НОВА СИСТЕМА

Глобалізація - це не просто якась економічна чудасія, не просто минуща мода. Це міжнародна система - панівна міжнародна система, яка замінила систему холодної війни після падіння Берлінської стіни...

Система глобалізації трохи інакша. Вона також має одну всеохопну рису - інтеграцію. У нашому світі все дедалі тісніше переплітається; і нині, чи ви представляєте якусь компанію, чи країну, небезпеки, які вам загрожують, та перспективи, які вам відкриваються, дедалі більше зумовлює той, з ким ви пов'язані. Ця система глобалізації теж характеризується одним словом: мережа. Таким чином, у найширшому розумінні слова ми перейшли від системи, побудованої на розділенні та на стінах, до системи, яка будується дедалі більшою мірою на інтеграції та мережах. У холодній війні ми покладали сподівання на

"гарячу лінію", яка була символом того, що всі ми розділені, але відповідальність лежить принаймні на двох державах - Сполучених Штатах і Радянському Союзі; натомість у системі глобалізації ми покладаємо сподівання на Інтернет, який символізує те, що всі ми дедалі тісніше пов'язані, але насправді ніхто не бере на себе відповідальности.

Це зумовлює чимало інших відмінностей між системами глобалізації та холодної війни. Система глобалізації, на відміну від системи холодної війни, не заморожена, вона являє собою динамічний, безперервний процес. Ось чому я визначаю глобалізацію таким чином: це невпинна інтеграція ринків, держав та технологій до небаченої досі міри; у певному сенсі вона дає змогу окремим людям, корпораціям та державам проникати у цілий світ далі, швидше, глибше і дешевше, ніж будь-коли раніше, і в певному сенсі дає змогу світові проникати в окремих людей, у корпорації та держави далі, швидше, глибше і дешевше, ніж будь-коли раніше.

Рушійною ідеєю, яка лежить в основі глобалізації, є вільноринковий капіталізм: чим щедріше ви даєте вільну руку ринковим силам і чим ширше відкриваєте свою економіку вільній торгівлі та конкуренції, тим ефективнішою і успішнішою буде ваша економіка. Глобалізація означає поширення вільноринкового капіталізму майже на кожну країну світу. Тому глобалізація також має свій набір економічних законів - законів, які ґрунтуються на відкритості, дерегуляції та при­ватизації вашої економіки, і які роблять цю економіку більш конкурентоспроможною та привабливішою для іноземних інвесторів...

На відміну від системи холодної війни, система глобалізації має свою панівну культуру, а тому їй до певної міри властиві тенденції до уодноріднення. У попередні епохи культурна гомогенізація такого типу відбувалася в регіональному масштабі: романізація Західної Европи та середземноморського світу, ісламізація Середньої Азії, Північної Африки, Европи та Близького Сходу арабами, а відтак Османською імперією; русифікація Східної та Центральної Европи і деяких регіонів Евразії за радянської влади. Висловлюючись мовою культури, глобалізації властиве поширення (на добре і на лихе) американізації - від біґ-маків до "Макінтошів" та Мікі Mayca.

Глобалізація має свої визначальні технології: ком­п'ютеризацію, мініатюризацію, цифрові технології, супутниковий зв'язок, оптичні волокна та Інтернет, - які посилюють її визначальну перспективу інтеграції. Коли країна робить стрибок у систему глобалізації, вітчизняна еліта починає засвоювати цю перспективу інтеграції і завжди намагається знайти своє місце в глобальному контексті... "Раніше, говорячи про макроекономіку, - зауважив управитель Центрального банку Ізраїлю Якоб Френкель, - ми починали з того, що розглядали місцеві ринки, місцеві фінансові системи та взаємозв'язки між ними, а відтак у другу чергу брали до уваги міжнародну економіку.

Тоді як визначальним виміром у системі холодної війни була вага - зокрема ядерних ракет, визначальним виміром у системі глобалізації є швидкість - швидкість торговельних операцій, переміщень, комунікації та оновлення. Холодна війна стосувалася Айнштайнового рівняння маси та енергії: E = mc². Глобалізація ж опирається радше на закон Мура, згідно з й яким обчислювальна потужність кремнієвих чипів подвоюватиметься що вісімнадцять до двадцяти чотирьох місяців, тим часом як ціна зменшуватиметься наполовину. У добу холодної війни найчастіше звучало запитання: "На чиєму ви боці?" В добу Глобалізації найчастіше ставлять запитання: "Чи з усіма ви маєте зв'язок і який він?" У добу холодної війни другим найчастішим запитанням було: "Наскільки потужні ваші ракети?" В добу глобалізації другим найчастішим за­питанням є: "Яка швидкодія вашого модема?" Визначальним документом системи холодної війни був договір. Визначальним документом глобалізації є угода...

Коли визначальними економістами системи холодної війни були Карл Маркс та Джон Мейнард Кейнз, котрі кожен по-своєму хотіли приборкати капіталізм, то визначальними економістами системи глобалізації є Йозеф Шумпетер та голова "Інтелу" Енді Ґроув, які воліють дати капіталізмові свободу. Шумпетер, колишній австрійський міністр фінансів і професор Гарвардської школи бізнесу, у своїй класичній праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" виразив погляд, що сутністю капіталізму є процес "творчої руйнації" - безперервний цикл нищення старих і малоефективних продуктів та послуг і заміни їх новими, ефективнішими.

Джеймс Суровецкі, діловий оглядач часопису "Флейт", у своїй рецензії на книжку Ґроува чудово підсумував спільне в Шумпетера та Ґроува, саму сутність економіки глобалізації. Він висловив думку: "Новація заступає традицію. Сучасне - а може, й майбутнє - заступає минуле. Найважливіше є те, що буде далі; а те, що буде далі, настане, коли повалено те, що є тепер. Хоча завдяки цьому система стає чудовим місцем для новацій, але в такому місці важко жити, адже більшість людей воліє мати хоч якусь впевненість у майбутньому, аніж жити у вічній непевності"...

Коли за часів холодної війни ви найбільше боялися, що вас знищить дуже добре знаний вам ворог у всесвітній боротьбі, тоді ще стабільній і незмінній, то за часів глобалізації ви найбільше боїтеся швидкої зміни з боку ворога, якого ви не можете побачити й торкнутися, боїтеся, що ваша робота, спільнота чи місце праці в будь-який момент можуть зазнати змін з вини анонімних економічних та технологічних сил, аж ніяк не стабільних. Основною системою оборони під час холодної війни був радар - щоб виявити загрозу, яка насуває з того боку стіни.

Останнє і найважливіше: глобалізація має свою базову структуру влади, складнішу, ніж структура холодної війни. Систему холодної війни вибудували виключно навколо національних держав. У цій системі ви впливали на світ через свою державу. Холодна війна була насамперед драма держав, що конфронтують з державами, врівноважують держави і вступають у союз з державами. А як система, холодна війна врівноважувалася двома наддержавами у її серцевині: Сполученими Штатами та Радянським Союзом.

Натомість, система глобалізації ґрунтується на трьох різновидах рівноваги, які накладаються і впливають один на одного. Першим різновидом є традиційна рівновага між державами. В ґлобалізаційній системі єдиною і панівною наддержавою тепер є Сполучені’ Штати, а всі інші держави тою чи іншою мірою підпорядковані їм. Рівновага сили між Сполученими Штатами та іншими державами, однак, і далі має значення для стабільности цієї системи. З огляду на цей різновид можна й досі пояснювати чимало подій, про які ви читаєте на перших сторінках газет: чи то про стримування Іраку на Близькому Сході, чи то про розширення НАТО в Центральній Европі супроти Росії.

Другим різновидом рівноваги у системі глобалізації є рівновага між державами та Глобальними ринками. Ці глобальні ринки утворено мільйонами інвесторів, які, клацаючи мишкою, переміщують гроші навколо світу. Я називаю їх Електронним Стадом, і це стадо збирається в ключових світових фінансових центрах, таких як Волл-стрит, Гонконг, Лондон та Франкфурт, що їх я називаю Ринками-велетнями. Позиція та дії Електронного Стада і Ринків-велетнів нині можуть мати величезний вплив на держави, аж до спричинення падіння урядів...

Третій різновид рівноваги в системі глобалізації, на який вам варто звернути увагу, - справді найновіший зі всіх, - це рівновага між окремими людьми та державами. Оскільки глобалізація повалила не одну з тих стін, які обмежували людям переміщення та пошук, і оскільки водночас вона побудувала у світі мережі, то вона дає індивідам більше сили, ніж було в будь-яку іншу історичну добу, впливати як на ринки, так і на держави.

Національні держави, а зокрема американська наддержава, досі зберігають свою велику вагу, однак нині це ж саме стосується й Ринків-велетнів та Надпотужних індивідів. Ви ніколи не збагнете системи глобалізації, не зрозумієте перших сторінок ранкових газет, якщо не подивитесь на неї як на складну взаємодію між всіма цими трьома дійовцями: держави зіштовхуються з державами, держави зіштовхуються з Ринками-велетнями, а Ринки-велетні та держави зіштовхують­ся з Надпотужними індивідами.

На жаль, з причин, які поясню пізніше, система глобалізації насунула на нас набагато раніше, аніж ми набули здатности бачити і розуміти її. Подумайте тільки про цей один факт: у 1990 році більшість людей ніколи навіть не чула про Інтернет, і мало хто тоді мав адресу електронної пошти. Це було всього лиш десять років тому! А сьогодні Інтернет, стільникові телефо­ни та електронна пошта стали такими важливими знаряддями, що багато людей, і не лише у розвинених країнах, не може уявити собі без них життя. Так само було, я певен цього, на початку холодної війни з першою появою ядерних арсеналів і з виникненням теорій стримування. В ту добу керівникам та дослідникам знадобилося чимало часу, щоб осягти природу і масштаби системи холодної війни...

З системою глобалізації буде так само, за винятком того, що нашій свідомості знадобиться ще більше часу, щоб звикнути до неї; адже конче треба розвинути в собі нову перспективу, аби тільки побачити цю нову систему, яка побудована не лише на наддержавах, але й на Ринках-велетнях і Надпотужних індивідах...

Лексус і оливкове дерево

Якщо визнати, що глобалізація - це міжнародна система, що прийшла на зміну системі холодної війни, то чи досить цього, щоб пояснити теперішні світові події? Далеко не досить. Глобалізація - це те, що нове. І якби світ складався з самих тільки мікрочипів та ринків, ви, либонь, могли б мати певність, що глобалізацією можна пояснити майже все. Однак, на жаль, світ складається, крім мікрочипів і ринків, ще й з чоловіків і жінок - зі всіма їхніми особливими звичками, традиціями, прагненнями й непередбачуваними пориваннями. Отож, сьогоднішні світові події можна пояснити взаємодією між тим, що нове, як веб-сайт в Інтернеті або надмодерне японське авто "Лексус", і тим, що старе, як сучкувате оливкове дерево на березі Йордану...

"Лексус" і оливкове дерево - це чудові символи тієї епохи, що настала після холодної війни. Половина світу, здається, вийшовши з доби холодної війни, заповзялася створити найкращого "Лексуса", заходилася робити свою економіку модернішою, дійовішою і "приватнішою", бо ж тільки так можна досягти процвітання в системі глобалізації. А друга половина - часом половина міста, а часом половина людини - й досі запекло бореться за те чи те оливкове дерево.

Оливкові дерева - важливі. Вони символізують усе, що закорінює нас, дає нам самобутність і визначає наше місце під сонцем. Оливкові дерева - це родина, громада, плем'я, нація, релігія, а головне - місце, яке ми називаємо домом. Оливкові дерева дають нам тепло родини, радісне усвідомлення своєї неповторности, інтимність особистих звичаїв, глибину людських стосунків. У їх затінку ми почуваємося впевнено й безпечно, і це дає нам сміливість пізнавати інших і самим розкриватися перед ними. Тому-то ми, буває, так завзято сперечаємося за свої оливкові дерева. Адже найкращої своєї пори вони дають нам почуття власної гідности і надежности до чогось більшого й важливішого, ніж ми самі, а ці почуття потрібні для виживання людини так само, як їжа в шлунку. Справді, одна з причин, що національна держава ніколи не зникне, навіть якщо значення її й зменшиться, - це те, що вона являє собою довершене оливкове дерево - остаточне вираження нашої належности до когось і до чогось - мовної, географічної та історичної. Неможливо бути цілісною особою на самоті. Можна бути багатою особою на самоті. Можна бути кмітливою особою на самоті. Але цілісною особою - ніколи. Щоб бути цілісною особою, треба бути частиною оливкового гаю, бути закоріненим у ньому.

Одного разу цю істину гарно передав рабин Гарольд С. Кушнер у своєму тлумаченні одного епізоду з класичного роману Габріеля Ґарсїї Маркеса "Сто років самотности":

"Маркес розповідає про селище, що там людей уразила дивна пошесть забудькуватости, якась заразлива амнезія. Починаючи з найстарших мешканців і поширюючись далі на всіх мешканців, ця пошесть призводить до того, що люди забувають назви навіть звичайнісіньких повсякденних речей. Тільки один чоловік, що досі не захворів, намагається якось зарадити лихові, наліплюючи на всьому ярлички. "Це - стіл", "Це - вікно", "Це - корова, її треба щоранку доїти". А при вході до селища, на головній дорозі, він поставив два великі знаки. На одному написано: "Це селище називається Макондо", а на іншому, більшому, написано: "Бог існує". Ця історія вельми повчальна, бо вона показує: ми можемо забути і, мабуть, таки забудемо все, що вивчили за своє життя: математику, історію, хемічні формули, адресу й номер телефону першої оселі, де ми замешкали після весілля, - і це нам не зашкодить. Та якщо ми забудемо, до якої спільноти належимо, і якщо забудемо, що над нами є Бог, то втратимо щось питомо людське".

Так, оливкові дерева істотні для нашого буття, але надмірна прив'язаність до них, коли вона переходить межу, може допровадити нас до того, що ми станемо витворювати свою тожсамість, свої стосунки та своє громадське життя на основі заперечення всього чужого. І коли ця хвороблива пристрасть не має стриму, як це було з нацистами в Німеччині, із злочинною сектою Аум Сінрікйо в Японії або з сербами в Югославії, то вона спонукує просто нищити інших.

Колотнечі за оливкове дерево між сербами й боснійцями, євреями й палестинцями, вірменами й азербайджанцями такі люті й затяті саме через те, що в них вирішується, хто залишиться вдома і закріпиться на певних теренах, а хто ні. В їх основі лежить така логіка: володіти цим оливковим деревом маю я, бо якщо ним заволодіє хтось інший, я не тільки опинюся економічно й політично під п'ятою чужинця, але й втрачу своє відчуття дому... Мало що може розлютити людей більше, ніж те, що їх позбавляють самоусвідомлення й відчуття дому. Люди ладні вмирати за ці дві цінності, вбивати за них, співати про них пісень, писати про них вірші та романи. Бо без самоусвідомлення, без відчуття дому життя стає безплідним і безкорінним. А жити як перекотиполе - це взагалі не жити.

То що ж тоді символізує "Лексус"? Він символізує таке саме глибоке, віковічне людське прагнення - прагнення добре жити, вдосконалюватися, розвиватися й процвітати, яке виразно виявляється в теперішній системі глобалізації. "Лексус" символізує переможний поступ Глобальних ринків, фінансових установ і комп'ютерних технологій, за допомогою яких ми тепер добиваємося дедалі вищого рівня життя.

...Звісно, різні люди мають неоднаковий доступ до нових ринків і технологій, характерних для цієї системи глобалізації, і одні мають від глобалізації набагато більше користи, ніж інші, але це не міняє головного: оті ринки й технології - це визна­чальні чинники теперішньої економіки, і все людство, прямо або посередньо, зазнає їх впливу.

"Лексус" проти оливкового дерева - це, однак, тільки новітня версія давньої-давньої оповіді, чи не найдавнішої в писаній історії. Оповіді про те, як Каїн убив Авеля. У біблійній книзі Буття написано: "І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталося, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, - і вбив його. І сказав Господь Каїнові: “Де Авель, твій брат?" А той відказав. - "Не знаю. Чи я сторож брата свого?" І сказав Господь: "Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі".

Якщо уважно прочитати цей уступ, то можна помітити, що в Біблії так і не написано, що ж саме сказав Каїн Авелеві. Речення обривається: "І говорив Каїн до Авеля, брата свого" - і на цьому край. Нас не втаємничено в розмову. Про що ж зайшла мова між ними? Чого Каїн так розлютився, що аж убив свого брата Авеля? Мій учитель богослов'я рабин Цві Маркс розповідав мені, що єврейські мислителі в "Берешіт Рабба", чи не найгрунтовнішому коментарі до Біблії, дають три тлу­мачення тієї розмови. Згідно з першим тлумаченням, брати сперечалися за жінку - Єву. Тоді на землі була тільки одна жінка, їхня мати, і вони сперечалися за те, хто має з нею оженитися. Вони сперечалися за сексуальну самореалізацію і продовження роду. За другим тлумаченням, Каїн і Авель поділили світ між собою. Каїн мав усе нерухоме майно - як пише Біблія, "Каїн був рільник", а Авелеві припало все рухоме й живе: "Авель був пастух отари". Відтак Каїн звелів Авелеві, щоб той забрав свої вівці з його володінь. Почалася суперечка за землю, і зрештою скінчилося тим, що Каїн у розпалі сварки вбив Авеля. Отож, брати сварилися через економічний розвиток і матеріальну самореалізацію. Третє тлумачення говорить, що два брати вже встигли все у світі акуратно поділити між собою і в усьому дійшли згоди, крім одного, найголовнішого: де побудувати храм, що відображатиме їхню релігійну та культурну самобутність? Кожен хотів володіти цим храмом і кожен прагнув, щоб цей храм відображав саме його самобутність. Кожен хотів мати цей храм у своєму оливковому гаю. Вони сварилися через питання тожсамости й через те, хто з них стане хоронителем джерела леґітимности своєї родини. Отже, відзначають рабини, в одній оповіді закладені всі головні складники людської мотивації: потреба сексуальної інтимности, потреба в засобах до життя та потреба відчувати свою тожсамість і належати до певної спільноти. Питання сексуальних стосунків залишаю комусь іншому. Ця книга - про дві останні потреби... Віковічні людські прагнення до матеріального добробуту і до ствердження особистої або громадської тожсамости - прагнення, що походять ще від часів сотворіння світу - виявляються сьогодні в міжнародній системі глобалізації. Саме в цьому - драма "Лексуса" й оливкового дерева.

У системі, що склалася за часів холодної війни, найбільшою загрозою вашому оливковому дереву було інше оливкове дерево. Ви боялися, що ваш сусід вдереться до вас, силоміць викопає ваше оливкове дерево і посадить на його місці своє. Сьогодні ця загроза не зникла, але в багатьох частинах світу вона стала далеко не такою гострою. Скидається на те, що найбільша загроза оливковому дереву сьогодні походить від Лексуса - від отих анонімних, наднаціональних, все довкола зрівнюючих і водноманітнюючих ринкових сил і технологій, тобто від складових частин теперішньої економічної системи - системи на стадії глобалізації. Завдяки певним складникам цієї системи Лексус може стати страшенно сильним, здатним здолати кожне оливкове дерево на своїй дорозі. Він руйнує спільноти, змітає довкілля, нищить традиції, а це може призвести до гострої реакції оливкових дерев. Але в цій системі є й інші складники, що завдяки їм навіть найменша, найслабша політична спільнота може скористатися з нових технологій і ринків, щоб зберегти свої оливкові дерева, свою культуру та самобутність. Останнім часом, подорожуючи світом, я знов і знов бачу це змагання, перетяіування каната, балансування між Лексусом і оливковим деревом.

Протиборство Лексуса й оливкового дерева в новій системі глобалізації виявилося 1994 року в Норвегії під час референдуму про приєднання чи неприєднання до Европейського Союзу. Здавалося, норвежцям нічого й вагатися. Кінець кінцем, Норвегія і так в Европі. Це багата, розвинена країна, і значна частка її торгівлі припадає саме на європейські ринки. У світі з дедалі вищим рівнем глобалізації приєднатися до EC було для Норвегії економічно доцільно під кожним можливим оглядом. Однак більшість норвежців сказали "ні" EC, бо відчули, що приєднатися до EC означало б викоренити свою норвезьку тожсамість, свій спосіб життя, а їх завдяки нафті з Північного моря (продаючи її у глобальну, до речі економіку) норвежці поки що могли зберігати навіть без членства в EC. Не один норвежець подивився на EC і сказав собі: "Подивімося на це прямо. Виходить, я муситиму взяти свою норвезьку самобутність і віддати її на еврокухню, там евробюрократи перетворять її на еврокашу, і за це їм заплатять євродоларами в европарламенті, переповненому еврожурналістами? E ні, спасибі. Краще вже триматися своєї самобутності, свого оливкового дерева, вдовольняючись трохи меншим економічним достатком".

Опір оливкового дерева проти Лексуса ми бачимо і в повідомленні "Вашингтон пост" від серпня 1999 року. Репортерка цієї газети Енн Сордсон розповідала про Філіпа Фолліо, мера невеличкого (610 жителів) містечка Сен-П'єр- де-Трівізі на південному заході Франції. Фолліо і тамтешня міська рада вліпили стовідсотковий податок на пляшечки "Кока-коли", що продавалися на території містечка. Це стало відплатою за тариф, що його Сполучені Штати наклали на сир рокфор, який виробляють тільки на південному заході Франції, в околиці Сен-П'єр-де-Трівізі. Намастивши трохи рокфору на окраєць хрусткого хліба, Фолліо сказав Сордсон: "Рокфор виробляють з молока тільки однієї породи овець, тільки в одному місці у Франції і тільки одним особливим способом. Він - протилежність глобалізації. "Кока-колу" можна купити скрізь у світі, і вона всюди однаковісінька. "Кока-кола" - це символ намагань американської транснаціональної корпорації уодноманітнити смак на всій планеті. Ось проти цього ми й виступаємо".

Прикладом здорової рівноваги між Лексусом і оливковим деревом є історія, що нею поділився зі мною Ґлен Прікетт, старший віце-президент природоохоронної організації "Міжнародне збереження", - про те, як він відвідав село Аукре, де жили індіянці каяпо. Село це ховається в непрохідних хащах амазонських тропічних лісів, і дістатися до нього можна хіба що маленьким літаком. "Коли ми сідали на трав'яну злітну смугу, нас вітала більшість мешканців села, всі традиційно зодягнені, - або радше роздягнені, - миготіли розмальовані обличчя, де-не-де виднілися американські бейсбольні кепки з випадковими логотипами, - розповідав Прікетт. - Я приїхав як представник нашої організації, щоб наглядати за роботою станції біологічних досліджень, що її ми спільно з каяпо ство­рили на верхоріччі Амазонки. Члени племені століттями оберігали великий шмат незайманої Амазонії, вдаючись до збройної сили. Тепер вони вчаться оберігати своє довкілля, приставши до спілки із вченими, працівниками заповідників та соціально свідомими бізнесменами. В їхньому селі на головній вуличці є крамниця "Міжнародного збереження" і філія "Воді Шоп", компанії екологічно свідомих виробників мила. Отож, після дводенного перебування на станції біологічних досліджень ми повернулися до села, щоб зробити останнє заплановане діло. Ми домовилися влаштувати просто неба своєрідний базар, де продавалися б вироби ремісників каяпо: кошики, бойові киї, списи, луки, стріли й таке інше. Тоді члени нашої групи захо­дилися купувати цей крам, платячи за все втридорога. Потім ми завітали до чоловічої хижі в центрі цього, здавалося, геть доісторичного села. Зайшовши до хижі, де сиділи старійшини каяпо, я побачив, що всі вони дивляться телевізор, під'єднаний до великої сателітарної тарілки. Вони раз-по-раз перемикали канали: то на футбольний матч бразильських команд, то на діловий канал, що повідомляв поточні ціни золота на світових ринках. Старійшини хотіли впевнитися, що, скуповуючи золото в дрібних старателів, яким каяпо дозволили розробляти золоті поклади на околицях своїх тропічно-лісових володінь, вони платять згідно з останніми міжнародними розцінками. Згодом індіянці використали гроші, зароблені на світовому ринку зо­лота, для того, щоб зберегти свій неповторний спосіб життя посеред тропічних амазонських лісів"...

Прикладом того, як оливкове дерево перемагає Лексуса, а потім Лексус повертається, щоб помститися оливковому дереву, стала сага про індійські ядерні випробування кінця 1990-х. Навесні 1998 року лідери новообраної націоналістичної партії "Бгаратья Джаната" вирішили кинути виклик світові й розпочати випробування власної ядерної зброї.

Незважаючи на те, що ядерні випробування були справді безглузді, а через них на Індію наклали тяжкі санкції, не лише політики, а й пересічні громадяни підтримували дії уряду... Навіть ті індійські політики, що вбачали в ядерних випробуваннях дешевий ура-патріотичний маневр нового націоналістичного уряду, визнавали, що випробування були для Індії єдиним способом домогтися того, чого вона найбільше хотіла від Штатів і Китаю: ПО-ВА-ГИ.

Вплив оливкового дерева індійців переважив над їхньою потребою в Лексусі. Втім, коли таке стається в теперішній системі Глобалізації, то рано чи пізно за це доведеться платити. Виявилося, що фахівці "Муді" - міжнародної рейтинГової агенції, що оцінює інвестиційну привабливість економік-зробили своє діло в Нью-Делі майже так само непомітно і потайно, як індійські вчені виготовили свою бомбу. Агентство "Муді" знизило рейтинг, оцінивши еконо­міку Індії вже не як "інвестиційну”, тобто безпечну для інвесторів, а як “спекулятивну", тобто ризиковану. Це значило, що кожна індійська компанія, яка позичила гроші на міжнародному ринку, мусила б платити вищі відсотки.

...Нарешті, моя улюблена історія на тему "Лексус заг­лушує оливкове дерево в добу глобалізації" - це історія про Абу Джихадового сина. 1995 року я висвітлював перебіг Близькосхідної економічної наради в йорданській столиці Аммані. І от, я самотньо обідав на балконі амманського готелю "Марріот", аж раптом до мого столика підійшов молодий араб і спитав: "Ви - Том Фрідмен?" Я відповів, що так.

- Пане Фрідмене,- - ввічливо вів далі юнак, - Ви знали мого батька.

- А хто ваш батько? - спитав я.

- Мій батько - Абу Джихад.

Абу Джихад, що його справжнє ім'я - Халіль аль-Вазір, був один із тих палестинців, що разом з Ясиром Арафатом заснували "Аль-Фатх"^[224], а згодом створили Організацію визволення Палестини. Абу Джихад, тобто "батько-боротьби" - це його військове псевдо. В ті часи, коли я працював за кореспондента "Нью-Йорк-Таймс" у Бейруті, аль-Вазір був головний командир палестинських воєнних операцій у Лівані та на західному березі Йордану. Там, у Бейруті, я з ним і познайомився. Палестинці вважали його за героя війни; ізраїльтяни - за одного з найнебезпечніших палестинських терористів. 16 квітня 1988 року ізраїльський спецпідрозділ вбив Абу Джихада у його вітальні в Тунісі, всадивши в нього мало не сотню куль.

- Так, я добре знаю вашого батька. Якось я побував у вашому домі в Дамаску, - сказав я юнакові. - А Ви ким працюєте?

Він простяг мені свою візитівку. На ній було написано: "Джихад аль-Вазір, директор-розпорядник, центр світової торгівлі, Таза, Палестина".

Я прочитав напис і подумав: "Дивовижно. Від Джессі Джеймса^[225] до Майкла Мілкена за одне покоління".

Завдання, що стоїть перед країнами та й окремими особами в цю добу глобалізації, полягає в тім, щоб знайти здорову рівновагу між збереженням своєї тожсамости, домівки та спільноти і виконанням усіх речей, конче потрібних, щоб виживати в новій світовій системі. І суспільство, що хоче сьогодні економічно процвітати, повинне повсякчас намагатися виготови­ти якнайкращий "Лексус" і виїхати на ньому у світ. Проте хай ніхто не має жодних ілюзій, ніби завдяки самій тільки участі в цій глобальній економіці суспільство стане здоровим. Якщо заради такої участи край відмовляється від своєї тожсамости, якщо людям здаватиметься, що коріння їхнього оливкового дерева підкопала або підтяла оця глобальна система, то олив­кове дерево зворохобиться. Воно повстане і припинить процес входження до світової економіки. Тому тривкість глобалізації як системи залежатиме почасти від того, як добре нам вдасться втримати рівновагу. Країна без здорових оливкових дерев ніколи не матиме глибокого коріння, ніколи не знатиме безпеки, а отже, ніколи не наважиться повного мірою розкритися перед світом і влитися в нього. Але країна, що являє собою самі тільки оливкові дерева, що складається з самого коріння, що не має ні одного Лексуса, - така країна далеко не зайде. Утримання рівноваги обох складових потребує постійного зусилля.