рівні підс­відомості. Невербальні або немовленнєві комунікації специфічні для кожної культури. Дії і рухи людини, розміщення предметів у просто­рі несуть інформацію самі по собі без усяких слів. До невербальних аспектів комунікації відносять вплив контексту на сказане або напи­сане. У низькоконтекстуальній культурі, наприклад євроамерикансь- кій, більшу частину інформації передають явно, за допомогою власне слів. У висококонтекстуальній культурі, наприклад японській, зна­чення сказаного визначають не стільки за словами, скільки за кон­текстом - позами, жестами, ситуацією, оточенням тощо.

Серед складників невербальної комунікації розрізняють:

1) мову жестів і поз;

2) мову міміки;

3) парамовленнєві характеристики (тон, тембр, темп мовлення);

4) мову простору;

5) мову ділового одягу;

6) мову запахів.

Вважають, що в процесі бесіди не слід застосовувати закриті жести і пози (схрещені руки, схрещені ноги, тримати документи перед собою тощо), оскільки на рівні підсвідомості вони можуть бути сприйняті співрозмовником як небажання подальшого спілку­вання, невпевненість, нервування.

До емоцій, які виражають мімічні сигнали відносять: страх, ра­дість, здивування, гнів, печаль, відразу. Міміка людей не завжди відображає їхні почуття та емоції. Так, посмішка може бути штуч­ною. У цьому випадку вона, звичайно, не буде виражати емоції ра­дості. Слід пам’ятати, що міміку рота значно легше контролювати ніж рухи лоба і очей. Отже, саме у верхній частині обличчя треба шукати ознаки нещирості.

Велике значення для ефективного спілкування має також знан­ня мови простору. Правила, за якими встановлюють просторову дистанцію і визначають положення відносно співрозмовника, у найзагальнішому вигляді можна сформулювати так: чим прихиль­ніше ми ставимося до співрозмовника, тим ближче можемо підійти до нього. Навпаки, якщо Ви когось недолюблюєте і хотіли б уник­нути спілкування, то будете збільшувати відстань, відвертатися від нього або повертатися спиною.

3.