Історичні типи суспільства. Поняття «суспільно- економічна формація» і «цивілізація»
У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які не лише заперечують, але й доповнюють один одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи, є проблема логіки, певного порядку і спрямованості історичного процесу.
Чи є історія розвитком, рухом до вдосконалення суспільства, чи вона є історією «броунівського руху», історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов'язаних в єдиному загальнолюдському історичному процесі. Формаційний підхід цю проблему вирішує однозначно: історія є прогресивним розвитком, лінійним процесом сходження ВІД MCHUI досконалої формації до більш розвиненої. На відміну від нього, цивілізаційний підхід набагато обережніше ставиться до історії, він не передбачає наперед заданого сценарію майбутнього розвитку і навіть де в чому заперечує наявність єдиної закономірності історії. Зупинимося на сутності цих двох підходів.Формаційна теорія ґрунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто тут вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно- економічна формація» належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, що значним чином вплинула на подальший розвиток соціологічної науки. Суспільно-економічні формації — це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що зумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, Hacecuneped - формою відносин власності
Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови - ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються.
Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство — такі ступені розвилку соціуму. Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої.
Формаційний підхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму до капіталізму. Саме на даному етапі історії об'єктивні соціально-економічні, технологічні і техніко- економічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому етапі історії соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя в цілому. По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишають місця для свободи людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправді-бо. історія є проявом іворчої діяльності людей, а процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачити. По-третє, реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній. При такій спрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства.
Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є. історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під
знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (XVHI-XlX ст.) і відбиває об'єктивні тенденції саме цього періоду.
Потребам більш досконалого осмислення сучасного суспільства відповідає цивілізаціиний підхід, що утверджується в сучасній філософії. В його основі лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Раніше вона була історією окремих народів, племен, країн, регіонів, культур.
Створення планетарної цивілізації — складний і досить суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про цивілізаційну кризу сучасності. В соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної) цивілізації і нової, яка лише формується, але деякі її ознаки дають підстави називати її постіндустріальноіо (інформаційною). Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного. Ііщустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (XVi-XViJ ст.), а інформаційна революція, в яку вступають найбільш розвинені країни сучасності, є початком нової цивілізації.Термін «цивілізація» досить багатогранний і не має однозначного і чіткого визначення. Іноді цивілізацію ототожнюють з поняттям «культура» (коли йдеться про китайську цивілізацію, шумерську, латиноамериканську тощо). Нерідко під поняттям «цивілізація» розуміється більш високий рівень розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству) і який пов'язаний з високим рівнем техніки і технології. Але у всякому випадку поняття «цивілізація» вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей. Щодо цивілізаційного підходу, який ми розглядаємо, то під цивілізацією тут розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур і соціумів, об'єднаних спільними ознаками. Чим же відрізняються тини цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?
IIa відміну від формаційної типології (членування) суспільства, яка базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняітя «цивілізація» фіксує увагу' не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства — матеріально-економічній, політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не лише економічний базис, але в більшій мірі — сукупність
культурних зразків ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів, іцо перетворюються в певні психологічні настанови людей.
Типи цивілізацій більш глобальні, більш сталі утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі формаційні відмінності. Розвиток цивілізації є більш могутнім, значущим, довготривалим процесом. ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному гину цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний механізм детермінації.Традиційна цивілізація охоплює періоди стародавності і середньовіччя — не Стародавня Індія і Китай, Стародавній Єгипет, держави мусульманського Сходу, Середньовіччя тощо. Цей тип соціальної організації зберігся і до наших часів, багатьом країнам гретього світу сьогодні притаманні подібні риси традиційного суспільства. Для традиційної цивілізації притаманні такі риси і ознаки: аграрна спрямованість економіки; екстенсивний і циклічний типи соціального розвитку; високий рівень залежності від природних умов буття, зокрема від географічного середовища; консерватизм в соціальних стосунках і способі життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження прийнятого порядку і наявних структур соціального життя; негативне ставлення до будь- яких нововведень (інновацій); пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету; високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи
Техногенна цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. Екстенсивний тип соціального розвитку тепер змінюється на інтенсивний. Найвищими принципами життя людини і суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, незалежно від соціального походження, автономія індивіда.
Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою діяльності індивіда стаєдосягнення успіху завдяки власним зусиллям через реалізацію своїх особистих цілей.
Техногенна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє, підкоряє традиційні суспільства та їх культуру. 1 це не випадково, тому що серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природними і соціальними обставинами. Саме на цьому грунтується культ корисності і спрямованість на володіння товарами (речами, людськими здібностями, інформацією як товарними цінностями).
Еволюція західних суспільств XlX-XX століть виявила фундаментальну суперечність техної енної цивілізації. З одного боку, її вища мета (збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічиих систем) перетворює людину на просту функцію, засіб економічної сфери. Збільшилася частина не стихійних, а організованих зв’язків в суспільстві, зокрема духовне виробництво перетворилося на складну індустрію свідомості. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культури, засобів масової інформації. Але з другого боку — та ж техногенна цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, стимулює розвиток і потреб, і здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства, заснованого на ринковій економіці. Таким чином, техногенна цивілізація породжує і економічний базис, і новий тип людини, яка здатна його модифікувати і реалізувати (проявом чого є розвиток економічного і політичного лібералізму — визнання принципу соціальної справедливості, створення механізму соціального захисту, обмеження влади буржуазії, демократичні свободи тощо). Надбудова (всупереч формаційній теорії) виявила здатність набувати все більшої незалежності від економічного базису.
Сучасна цивілізація знаходиться у критичному періоді свого розвитку.
Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що зумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації — неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес - багато в чому виявили свої негативні наслідки. Наприкінці XX століття загострилися проблеми, які набули заіальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства. — так звані глобальні проблеми Серед основних глобальних проблем можна назвати такі:проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і наї ромадження зброї масового знищення;
глобальна екологічна криза і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми;
загроза демографічної кризи;
проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо).
Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства, спираючись на культурні цінності нової - неотехногенної цивілізації.
Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування,— це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими (детальніше про методи і види прогнозів можна дізнатися з пропонованих до геми підручників).
Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то особливо активно ця проблема починає розроблятися в західній футурології, починаючи з 60-х років XX століття. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви — посгіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використовується термін «інформаційна цивілізація». Незважаючи на ге, що залишаються ще технократичні сподівання на вирішальне значення техніки і науки, пріоритетними
стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж основні контури нової цивілізації?
По-периіе, очевидним стає принципово інший тип детермінації нової цивілізації. Це будуть вже не соціально- економічні і техніко-технологічні чинники, а фактори людської самодетермінації — свідомості, вільного вибору, соціально- культурних пріоритетів.
По-друге, така цивілізація буде грунтуватися на іншій, ніж техногенна. системі культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу сили і панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій, на принципово інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і єдність людства буде супроводжуватися зростанням багатоваріантності і різноманітності культурного розвитку.
По-третє, нове суспільство буде засноване на розвитку нового типу соціальних зв’язків людей. Суспільство розрізнених, атомізованих індивідів заміниться суспільством вільних соціальних спільної, де людина стане будувати свої зв'язки, виходячи з міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки і потреби.
По-четверте. технологічною основою майбутньої цивілізації будуть принципово нові процеси і об'єкти, які набули назви «синергетичних», тобто таких, що здатні до саморозвитку (комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси).
Попри всі соціальні прогнози, теоретичні докази, емпіричні прояви цих існденцій, на питання чи реалізуються вони може відповісти лише історія.
3.