Наслідки глобалізації

Цей складний та багатоаспектний процес — глобаліза­ція — в світі сприймають двояко: позитивно та негативно. Бі­льшість противників глобалізації вважають потворою, що прони­кає всюди, захоплюючи у свої тенета все навколо.

Дослідники констатують, що в період глобалізації збільшуєть­ся залежність держави від капіталу, збільшується розрив між ба­гатими та бідними — між людьми, між суспільствами, між дер­жавами. Ця нерівність у сучасному світі стабілізується. В усіх країнах, в т. ч. і у високорозвинених, спостерігається поступовий занепад середнього класу. Вільна конкуренція зміцнила нерів­ність на внутрішньо- та міждержавному рівні, хоча вважалося, що саме вона є стартовим пунктом подальшого розвитку капіта­лу. Виявилося, що глобалізація не враховувала колективних й ін­дивідуальних інтересів. Збереження миру не відбулося і в наш час. Те саме можна сказати і про загальні принципи справедливо­сті, права народів і людини, захист довкілля.

Глобалізація розвивається та має певні мережі: телекомуніка­ції, транспорт, фінанси. Разом із корпоративними мережами іс­нують діаспорні, релігійні, мафіозні. Добре, якщо ці мережі впо­рядковані та контрольовані. Якщо ж такий канал контролюється недостатньо — виникає таке негативне явище глобалізації як на- ркобізнес, що об’єднує виробництво, продаж наркотиків у всьому світі. Наркобізнес набув глобального масштабу, він не знає ані кордонів, ані національності.

Сучасні аналітики зазначають, що процес глобалізації не тіль­ки породжує одноманітні структури в економіці та політиці різ­них країн світу, але й призводить до «глобалізації» — адаптації елементів сучасної західної культури до локальних умов і місце­вих традицій. Нормою стає не однорідність, а гетерогенність ре­гіональних форм життєдіяльності людини. На такій основі мож­ливе не лише збереження, але й відродження, розвиток місцевих культурних традицій, локальних цивілізацій. Глобалізація, за су­часних уявлень, потребує від місцевих культур не підпорядку­вання, а селективного, вибіркового сприйняття і засвоєння ново­го досвіду. При цьому значна частина дослідників вважає основною тенденцією суспільного прогресу в сучасному світі глобалізацію.

Розвинені країни намагаються використати об’єктивний про­цес глобалізації, що передбачає взаємозалежність економік різ­них держав, необхідність спільного вирішення важливих плане­тарних проблем (таких як забруднення навколишнього сере­довища, забезпечення продовольчими ресурсами постійно зрос­таючого населення планети тощо) у своїх інтересах, надаючи йо­му свідомо спрямований характер. Як результат, — між держа­вами прискорено укорінюється не взаємодія, а залежність однієї групи держав від іншої, а точніше, прискорене підкорення бідних країн багатими.

У цьому проекті глобалізації лідером виступає Захід, з провід­ною роллю США, з його рецептами уніфікації світу та бажанням нав’язати свою волю всім незахідним цивілізаціям. Десятки кра­їн, що розвиваються, і ті, що потрапили в групу «наздоганяючих країн» з перехідною економікою, знаходяться у залежності від Заходу, та в умовах жорсткого контролю з боку міжнародних фі­нансових організацій — МВФ, СБ, регіональних банків розвитку та ін.

Не менш ефективно Захід використовує інтелектуальні ресур­си національних держав. Інтелект не виживає в злиднях і безвісті. Тому відтік інтелектуальних ресурсів, від яких залежить успіх у глобальній конкуренції будь-якої країни, носить масовий, поміт­ний та односпрямований характер. Втрата інтелектуального по­тенціалу будь-якої держави вкрай небезпечна.

В основу процесу глобалізації закладено інтеграцію світової економіки та вироблення її інтеграційних механізмів, що визна­чає напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарської діяльності багатьох регіонів і держав світу, суттєво впливаючи на їх стратегічні інтереси. Економічна інтеграція є на­слідком закономірного розвитку науково-технічного прогресу, тенденцій демографічного процесу, різкого скорочення простору за рахунок поширення транспортно-комунікаційних мереж, рин­кової «уніфікації». І головне, — вона зумовлена наявністю і не­обхідністю розв’язання глобальних проблем (енергетичної, про­довольчої, проблем використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економі­чної безпеки, роззброєння та посилення боротьби з міжнародним тероризмом). Але зазначимо, що глобальний характер економіч­ної інтеграції не притаманний усім країнам світу, а лише най­більш розвинутим, які входять у так званий «золотий мільярд» планети. Це дає підстави стверджувати, що глобалізація стано­вить нову фазу в розвитку монополістичного капіталізму, яка призвела, особливо після розвалу СРСР, до глобального капіта­лізму.

Стратегія глобального капіталізму спрямована на створення єдиного глобального ринку, до якого увійдуть розвинуті держави та колишні колоніальні і соціалістичні країни. Основними руші­ями глобального капіталізму, сучасної світової економіки, її гос­подарськими суб’єктами є транснаціональні корпорації. Це вони є повноправними учасниками світового ринку з багатомільярд­ними оборотами. Це з їх появою став поширюватися процес гло­балізації економіки. Саме вони мають основні прибутки від гло­балізації.

Як правило, ТНК поширюють свою міжнародну діяльність шляхом придбання чи створення нових компаній, організацій, спільних підприємств, а найчастіше шляхом різного роду злиття та поглинання. Цей процес набрав такого прискорення, що став основною формою конкуренції. Щодо таких міжнародних органі­зацій як, ВБ, МВФ, ВТО, то вони виконують волю ТНК на при­душення їх конкурентів. Отже, глобалізація є нічим іншим, як процесом подальшої монополізації капіталізму, переходом капі­талізму до нової фази розвитку.

Таким чином, становлення «ґлобалізаційного світу» викликає нові протиріччя між країнами та регіонами і не тільки між ними. Сюди втягуються цілі соціальні групи та окремі індивіди. Інши­ми словами, справжня глобалізація не закінчується винаходом глобальної технології або появою глобальних корпорацій. Це процес, здоровий розвиток якого обумовлює проходження його нормативних засад та цінностей через суспільну свідомість, через глобальні процеси у громадянському суспільстві. Від цього зале­жатиме, яких рис набере глобалізація в цих країнах або регіонах: позитивних чи негативних.

Проте, є й інша сторона медалі. Насамперед це стосується:

а) інтернаціоналізації економіки;

б) розвитку єдиної системи світового зв’язку;

в) активізації діяльності транснаціональних компаній;

г) заповнення інформаційного вакууму, який дозволяє індиві­дові легше орієнтуватися в сучасному світі, а головне — отриму­вати вчасно необхідну інформацію.

Глобалізація, яка побудована на демократичних, рівних для всіх принципах, може дати людям світу великі переваги. І це під­тверджують аналітичні дослідження, що проведені міжнародни­ми організаціями. Вони показали, що процес глобалізації відкри­ває широкі перспективи для мільйонів людей в усьому світі.

До позитивних її аспектів дослідники відносять, зокрема, зрос­тання товарообігу, поява та розширення нових технологій, інозем­ні інвестиції, розвиток інформаційних мереж та Internet стимулю­ють нарощення потенціалу економічного зростання у всіх країнах світу, щораз більший доступ до інформації та демократичних ін­ституцій, стрімке зростання рівня й культури співпраці, що відпо­відає розширенню зайнятості, зниження рівня бідності й росту до­бробуту, а в цілому — прогресу людства, які створюють могутній потенціал розвитку в у нинішньому столітті.

Безпрецедентна експансія інвестицій і торгівлі, відкриття для міжнародної торгівлі найбільш населених регіонів світу і можли­востей для більшості країн, що розвиваються, підвищити рівень життя, все більше і більше поширення інформації і технологічних інновацій, а також прискорене збільшення робочих місць для ква­ліфікованих спеціалістів. Ці характерні риси глобалізації призвели до значного поширення багатства і процвітання у світі. Принципи глобального співробітництва звучать оптимістично і подають людству надію на підвищення рівня і якості життя.

Феномен глобалізації являє собою дуже складне явище, до якого не можна ставитися однозначно. Бо як і в кожному явищі, цей процес містить як позитивні, так і негативні аспекти. Глоба­лізація полягає не тільки у створенні єдиного світового ринку ти­пу капіталістичного. Вона також являє собою широкомасштабну гру інтересів, гру ризиковану і конфліктогенну. Деякі народи і країни можуть мати більші вигоди з цієї гри, деякі — менші, а деякі — і зовсім програти у великих перетвореннях на зламі ти­сячоліть. Адже справа полягає в тому, що якщо не пощастить по­сісти гарне «місце під сонцем» у тих єдиних у своєму роді зма­ганнях і співробітництві, то треба принаймні не дозволити відтіснити себе на периферію і не потрапити в глухий кут на око­лиці глобального містечка.

Новітні дослідження схиляються до збалансованого трактування суті глобалізації, демонструючи її нові можливості, переваги, з од­ного боку, а також викликали й загрози — з другого. Автори, що схильні до крайнього позитивістського визнання сутності глобалі­зації, говорять про глобалізацію як про «найяскравіший вияв про­гресу, який несе в собі невичерпні економічні та соціальні новації. Новації ці багато в чому є обнадійливими, причому не тільки за критерієм достатку невідомих раніше благ та послуг, а й з погляду дедалі виразливіших рис нового обличчя людства.

Глобалізація криє у собі чимало загроз, але разом з тим і на­дій. Рікардо Діас Гохляйтер, президент «Римського клубу» ви­значив такі головні напрямки, у яких мають розвиватися ґлобалі- заційні процеси:

по-перше, добиватися екологічної рівноваги,

по-друге, розвивати господарську конкурентоспроможність, по-третє, добиватися соціальної справедливости, по-четверте, підтримувати правову державу та демократію.

Часто ці цілі заперечують одна одну, однак елімінувати жодну з них неможливо, оскільки це одразу робить недосяжними всі інші. Завдання полягає в їх балансуванні.

Питання для самостійного опрацювання

1. Методологічні принципи світ-системного аналізу сучасності.

2. В чому полягає застереження С. Гантінгтона щодо «цивілізацій- них розломів» в ХХІ сторіччі?

3. Особливості суб’єктивної та об’єктивної глобалізації.

4. Світ сучасних цивілізацій в теоретичних моделях.

5. Проблема гуманізації глобального розвитку

6. Методи та засоби агресивної культурної глобалізації

7. Трансформація полярності світо системи.

8. Суспільний рух антиглобалістів як спосіб протистояти глобалізації.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттю «глобалізація».

2. Яке значення вкладають в це поняття такі дисципліни як еконо­міка, соціологія, історія, культурологія та соціальна філософія?

3. Який процес є визначальним в глобалізації?

4. Що явилося передумовою глобалізації світу?

5. Що розуміється під процесом глобалізації економіки?

6. Якою є періодизація глобалізації за М. Чешковим?

7. Періодизація глобалізації за Р. Робертсоном.

8. Назвіть основні наукові підходи до глобалізації. В чому сутність кожного з них?

9. Назвіть три основні ракурси глобалізації в яких вона відбувається.

10. Основні мегатенденціїї глобалізації в соціокультурній сфері.

11. В чому полягають позитивні наслідки глобалізації?

12. В чому полягають негативні наслідки глобалізації?

1. Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз) / Укр. тов-во сприяння соц. інноваціям, Від. Інф.-бібл. Забезпечення Апарату Верховної Ради України. — К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. — 352 с.

2. Білорус О. Глобалізація. Прийняти виклик часу // Віче. — 2000. — № 12. — С. 131—147.

3. Возняк Т. Глобалізація як виклик людству // Глобалізація, Євро­пейський Союз та Україна. Незалежний культурологічний часопис. Чи­сло 19 / Ред. Возняк Т. — Жовква, 2000. — С. 27—47.

4. Воронкова В. Г. Соціально-економічне прогнозування: Навчаль­ний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004.

5. Галлер Дітер. Амортизатор на шляху глобалізації // Глобалізація, Європейський Союз та Україна. Незалежний культурологічний часо­пис. Число 19 / Ред. Возняк Т. — Жовква, 2000. — С. 90—96.

6. Глобализация: контуры ХХІ века: Ред. сб. / Ред.. Ю. И. Игриц- кий. — М.: ИНИОН, 2002 — Ч. 1, Ч. 2, Ч. 3.

7. Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур'єр. — 2003. — 25 вересня. — № 176. — С. 11.

8. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. Монографія. — К.: Видавничий центр «Ака­демія», 1999. — 240 с.

9. Грани глобализации: Трудные вопросы современного разви­тия. — М.: Горбачев-фонд, 2003.

10. Загрова Е. Про глобалізацію, ТНК, національну державу і перс­пективи України у сучасному світі // Актуальні проблеми економіки. — 2002. — № 5. — С. 11—21.

11. Колодко Г., Жегож В. Глобалізація і перспективи розвитку пост- соціалістичних країн. — К.: Основні цінності, 2002. — 248 с. — (Сер. «Сучасна думка»)

12. Круглий стіл «Особистість у контексті глобалізації» // Социо­логия: теория, методы, маркетинг. — 2002. — № 2. — С. 5—72.

13. Марінцова С. Глобальні тенденції як виклик гуманітарному ви­міру буття // Глобалізація, Європейський Союз та Україна. Незалежний культурологічний часопис. Число 19/ Ред. Возняк Т. — Жовква, 2000. — С. 195—206.

14. Малюк А. Дискурс глобалізації з точки зору світ-системного аналізу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг — 2005. — № 2.

15. Пантин В. И. Циклы и волны глобальной истории. Глобализа­ция в историческом измерении. — М.: БИНТИ, 2003.

16. Паращевін М. Соціокультурні зміни в контексті глобальних процесів очима населення України // Соціологія: теорія, методи, марке­тинг — 2005. — № 3.

17. Сарапін В. Стратегія українських реформ: ідея сталого людсь­кого розвитку // Стратегія українського державотворення. Філософсько- політологічний та економічний аналіз (Філософія. Економіка. Політика. освіта) — Київ-Полтава: «АСМІ», 2000. — 198 с. — С. 46—55.

18. Соколенко С. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы для Украины. — К.: «Логос», 1998.

19. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: «Ло­гос», 2000.

20. Степаненко В. Глобальне громадянське суспільство: концепту- алізація та посткомуністичні варіації // Соціологія: теорія, методи, мар­кетинг — 2005. — № 2.

21. Тоффлер Е. Третя Хвиля / З англ. пер. А.Євса. — К.: Вид. дім «Всесвіт», 2000. — 480 с.

22. Удовик С. Л. Глобализация: семиоматические подходы. — М.: «Рефл-бук», К.: Маклер, 2002.

23. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. — М.: Мысль, 2001.

Тести для самоперевірки знань

І. Глобалізація це...

1. трансакційний процес, породжуваний всілякими обмінами між рі­зними частинами земної кулі, або як свого роду загальний обмін у мас­штабах людства;

2. складна взаємодія поведінки соціальних спільнот в економічній сфері, що впливає на соціальне положення цих груп та соціальних ін­ститутів в суспільстві;

3. це гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, відданість єдиним цінностям, дотримання єдиних звичаїв та норм поведінки, пра­гнення зробити все універсальним.

II. Хто з вчених першим вводить в науковий обіг термін «глоба­лізація»?

1. І. Кант;

2. М. Чешков;

3. Р. Робертсон.

III. Яка світова подія прискорила процес глобалізації?

1. Друга світова війна;

2. інформаційна революція;

3. відкриття Америки.

ІѴ. Яка із сфер глобалізації є провідною?

1. політична;

2. економічна;

3. культурна.

Ѵ. Яку назву має глобальна масова свідомість?

1. глобалістська мітологія;

2. глобалістська метафізика;

3. глобалістська мітологія.

ѴІ. Що означає апологетичній підхід до визначення глобалі­зації?

1. акцент робиться на ролі національних держав у справі порятунку національних економік від згубного впливу «космополітичної» глобалі­зації;

2. підкреслюється роль глобальних ринків в інноваційних процесах, відповідно до неоліберальної доктрини;

3. основна увага приділяється новітнім «кібернетичним» технологі­ям як умові вибіркової, «гібридної глобалізації».

ѴІ І. В чому виявляється «гібридизація глобалізації»?

1. у фрагментації світу неминуча через існуючі цивілізаційні розхо­дження, що кореняться в культурній диференціації;

2. у гомогенізація культур, що здійснюють транснаціональні корпо­рації;

3. у широкому спектрі міжкультурних взаємодій, що ведуть як до взаємозбагачення, так і до виникнення нових культурних традицій.

ѴІІІ. Як називають епат глобалізації який розпочався з 60-х ро­ків ХХ століття?

1. етап диференціації;

2. етап адаптації;

3. етап невизначеності.

ІХ. Хто в першу чергу виграє від глобалізації?

1. країни «третього світу»;

2. країни Євросоюзу;

3. транснаціональні корпорації.

Х. Чи є процес глобалізації незворотнім?

1. цей процес неминучий;

2. цей процес є зворотнім;

3. цей процес є незворотнім.