Кровно-родинні спільноти

Родоплемінна спільнота була історично першою фор­мою об’єднання людей. Вона виникла на основі стадного способу життя, властивого мавпоподібним предкам людини.

Рід — це група кровних родичів, котрі походять від однієї ге­нетичної лінії.

Рід прийшов на зміну первісному людському стаду в епоху палеоліту. Він існував у двох формах: більш рання — матріарха­льний рід, який об’єднував родичів за жіночою лінією; більш піз­ня — патріархальний рід, що об’єднував родичів за чоловічою лінією.

Члени роду вважають себе потомками одного предка (реаль­ного або міфологічного). Вони живуть спільно і відносно відо­кремлено від інших родів, передають від покоління до покоління родові легенди про своє походження, зберігають спільне родове ім’я, дотримуються спільних родових звичаїв, вірування і куль­тів. Як правило, члени роду мають колективну власність. Розпо­діл здійснюється за принципом рівності.

У первісному суспільстві родові відносини відігравали домі­нуючу роль у матеріальному виробництві, відтворенні населення, культурі. З переходом до класового суспільства відбувається розпад родових відносин. Однак залишки родової свідомості збе­рігаються й надалі, включно до наших днів.

Розширення і зміцнення економічних, військових, родинних (у тому числі з причини екзогамії — заборони шлюбних стосун­ків між членами одного роду) зв’язків і відносин між родами сприяло їх об’єднанню у племена.

Плем 'я — властива первісному суспільству якість соціальної спільності, котра являє собою сукупність родів, пов’язаних кров­но-родинними відносинами, спільними рисами культури, племін­ною самосвідомістю й самоназвою. Племінні відносини визна­чають відокремленість племен по території, мові, культурі.

Плем’я виникає як результат об’єднання двох або більше близь­ких один до одного родів, що, як правило, пов’язано зі шлюбни­ми відносинами. Плем’я відтворює свою мову, територію, особ­ливості економічного життя, мораль та звичаї.

У племені складається система централізованого управління всіма суспільними справами. З розвитком виробництва плем’я все більше набуває рис єдиної господарської структури, котра ґрунтується на спільному володінні землею. Тільки належність індивіда до племені робить його співвласником спільної власнос­ті, забезпечує йому певну частину виробленого продукту, право участі в суспільному житті. У межах родоплемінної спільності народжується первинна форма соціально-економічної організації людей — община, яка в різних варіантах охороняється в усіх до­капіталістичних суспільствах.

Розвиток общинної економіки призводить до ускладнення міжродових відносин. З одного боку, спостерігається руйнування системи зрівнювального розподілу благ і колективної власності, що призводить до суперництва і ворожнечі між родами, з іншо­го — шлюбні контакти, потреби в широкій кооперації, обміні ре­сурсами, захисту від ворогів тощо сприяє інтеграції родів. Такі протилежно спрямовані тенденції з часом все більше підривають стабільність родоплемінних порядків. З’являються великі багато- родові племена, розвиваються не тільки міжродові, але й між­племінні зв’язки. Роди розділяються на внутрішньородові групи («лініджі», «субклани»). Відбувається сегментація общини на домові господарства лініджів та окремих сімей. Найбільш багаті домові господарства намагаються відокремитися від своїх бідних одноплемінників і родичів. Кровно-родинні зв’язки замінюються сусідськими.

Таким чином, відбувається розпад родоплемінних спільнот. З одного боку, вони диференціюються і розпадаються на соціальні структури меншого масштабу — сім’ї; з іншого — в результаті зміцнення зв’язків все більшого значення набувають територіа­льні спільноти, котрі дають початок новим соціальним структу­рам — етносам і державам.

З усіх соціальних структур сім 'я є найбільш довговічною Вона виникає одночасно з родом або дещо пізніше. Разом із тим вона потенційно містить у собі основні елементи життя суспільства в цілому — господарсько-економічну автономію, організаційно-управлінську політику, систему культурних установок.

Первинні форми сім’ї — групова, парна — складались як способи обмеження проміскуїтету (невпорядкованих статевих відносин). Однією з найважливіших умов виникнення сім’ї слід вважати екзогамію — звичай, що виник у верхньому па­леоліті та який накладав табу на статеві зв’язки всередині ро­ду. Особливістю групової й парної сім’ї була аморфність, сла­бкість і недовготривалість з’єднання подружжя. Різниця між цими формами сім’ї була відносною: парність перемежовува­лася з полігамією, дозволяючи дошлюбні й позашлюбні, побу­тові та ритуальні зв’язки. Парні сім’ї не завжди вели спільне господарство, чоловіка і дружини, вони часто залишались у своїх родах і зустрічалися лише епізодично. Поряд з парними існували різні форми додаткових шлюбів : сорорат — шлюб з декількома сестрами, левірат — інтимні стосунки з дружинами і вдовами братів тощо.

В епоху пізнього неоліту з появою сімейної власності і розпа­дом родоплемінних відносин парна сім’я поступається більш ста­лій моногамії Перехідним етапом стало виділення з роду патріар­хальної сім’ї, в якій під владою патріарха (голови роду) об’єдналося декілька поколінь його нащадків разом з їх дружи­нами. Усе майно такої сім’ї вважалося власністю патріарха й пе­редавалось у спадок одному з його дітей.

Протягом тривалого історичного часу основою моногамної сім’ї була не стільки індивідуальна статева любов, скільки еко­номічна користь, «шлюб за вигодою». Ставлення до любові як життєвої цінності, починаючи з середньовіччя, поступово утвер­дилося в суспільній свідомості, що привело до виникнення ново- го ідеалу сім’ї як союзу, побудованому на коханні. Прагненню побудувати сім’ю на економічних началах стало протистояти прагнення побудувати її на началах взаємної любові. Виникає рух за емансипацію (звільнення) жінки від домашнього рабства. В сучасному світі ідея рівноправ’я жінки і чоловіка отримує при­знання майже скрізь і поступово все більше втілюється в життя. Разом з тим суперечності, що будуються на різному розумінні мі­сця та ролі чоловіка і жінки в сім’ї, залишаються.

Сьогодні доцільно говорити про три основні типи сім’ї:

1. Традиційна (або патріархальна) сім’я. Для цієї сім’ї харак­терними є керівна роль старшого чоловіка, економічна залеж­ність дружини від чоловіка, жорстке закріплення жіночих і чоло­вічих обов’язків, визнання безумовного домінування чоловіка в питаннях управління сімейними справами.

2. Нетрадиційна сім ’я. У ній зберігається традиційна установ­ка на чоловіче лідерство й розмежування чоловічих та жіночих сімейних обов’язків. Однак послаблються економічна залежність жінки від чоловіка при залученні жінки майже виключно до до­машньої праці.

3. Егалітарна сім’я (сім’я рівних). Для сім’ї такого типу при­таманні пропорційний розподіл домашніх обов’язків між її чле­нами, взаємозамінність чоловіка та дружини в рішенні побутових проблем, спільне прийняття важливих для сім’ї рішень.

Сучасний історичний етап розвитку людства характеризується певними тенденціями в розвитку сімейно-шлюбних відносин:

— зростання можливості вибору партнерів у шлюбі;

— зменшення сталості і тривалості шлюбів;

— поширення «нуклеарної сім’ї», яка складається лише з од- ного-двох поколінь (батьки та діти);

— симетрізація становищ чоловіка та дружини у сім’ї;

— збільшення кількості самотніх чоловіків і незаміжніх жінок.

З огляду на те, що сімейні стосунки торкаються різноманітних сторін життя людей — біологічних, економічних, моральних, правових, психологічних, естетичних тощо, сім’я здатна викону­вати певні функції, серед яких найважливішими є:

— соціалізаційна;

— репродуктивна,

— виховна,

— духовно-культурна,

— психологічно-реабілітаційна.

— господарсько-побутова

3.6.