Чуттєве пізнання та логічні форми мислення

Не слід абсолютизувати знання з логіки. Поняття «життя» ширше, ніж поняття «логіка», тому що поряд із розумовою діяльністю (логічною) існує нерозумова: містична й магічна (інтуїція, передчуття, передбачення, осяяння, снобачення) - ірраціональна (лат.

У філософії існує негативне ставлення до нелогічних, чуттєвих форм знання: оскільки логіка - це філософська наука про форми, в яких протікає людське мислення, і про закони такого мислення, то усіляке пізнання, яке не підлягає під це правило, буде нелогічним. Отже, якщо передбачення чи пророцтво і т. п. ми не можемо віднести до мислення й підкорити раціоналістичним принципам, то ці види інформації можна віднести до нелогічних (нелогічні, тому що походять від чуттєвого).

Позитивне ставлення до нелогічних (чуттєвих) форм знання полягає в їхніх конкретних визначеннях. Чуттєве пізнання здійснюється в трьох основних формах: відчуття, сприйняття та уявлення. Відчуття - це відображення окремих чуттєвих властивостей предметів: колір, форма, запах, твердість, тепло, холод тощо. Сприйняття - це знання про предмет у цілому (цілісний образ) у момент впливу його на наші органи чуттів. Такими образами є, наприклад, зорове сприйняття дерева, що росте перед вашим вікном, чи книги, що лежать на вашому столі; слухове сприйняття шуму, дощу, мелодії. Більш складною формою чуттєвого пізнання є уявлення. Уявлення - це відтворення у свідомості людини раніше сприйнятого предмета, явища. Якщо сприйняття завжди пов’язане з безпосередньою дією предмета, то уявлення виникає за відсутності предмета.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що воно дає нам знання лише про окремі предмети або окремі властивості предметів.

Отже, узагальнений та опосередкований характер відображення дійсності, нерозривний зв'язок з мовою, активний характер відображення - це основні особливості абстрактного мислення; процес мислення - це функція розсудку, таким чином, якщо за допомогою почуттів предмети даються людині, то за допомогою розсудку вони мисляться. Мислення, як і чуттєвість, має свої форми, ними є: поняття, судження, умовивід.

Поняття

Поняття - форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та істотних ознаках. Ознаками вважають усе те, чим предмети відрізняються один від одного або подібні між собою. Істотними називають таку сукупність ознак предмета, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні, щоб відрізнити даний предмет (чи множину предметів) від будь-якого іншого. Так, знання того, що квадрат має ознаки ромба і прямокутника, дає можливість відрізнити його (квад­рат) від будь-яких інших геометричних фігур.

Розкриваючи специфіку поняття, його порівнюють з іншими формами мислення (судженням і умовиводом), а також з уявленням — найдосконалішою формою чуттєвого відображення дійсності.

Мислення не існує поза матеріальною оболонкою. Такою оболонкою, безпосередньою дійсністю мислення є мова і мовлення. Поняття виражається словом, словосполученням, а то й цілим реченням — називним. Слово має свій зміст (смисл, думка) і предметне значення (денотат). Його значенням є той предмет, який презентується цим словом.

Кожне поняття має зміст і обсяг. Зміст поняття — сукупність істотних і загальних ознак, які в ньому мисляться. Обсяг поняття — множина, клас предметів, кожен з яких є носієм ознак, що становлять зміст поняття.

Так, окремими предметами (елементами обсягу), які мисляться в понятті «ліс», є не дерева, оскільки жодне з них не має ознак лісу, а окремі ліси — Чорний ліс, Овруцький ліс тощо.

Між змістом і обсягом поняття існує взаємозв'язок, який називається законом зворотного відношення (змісту й обсягу). Чим бідніший зміст поняття (чим абстрактніше поняття, чим менше в ньому мислиться ознак), тим ширшим (а отже, невизначенішим) є його обсяг. І, навпаки, чим багатший зміст поняття, тим вужчим і визначенішим є його обсяг. Цей закон діє між поняттями, які перебувають у родово-видових відношеннях.

Види понять. Поняття діляться на поняття з порожнім обсягом (порожні

- «вічний двигун», «античне божество») і непорожні («Ярослав Мудрий», «океан», «мамонт»).

За обсягом, тобто за кількістю предметів, які в них мисляться, поняття поділяють на загальні («планета Сонячної системи», «елементарна частка», «вічний двигун») й одиничні («найдовша на Землі річка», «Херсонський державний аграрний університет»).

Усі поняття, незалежно від того, до якого з перелічених видів і підвидів вони належать, поділяються на збірні («сузір'я»; «культура ХХ століття») і незбірні).

Перелічені види понять своєю чергою можна поділити на підвиди. Так, загальні поняття поділяють на реєструючі, в обсязі яких мислиться скінченна, обчислювана множина предметів («пора року», «обласний центр України»), і нереєструючі, обсяг яких не піддається обчисленню («елементарна частка», «небесне тіло»).

Залежно від того, мисляться в поняттях ознаки разом з їх носіями (предметами) чи ізольовано від них, ні пі її поділяються на конкретні й абстрактні.

Поняття поділяють ще на позитивні й негативні, безвідносні («викладач», «дерево») та співвідносні («мати», «командир»).

Відношення між поняттями. У процесі пізнання виникає потреба зіставляти поняття за змістом і обсягом. Одні з них мають спільні ознаки, а інші не мають. Перші називають порівнянними («жито» і «ячмінь», «людина» і «вчитель», «істина» і «хиба»), а другі — непорівнянними («електрон» і «кохання», «мораль» і «хімічний елемент»). Порівнянні поняття зіставляють за обсягом.

Відношення між поняттями бувають сумісності й несумісності: сумісні поняття — поняття, обсяг яких збігається принаймні частково, несумісні поняття - поняття, обсяг яких зовсім не збігається.

Залежно від характеру збігу обсягів сумісні поняття поділяються на тотожні (рівнозначні), перехресні (відношення неповного збігу обсягів, перетину) і відношення підпорядкування. Так, перехресні поняття — поняття, обсяг кожного з яких має лише частину спільних елементів («студент» і «волейболіст»: відношення можна передати такими поняттями: «студент-волейболіст», «студент-неволейболіст» і «волейболіст-нестудент»).

Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, — такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого

— лише частково до обсягу першого. У такому відношенні перебувають поняття «поет» і «митець», «нейтрон» і «елементарна частка» тощо.

Протилежні поняття — порівнянні несумісні поняття, видові ознаки яких взаємно виключаються (так, поняття «білий» і «чорний» мають спільну родову ознаку — «бути кольором», а видові ознаки цих понять взаємно виключаються - жоден білий предмет не має ознак чорного; разом з тим, крім білих і чорних, існують й інші предмети).

Суперечні поняття — порівнянні несумісні поняття, в одному з яких мисляться предмети з певними ознаками, а в другому — ті предмети відповідної предметної сфери, в яких ці ознаки відсутні, а наявність інших ознаку них не мислиться.

Операції з поняттями. Щоб з'ясувати зміст і обсяг тих чи інших понять, необхідно вдатися до відповідних логічних операцій з ними.

Таким операціями є обмеження («держава» - «демократична держава» - «європейська демократична держава» й т.д.) й узагальнення («європейська демократична держава» - «демократична держава» - «держава») понять.

Наступна операція - поділ понять (поділ за видотвірною ознакою: «людина» ділиться на «чоловік» і «жінка»; дихотомічний поділ: «добрий» - «недобрий»).

Виділяють ще й класифікацію як вид поділу понять. Розрізняють два види класифікації — наукову і ненаукову. Основою поділів у першій є істотні ознаки предметів, які класифікуються, а в другій — неістотні ознаки.

Щоб не припускатися логічних помилок при здійсненні поділу, треба керуватися відповідними правилами поділу понять: поділ понять повинен здійснюватися за однією основою; поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягові поділюваного поняття; члени поділу повинні виключати один одного, тобто не мати спільних елементів; поділ повинен бути безперервним (поступовим), члени поділу мають бути поняттями одного порядку загальності.

Поділ понять є необхідною умовою пізнання, завдяки якому впо­рядковується понятійний апарат науки, а відповідно осягається й об'єктивна упорядкованість предметного світу. Жодна наука не може обійтися без поділу. Причому деякі з поділів (особливо системи поділів, класифікації) є науковими відкриттями. Прикладом такого відкриття називають таблицю Менделєєва.

Крім обмеження, узагальнення і поділу, існують й інші операції з обсягами понять, внаслідок яких утворюються нові поняття - додавання, множення і віднімання понять (точніше — їх обсягів). Ці операції називають операціями з множинами.

Додавання понять полягає в об'єднанні двох або кількох множин, що становлять обсяги відповідних понять, в одну множину (взявши вихідними поняття «злакова рослина», «бобова рослина» і додавши обсяги цих понять, одержимо нове поняття «злакова або бобова рослина»).

Множення понять полягає в утворенні нового поняття, обсягом якого є елементи, загальні для всіх вихідних понять (так, помноживши поняття «водій» і «футболіст», одержимо нове поняття «водій і футболіст» або «водій-футболіст»).

Віднімання (заперечення) понять — операція з поняттями, з допомогою якої шляхом заперечення поняття «а» утворюють нове поняття «не-а», обсяг якого а сумі з обсягом поняття «а» становить множину тієї предметної сфери, яка нами мислиться («весна» — «невесна»; «весна» — «літо», «осінь», «зима»).

Операція визначення поняття — логічна операція, з допомогою якої розкривається зміст поняття, тобто робиться перелік ознак, які в ньому мисляться, або з'ясовується ім'я відповідного денотата.

Залежно від того, розкривається у визначенні зміст поняття чи з'ясовується ім'я, яким це поняття (і відповідний денотат) позначається, розрізняють реальні та номінальні визначення. Одними з найпоширеніших видів визначень є явні й неявні, звичайні контекстуальні й аксіоматичні визначення.

Побудова визначення понять регулюється такими правилами: права і ліва частини визначення повинні бути співмірними, тобто обсяг правої частини повинен бути рівним обсягу лівої; визначення не повинно містити в собі кола; визначення має бути ясним за змістом, тобто не містити в собі двозначності чи полі значності; визначення повинно бути стверджувальним.

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його підсумком. Як своєрідні «комори знань», вони тривалий час формуються і наповнюються. Деякі з понять мають багатотисячну історію формування. Прикладом таких понять можуть бути категорії матерії та свідомості (духу), добра і зла, прекрасного і потворного. Завдяки все новим і новим визначенням поняття уточнюються шляхом виявлення нових істотних ознак відповідних предметів і вилучення з них неістотних.

До визначення понять час від часу змушена звертатися кожна людина.

Судження

Судження — форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв'язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами («неефективна економіка», «дорога техніка»). Істинність і хибність судження називають їх логічними значеннями. Кожне судження має логічне (істиннісне) значення, тобто неодмінно є або істинним, або хибним.

Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає — властивості чи відношення між предметами.

Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутивними. Наприклад: «Ссавці — хребетні»; «Три - просте число».

Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: «Сім менше дев'яти»; «Рівне знаходиться західніше від Києва».

Просте атрибутивне судження містить суб'єкт, предикат і зв'язку.

Судження, як і будь-яка інша форма мислення, ідеальне за своєю природою, а тому існує лише в матеріальній оболонці речення. Граматичною формою судження с двоскладне розповідне речення. Питальні й спонукальні речення, як правило, не виражають судження. Про це свідчить хоча б те, що думку, виражену питальним чи спонукальним реченням, не можна чітко охарактеризувати як істинну чи хибну.

Граматичною формою вираження запитань є запитання. Вміння формулювати запитання залежить від знання як логіки, так і тієї сфери реаль­ності, яка відображається в запитанні. Таке вміння передбачає ще й знання мови.

Запитання поділяють на певні види. Так, за специфікою структури бувають запитання-уточнення («Правда, що деякі громадяни України виступають проти її суверенітету?») і запитання-доповнення («Хто вперше сформулював закон достатньої підстави?»). Іноді запитання поділяють за специфікою шляхів і методів їх розв'язання: інформаційні, задачі, проблеми.

Формулюючи запитання, необхідно дотримуватися таких правил: запитання має бути осмисленим, коректним; запитання треба формулювати якомога коротше; складні запитання доцільно розбивати на прості; у розділових судженнях треба називати всі можливі альтернативи.

Судження перебуває в органічному взаємозв'язку з поняттям (та іншими формами мислення) і разом з тим якісно відрізняється від нього. Судження складається щонайменше з трьох елементів (суб'єкта, предиката і зв'язки), а поняття становить собою найелементарнішу одиницю мислення (з точки зору її будови). Поняття є «ущільненою», «прихованою» формою думки, а судження — це відкрита, розгорнута, явно виражена думка. Завдяки судженням поняття виникають, формуються, розвиваються, а сформовані — розкриваються, з'ясовуються їх зміст і обсяг. Судження доповнюють понятійне знання, оскільки в них відображаються не тільки загальні й істотні властивості, а й неістотні.

Класифікація суджень. Залежно від обраної основи (принципу) поділу судження поділяють на різні види — прості й складні, категоричні й некатегоричні.

Прості судження за змістом предиката поділяють на атрибутивні та судження про відношення. В атрибутивному судженні стверджується чи заперечується наявність певних властивостей у предметів, різновид - судження існування, або екзистенційні (констатується наявність чи відсутність у предметів думки їх найзагальнішої властивості (атрибуту) — буття). Судження про відношення відображає зв'язки між предметами та відношення (за розміром, положенням у просторі, послідовністю в часі тощо, «Тетяна — сестра Юлії»; «ріка Синюха більша за річку Вись»; «Кіровоград знаходиться південніше від Києва»).

Складні судження — судження, до складу якого входять два і більше суб'єктів, або два та більше предикатів, або два та більше і суб'єктів, і предикатів. Складні судження поділяють на безумовні й умовні. Безумовні судження поділяють на єднальні («Шевченко — геніальний поет і талановитий художник»), розділові («Цей кут є або гострим, або прямим, або тупим»), поділяючі (різновид розділових, «Ліси бувають листяними, хвойними і мішаними»). Умовні судження — судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від якихось обставин і в якому підстава і наслідок з'єднуються з допомогою логічного сполучника «якщо.., то...» («Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це стосується і ртуті»).

Категоричні судження констатують наявність чи відсутність властивості предмета безвідносно до будь-яких умов. За кількістю, тобто за обсягом суб'єкта, категоричні судження поділяють на загальні («Всі люди мають свідомість»); часткові («Деякі люди — талановиті») та одиничні («Гегель — геніальний мислитель»).

За якістю, тобто за характером зв'язки, судження поділяють на стверджувальні (констатується наявність ознаки у певного предмета чи предметів) і заперечні (констатується відсутність певної ознаки в предметах, які мисляться в суб'єкті судження). За кількістю та якістю: загально стверджувальні («Всі ссавці мають відчуття»), загально заперечні («Жодна комаха не має свідомості»), частково стверджувальні («Більшість металів тоне у воді») і частково заперечні («Деякі метали не тонуть у воді»).

Умовиводи

Більшість знань людини про об'єктивний світ становлять вивідні знання, опосередковані - знання, здобуті за допомогою виводу на основі вже готових, зафіксованих у судженнях, перевірених досвідом життя знань. Теорію висновків з двох засновків відпрацював Аристотель у книзі «Аналітики». Такі висновки він назвав силогізмами (з давньогрецької силогізм - умовивід).

Умовивід - це логічна форма мислення, в якій з одного або кількох суджень-засновків отримують судження-висновок, що логічно випливає зі змісту вихідних суджень; це прийом, спосіб, процес, правила оперування судженнями, форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження, що містить у собі нові знання.

Усі студенти економічних спеціальностей вивчають логіку.

Ми - студенти економічної спеціальності.

Ми вивчаємо логіку.

Компоненти, що входять до структури умовиводів: 1) судження, з яких виводять висновок, - засновки - вихідні твердження або судження, їхній зміст становить основне знання, з якого в процесі виводу здобувають нове знання; 2) судження, отримане із засновків, - висновок - логічний наслідок із вихідних суджень, його зміст становить вивідне знання, здобуте внаслідок виводу з основного; 3) змістовний та логічний зв'язок між засновками та висновком - вивід - замінює собою слово «отже», «випливає».

Простий категоричний силогізм складається з трьох категоричних суджень, два з яких є засновками, а третє - висновком.

Складний категоричний силогізм складається з більше, ніж двох засновків; засновками й висновком його є категоричні судження.

Види умовиводів. Залежно від характеру логічного слідування між засновками та висновком усі умовиводи поділяються на 1) необхідні (демонстративні) та 2) ймовірні (правдоподібні). У необхідних з істинних засновків при наявному відношенні логічного слідування між засновками та висновком отримують завжди істинний висновок, у ймовірних - з істинних засновків при ослабленому логічному слідуванні між засновками та висновками отримують правдоподібні (не завжди істинні) висновки.

1.Основним видом необхідних умовиводів є дедуктивні (від лат. deductio - виведення) умовиводи, у яких з одного або кількох суджень-засновків отримують судження-висновок. Залежно від характеру суджень-засновків дедуктивні умовиводи поділяють на категоричні умовиводи й умовиводи логіки висловлювань. Категоричні умовиводи залежно від кількості суджень-засновків поділяють на безпосередні (з одного судження-засновку) й опосередковані категоричні умовиводи (з двох і більше суджень-засновків).

Існують чотири основних види безпосереднього виводу: 1) обернення судження; 2) перетворення судження; 3) протиставлення предикатові; 4) виводи за логічним квадратом.

Обернення (лат. conversio) - це логічна операція, в результаті якої S та Р судження-засновку міняються місцями. Якість судження при оберненні не змінюється. Якщо кількість судження не змінюється, то таке обернення називають простим, або чистим. Якщо ж кількість судження при оберненні змінюється, то таке обернення називають оберненням з обмеженням (узагальненням).

Перетворення (лат. obversio) - логічна операція, в результаті якої судження змінює свою якість, а предикат висновку заперечує предикат засновку. Кількість судження при цьому не змінюється.

Протиставлення предикату (лат. Contrapositio praedicatum) складається з двох попередніх операцій: 1) судження змінює якість на протилежну, а в деяких випадках змінюється і кількість судження; 2) S та Р судження-висновку міняються місцями; 3) Р висновку є поняттям, заперечним (~Р) до Р засновку.

Знаючи типи та характер відношень простих категоричних суджень за значенням їх істинності, можна робити достовірні умовиводи з будь-якого категоричного судження.

За логічним квадратом існують такі типи відношень між категоричними судженнями: відношення протилежності (А - Е) - ці судження не можуть бути одночасно істинними; відношення часткової сумісності (І - О) - вони не можуть бути одночасно хибними; відношення підпорядкування (А - І, Е - О) - якщо загальне судження істинне (А, Е), то часткове (І, О) не може бути хибним, інак­ше це відношення називають відношенням логічного слідування; відношення суперечності (А - О, Е -І) - якщо одне з них істинне, то інше (суперечливе) необхідно хибне, і навпаки.

Для того, щоб зробити умовиводи за логічним квадратом, необхідно: визначити тип судження-засновку та значення його істинності; сформулювати три інші типи суджень з тими ж самими S та Р та визначити значення істинності отриманих суджень-висновків; перевірити відповідність їх значень істинності при встановленні чотирьох типів відношень між судженнями. Наприклад:

1) Судження-засновок: «Усі студенти вивчають логіку» - A(SP), істинне.

2) E(SP) - «Жоден студент не вивчає логіку» - хибне; I(SP) - «Деякі студенти вивчають логіку» - істинне; O(SP) - «Деякі студенти не вивчають логіку» - хибне.

Подивимось на відношення:

a) протилежність - А (істина) - Е (хиба);

b) часткова сумісність -І (істина) - О (хиба);

c) підпорядкування - А (істина) - І (істина), Е (хиба) - О (хиба);

d) суперечність - А (істина) - О (хиба), Е (хиба) -І (істина).

Оскільки значення істинності цих пар суджень відповідає визначенням логічних відношень між ними, то виводи зроблено правильно.

2. Основним видом імовірних умовиводів є індуктивні (від лат. inductio - наведення) виводи, у яких на основі повторюваності деякої ознаки у частини предметів даного класу роблять правдоподібний висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу.

3.