ВИСНОВКИ

У книзі вперше в єдності методології, філософії, психології, педагогіки й нейрофі­зіології досліджено взаємозв’язок між рівнем розвитку діяльнісної здібності індивіда й продуктами його праці на основі пріоритету духовного над матеріальним.

I. Людська діяльність у сучасних умовах набула не просто деструктивного, а не- крофільського характеру. Винуватцем цих тенденцій є людина посереднього рівня розвитку діяльнісної здібності. Для подолання антрополого-глобальної катастрофи необхідно зробити можливим неможливе - подолати панування посередньої люди­ни. Наявна парадигма буття ґрунтується на пріоритеті матеріального над духовним. Для подолання деструктивних і некрофільських тенденцій людству слід змінити па­радигму свого буття, замість пріоритету матеріального має бути прийнято пріоритет духовного. У сучасних умовах зберігати пріоритет матеріального над духовним по­дібне самогубству. Подальший розвиток світу повинен відбуватися в напряму, який максимально актуалізує духовне начало людського буття. Пріоритет духовного ство­рить умови для виявлення всіх можливостей матеріального. Рушійною силою цих змін може бути лише індивід особистісного рівня розвитку діяльнісної здібності.

Модерна й постмодерна філософія не змогли продовжити філософську револю­цію, розпочату І. Кантом. Логічним наслідком першого висновку Канта (предмети, речі повинні відповідати поняттям) є формування закону: суспільне буття має від­повідати ідеалу, матеріальне повинне підкорятися духовному.

Пріоритет духовного розвитку над матеріальним передбачає, що його буде реалі­зовано спільними зусиллями школи, Церкви й соціальної держави. Подолати нарос­тання деструктивності людської діяльності без участі Церкви неможливо. Пробле­ма виживання людства вимагає, щоби Церква більш активно використовувала свої можливості духовного впливу на людину й громадянське суспільство. Без Церкви проблему відновлення єдності людини зі світом не може бути розв'язано. Дотепер пріоритет духовного над матеріальним переважно реалізовувався через релігійну діяльність. Не заперечуючи цього напряму в реалізації пріоритету духовного над матеріальним, уважаємо за необхідне доповнити його діяльністю школи й держави.

II. Сучасні гуманітарні науки опинилися в полоні середньовічної схоластики, вони не спроможні подолати сформовану в Новий час парадигму „кожна людина - особис­тість”, яка становить ядро гуманітарного знання і є прикриттям, що приховує егоцен­тризм посередньої людини. Наш „герой” прекрасно усвідомлює, що „недосягає” рівня особистості, а тому пішов на навмисне викривлення дійсності: огульно всіх прого­лосив особистостями. Принцип „кожна людина - особистість” становить серцевину наявної парадигми буття, яка, незважаючи на проголошений принцип, є знеособле­ною, оскільки до людини ніхто не ставиться як до особистості. Твердження, що кожна людина є особистість - це форма філософсько-психологічного захисту посередньої людини від власної екзистенційної пустоти. Ця парадигма принесла „тріумф” посе­редній людині, а людство опинилося в ситуації антропологічної катастрофи.

На підставі сучасних філософських, психологічних досліджень уперше науково доведено ієрархічний характер людських здібностей. Діяльнісну здібність розгля­нуто як результат освоєння соціуму (структури виробничих відносин), відповідних форм культури, удосконалення професійних та інтелектуальних здібностей, пізнан­ня власної психологічної природи й передусім спонукань до діяльності. Розвиток діяльнісної здібності людини органічно передбачає зміну характеру стосунків між людьми й перетворення людини на повноцінного суб'єкта соціальної діяльності.

Запропонована концепція є логічним розвитком теорії духовно-практичного освоєння світу, яку розробляла київська філософсько-антропологічна школа. Кон­цепція чотирьох рівнів діяльнісної здібності допомагає розв'язати такі проблеми суспільного розвитку й філософської антропології:

1. Створює філософські основи для більш гуманного розв'язання проблеми рівно­сті. Концепція визнає, що не всі люди об'єктивно рівні за рівнем розвитку 'їхнього ду­ховного потенціалу, але в дусі християнства вимагає ставитися до кожної людини як до особистості, тобто в соціальному, політичному, правовому, етичному відношенні наша концепція розглядає всіх людей особистостями.

2. Для розв'язання проблеми рівності в соціальному аспекті ця концепція пропо­нує стати на шлях реального подолання проблеми відчуження, яке можна здійснити не шляхом експропріації приватної власності, а через залучення трудящих до сфери управління.

3. Проблема рівності з позиції концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної зді­бності індивіда набуває зовсім нового звучання. Школа й соціальна держава повинні створювати всі умови для розвитку здібностей людини. Для розвитку діяльнісної зді­бності в усіх навчальних закладах усіх рівнів акредитації необхідно здійснити транс­формацію безособистісної моделі навчально-виховного процесу в альтернативно- варіативну.

4. Формулює антропологічний і соціальний ідеал і створює умови для подолання в суспільстві стану екзистенційного вакууму, оскільки показує напрям розвитку лю­дини - розвиток діяльнісної здібності до особистісного рівня.

5. Закладає методологічний і теоретичний фундамент трансформації безособис- тісної парадигми буття людини в особистісну.

Ми розуміємо, що парадигма чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності ін­дивіда ставить під удар усіх, хто стоїть на позиціях „кожна людина - особистість”. Чим вищий науковий і соціальний статус, тим більше психологічне й інтелектуальне напруження відчуватиме людина. Посередня людина всіма наявними в неї засобами чинитиме опір прийняттю нової парадигми, проголошуватиме її негуманною, ненау­ковою, необґрунтованою, говоритиме про відсутність критеріїв. Можливо, як це не раз було в історії, дійде до фізичного знищення носіїв нової парадигми. Але необхід­ність відповіді на історичний виклик, перед яким опинилася сучасна людина, при­мушує забувати про особистий комфорт і можливі наслідки та обґрунтовувати необ­хідність переходу до нової антропологічної й соціальної парадигми буття людини. Лише особистість здатна надати людині можливість осягнути світ не через призму насолод, вигоди, успіху, прибутку, влади (що врешті-решт привело до абсурду), а як стійку й міцну реальність, сповнену культурного й духовного сенсу.

О. О. Ухтомський побачив дивовижний взаємозв’язок між типом домінанти та па­нуванням спрощених ідей у науці й головах людей (див. підрозд. 2.4). Абстрактні со­ціальні ідеї типу „світлого майбутнього”, „кожна радянська людина є особистістю”, все- загальної соціальної справедливості (розумій - зрівнювального розподілу) - однобічні, а тому їх легко засвоюють народні маси, оскільки в їхній психіці переважають однови- мірні установки й домінанти. Панівний тип людини - людина посереднього рівня роз­витку - органічно зацікавлений у продукуванні абстрактних ідеологем, які орієнтовані на формування спрощеної свідомості народних мас.

Запропонована концепція чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності надає люди­ні значно більше можливостей розпоряджатися власною долею. Людина зможе керувати ходом свого життя настільки, наскільки здатна розвинути й удосконалити систему кон- структів, цінностей, тлумачень, уявлень, з якою себе свідомо або несвідомо отожнює.

У сучасному світі заперечувати панування людини посереднього рівня розвитку здібностей та її провину за деструктивні процеси - це все одно, що заперечувати, що Земля обертається навколо Сонця. Буття несумісне з панівним становищем людини маси, яка узурпувала право на розвиток і на ідеал. Панівний тип людини не здатний реалізувати право людства на буття. Уважаємо, що парадигмальною умовою реаліза­ції права людини на буття є пріоритет духовного над матеріальним. Реалізувати цю умову людина посереднього рівня розвитку діяльнісної здібності не здатна, тому має усвідомити свої обмежені духовні можливості й добровільно залишити авансцену людського буття або „вмерти” у своїх якостях пристосуванця й у процесі колектив­ної розумової діяльності виховати в собі особистісні здібності.

Реалізація права людини на буття передбачає розв’язання проблем:

1) створення умов реалізації права людини на духовний - особистісний - розвиток;

2) створення умов для політичного, морального пріоритету особистості в усіх сфе­рах життя суспільства.

3)створення умов для того, щоби людина була суб'єктом діяльності, що, своєю чергою, передбачає право на власність і процес прийняття рішень в умовах комуні­кативних практик в усіх сферах життя суспільства.

Парадигма пріоритету духовного над матеріальним передбачає, що філософ, учи­тель, священнослужитель повинні стати концептуальними персонажами, персоні­фікацією особистісного рівня розвитку, носіями цінностей особистісного буття. На жаль, слід констатувати, що ні філософ, ні вчитель, ні священнослужитель, ні учений, ні художник усе ще не можуть виконувати місію концептуального персонажа.

Запропоноване розуміння особистості на підставі концепції чотирьох рівнів роз­витку діяльнісної здібності індивіда повертає в суспільне буття ідеал людини, який знищила посередня людина під час Великої французької революції.

III. На основі єдності методологічного, філософського, психологічного підходів уперше доведено, у чому полягає інтелектуальна відмінність між фахівцем особис- тісного рівня розвитку здібностей та фахівцем посереднього рівня, пояснено таїну таланту й геніальності. Ця відмінність полягає в наявності у свідомості фахівця осо- бистісного рівня розвитку наукової картини світу, яка є інтелектуальним інструмен­том діяльності та дозволяє приймати рішення, що відповідають інтересам індивіда й суспільства, органічно інтегрувати економічні, політичні, правові й моральні аспек­ти буття, не порушуючи єдності людини зі світом.

IV.Уперше сформульовано філософсько-методологічні та психолого-педагогічні засади нової школи на основі концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної зді­бності індивіда. Концепція чотирьох рівнів розвитку здібностей орієнтує учня на внутрішню й зовнішню активність у напряму самоактуалізації.

Пріоритет матеріального над духовним, що реалізується безособистісною модел­лю навчально-виховного процесу, суперечить сучасним фундаментальним відкрит­тям у галузі гуманістичної психології, а саме - потребі в самоактуалізації. Пробу­дження такої потреби - це водночас зародження духовності, що є фундаментальною потребою людини й доведено результатами нейрофізіологічних досліджень. В умо­вах альтернативно-варіативної моделі школи активно здійснюється самовизначення всіх учасників навчально-виховного процесу та формується Я-концепція особистос­ті. Альтернативно-варіативний навчально-виховний процес створює умови для реа­лізації пріоритету духовного над матеріальним.

Сформульовані філософсько-методологічні, психолого-педагогічні засади нової школи є лише зовнішніми умовами розвитку учня до особистісного рівня. Дійсні причини розвитку своїх діяльнісних здібностей усі учасники навчально-виховного процесу мають шукати в собі. Наш акцент на самотворчості людини ґрунтується на психологічних дослідженнях Дж. Келлі, який стверджував, що об'єктивними при­чинами пояснити поведінку людини ніколи до кінця не можна. Концепція чотирьох рівнів розвитку здібностей дозволяє подивитися на світ не з позиції зовнішнього спостерігача, а зсередини. Подивитися на світ зсередини - це означає оцінити себе з позиції: наскільки мої здібності відповідають тому рівневі розвитку людського Духу, якого досягло суспільство, наскільки я своїми здібностями зможу бути органічною частиною цього світу. Сприймати себе органічною частиною духовної та природно- соціальної ієрархії здатна лише людина особистісного рівня розвитку.

Уперше на основі концепції чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності інди­віда сформульовано закони виховання, які нарешті дозволять вивести педагогіку із кризи й підняти її на рівень науки. Українська школа відтворювала й відтворює безособистісний спосіб буття, хоча з усіх трибун проголошують особистісно-орієн- товане навчання. Політична еліта дає школі соціальне замовлення на посередню лю­дину й тим самим прирікає українську націю на духовне вимирання й матеріальне зубожіння. Чи вистачить у працівників галузі освіти, політичної й економічної еліти сил піти на перетворення своїх егоцентричних установок і домінант в особистісні якості? Ось проблема, яка стоїть на порядку денному, і замовчувати її вже не можна.

Людина матиме майбутнє лише за умови одночасної зміни, по-перше, парадигми свого буття, по-друге, поглядів на проблему духовної ієрархії людей, по-третє, ме­ханізмів детермінації до життєдіяльності, по-четверте, методології наукових дослі­джень, по-п'яте, етичних принципів життєдіяльності. Установка на майбутнє вима­гає від людини зробити ці надзусилля. Вичерпаність пріоритету матеріального над духовним, безособистісної парадигми буття людини, відтворюваної безособистіс- ною моделлю навчально-виховного процесу, ставлять перед людством нові виклики, на які гуманітарні науки мусять знайти відповіді:

1) дослідити форми єдності духовного й матеріального;

2) проаналізувати та сформулювати економічні, соціальні, політичні, правові, мо­ральні, світоглядні механізми реалізації пріоритету духовного над матеріальним;

3) дослідити та сформулювати нові принципи суспільного життя - особистісної парадигми буття людини;

4)відновити органічну єдність людини з природою;

5) дослідити та запропонувати способи подолання внутрішнього й зовнішнього хаосу, які є продуктом діяльності людини посереднього рівня розвитку;

6) проаналізувати, які якості повинна мати еліта, щоби вона могла відігравати роль концептуального персонажа в суспільстві;

7) дослідити та запропонувати громадськості механізми реалізації політичного, правового, морального, духовного пріоритету індивіда особистісного рівня розви­тку щодо людини посереднього рівня здібностей;

8)вивчити діалектику взаємин еліти й народних мас.

Хтось може заперечити, що концепція чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здіб­ності - це відступ від гуманізму й установлення якоїсь нової диктатури. Духовний пріоритет особистості - це не диктатура, а можливість розвитку для всіх членів сус­пільства, тоді як панування людини посереднього рівня розвитку - це хаос і антро­полого-глобальна катастрофа.

Сподіваємося, що наша праця зможе призупинити процес деградації людини й орієнтуватиме її на конструктивну діяльність у пошуку відповідей на історичні ви­клики. Шановний читач може розцінювати нашу книгу, як він захоче. Ми ж писали її, як молитву за людину, її воскресіння із знеособленого животіння.

12.01.1999 - 10.07. 2013.