ПАМ'ЯТЬ ПРО ФІЛОСОФА
Неможливо вилучити з пам’яті людей, які мислять, але яких уже немає з нами, хоча б уже тому, що, маючи здібність до творення суджень, вони жили й продовжують жити з нами. Як і раніше, хвилюючи нашу уяву й заражаючи пристрастю до подібної творчості, вторгуються в наше життя й посідають у ньому, поряд із „прохолодою” непорозуміння, почесне для існування місце.
Навіть несподівано явлена в помислах, сутність вимовлених їхніми вустами смислів речей, інколи незрозумілих і часто не прийнятих оточенням і часом, примушує думку повертатися знову й знову до нерозгаданих таємниць прореченого.Дивно представлена у свідомості таких одинаків думка, спроектована на світ повсякденності в її сірих напівтонах, раптом займається спалахами світла. І тоді світ, осяяний смислом у свідомості інших одинаків, породжує дух, спрагу й відчуття однодумності. Ця представлена читачеві праця однодумців - яскраве тому підтвердження. І якщо один з однодумців-співавторів ще сповнений сил та енергії для втілення в життя все нових і нових ідей щодо проблем сучасності, то відголосок ідей його натхненника доноситься з минулого як настанова й мудра порада гуру. „Мертвих... ми бачимо в істинному світлі, відчуваючи до них повагу, якій чужі дрібниці; і 'їхня здібність давати поради походить з того, що їх більше немає - і це чи не найвидат- ніше явище в житті людства” (Ален). Видатне тому, що таїть у собі найпотаємніше й найважливіше, - мудрість у контексті філіації ідей, які передають від покоління в покоління, у русло невичерпної ріки на ім’я ЖИТТЯ.
Олександрові Феногеновичу Гречаному довелося жити не стільки в епоху змін, скільки в часи, які їх вимагали. Відносна й ідеологічно заангажована стабільність у радянському суспільстві, яка влаштовувала багатьох (лише не його питливий розум), багато в чому не дозволяла мислити широко й глобально вже хоча б тому, що й коло читання було надто обмежене суто марксистськими теоріями в осмисленні соціальних проблем.
„Інформаційний голод” відчувався винятково неможливістю читати сучасних зарубіжних авторів, більшість із яких автоматично відносили до буржуазних мислителів, нібито адептів ідеології капіталістичної системи. І, разом з тим, у повітрі носилися ідеї тої високої класики, яка імпліцитно містилася в шедеврах світової філософії, створених синами маленької, але героїчної Греції - воістину колиски всієї європейської культури. Невичерпна жага пізнання філософської істини, сполучена з ідеями добра та краси, вела навчену життєвим досвідом людину шляхом осягнення все більш вигадливих і часом парадоксальних дистинкцій, вела його в безмежний світ уяви, яка проникає в глибинні пласти людської сутності.Остання обставина у творчій еволюції скромного педагога Олександра Феногено- вича Гречаного посідала все більше й більше місце в його професійно-просвітницькій діяльності в міру того, як він переймався тривожними думками про наближення загрози падіння моралі тих, хто за родом своєї діяльності покликаний був підносити цю мораль власним прикладом служіння вітчизні. Перебуваючи в напруженому пошуку причин людської деструктивності, Олександр Феногенович занурювався в складні розумові конструкції генія Маркса, намагаючись уже в надрах основи всезагального „торжества” соціальної несправедливості (відчужених форм капіталістичних виробничих відносин) виявити духовні викривлення у свідомості особистості в період її становлення. Саме поняття особистості в уявленні О. Ф. Гречаного втілювало глибинний магічний сенс першооснови ідеалу суспільних відносин. Приймаючи ідею Маркса про сутність людини як ансамблю всієї системи суспільних відносин, він приходить до необхідності елімінації з цього ансамблю всього того, що гальмує реалізацію гуманістичного складника суспільного розвитку в структурі його буттєвих матеріально-виробничих основ.
Виникає ідея розвести якості та ознаки особистості майбутнього. Мислителем виношується думка поняттєвого забезпечення теоретичної реалізації цієї ідеї.
Зріє концепція, яка переростає в переконання. При цьому конструювання концепції - не самоціль, а керівництво до практично-прикладної діяльності, передусім - у системі освіти. Знаходячи головне своє призначення в здійсненні місії сіяча розумного, доброго, вічного в умах молодих поколінь, О. Ф. Гречаний був переконаний, що підходити до виконання цього важливого завдання необхідно найвищою мірою відповідально із залученням найбільш ефективних та якісних засобів продуктивної методології. Формуючи особливий погляд у розумінні проблем вищої школи, він уважав, що результатом кропіткої праці педагогів повинен бути не просто фахівець у тій або тій галузі суспільного виробництва, а особливий тип особистості діяча, „озброєного” діалектичним арсеналом нової методології, яка перетворює дійсність за законами краси.Пристрасні дискусії в просуванні цієї ідеї забирали чимало сил і нервової енергії, породжували часом нерозуміння, яке межувало з неприязню й холодною байдужістю колег. І все ж цей духовний порив, сповнений боротьби й надій, утілився й трансформувався в шуканнях учня, який продовжує наукові дослідження в утвердженні тієї концептуальної лінії в дискурсі, що колись виникла у свідомості метра, який надихнув однодумця.
Справжній філософ не шукає легких шляхів у досягненні істини, мудрість приходить як нагорода за довготерпіння, за наполегливе проникнення в сутність нероз- критої таємниці буття. Виконуючи місію викладача вищої школи в галузі філософських дисциплін, Олександр Феногенович залучав у глибину своїх роздумів не лише колег, але й тих, хто тільки-но ставав на шлях прозріння, - студентську молодь. Застосовуючи маєвтичний метод Сократа, викладач на рівних з учнями розмірковував про приховані смисли непізнаного, спонукаючи їх до співтворчості в досягненні істини. Проте нелегким був процес взаєморозуміння в осмисленні проблем, важких для розв'язання, які палко та із завидною наполегливістю ставив викладач. Лише одиниці часом могли осягнути витіюватість думки філософа, але й вони часто не бачили грандіозності задуму.
І тоді в душі винятково морального філософа виникали гнів і протест проти всього того, що породжувало в багатовимірній сутності особистості на стадії її становлення її безликість, лицемірство й конформізм.Боротьба за утвердження ідеї принесла свої плоди - перед читачем робота, яка знаменує одвічне протистояння матеріального та ідеального, буття й духу в життєвих прагненнях людини, яка належить саме тому, хто найбільше зрозумів філософа й продовжив його боротьбу, донісши до нас потаємні думки й сподівання того, хто пішов. На думку того самого Алена (Еміля Огюста Шартьє), звичаї культу мертвих „дають зрозуміти, що існує деякою мірою пасивна манера думати про мертвих, і нічого хорошого в ній немає. Пам'ятати - це ще не все; існує обов'язок щодо їх пам'яті, і полягає він у тому, щоб, очистивши мертвих від грубої оболонки, досягти їхньої справжньої присутності, гідної поваги”. Учневі О. Ф. Гречаного це вдалося, і читач, який ознайомиться з книгою, має можливість переконатися в цьому самостійно.
Олександр Чернов, кандидат філософських наук, доцент кафедри соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля