Людинотворча сутність культури

У філософії культури сама культура не виступає як окрема сфера суспільного життя, а є суспільством, якщо розглядати людину як суб'єкта діяльності, проявом її властивостей і обдарувань.

У процесі творчості людина розвиває весь комплекс свого соціально- політичного буття: складаються нові соціальні спільності і стосунки між ними, ефективніші форми урядування і самоврядування у суспільстві, нові інститулізовані структури духовного виробництва тощо. Фактично інтенсифікується прогрес суспільства. Таким чином, культура є вираженням досягнутого людиною рівня історичного прогресу. Людина існує, функціонує, творить, виступаючи суб'єктом перетворення природи. Людина створює не тільки зовнішні предмети, ідеї, але й змінює соціальний світ своєї життєдіяльності, а, отже, і себе. Отже, формуються не тільки спільності, а й сама людина, тож можна говорити про те, що культура є своєрідним культом людського буття.

Гуманістична суть культури розкривається через пізнання соціальних функцій. Основні соціальні функції культури: пізнавальна, комунікативна, регулятивна тощо. Усі вони органічно взаємопов'язані. Функціональна єдність зумовлена людинотворчою суттю, що дозволяє говорити про інтегративну функцію культури. Культура розвиває особу, і в цьому, гадав Цицерон, полягає її головна функція. Подібні погляди мали Вергілій, філософи епохи Відродження, мислителі Томас Гоббс, Йоганн Гердер, Франсуа Вольтер, Жан- Жак Руссо, французькі матеріалісти XVIII ст.

Міра причетності людини до культури визначає міру її суспільного розвитку, міру людського в людині. Особливе місце у світі культури займають її морально-етичні та естетичні аспекти. Мораль регулює життя у різних сферах буття людини - у побуті, сім’ї, на роботі, в політиці, науці тощо. Моральні принципи і норми узагальнюють все загальнолюдське, те, що складає культуру міжлюдських відносин. Практика міжлюдських стосунків осмислюється через добро, благородство, справедливість. Естетичне ставлення людини до дійсності та має всеохоплюючий характер, адже краса, прекрасне, гармонійне, витончене - всі ці цінності людина знаходить в природі, в суспільстві, в інших людях. Тому естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетичні смаки притаманні кожній людині, хоча безсумнівним є те, що ступінь розвинутості, досконалості естетичної культури у різних людей різний. Історично змінливим є й ідеал краси. Але у будь-якому суспільстві існують певні норми естетичної, моральної та інших видів духовної культури. Ці норми виступають тією основою, яка об’єднує суспільство у єдине ціле.

Отже, соціалізуючись, людина засвоює культурні норми як певні взірці, правила поведінки та дії. Ці норми формуються, утверджуються вже в буденній свідомості суспільства, тому велику роль відіграють у їх виникненні традиційні і навіть несвідомі моменти. Звичаї і способи сприйняття формуються тисячоліттями і передаються від покоління до покоління як соціальна естафета. У переробленому вигляді культурні норми втілюються в ідеології, етичних та релігійних вченнях, входячи у структуру світогляду людини.

Нормативність культури підтримується у процесі міжособистісних взаємостосунків людей і в результаті функціонування різноманітних соціальних інституцій. Величезну роль у передачі духовного досвіду відіграє система освіти. Людина, яка вступає у життя, засвоює не тільки знання, а й принципи, норми поведінки, сприйняття, розуміння і відношення до оточуючої дійсності.

Культура особистості є мірою соціальності людини. Людина є творцем культури. Особистість є культурною настільки, наскільки вона засвоює і реалізує у своїй життєдіяльності вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішнє духовне надбання. Отже, культура є явищем, яке розкриває сутність, природу, життєдіяльність людини. Поза людиною, у відриві від неї, культура просто не може існувати.

5.