Матеріальне виробництво, спосіб виробництва та його структура

Суспільне життя — це, насамперед, трудове життя. Як відомо, праця стала однією з головних передумов становлення і розвитку людини. Все, що є в суспільстві, створене, в кінцевому рахунку, в процесі праці в різноманітних формах її виявлення.

цілеспрямованим, доцільним зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб людини.

Роль праці в житті людини та суспільства настільки велика й багатогранна, що необхідно визначити її як соціокультурне явище. Праця - це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною і природою, тобто неможливе саме людське житія. І ому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва мас бути безперервним.

Перетворюючи зовнішню природу, людина удосконалює і саму себе, а саме, будову свого тіла, органи чуття, розумові та інші здібності. Відзначаючи цей факт, Гегель характеризував працю у якості “педагога” людини. 1 Іраця — це спосіб задоволення людських потреб, природна форма існування і розвитку соціального організму.

Основною формою трудової діяльності с виробництво. Воно носить суспільний характер і виступає визначальним чинником соціальної життєдіяльності, фундаментом (безпосереднім чи опосередкованим) функціонування всіх сфер суспільного життя, основою їх системної організації. Тому, виробництво визначається як суспільне виробництво і є категорією загальносоціологічною (існує у своїй основній якості протягом всього існування суспільства) та історичною (знаходиться у постійному розвитку).

Суспільне виробництво - це не тільки створення матеріальних благ (речей, предметів тощо), але воно має своїм змістом всю сукупну діяльність людей по створенню соціальних умов (охорона здоров’я, система освіти і г.

1) виробництво самої людини (її життєдіяльності):

2) матеріальне;

3) духовне.

Суспільне виробництво виступає у єдності матеріальних та духовних чинників, які у процесі його функціонування не тільки взаємодіють, але й постійно переходять один в одного. Насамперед, щоб щось виробити, люди ставлять перед собою певні цілі, розробляють ідеальні моделі предметів та об’єктів, що створюються, використовуючи при цьому наукові знання.

виробничий досвід, творчі можливості тощо. І тільки після цього ідеальні моделі у процесі виробничої діяльності втілюються в об'єкти і предмети, які штучно створені.

Отже, суспільне виробництво - це соціально-організо- ваний процес створення матеріальних благ та духовних ціннос­тей, який залучає у свою сферу практично всіх членів суспіль­ства.

Основою суспільного виробництва є матеріальне виробництво, так як саме воно задовольняє різноманітні людські потреби і, насамперед, в їжі, одязі, житлі. Матеріальне виробництво являє собою безперервний процес, який має Історичні форми, типи й закономірності.

Історично конкретну форму матеріального виробництва відбиває поняття “спосіб виробництва” матеріальних благ. Спосіб виробництва - це форма виробництва, яка притаманна даному суспільству на конкретному ступені суспільного розвитку. Це поняття відповідає на питання про те, чим і як обробляється природа, яким чином взаємодіють люди в процесі матеріального виробництва.

Спосіб виробництва складається з продуктивних сил та виробничих відносин. Продуктивні сили являють собою комплекс всіх речовинних та людських чинників, які приймають участь в матеріальному виробництві. Відповідно до нього, виокремлюють людський та речовинний елементи продуктивних сил. Перший - це людина як рушійна сила виробництва. Другий - поділяється на основний та допоміжний. Основним речовинним елементом є засоби праці, які складаються з:

а) предметів праці - все те, на що спрямована трудова діяльність людини: природні - ґрунти, вода, надра та штучні - шкіра, волокна, пластмаси тощо;

в) знаряддя праці - все те, що використовується для передачі людських дій на предмети праці (верстати, машини і т.ін.).

Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою. Саме за останками знарядь праці вивчають зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи

відрізняються одна від одної не тим, що продукується, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється.

До допоміжних речовинних елементів відносяться виробничі та складські приміщення, сфера виробничого побуту, промисловий зв’язок і транспорт, шляхи сполучення тощо.

Люди та знаряддя праці відіграють активну і вирішальну роль у суспільному виробництві. Але це не означає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Він входить у виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися протягом всієї історії людства. Відповідно, полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалось виробництво матеріальних благ. Разом з тим, історичний досвід свідчить, що життя трудящих не поліпшувалось пропорційно зростанню продуктивних сил. Більш того, становище широких народних мас навіть погіршувалось поряд з досягненнями науки і техніки. Це говорить про те, що на рівень життя людей впливають й інші чинники.

Такими факторами виступають суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили. Останні завжди розвиваються у надрах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а вступають у певні відносини як з природою, так і один з одним. Стосунки між людьми у масштабі всього суспільства, які виникають у зв'язку з їх участю у суспільно-матеріальному виробництві, дістали назву виробничі відносини. Це друга складова будь-якого способу виробництва. Вони є формою продуктивних сил, формою розподілу, обміну і споживання суспільного матеріального продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність за засоби виробництва. Ця власність має різні історичні форми:

- індивідуальна (приватно-індивідуальна) - володіння і користування окремою людиною засобами виробниціва:

- особиста (приватно-особиста) власність соціалізованої людини, а також спільна власність сім’ї;

колективна (приватно-колективна) - добровільне об'єднан­ня майна громадян;

- державна власність;

власність спільних підприємств, інших держав або їх юридичних чи фізичних осіб;

інтелектуальна власність; об’єктами інтелектуальної власності є духовні цінності: здобутки науки, літератури та мистецтва, різноманітні відкриття, винаходи тощо.

Характер власності визначає форми відносин між людьми в суспільстві. Форми власності зумовлюють форми розподілу і місце людини в системі суспільного виробництва. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва. Виробник отримує заробітну платню.

Необхідно зазначити, що практично будь-яке історично конкретне суспільство має всі форми власності. Виключення становить первісне суспільство, де панувала лише колективна форма. Всі наступні епохи базувалися на різноманітті форм власності. Разом з тим, домінуючою серед них була, як правило, приватна власність на засоби виробництва. Вона пройшла тривалий шлях історичного розвитку. Лише у XX ст. соціалістичними революціями у Росії та інших країнах була здійснена спроба виключити її' з суспільного життя. Як відомо, вона не мала успіху.

Таким чином, продуктивні сили та виробничі відносини з різних боків характеризують спосіб виробництва, тобто спосіб, яким здійснюється у дану історичну епоху поєднання виробництва з його робітником.

Продуктивні сили та виробничі відносини знаходяться у постійній взаємодії. Проте в цій взаємодії положення продуктивних сил і виробничих відносин неоднакове, їх розвиток йде різними темпами. Cyj ь зазначеної взаємодії відбиває загальносоціологічний закон, який називається законом відповідності виробничих відносин рівню та характеру продуктивних сил.

Цей закон, сформульований Марксом, полягає у наступному:

1. Зміни у матеріальному виробництві починаються з продуктивних сил, які є найбільш рухомою його частиною.

2. Зміни продуктивних сил зумовлюють зміну виробничих відносин.

3. Разом з тим. і самі виробничі відносини здійснюють вплив на розвиток продуктивних сил: якщо перші відповідають характеру і рівню останніх, то процес розвитку продуктивних сил прискорюється; в противному випадку виробничі відносини гальмують цей процес.

Протиріччя між цими сторонами способу виробництва, яке переростає на певній його стадії у конфлікт, являє собою основне джерело соціального розвитку, стає причиною виникнення революційної ситуації, коли “верхи” не бажають, а “низи” не можуть жити по-старому (Ленін).

IIe слід вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об’єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої.людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини - це результат людської свідомої діяльності, однак складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Отже, матеріальне виробництво складає підвалини суспільного виробництва. Історично конкретною формою матеріального виробництва виступає спосіб виробництва, в структуру якого входять продуктивні сили за виробничі відносини, протиріччя між якими виступають основною рушійною силою соціального розвитку.

2.