Загальна характеристика законів мислення

У широкому розумінні поняття “закон” фіксує необхідні, істотні, сталі, багаторазово повторювані зв’язки між явищами. Закони бува­ють різними: закони природи, юридичні закони тощо.

Треба зазначити, що про існування необхідних зв’язків між предме­тами й явищами дійсності і, відповідно, про наявність необхідного зв’язку між думками, які є їх відображенням у мисленні, люди здогаду­валися дуже давно. Але першим сформулював деякі закони мислення (логіки) Аристотель у IV ст. до н. е. Він наголосив на тому, що ці зако­ни мають універсальний (всезагальний) характер. Тобто, хоча ці зако­ни й діють у сфері мислення окремої людини, насправді вони не зале­жать від свідомості та волі окремих індивідів. Зрозуміло, що будь-яка людина може свідомо або несвідомо порушувати логічні закони, але це буде помилкою. Якщо така людина надалі не виправить свої помил­ки, то не зможе адекватно сприймати навколишню дійсність і ефективно співпрацювати з іншими людьми. Тут можна навести такий приклад, згадавши одного з героїв Ф. М. Достоєвського, якому дуже не подоба­лась істина, що “два помножити на два дорівнює чотири”. Але неза­лежно від того, подобається це комусь чи не подобається, судження “2 ? 2 = 4” не перестане бути істинним. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо додати дві купки по два однакових предмети у кожній, а потім порахувати загальну кількість предметів. Ix завжди буде чо­тири.

Закони мислення досліджуються логічними способами. Сучасна ло­гіка тлумачить закони мислення як завжди істинні (істинні за своєю ло­гічною формою) судження.

7.2.