Ідейні передумови концепції громадянського суспільства
Геґель сприйняв інтелектуальний доробок попередників з виразним республіканським наголосом у підході до суспільних процесів. Передусім він критично відгукнувся щодо кантівського поділу суспільства на публічно-правову й морально-приватну сфери та, вважаючи недостатнім Кантове поняття "мораль", запровадив додаткове поняття "Sittlichkeit", яке українською може тлумачитися і як моральність, і як моральні устої, і як звичаєвість, врешті, як етичність.
У цій книжці користуватимусь переважно термінами "етичність" і "звичаєвість".304
Слід пам'ятати, що Геґель надавав особливого значення розрізненню моралі й етики, вважаючи його вкрай важливим для розуміння природи громадянського суспільства й держави. У вступі до "Основи філософії права" він писав: "Мораль і моральність (моральні устої), які, звичайно, вважають однаковими за їх смислом, тут розпадаються в суттєво відмінних значеннях. Здається, зрештою, що й уявлення їх розрізняє"[305].
Українськомовному читачеві не просто засвоїти автентичні думки Геґеля, користуючись російським перекладом "Философия права" (Москва, 1990 р.). Річ у тім, що логіка геґелівського обґрунтування громадянського суспільства зведена на основі строгого розмежування понять і значень, як вже зауважено, моралі та звичаєвості (етичності). Геґель, до речі, був послідовний щодо власного принципу про те, що "істиною в філософії називається відповідність поняття реальності... Тому мертва людина ще є існування, але вже не істинне, а лише позбавлене поняття наявне буття." Втілюючи розуміння громадянського суспільства і держави, Геґель веде думку через виокремлення 1) абстрактного права; 2) моралі, де ідея свободи, духу набуває існування як "суб'єктивність волі"; 3) етичності, де ідея свободи набуває певних форм ідентифікації між моральним як суб'єктивною волею індивідів та їх загальними способами дії, тобто йдеться про низку втілених ідентичностей на рівні звичаїв та звичок, що складають об'єктивовану інсти- туційну сферу сім'ї, громадянського суспільства і держави.
Однак у російському перекладі натомість маємо розділи: 1) Абстрактное право; 2) Моральность; 3) Нравственность. При тому, що відмінність між другим і третім є досить ефемерною і надто дискутивною щодо широти значень у російському середовищі. У "Философском словаре" (М.: Политиздат, 1991) на стор. 305 під гаслом "нравственность", наприклад, читаємо таке: "см. Мораль", - зауважмо - не "моральность". Значення ж останнього поняття взагалі не подано у вказаному словнику. Якщо йти за логікою Геґеля, і поняття (значення) відповідальні за дійсність, то в такому разі дійсність громадянського суспільства позбавляється значення, принаймні геґелівського.305
Геґель вважав, що коли обмежуватися лише моральним регулятивним принципом, який не поєднаний з цариною права, це вестиме до вилучення останнього з етичної репрезентації соціальності. Відтак він здійснив теоретичне об'єднання етичної дійсності життя з погляду на значення ethos зі значенням публічної свободи індивіда. Як зазначає А. Селіґман, Геґель і пізніше Маркс різним способом намагалися подолати відмінності між законодавством і моральністю, між юридичною спільнотою (community) й етичним життям, які вперше виокремив Д. Г'юм в опозиції до думки шотландського просвітництва і "абсолютизував" І. Кант"[306].
Геґеля цікавили передумови стійкої і справедливої єдності людей у суспільстві, або засади онтології соціальної інтеґрації. Таке завдання цілком відповідало духові часу і було надто актуальним для тодішньої Німеччини в політичному сенсі. Вже були опрацьовані три головних підходи в інтерпретації громадянського суспільства, які Геґель спромігся синтезувати в одну теорію. Він апелював до поняття природного права і кантівської універсалістської інтерпретації людини як носія правової і моральної свідомості та узагальнив відмінності між державою і суспільством, дискутовані в Просвітництві. Опираючись на концепцію Ферґюсона і враховуючи нові дослідження в ділянці політичної економії, Геґель підійшов до громадянського суспільства як середовища матеріальних інтересів.
Соціальна філософія Геґеля полягала d спробі вияснити онтологічну основу стійкої і позитивної єдності людей у суспільстві, показати раціональні форми здійснення соціальності в умовах відчуження і розкрити зміст вільного розвитку особи в сенсі історичної еволюції. Це потребувало теоретично виборсатися з двох поважних проблем: що таке етичне життя, джерелом якого є успадкований від попередників ethos, з яким людина повинна миритися, аби зберегти власну ідентичність, і водночас яким чином етичне життя надається до змін і може враховувати новітній суб'єктивний порив до свободи, автономії і приватності.
Поза все своє захоплення пафосом свободи і суб'єктивізмом індивідуальності як духом часу, пов'язаним з ним, Геґель не йшов за інтелектуальною модою і схилився до стриманого судження про цінність індивідуалізму. Вивільнення від обмежень, накладених традиційною звичаєвістю, на думку Геґеля, мало носити розумний характер, підлягаючи раціональним нормам суспільного життя. Властиво індивідуальна свобода людини набувала інституалізованих форм у контексті росту громадянського суспільства. Геґель застосовував німецький термін "burgerliche Gesellschaft" для означення суспільства бюргерів, міського народу, що бере участь у вільному ринковому обміні.
Зауважмо, що для Геґеля це не цілком те ж саме, що й значення латинського терміна societas civilis, з якого походить англійський переклад. У Римському праві латинський термін позначав публічну сферу, відокремлену від родинної, сімейної. Саме в такому сенсі цей термін застосував Лок, а пізніше - англійські автори. Розмежування публічного і приватного як морального залишилося неподоланною проблемою І. Канта. До Геґеля поняття громадянського суспільства зазвичай інтерпретувалося в контексті таких відносин між суспільними і урядовими інституціями, що відповідали ліберальному вільному економічному ринку і поняттю "мінімальної держави". Частково і Геґель приймає цей підхід, крім мінімалізації урядових інституцій. Однак громадянське суспільство він опосередкував двома опозиційними явищами: сім'єю, яку громадянське суспільство долає у сенсі її патріархального змісту та нових індивідуальних економічних інтересів, і державою, яка як форма політичної сфери долає крайній суб'єктивізм інтересів громадянського суспільства. Таким чином, соціальність, що мала бути позитивною основою інтеґрації людей-індивідуалістів, не редукується лише до громадянського суспільства з його "ethos" та ін- ституційними формами, а передбачає додаткові чинники. Вони складаються передовсім у духовній сфері життя і є іманентними до розвитку самосвідомості індивідів.
5.3.