2.1. ДІАЛЕКТИКА ЯК ОСНОВА БУТТЯ Й ПІЗНАННЯ СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Грецьке слово "діалектика" означало розмову, бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Уже в античні часи мислителі вкладали в поняття "діалектика" різний зміст: як теорія розвитку, як теорія пізнання (гносеологія), а то як наука про загальні закони і форми руху мислення (діалектична логіка).

Діалектика вчить про неосяжні зв'язки, що поєднують між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння. Діалектика обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового.

Діалектика, що заснована на матеріалістичному розу­мінні природи суспільства і на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток.

Обґрунтування й розкриття законів діалектики одночасно як законів буття і законів пізнання можливі лише за умови, що зрозуміла й досліджена роль суспільно-історичної практики як основного й визначального прояву активної діяльності людини. До основних принципів діалектики відносять принцип розвитку й принцип взаємозв'язку.

Принцип взаємозв'язку вказує на те, що в світі все перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Відношення бувають як єдності, взаємозв'язку, взаємообумовленості, так і відокремленості. У світі людина, групи людей, цілі нації існують як окремі специфічні феномени, але постійно взаємодіють.

Будучи всезагальними, зв'язки виражають єдність і багатоманітність світу. У них знаходить своє вираження матеріальна єдність світу. Зв'язки завжди розуміються в єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж слід розглядати в розвитку, що проявляються і між речами, і між стадіями розвитку самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність, специфіку. Вони проявляються: між формами існування матерії; між формами руху матерії; між структурними рівнями 4104 h

матерії; між предметами і явищами в межах однієї форми руху. Вони залежать від характеру відносин між об'єктами, а тому мають такі форми: внутрішні й зовнішні; прямі й непрямі; суттєві і несуттєві; стійкі й нестійкі; безпосередні й опосередковані; необхідні і випадкові; одиничні й загальні тощо. Якщо розглядати міжспільнотну інтеграцію як предмет діалектики, то зв'язки всередині спільноти будуть вважатися внутрішніми. Але саме діалектика внутрішніх зв'язків зрештою спонукає спільноту, яка прагне розвиватися, до зв'язків з іншими спільнотами. Інтеграція є одним із видів таких зв'язків. У процесі інтеграції між людськими спільнотами, перш за все, відбуваються прямі зв'язки - одна спільнота взаємодіє з іншою, і в цьому процесі певні елементи взаємодії стають спільними. Там, де виникає спільний елемент взаємодії, відбувається локальна інтеграція обох взаємодіючих спільнот. Якщо у зв'язок вступають кілька спільнот, процес стає складнішим. Тут можуть виникати як прямі, так і опосередковані зв'язки. Частіше за все, в процесі такої інтеграції виникають нові форми зв'язку, які стають спільними для всіх його учасників, але не інтегровані повністю в жоден з них.

Принцип взаємозв'язку є першим і основним правилом наукового дослідження загалом і матеріалістичної діалектики зокрема. В цьому ракурсі велике значення має принцип конкретно-історичного підходу, зокрема те, що кожне явище розглядається історично, у зв'язку з іншим, конкретним досвідом. Виходячи з цього, різний тип зв'язків має різний функціональний характер. Одні характеризують відносну

стійкість предметів, інші - перехід у нову якісну визначеність тощо. Наприклад, Європейський Союз - новий історичний тип зв'язку між європейськими країнами, який дозволяє їм водночас зберігати свою стійкість (як національно-політичні утворення і суверенні держави), з іншого - утворювати нову інтеграційну ідентичність з багатьма спільними для всіх елементами (економічні зв'язки, валюта, безпека тощо). При цьому культурні особливості кожної нації, що утворила нову інтеграційну ідентичність, зберігають стійкість, а інші (наприклад, економічні) перебувають в активній взаємодії, що сприяє бурхливому розвитку.

Отже, досліджуючи інтеграційні процеси, в науці важливо встановити не лише єдність і взаємозв'язок предметів та явищ, але й визначити, як внаслідок взаємодії виникають нові предмети і явища, як відображаються ці процеси у свідомості їх учасників.

Принцип розвитку вказує на те, що матерія не просто існує і рухається в просторі й часі, але й змінюється в певному напрямі (це ж стосується і суспільних відносин). При найближчому розгляді цього принципу виявляється, що він перебуває в тісному зв'язку з попереднім принципом взаємозв'язку. Адже зв'язки існують завдяки руху (перенесення матерії, енергії, інформації), а рух, в свою черіу, реалізується у взаємозв'язках. У поняттях зв'язку більше виражений статичний момент, а у взаємодії - динамічний. Взаємодія веде не тільки до руйнування, а в кінцевому підсумку - до перетворення чогось у щось.

4106 h

колоніальних спільнот. Доки між ним відбувалися звичайні (статичні) зв'язки, ці спільноти лишалися малорозвиненими і залежними від метрополії. В процесі налагодження взаємодії, динамічного зв'язку відбулась зміна якості - руйнування північноамериканської колоніальної системи, натомість утворення інтегрованої спільноти, що зрештою об'єдналася в єдину державу.

Втім, нове завжди зберігає зв'язок зі старим. Без цього зв'язку нема й розвитку. Тобто останній включається у зв'язок як необхідний момент, як цілісний внутрішньо пов'язаний процес самоперетворення предмета. Так, США від колишньої метрополії дісталася національна мова та чимало інших елементів культури.

Ключ до розуміння зв'язків, якими характеризується будь-яка система, лежить в основі того процесу розвитку, результатом якого вона є. У свою черіу зв'язки, взаємодії, що лежать в основі цієї системи, є основою й передумовою її подальшого розвитку. Поняття розвитку набуває конкретного змісту, коли розглядається як внутрішньо обумовлений ряд, як послідовність системно-структурних перетворень, як перехід на нові рівні цілісності. При цьому диференціація тієї відносно простої основи - "тотожності", - з якої починається розвиток, супроводжується і доповнюється інтеграцією (відтворенням цілісності на більш високих рівнях). Позитивний зміст, досягну­тий на кожному рівні, стадії прогресу, в подальшому зникаючи, інтегрується в нові системи зв'язків, які підпорядковуються вже новій "системній якості" і перетворюються в ній. Так, на прикладі тієї ж світової колоніальної системи, яку можна розглядати як першу спробу втілити глобалізаційні процеси: будучи включеними в систему інтеграційних зв'язків світового рівня, колоніальні системи досягли певного рівня розвитку,

який дозволив їм надалі брати участь у світових інтеграційних процесах самостійно (незалежно від метрополій).

Таким чином, категорії розвитку і зв'язку (єдності) нерозривні за своєю суттю. Розвиток, "знімаючи" початкову, нерозчленовану єдність, відновлює її на все вищих рівнях, де виражається не лише в збереженні якоїсь „клітинки", а й у зв'язках, що створюють систему, яка відрізняється і внутрішньою диференційованістю та цілісністю. Ключ до розуміння системи дає історія її виникнення й розвитку, процесів диференціації та інтеграції, що розгорталися в часі, а системно-структурний аналіз виступає необхідним моментом вивчення процесів розвитку, без якого це вивчення не дозволяє вийти за межі загальних, абстрактних положень.

У цілому можна сказати, що зміст цього принципу є наслідком визнання розвитку, тобто змін особливого роду, які мають визначену спрямованість, незворотний характер, тенденцію до сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Це не прості зміни, а внутрішньо суперечливий процес, який не виключає й руху назад, супроводжується тимчасовими відхиленнями в той чи інший бік. Це зміни, які характеризуються поєднанням поступальності й наступності, подоланням старого новим, народженням нового, на відміну від еволюціоністського розуміння розвитку, при якому останній зводиться лише до збільшення чи зменшення одного й того самого. В еволюціоністській концепції розвитку в тіні 4108 h

залишається саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив. Діалектична концепція розуміє розвиток як єдність протилежностей, як взаємодію між ними. Вона пояснює рух як саморух, а розвиток - як саморозвиток.

Отже, діалектика виступає як вчення про загальні зв'язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що ґрунтується на цих принципах. Ці зв'язки і створені ними системи розглядаються не лише в статиці, а й у динаміці, в зміні, в перетворенні, в розвитку.

Сутність цих принципів виражається і формулюється в законах діалектики, в яких фіксуються внутрішньо стійкі, необхідні, найзагальніші властивості зв'язку, що найчастіше повторюються в процесі розвитку. Закони діалектики мають необмежену сферу свого виявлення, оскільки виражають зв'язки між явищами, що притаманні як світу в цілому, так і окремим його сторонам, конкретним проявам. У цих законах розкривається, нимихарактеризуєтьсясутністьвсякогорозвитку (розвитку як такого). Закони діалектики, сформульовані в певних судженнях, є відображенням об'єктивних законів, притому на науковому і світоглядному рівні, узагальненим результатом не лише пізнання світу, а й самопізнання людської думки. Порівняно з законами наук вони всезагальні, оскільки їх дія охоплює всю дійсність. Вони - закони буття і закони пізнання. Кожний з них має свій зміст і займає певне місце в системі законів.

Закони діалектики невіддільні від категорій. З одного боку, будь-який закон виражається з допомогою категорій, з другого - відношення між категоріями (причина і наслідок тощо) є логічним вираженням певних закономірностей. Категорії матеріалістичної діалектики становлять систему, в якій вони взаємозв'язані, переходять одна в одну, одна з одної випливають і таким чином відображають зв'язки і розвиток самої дійсності.

Для розуміння взаємозв'язку і логічної послідовності категорій слід пам'ятати, що вони є підсумком, узагальненням всієї історії людського пізнання, логічними віхами на шляху духовного освоєння людиною світу. Категорії - це ступені пізнання, які виражають його рух від явища до сутності, від менш глибокої сутності до дедалі більш глибокої, від неповного знання до все більш повного і всебічного, від абстрактного до конкретного, багатого зв'язками та визначеннями.

Діалектика як теорія розвитку досліджує сутність, загальні закони всякого розвитку, в системі своїх понять дає концептуальну модель розвитку, осягнутому в його сутності. Це стало можливим завдяки тому, що рух як спосіб буття цілісних матеріальних систем на більш високому рівні розгляду був зрозумілий як послідовний процес самоперетворення систем, процес переходу на нові рівні цілісності, що характеризуються взаємообумовленими диференціацією та інтеграцією.