Етика життя як етика свободи
Поза діями людини ніхто не може судити про її етику. Водночас важливо прийняти спільну раціональну основу для інтерпретації життя, етики і суспільної дійсності. Жодного апріорно означеного життя людини не існує, оскільки йдеться про його здійснення в дії і поведінці.
Так само не існує апріорної дії особи або її становища. Дійсність є такою чи іншою залежно від її інтерпретації самою людиною, взятою в значенні глобального людського роду. Інтерпретуючи світ і перетворюючи його в свою дійсність або Umwelt (довкілля), людина надає ознак ціннісного відношення життю як такому через своє ставлення до Іншого. Інший - це "ближній", той, до кого маємо відношення. У такому ряду відношень сьогодні перебуває навіть тварина, яку людина починає розуміти не лише з погляду на її економічно-споживчу ефективність, а з погляду на цінність життя.Означаючись на основі активности і дії, етика стосується не так ідей, ідеалів та цілей, як радше самого буття людей, груп, спільнот, врешті, всього суспільства, політичного режиму і культури. До того ж йдеться не про дію як звичайну активність, а про те, чи уможливлюються нові, додаткові дії інших людей. Існують підстави виокремлювати етику розширення і примноження можливостей людського само- здійснення та етику топтання на місці, виснаження життєвого потенціалу і можливостей людини. Відтак вартість самої етики визначається тим, наскільки вона сприяє здійснюванню дій взагалі, а з іншого боку, - яким саме діям вона сприяє, наскільки уможливлює саме життя і спонуковує його якісну вартість.
В основі самоздійснення особи лежить її власна воля, уможливленням дії якої вона перетворюється на свободу волі. Свобода є най- раціональніше вияснюваним чинником уможливлення дій людини в спільноті і суспільстві. Етика, яка не орієнтована на уможливлення свободи, а просто фіксує панівний стан речей, не виконує покликання людини піклуватися про можливості життя і самоздійснення.
Виходить, що посилена увага до етичних приписів і норм, що буває навіть у Верховній Раді України, не завжди засвідчує піклування про можливості людського життя; також зрозуміло, що не кожна вартість або норма, піднесена до рангу етики й етичності, є однаково потрібною, однаково правдивою, хоча й існує в дійсності.Наступний важливий наголос, який тут ставиться повторно, полягає в тім, що прийняті розумово вартості, - а це означає стан їх дійсного існування (існування в дійсності) і легітимного визнання, - не існують апріорно і не є сутностями позалюдської реальності. Вони здійснюються завдяки інтерпретативній здатності людського розуму надавати життю значення, перебуваючи в пунктах мовної зустрічі з іншим життям. Невід'ємною складовою кожної зустрічі-події є відповідний дискурсивний план, в координатах інтерпретативних значень якого здійснюються ті або ті вартості. „Інтерпретація,- за словами С. Б. Кримського, - дозволяє перекладати теоретичні висловлювання в фактуальні, у висловлювання, які можуть ставати записом фактів чи твердженнями відносно фактів. Інтерпретація дозволяє... подолати початкове розщеплення між істиною і значенням...”[644]
9.9.5.