МИСЛИТЕЛЬ, ІДЕОЛОГ, ПУБЛІЦИСТ

Коротка телеграма: «Вассиян відійшов. Похорон 6-го жовтня в Чікаґо».

Горло стискається, губиться віддих. Вассиян — відійшов...

Напівсонна, напівмаяглива ніг, а вранці молитва за душу бл.

*

Велику душу і велику мисль дав Господь цій лю­дині, що в наш трагігний і убогий гас не мала — не знайшла місця для себе. Людині, що її нездатна була сприйняти наша розгублена доба, а й близьке отогення не вміло бути навіть серйозним слухагем, людині, що й одного угня не мала — бо такий гас, — щоб зберіг, як колись угні Сократа, її мову, що була мимовільною мовою філософігних афоризмів. Людині, що її філо- софігна творгість, незвигайнсй глибини і незвигайної блискугої форми й стилю, так і не появилася бодай у невеликій своїй гостині друком, бо в малий і дрібний наш гас місце тільки для малих і дрібних регей... А втім, і сам філософ наш знав і одверто говорив близь­ким: моі писання не для сьогоднішніх же людей — мо­же для одиниць тільки...

Його нечисленні друковані в журналах статті- трактати і справді не мали масового читача. А руко­писи — рукописи може тепер стануть предметом уваги наукового світу, щоб в особі їх автора віднайти й збаг­нути не тільки великий незвичайного формату інтелект, але — зважуємося твердити — одного з найвидатніших мислителів України. А кола церковної ієрархії й нау­ки в особі автора віднайдуть і збагнуть нового христи­янського мислителя.

Доцент філософії Празького університету — шлях до наунової кар’єри відкритий. Але Він не був для ка­р’єри. «Бути професором університету? О, так, при­ятелю, але для цього немає передумови: немає україн­ського державного університету в Українській Державі».

Шовінізм? Загумінковість? Ні! Великі шляхи світової філософії і шляхи Eeponu показували Йому з ще більшою силою єдиний шлях: шлях до рідної землі і рідного світу, його вітальної сили й величі.

І зовсім не припадок, що бл. п. д-р Юліян Вос­сияй своє філософічне мислення зв’язав з українським націоналізмом, та й не припадок, що глибинність і струн­ка філософічна побудова ідеологічних постанов 1-го Націоналістичного Конгресу у Відні 1929 р. належать саме Йому. Він — син української землі і українсько­го світу, закони яких Він збагнув і ці закони потвердив власною жертвою: польською чотирирічною тюрмою, а відтак — німецьким концентраційним табором. Поль­ський суд визнав себе некомпетентним розбирати філо­софічні писання-думки підсудного, признався, що їх не всилі розуміти, що для цього треба спеціялістів-філосо- фів, але проте цій польській державній установі «спра­ведливости» належить історична «честь» засуду вели­кого мислителя сучасности — засуду за вірність зако­нам рідної землі, рідної крови і рідного духа. А нація, що видала Фіхте, Канта, Ляйбніца і т. д., посадила укра­їнського філософа за дротяні засіки під цівки кулемє- тів... Але найтрагігніше в тому, що власний український світ і досі не сприйняв — не збагнув великих мислей свого власного мислителя. Дозволив легковажно тво­рам Його великого духа пролежати і досі — аж до смер­ти — в рукописах. І дозволив — ги може такий уже присуд нашої несамовитої доби? — відійти передгасно великій людині, інтелектові виїмкового формату — не як університетському професорові філософії, що Його виклади — Його слово правило б за об’явлення в на­шому розгубленому і дрібному світі і показувало б шля­хи дальшого буття людства, а дозволив відійти як гор- норобові, як помивагеві — «кліперові»! Несамовитий трагізм нашої нації і всього сугасного людства!

Чи ж не була гідніша старовина, що казала фі­лософові випити келіх отруї — цикути?

*

Стискається серце, холоне думка...

Клонити голову в пошані, але не при катафаль- ках щойно, не при смерти і по смерти.

Щастям у нещасті є те, що творгість — велика творгість нашого мислителя збережена і її поява друком — буде бодай гостинним надолуженням нашого гріха байдужости до життя й долі наших великих.

*

...Вассиян відійшов. Д-р Юліян Вассиян відій­шов від нас назавжди. Великий дух, велика мисль, що нею Боже Провидіння обдаровує тільки вибранців. Не одміниш: рядки телеграми невмолимо незмінні... Твоя воля, Господи, і незбагненні шляхи Твоєї мудрости.

В. Гоїповський

(“Свобода”, жовтень, ч. 210, 1953).

**

Дня 3 жовтня 1953 р. помер у Чікаґо, ЗСА, д-р Юліян Вассиян, український філософ, науковець і пуб­ліцист, одна з найбільш маркантних постатей в історії модерного українського націоналістичного руху. Помер несподівано на удар серця в 59 році свого вартісного, але ще далеко незавершеного життя. Передчасну смерть приспішили важкі матеріяльні умови життя, чи прості­ше кажучи — злидні, в яких в останніх роках жив, чи радше животів Покійник. Людині глибокого інтелекту, філософові, мислителеві з уродження і призначення, од­ному з найбільш видатних співтворців модерної націо­налістичної доктрини, як світогляду, довелося здобува­ти в твердій, не завжди людяній Америці засоби про­житку в характері «кліпера» — на таких функціях, як помивання тарілок по готелях, і тому подібне.

Д-р Юліян Вассиян, дитина галицької учитель­ської родини, вже змалку перейнявся національним сто­сом, будучи свідком і співучасником тієї боротьби за збереження українського національного обличчя Захід- ньої України, яка від непам’ятних часів велася між укра­їнським і польським елементом.

Духові й інтелектуальні вартості д-ра Вассияна проявилися вперше у своїй небуденній різноманітності, багатстві, а гасто і справжньому блиску, щойно за йо­го студентських гасів, тогніше під гас його академіг- них студій на тайному українському, геському і німець­кому університетах у Львові і в Празі. Покійний студіював насамперед гисту філософію. З наукового погляду провідною зіркою Покійного був професор Едмунд Гуссерль і його система «феноменології». Д-ра Вассияна полонило спеціяльно — розвинуте з т. зв. «де­скриптивної психології» — вгення Гуссерля про «інтен- ціональні акти», т. зв. акти спрямовані на предметні фе­номени; до таких «предметних» феноменів д-р Вассиян зараховував також явище нації і розвивав, що націона­лізм вміщує в собі не тільки державно-політигні, гос­подарські і соціологігні, але також замкнуті в собі пси- хологігно-світоглядові, як він їх називав — «космоґе- чігні аспекти».

Ось так до націоналізму прийшов д-р Юліян Вас­сиян не тільки з практики українського життя останніх десятиріг, але також, і мабуть найбільше, з ділянки і стимулів гистого мислення. У дальшому логігному роз­витку д-р Юліян Вассиян став одним із засновників JIe- ґії Українських Націоналістів у Празі, а ще далі, був одним з гленів-засновників Організації Українських На­ціоналістів на Конґресі Українських Націоналістів у Відні, в 1929 році.

Після повороту по закінгених студіях на Захід- ню Україну, д-р Ю. Вассиян розплатився в 1931 р. за свою угасть у Віденському Конґресі ОУН готирирігним ув'язненням в польській тюрмі; ці роки терпіння і про­би д-р Юліян Вассиян протримав з великою гідністю, себеопанованням і достойністю.

Розлам ОУН в 19J/0 р. д-р Ю. Вассиян сприйняв і переніс з болем і великою турботою. Хог особисто ви­рішив станути по боці крила полк. Андрія Мельника, і був цій фракції ОУН вірний до кінця життя, д-р Вассиян так само до кінця свого життя щиро болів над фактом роз’єднання, від фракційних суперегок тримався здале­ка і де міг там старався ладнати і злагіднювати. В цьому таборі втішався великою повагою і признанням особливо з боку молодших рігників.

Як публіцист д-р Вассиян був одним із співзаснов- ників і голових публіцистів «Розбудови Нації», органу, який поклав міцні фундаменти так само під доктрину, як і під матеріяльну організацію сугасного украінсько- го націоналістигного руху- Хог «важкі до гитання» і не для кожного сприйнятливі, статті д-ра Ю. Вассияна в «Розбудові Нації» відзнагалися глибиною засновків, ши­риною задуму і незвигайно консеквентним логігним ви­водом концепцій

З д-ром Юліяном Вассияном український націо- налістигний рух стратив одного зі своїх передових мис­лителів, засновників і сподвижників. Не стало між на­ми незвигайно маркантної, вийнятково культурної і ос- вігеної постаті, на яку міг би бути гордий кожний сві- тоглядовий табір, кожна умова школа, кожна культур­на спільнота.

Зенон Пеленський

(“Український Самостійник”, я. 43, 25 жовтня 1953).

**

⅛

«Д-р Ю. Вассиян подав у стисло науковій формі основні засади ідеології українського націоналізму, гіт- ко підкреслив органігну пов’язаність цієї ідеології з ду- ховістю укралнськбі нації, з її природнім відвігним праг­ненням до самовиявлення в усіх ділянках життя, а при цьому вигерпно з’ясував державницько-творгий характер укралнської націоналістигної ідеології».

«Найкраще в той гас була поставлена праця іде- ологігної референтури (ПУН — Проводу Українських Націоналістів після віденського Конгресу — прим, ред.) під керівництвом д-ра Юліяна Вассияна.

Разом із цим д-р Вассиян постійно мав щільний зв’язок з Крайовою Екзєкутивою ОУН і дбав, за її посе­редництвом, про те, щоб на ідеолюгігно-політигний ви­шкіл гленства, в практиці в усіх клітинах ОУН на рід­них землях, кладено велику вагу. Бажаюги зблизька керувати тією ділянкою праці, д-р Вассиян переїхав до Краю, але польська влада заарештувала його й засу­дила на готирирігне ув’язнення. Це перервало його корисну працю».

Д-р Петро Мірчук

(“Нарис історії ОУН”, Т. І., стор. 80 і 496-7).

⅛*

*

Вліті 1933 року перебував я в дрогобицькій в’яз­ниці. Число націоналістигних в’язнів більшало з кож­ним місяцем — це був гас, коли націоналістигний рух лявіною загортав українську суспільність у польській займанщині — наша група налігувала вже до ста осіб.

Одного ранку приїхали «конґресівці». Під такою назвою знані були в ОУН засуджені в 1932 році за угасть у І. Конгресі Українських Націоналістів у Від­ні в 1929 році відомий поет д-р Олесь Бабій, журналіст і економіст інж. Посип Бойдуник, філософ і публіцист високої кляси д-р Юліян Вассиян, студент Степан Лен- кавський та редактор Зенон Пеленський.

Тюремні буття, що відрізали нас від життя, пере­мішали під одним капелюхом інтелектуалів з бойови­ками, вимагали тримати одну лінію морального само- здисциплінування в нашому внутрішньому режимі, пере­борювати свої індивідуальні звигки й особисті нахили. Не кожному це легко приходилося, але всім нам у тому міг бути зразком д-р Вассиян. Він дуже тогно притри­мувався встановлених нами самими зви гаїв і законів, відмовляючися від найдрібніших привілеїв і дуже дбав про те, щоб у нічому не нарушити наших внутрішніх порядків, не дати найменшої підстави вважати себе ліп­шим від найпростішого сільського хлопця, що разом з ним за ту саму націоналістигну ідею попався до тюрми.

Надзвичайна охайність у зверхньому житті глибо­ко перейшла в його натуру і виявлялась теж у вислові його думок. Прєцизністю вислову і логічністю думки дорівнював йому, а в деяких випадках може й переви­щив, Степан Лєнкавський, людина теж глибоко філосо­фічно заложена. Але в словах Вассияна спливав на нас якийсь нєзрівняний чар, що полонив нашу увагу і ка­зав забувати про час і простір. Його арґумєнтація ся­гала якоїсь таємничої глибини, його аналізи не мала собі рівної. Ішла дискусія. Не можна сказати, щоб була вона завжди спокійна, інколи запал, як розгнуз­даний степовий кінь, поносив нас у різниці думок. Коли приходила черга на Еассияна і він не все тримався під­небесних висот, де все холоне в космічному етері. Але щобільше входив він у дискусію, вона переставала бу­ти дискусією, цебто обміном різних думок, а перетворю­валася в монолог, зокрема, коли не йшло про біжучі справи, тільки про підставові й світоглядові принципи націоналістичного руху. А ми слухали, як зачаровані, слухали і слухали і здавалося нам, що кінця тому не буде, а коли приходив він, ми з жалем відзискували свідомість оточення.

Неначе апостол, що проповідує нову правду, роз­кривав далекі обрії, недоступні в думках щоденного життя. Якось зійшла розмова на проблему зради своєї ідеї і своїх друзів. Найглибшим прикладом того в люд­ській історії — Юда та його ЗО срібняків. Зачалося з того, що д-р Вассиян порівнював літературні обробітки Юдиної душі в літературах англійській, московській та в нашої Лесі Українки. Перед нами розкривалися не­збагненні таємниці людської душі, її вагання, зневіра, прагнення помсти. Всі ми були люди з академічною освітою і багато з того не було нам повістю. Але тон­кощі психологігно'і аналізи д-ра Вассияна, його 'шукан­ня, ким нарешті був Юда, ги захланним зрадником зі св. Письма, ги розгарованим месником за свою зневіру, ги фанатиком гинної боротьби, що відсуває мрійників хог і нешляхетними методами, а надівсе — філософйгна глибина підходу, густо перетикана поетигними висло­вами і порівняннями, патос внутрішнього переконання — переставляли нас на шляхи вігности.

Минуло багато літ. Але той спомин так глибоко зарився в моїй душі, що я нєнаге досьогодні під його враженням.

Всіляко старалися визнагити духову вартість д-ра Вассияна: одні жаліли, що не пішов він на письменниць­ку кар’єру, другі що не писав фглософігних творів. Мо­же мають рацію одні й другі. Але мені здається, що яким би не був життєвий шлях його за інших умовин національної дійсности, ми втратили в ньому великого національного проповідника. Я не стрігав людини, що могла б вийти без враження після його слів. Я мав безліг нагод слухати його в дискусіях на нарадах і за­сіданнях ПУН. Я багив, як із жалем виходили після його лекцій з вищих пропаґандивних курсів ОУН. Я слухав його доповіді на ПІ. ВЗОУН. Такими були ко­лись національні пророки, що сіяли неспокій у серцях своїх земляків, заплідняли їхні душі прагненням пізнан­ня правди, а їхнє слово бриніло їм в ушах і в хвилині смерти. Безмірною силою сугестії глибокої індивідуаль- ности різьбили характери угнів.

Може буде колись опублікована письменна спад­щина д-ра Юліяна Вассияна. Але цієї великої постаті украінського націоналістигного руху ледве ги зрозу­міти яслід з мертвої букви хог би й найкращого твору: це був ґіґант живого слова, як інструменту для глиби­ни думки.

Д-р Зиновій Книш

(Із спомину “Д-р Юліян Вассиян” у книжці п. з. “Так перо пише”,

Торонто 1965, ст. 66-72)

** *

«Його облиггя зраджувало східній тип. Смаглість його збільшував горний заріст і горні огі. Росту вище се­реднього й середньої комплексні, рухів ні надто повіль­них, ні надто скорих. Вдагею врівноважений, рідко ви­бухав, але й у гніві був опанований. Там, де інший ви­бухнув би, він гасто зневажливо махав рукою. Але за- геплений «до живого» він умів дати гостру відсіє. Kpu- тигний розум, критигний аж до меж скептигности, тип пар ексцелянс інтелектуалістигний. Людина високсіі культури й характеру, що про нього кажуть «кришта­лево гистий». Нездатний до брехні, фальшу і підступу, разом із тим ставився обережно до людей, щоб самому не впасти жертвою брехні, фальшу і підступу інших. Його скептигне відношення до отогення диктував йому життєвий досвід. Ця людина не тільки багато пережи­ла, але й передумала пережите. Тонкий спостерігає і глибокий аналітик, він у всьому докопувався до дна. Дуже огитаний, він спеціялізувався у тогній філософи. Людина, що живе думками, він не тільки залюбки го­динами дискутував, викладаюги свої думки, але й го­динами міг думати, творго думати, щоб у висліді записа­ти в нотатнику одно-два регення. Було враження, що йому самого процесу думання вистагає, нєнаге б для нього це була ціль сама в собі. Разом із цим — це не умовий спекулянт, роз’їджєний інтелектуалізмом, ані доґматик принципіяліст (буквбід), але творгий розум, що придивляється до живих явищ реального життя й до повсякгасних їх змін.

Це був носій творгої думки. Вассиян був просто неоціненний на нарадах і зборищах: критик, аналітик і синтетик, а разом із цим першорядний промовець, він не тільки вносив пожвавлення в наради, але був їх душею, запліднював їх своєю думкою.

Вассиян постійно писав, але для себе, в своєму нотатнику. Воно й «для себе» не було, а для загалу, тільки не знати було, коли цей загал це гитатиме: за рік, за десять, ги аж по смерти автора. Бо автор був

Vf

крайньою протилежністю графомана: він не думав да­вати це до друку, ги хог би тільки підготовляти для пізнішого друку, що більше, спонукати його до написан­ня якоїсь статті ги розвідки до друку зараз це була не­абияка штука.»

Володимир Марганець

(“Українське підпілля — Від УВО до ОУН”. Стор. 211-213, Уривки із нарису “Ю. Вассиян”)

*

Всі, хто мав змогу наблизитись до нього, відгува- ли цю виімковість. Одні від неї тікали. Це були ті, які весь світ і життя людини сприймають тільки поверхово, які живуть буднями, кожним днем, не ломлять собі го­лови, щоб зрозуміти минуле й відважно змагатись за майбутнє. Для всіх них ця людина, якій на ймення Юліян Вассиян, була «за тяжка».

Були й другі, цих було найменше, яких ця виїм­кова людина притягала до себе, полонювала, для яких вона була великим мислителем і вгителем. Серед нашої вбогости ги, як жалівся Іван Франко — «духового сиріт­ства», це був справді виїмок, якого належно оцінити май­же ніхто не зміг. І тому майже змарнувався великий талант, на який новітньому українству доведеться зно­ву довго й довго гекати.

Напередодні першої світової війни, це — молодий студент, який щойно покинув сєредньошкільну лавку, де помітно вже було його нахил і здібності до філософ­ських наук, до глибокого мислення. Однаге тут же шлях науки, як тис яг і тисяг, всього його покоління, увірвався. Украінська Національна Рада закликає укра­їнську молодь формувати Українське Сігове Стрілецтво. Між першими, що стають в ряди, є Юліян Вассиян. За­душевні прагнення й мрії були здійснені в 1918 році, ко­ли на заклик уряду самостійної України Українське Сі­гове Стрілецтво переможним маршем докотилось було аж до Дону й Чорного моря...

Лишились із 300 тисяг українського війська тіль­ки недобитки, яких кулі не висікли, тиф не змасакру- вав. Немає вже зброї в руках, але в їхніх душах той са­мий бойовий дух — кипугий, вулканігний, вогнєнно- творгий. Постають — тайний український університет у Львові і тайна українська політехніка там же. УВО! Між змовниками-основоположниками — Юліян Вассиян! Не тільки є: — він своєю вірою, своїм ясним розумом, своїм гаро дійним словом допомагає цементувати все те розбите, що наплило з різних фронтів, з різних таборів полонених, з різних в’язниць. Але водногас він і на другому фронті, він веде боротьбу проти зневірених, які — гаровані його словом — стають знову натхненниками.

За ними всіми «пан» комісар Кайдан ганяє по ці­лому Львові, вишукує по пивницях і саджає в Бриїїдки. Юліян Вассиян також там. І там він не мовгить. Його слово і за ґратами має ту саму силу. Світогляд україн­ського студента українських тайних високих шкіл фор­мувався по різних пивницях, сховищах українських бу­динків у Львові та польських в’язницях. Але який це був кристально гистий, ідейний і сильніший ґраніту — світогляд! Одним із перших духових майстрів цього світогляду був Юліян Вассиян.

В 192Jf році відбувся приплив до Праги сотень студентів українських тайних високих шкіл, що приїха­ли сюди вже тільки для формального офюрмлєння сво­їх дипломів. Між ними — Юліян Вассиян, знаний із ряду з’їздів Центрального Союзу Українського Студент­ства, основи під який він ставив, як делєґат Української Крайової Студентської Ради. В боях, що велись тоді на З’їздах ЦЕСУС-у з делегатами — комуністами, завжди переможцем виходив Юліян Вассиян.

Як в краю, так і на еміграції Юліян Вассиян був постійним співробітником летальних і нелеґальних ви­дань. Але тільки таких, які ставили в основу нашого національного буття, нашого героїгного змагу — ідеа- лістигний світогляд. Це в першу гергу «Студентський Вістник», «Національна Думка», «Розбудова Нації», «Український Голос».

Як один з ідеологів Українського Націоналістич­ного Руху, Вассиян не писав ніколи так, щоб вартість написаного кінчалась одним, чи другим днем. Ні, він поринав думками десь «до підводних скель» і звідти виносив на поверхню життя перлини духа, що ставали справжньою наукою, необмеженою ніяким часом. Тому саме, як сказано, був одним із ідеологів, а насправді єдиним, якого наука про український націоналізм ніко­ли не постаріється, а буде завжди джерелом для тих, що продовжуватимуть 'її розробляти, доповняти, поглиб­лювати.

«Для одиниці нація — писав Вассиян в «Ідеологіч­них основах українського націоналізму» — не є ідеа­лом, абсолютною вартістю, але ідеєю, формою творчого буття, що не дивлячись на багату різнородність своїх ідеалів, вдержує їх у відношенні певного споріднення, співзалєжности. Одиниця вважається супроти нації за­собом тільки із становища свідомости, що ідея нації пе­реходить межі гі існування, отже тільки з огляду на свою часово обмежену участь в ідеї нації, тоді як вона є ціллю з огляду на обставину, що актуальність самої ідеї зумовлена неперєривною присутністю одиниць, які дають 'їй зміст та вдосконалюють його...»

Ось власне, коли інші члени Організації писали на «ідеологічні теми», то Юліян Вассиян творив духо- вість українського націоналізму. Ціле життя прагнув до своєрідної, самостійної української духовости, яка ма­ла створити нового українця, що був би здібний обновити володіння української нації на Сході Eeponu. Тому й проектував у вічність нації, чітко визначуючи ролю одиниці.

Пройшовши від Закарпаття аж до Дону й Чорно­го моря українську землю із зброєю в руках, мусів по­мерти, на жаль, далеко від неї, ген далеко, аж у Чікаґо! Але з бойової лінії він не вийшов, а в ній, як багато, багато вже перед ним упав, поранений смертю!

Олександер Бойків

(“Українське Слово”, Париж, ч. 623-4, 25 жовтня 1953.

Уривки із статті “Виїмкова Людина”)

*

Юліян Вассиян народився 12 січня 1S9⅜ р. в селі Колоденце, повіту Жовква, в Галичині, як син учителя народніх шкіл. Батько називався Іван, мати Вільгель- міна, з дому Урбан.

Родина переїхала внедовзі до села Дзіболки, по­віту Жовква, де батько став управителем 1-ми клясовбі школи. Тут Юліян закінчив в рр. 1901-1905 народню школу. Тоді переїхав до Львова, де став угнем украін- ської академічної гімназії, яку закінгив 1913 року іс­питом зрілости. Цього ж року записався на студії, філо­софічного факультету університету у Львові. Включив­ся зразу активно в студентське життя, ставав в обороні української викладовбі мови на університеті, за що мав не раз до діла з австрійською владою, перед якою де- нунціювали його поляки як бунтівника-революціонера.

Після вибуху 1-ої світової війни в 19Hf р. пере­брався із старшим своїм братом Володимиром герез мос­ковський фронт, щоб дістатись до Стрия, де формувався Леґіон УCC. В дорозі арештувала їх мадярська жан­дармерія та за горду оборону укралнськбі назви дош­кульно побила і запроторила до табору інтернованих. Тут годували їх гнилою бруквою, яка й спричинила вож­жу шлункову недугу Володимира.

У гасі перегляду табору австрійським генералом Юліян Вассиян виступив з ряду та запитое, чому його і брата арештували, коли вони українці і вороги Мос­ковщини, з якою Австро-Угорщина веде війну, а вони йшли як добровольці до Леґіону УСС для боротьби про­ти москалів — чому їх уже шість тижнів тримають у таборі та ще й знущаються. Генерал наказав негайно звільнити Вассиянів. Юліян подався до вишкільного Коша УСС, де, як студент, дослужився ранґи поручни­ка. Хворий брат Володимир вернувся додому, де внас­лідок побоїв у таборі інтернованих та набутої хвороби шлунка помер 2⅛ грудня 1916. Володимир був студен­том Академії мистецтв у Кракові, але не вспів виявити

Юліян Вассиян

в роках побуту на студіях у Празі

вповні свого мистецького таланту — відійшов передгас- но, як жертва мадярських знущань. У той же самий день померла і мати Вассиянів.

У рядах УСС, відтак УГА Ю. Вассиян брав угасть у численних боях, перебув всю воєнну кампанію в цен­тральній і східній Україні, пройшов готирикутник смер­ти, пятнистый тиф. У 1920 р. повернувся додому і по­пав у польський табір полонених у Домбю, звідкіля вийшов 1922 р. і вписався на тайний український уні­верситет у Львові, де студіював філософію і вклюгив- ся активно в студентське життя. Тоді створено у Львові Українську Крайову Студентську Раду, в якій Ю. Вассиян займав пост університетського референта. Ор­ганізація була тайною і тісно співпрацювала з тодіш­ньою УВО. Серед студентства стали проявлятися радя- нофільські впливи, чому сприяла «українізація» в УССР і «НЕП». Щоб протиставитись просовєтським орієнта­ціям, націоналістично думаючі студенти створили першу в Західній Україні нелеґальну націоналістичну організа­цію під назвою «Група Української Державницької Мо­лоді». Між провідними членами був Ю. Вассиян.

У 192⅛ р., після ліквідації українського універ­ситету, Ю. Вассиян виїхав на дальші студії до чеської Праги і тут став провідною постаттю, а в рр. 1926-28 головою націоналістичної «Групи Української Націо­нальної Молоді», яка почала видавати в Празі мі­сячник «Національна Думка». У цьому журналі по­містив Вассиян свою велику і глибоку змістом статтю п. з. «Рефлексії».

У листопаді 1927 р. відбулася в Берліні 1-ша Кон­ференція Українських Націоналістів, в якій Ю. Вассиян брав участь як представник-делеґат УНМ. Конферен­ція створила ПУН — Провід Українських Націоналіс­тів і вирішила видавати журнал «Розбудова Нації», як офіціоз ПУН. У другому числі журнала ■— за лютий 1928 р. Ю. Вассиян помістив свою знаменну статтю «До головних засад націоналізму», в якій у науковій формі подав основні засади ідеології українського націоналіз­му. У квітні 1928 р. відбулася в Празі друга Конфе­ренція Українських Націоналістів з активною участю Ю. Вассияна і вона підготовила скликання 1-го Конґре- су Українських Націоналістів. Конґрес відбувся в днях 28 січня — 3 лютого 1929 р. у Відні. У Конґресі Ю. Вассиян брав участь як заступник голови президії і як голова ідеологічної комісії. На внесок полк. Є. Koho- вальця, Конґрес іменував Ю. Вассияна членом ПУН. В часі Конґресу Ю. Вассиян виголосив доповідь «Іде­ологічні основи українського націоналізму», яка лягла

Іван Вассиян, учитель, батько мислителя

Володимир Вассиян, мистець маляр, брат мислителя

в основу ідеологічних резолюцій — «Загальних озна­чень», Koutpecy_i що їх автором був Ю. Вассиян.

Роки побуту в Празі — це роки студій Ю. Baccu- яна на Карповому і німецькому університетах у Празі, крім того студіював в Українському Педагогічному Ін­ституті. Його головні ділянки студій — філософія і слов’янська філологія. Студії завершив на Карловому університеті докторатом, здобутим дисертацією про «По­єднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики».

У 1930 р. вернувся до Галичини і обняв пост го­ловного редактора тижневика «Український Голос» у Перемишлі, даючи в цій газеті ряд статтей. Та не дов­го довелось стояти на цьому пості, бо 1931 р. арештува­ла його польська влада і за участь у KoHtpeci Україн­ських Націоналістів у Відні засудила на чотири роки тюрми. Сидів у в’язниці «Бриґідки» у Львові, відтак у Дрогобичі і Сєдльцах. По виході з тюрми 1935 р. про­живав у Бродах, у свого батька, який як емерит посе­лився у цьому місті, де проживали теж сестри Ю. Bac- сияна.

Перед вибухом другої світової війни в 1939 р. по­ляки знову арештували Ю. Вассияна і вивезли до кон­центраційного табору в Березі Картузькій. Тут пере­бував до половини вересня, коли німецькі війська оку­пували Польщу та зайняли теж Березу Картузьку.

Вернувся до Бродів і тут попав під большєвиць- ку окупацію. Почалися арештування провідних укра­їнців і саме в пору прибули молоді відважні висланці, щоб допомогти Ю. Вассиянові в утегі та провести герез большевицько-німецький кордон на еміґрацію до Крако­ва. При тому виконуючи доручення — забрати і достог вити герез кордон рукописи Вассияна. У Кракові опи­нився Вассиян у приготованій квартирі, з ним — його рукописи. З вибухом німецько-болошевицької війни вер­нувся на Рідні Землі і деякий гас перебував у Львові. Тоді помер у Бродах його батько, Ю. Вассиян вернувся додому, де й залишився жити з сестрою, працююги як перекладаг німецької мови при Українському Комітеті, а одногасно підпільно як глєн ПУН. Тут у сігні 19 ІД р. арештувало його німецьке ґештапо і вивезло до тюрми в Сяноці, відтак до концентраційного табору в Брец ко­ло Берліна.

Восени 19⅛Jf р. ґештапо звільнило Ю. Вассияна разом з іншими політигними в'язнями українцями, бо при факті відступу німецьких військ з України не було вже ніякої рації тримати в тюрмах провідних україн­ських діягів.

По виході з тюрми перебував короткий гас на лі­куванні в Любєн на Шлеську, відтак переїхав до Ст. Ґе- орґен в Австрії, до сестрінки Марії з Павулів Кузів, а весною 19^5 р., коли большевики займали Австрію, пере­їхав до Баварії, перебував деякий гас у селі Авкірх ко­ло Кавфбойрен, відтак опинився в таборі втікагів в Авґсбурзі, потім у Діллінґені, де вгив у таборовій гім­назії. У сігні 1950 р. переїхав до ЗСА, до Сент Пол у Міннесоті, весною цього ж року перенісся до Чікаґо. Тут 3 жовтня 1953 р. постигла його смерть. Помер на

Юліян Вассиян

Передсмертне фото з липня 1953 р.

серцевий удар, похоронений на цвинтарі парохіг св. о. Николая.

У родинній хроніці, що ті зберігав і продовжував батько Ю. Вассияна, була мова про предків — про єпис­копів у роді. І дійсно в «Історії України-Руси» М. Гру- шевського (том V, стор. ⅛13-⅛1⅛) гитаємо: «Під р. 1⅛95 волинський літопис записує: «зібралися єпископи — во- лодимирський Васиян, полоцький Лука, туровський Ва­сиян, луцький Іона і поставили митрополитом Макарія». Отож прізвище Васиян — Вассиян записане і було відо­ме в Україні в XV ст. І, як багимо, був це священигий рід — було одночасно двох волинських єпископів з цим прізвищем. У Галичині це прізвище знайшов батько Вассияна в метрикальних книгах містегка Куликова к. Львова під роком 165 себто по походах Б. Хмельниць­кого. Отож є підстави сказати, що Юліян Вассиян з давнього та ще й священигого роду, але мабуть не укра­їнського, а давно зукраїнщеного, на що вказує і саме прізвище та й динарського типу — з темною шкірою, горним заростом і горними огима облиггя мислителя. Облиггя батька і брата теж динарські.

Яке не було б родове походження прапредків Ю. Вассияна — він не тільки син української землі, але й еманація та — форматор синтези українського духово­го світу. Не випадково у своїх мислях вимріював — проектував новий прапор нової України: горний трикут­ник (прямокутник) — символ землі, гервоний хрест на ньому — символ крови, у перехресті хреста блакитний круг — символ духа. А на блакиті круга — золотий тризуб.

Земля, кров і дух — це ієрархія в синтезі життя. У дусі — життя підноситься найвище. Завершення син­тези українського життя — державність із її знаком — володарним Володимировим тризубом.

Юліян Вассиян і досі — невпізнаний і недоціне- ний, бо його всієї творгої спадщини ми й досі не знаємо та наге б і не хогемо знати, дозволивши їй лежати не- друкованою вже майже 20 років по смерти мислителя — та й усі намагання познайомити з нею — бодай у руко­писах — наші наукові кола та відповідні установи й се­редовища залишилися досі — безуспішними. А негис- ленні друковані праці мислителя, розкинені в журналах і пресі, не тільки здебільшого недоступні, мало ги й зов­сім невідомі, а й не дають повноти образу його думок, а тим більше не можуть дати підстави для апріорної ги позитивної, ги, якщо б хтось так визнав — неґативної оцінки всієї творгости. Не вперше в нас така доля ду­хових спадщин наших видатних постатей...

Безперегно, Ю. Вассиян здебільшого «важкий» своєю формою викладу і стилем, але він зовсім не «важ­кий», коли з напругою уваги в нього «вгитатися» і вла­сне тоді — відкрити особливі вальори його мови й фор­ми. При тому ж ряд його праць написані навіть аж над­то «простим» і приступним стилем. А в цілому ж твор- гість Ю. Вассияна це не «популярна» література «для народу», це — суспільно-філософігні проблеми, переду­сім основні проблеми українського світу. І вони — для духово зрілої і духово провідної верстви.

Щоб бодай приблизно уявити багатство спадщини мислителя — оце декілька заголовків ги тем його творів: Будова душі (могуття, воля, розум), Релігія (вузол по- гатку і кінця, основний закон і найвища заповідь), Хри­стиянство (одна з найбільших праць), Месіанізм «вибра­ного народу», Буття — повинність, Можливість абсолют­ного пізнання, Правда, До філософії, природи та історії, Історія як дефініція, Історія і людина, Матеріалізм — спіритуалізм, Номадизм духа — большевицька револю­ція, Індивідуалізм — індивідуум, Індивід - спільнота, Об’єктивний і суб’єктивний розвиток нації, Мужгина - жінка, родина, Південь - Півніг (генеза романськая ясности і германської містики), Антигний світ, Грець­кий світогляд, Візантинізм - окциденталізм, Телеоло- гізм, Проблема генія, Василь Стефаник і т. д. і т. д.

Мислитель, знаюги крім українськсп ще сім ін­ших мов, писав теж гужими мовами, але найбільше ні­мецькою, цією мовою написав історигну студію про Україну, філософігну працю «Ді альґемайне Бештімунґ дер Філософі» та окремі гастини різних праць (з дум­кою переписати їх у гистописі українською мовою).

Уся творга спадщина мислителя — це в друку приблизно 10 об’ємистих томів. На жаль, передгасна смерть не дала мислителеві змоги остатогно приготови­ти всі твори в гистописах, але зберігся загальний план тематигного упорядкування. Мислитель погав ладити м. ін. гистопис основної своєї філософігної праці — во­на й без заголовка, а тільки з написом «Головна праця — гистопис» (з погатковим регенням «Людина назвала себе колись «малим світом») — та так і не вспів її за- кінгити...

Цей перший том писань Ю. Вассияна — нарошнє різнорідний не тільки змістом, але й стилем. Це для того, щоб кожен гитаг знайгаов для себе, відповідно до зацікавлення й бажання — відповідну змістом, а й фор­мою працю.

І появляється цей перший том мислителя напере­додні 20-ліття його передгасної смерти. Чи і як швид­ко появляться гергові томи — залежить передусім від духово провідної гастини українського громадянства.

Б. Гошовський

Д-р Марко Антонович