Характеристики глобалізації

Більшість політиків та економістів все ж визнає ґлоба- лізацію реальним процесом, який швидко розвивається у всіх га­лузях суспільного життя, хоча зараз це поняття не таке, яким бу­ло 30—40 років тому.

В цілому ж, говорять про три ракурси в яких відбивається глобалізація як соціальний феномен:

1. соціально-політичний — політична глобалізація визначає роль держави й інших суб’єктів міжнародного життя в світі, що глобалізується, перспективи становлення глобального цивільного суспільства, що має загальні правові принципи й норми;

2. соціально-економічний — економічна глобалізація визначає формування глобальних ринків і стратегії поводження корпора­цій і міжнародних фінансово-економічних інститутів, перспекти­ви формування принципово нових економічних відносин та типів господарства;

3. соціокультурний — культурна глобалізація визначає гли­бинні зміни в культурних стереотипах у зв’язку з новітніми нау­ково-технічними соціальними нововведеннями, перспективи між- культурного діалогу.

В останній час намітилися базові мегатенденції глобального цивілізаційного процесу в соціокультурній сфері:

а) «культурна поляризація»;

б) «культурна асиміляція»;

в) «культурна гібридизація»;

г) «культурна ізоляція».

1. «Культурна поляризація». Саме під знаком цієї мега тенде­нції пройшла більша частина ХХ століття, протиборства двох та­борів, — капіталістичного й соціалістичного. Основний механізм реалізації цієї мегатенденції — поляризація й сегментація полі­тичної й геозкономічної карти світу, супроводжувані формуван­ням стійких войськово-політичних і економічних регіональних союзів.

2. «Культурна асиміляція» виходить із того, що «вестерніза- ції» альтернативи немає. Розширюється процес установлення універсальних («загальнолюдських») норм і правил у міжнарод­них відносинах.

3. «Культурна гібридизація» доповнюється процесами транс- культурної конвергенції й формування транслокальных куль­тур — культур діаспори, а не традиційно локалізованих і прагну­чих знайти національно-державну ідентичність культур. Мир поступово перетворюється в складну мозаїку транслокальних культур, що утворять нові культурні регіони. Інтенсифікація ко­мунікацій і міжкультурних взаємодій, розвиток інформаційних технологій сприяють подальшій диверсифікованості різноманіт­ного світу людських культур, а не їхньому поглинанню якоюсь універсальною «глобальною культурою».

4. «Культурна ізоляція». ХХ століття дало численні приклади ізоляції й самоізоляції окремих країн, регіонів, політичних блоків («санітарні кордони» або «залізна завіса»). Джерелами ізоляціо­ністських тенденцій у сторіччі, що наступило, будуть: культур­ний і релігійний фундаменталізм; екологічні, націоналістичні й расистські рухи; прихід до влади авторитарних і тоталітарних режимів, які будуть прибігати до таких мір: соціокультурна авта­ркія, обмеження інформаційних і гуманітарних контактів, волі пересування, жорсткість цензури.

Деякі західні автори підкреслюють, що при всіх напрямках глобалізації (економічних, культурних, політичних і ін.) най­більш «просунутим» є економічний.

Формуванню глобальної економіки сприяла ціла низка факторів:

— інтеграція фінансових ринків;

— телекомунікаційна революція, що створила умови для здій­снення корпораціями постійних контактів з усіма країнами світу, укладання угод з партнерами, що перебувають у будь-якому місті земної кулі;

— розширення сфери діяльності транснаціональних корпора­цій, що володіють потужними технологічними й фінансовими ре­сурсами та розміщують по усьому світі виробництво таким чи­ном, щоб домагатися найбільшої ефективності за рахунок використання дешевої робочої сили;

— відмова транснаціональних корпорацій від фордистської системи організації праці й перехід до гнучкої системи викорис­тання робочої сили, що дає можливість пристосовуватися до по­стійних змін у світовій економіці з метою втримання своїх пози­цій та завоювання нових ринків;

— постійне зростання залучення країн третього світу у світову торгівлю, а також у світовий інвестиційний процес й міжнарод­ний поділ праці;

— різке посилення економічної взаємозалежності, між краї­нами, в цей час жодна з них вже не може залишатися осторонь від світової економіки.

Глобалізація розглядається як домінуючий фактор світового економічного життя, що обумовлює нову якість інтернаціоналі­зації світового господарства.

Економічна глобалізація змушує:

> пристосовувати свої економічні інститути до нових вимог;

> різко підсилювати могутність власників капіталу — інвес­торів, багатонаціональних компаній та глобальних фінансових інститутів;

> являє собою незворотній процес, протистояти якому не мо­же жодна держава у світі;

> «стирати» економічні межі між державами;

> формувати нові міжнародні механізми нагромадження й руху капіталів.

На думку Э. Гідденса, глобалізація — це наслідок модерності, а модерність — продукт розвитку Заходу. Під глобалізацією ро­зуміється фундаментальна зміна світового порядку, при якому національні межі втрачають своє значення завдяки розвитку ви­соких технологій масової культури. Глобалізація, думають деякі західні експерти, є найбільш фундаментальним викликом, з яким зштовхнулася історія за останнім часом.

Для Е. Гидденса виникнення ознак глобалізації й розвиток цього процесу тісно зв’язані з формуванням сучасного суспільст­ва й моделі націй, що рефлексивно реагують на історичні події. Е. Гидденс розглядає глобалізацію як прямий наслідок модерні­зації, сутність і прояв якої він досліджував у цілій нізці праць. Якщо модернізація вириває соціальні відносини з контексту й розміщує їх в більш широкі просторово-тимчасові межі, то гло­балізація незмірно підсилює цю тенденцію. В останніх роботах Е. Гидденса вона виступає як обумовлений багатьма причинами розгалужений процес, повний умовностей і нез’ясовностей, з не­передбаченими наслідками.

Глобалізація не є лінійним процесом. Вона розвивається хви­леподібно і пройшла вже не один етап: від періоду Великих гео­графічних відкриттів та створення іспанської та португальської колоніальних імперій, від капіталістичної колонізації світу до постсоціалістичного періоду.

Глобалізація — це процес, який розвивається не тільки на державному, але й на наддержавному рівнях.

Взаємоповага у процесі глобалізації зараз є головною суспіль­ною корисністю, тому що помалу перетворюється в головну умо­ву нового суспільного договору, в головну умову співіснування в цьому світі, підкореному імперативові глобалізації, тобто взаємо­залежності.

Для оцінки ступеня входження в процес глобалізації окремих держав кожного року проводиться рейтинг глобалізації держав, котрий публікується в журналі «Foreing Policy».

При складанні рейтингу враховувалися чотири головні параметри:

> економічна інтеграція (об’єм міжнародної торгівлі, інвести­цій та різного роду виплат, що здійснюються з перетинанням ко­рдонів);

> персональні контакти (міжнародні поїздки, туризм, об’єм міжнародним телефонних розмов, поштових відправлень та пе­реводів);

> технологія (кількість користувачів Інтернет, Інтернет- серверів);

> включення в міжнародну політику (участь в міжнародних організаціях, кількість посольств).

За останні декілька років перелік найбільш глобалізованих держав світу практично не змінився. Найбільш глобалізованою країною залишається Ірландія, на другому місці — Сінгапур, на третьому — Швейцарія (країна, яка ніколи не випадала з першої «п’ятірки»). Окрім них, в числі 20-ки глобалізованих країн (від­повідно до посідаємого місця): Нідерланди, Фінляндія, Канада, США, Нова Зеландія, Австрія, Данія, Швеція, Велика Британія, Австралія, Чехія, Франція, Португалія, Норвегія, Германія, Сло­венія, Малайзія.

Переважно, коли міркують про глобалізацію, то йдеться лише про її економічний та політичний аспекти. Однак, вона набагато глибша і може змінити не тільки всі інші сторони людського життя, але й саму людину. І тут повинно йтися про масову свідо­мість епохи глобалізації.

Дійсно, ґлобалістська свідомість як особлива форма світової суспільної свідомости виробила упродовж останніх 20 років стій­кі стереотипи, які разом утворили те, що можна назвати ґлобалі- стською мітологією.

Це сукупність суперечливих і навіть взаємовиключних сте­реотипів, породжених як панівними (mainstream), так і різномані­тними опозиційними й альтернативними формами свідомости та суспільними рухами, які заявили про себе на початку 90-х років. До речі, російська суспільна свідомість, хоча і дуже неоднорідна, явно тяжіє до опозиційного полюсу, тим більше, що в сучасній Росії, дедалі відчутніший «вітер відособлення». Зіткнення двох полюсів ґлобалістської мітології вилилося в гостру міжнародну дискусію (так званий global talk), у процесі якої на з’ясувалися всі основні постулати панівної мітології. Згідно з ними, ґлобалі- зація — це процес, який:

• неминучий, фатальний;

• універсалізує або нівелює всі відмінності — від економічних до культурних;

• тотожний вестернізації або американізації;

• односпрямований, тобто безальтернативний;

• стирає не лише відмінності, але й нерівності та усуває суве­ренну «територіальну» державу.

В останні 10—15 років виникла «нова філософія глобалізації», основні ідеї якої можна підсумувати в такий спосіб:

1.

ції, встановлення й розвитку міждержавних відносин, виникнен­ня глобальної культури або глобальної свідомості. Згодом цей процес укорінився й зараз проходить найбільш стрімку фазу сво­го розвитку.

2. Глобалізація включає систематичне взаємопроникнення всіх індивідуальних соціальних зв’язків, що встановилися на планеті. У контексті повної глобалізації ніякий окремий зв’язок або комплекс зв’язків не можуть залишатися ізольованими, тому що кожна з них систематично випробовує вплив інших. Це особ­ливо вірно в територіальному змісті (тобто географічні кордони в епоху глобалізації втрачають своє значення). Глобалізація підси­лює уніфікацію людського суспільства.

3. Глобалізація включає феномен «стискання». Хоча часто го­ворять, що «планета стискується», а «відстань зникає»; це варто розуміти саме феноменологічному сенсі, а не буквально. Глобалі­зація має на увазі феноменологічне елімінування простору й ге­нералізацію часу.

4. Феноменологія глобалізації рефлексивна. Мешканці плане­ти свідомо орієнтують себе стосовно світу в цілому.

5. Глобалізація означає кінець універсалізму й партикуляриз­му. Більше рання фаза (неприскореної глобалізації) характеризу­валася розходженнями між одними сферами, де використалися загальні раціональні норми, та іншими, де головну роль грала специфіка міжособистісних взаємодій та індивідуальні якості особистості. Глобалізація «стискає» простір і час, воно як би зни­кає: кожна людина в будь-яких своїх зовнішніх зв’язках презен­тує одночасно себе й весь людський рід.

9.4.