ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Страх не тільки супроводжує кожного з нас від народження до останнього подиху, він завжди передує нашому свідомому буттю, з’являючись як таємничий та грізний фантом a priori ще в пренатальній фазі життя, і так само зникає лише розчиняючи себе в небутті як фантом Thanatos, як саме небуття.
Страх є не тільки, як іноді позірно здається, небажаним сателітом повсякденного життя людини, він, безумовно, є підставовою умовою екзистенції роду Homo Sapiens, її’ важливішим атрибутом. Страх є тим, що може низводити людину нижче рівня тварини, але й може бути тим, вивищує її до Свободи, Абсолюту, до Бога. Тут він її і спопеляє.Страх постає не тільки в умовах складних, драматичних, чи трагічних життєвих ситуацій, він є першопричиною людського існування, розчиненою у вирі буття як еліксир, як потенція, як експлозія, що постійно спонукає до діяння, творчості, свободи і безсмертя.
Волає чи Сократ, позбавлений здатності до руху через гострого шипа у п’яті, до воїнів своєї когорти, що накивали власними п’ятами від персів, залишивши його напризволяще; підіймає чи руку з братовбивчим лезом Ярослав Окаянний; замуровують чи в крипті Соловецького кляштору останнього гетьмана Петра Калнишевського; позбавляють чи усякого спілкування маленького Каспара Гаузера; лунає чи сакральне слово свободи Василя Стуса, чи профан- не слово тих, хто відраховував його з аспірантури за надмірну любов до тієї свободи; впадає чи в екстаз народ, дислокуючи владі свою радість від виконання сугестивної ораторії під її диригуванням; здригаються чи одночасно перед ритуальним багаттям великий ненець Джордано Бруно і великий Інквізитор; приголомшується чи Кант, вдивляючись у зоряне небо і усвідомлюючи імператив морального закону; божеволіють чи Гойя і Ніцше, споглядаючи абсолют морального зла - все це не лише феномени любові чи ненависті до батьківщини, народу, порядку істини краси та добра - все це, перш за все, різноманітні модуси Страху, що викарбовує свій зачарований метаморфоз на тлі Віри, Надії, Любові.
Великою ілюзією є думка про те, що страх можна подолати. Позбавити страху людину може тільки безсмертя. Долаючи одну форму страху, ми неодмінно потрапляємо у пастку ессенціального фантому. Від біологічного до со- ціокультурного, по різних щаблях останнього, - людина долає свій життєвий час в метафізичному просторі страху.
Страх є тим архетипом колективного несвідомого, що інваріантно зберігається в усіх фазах історії, в усіх етнічних і цивілізаційних культурах. Він завжди постає як Виклик Безодні, що може паралізовувати не тільки людей, але й призводити до історичного заціпеніння цілі народи. Розкодування імперативів страху, метаморфоз їх у раціосенсовні формули особистої та історичної діяльності - універсальний рецепт зцілення людей, народів, цивілізацій. Якщо ми не знаходимо відповідь, нас знаходить Смерть.
Українські пошуки свого місця в історичному процесі також торуються через колізії відкриття автентичного метафізичного страху та подолання заціпенілості від історично рудиментарних страхів, що сторіччями примушували нас чвалати дорогою, яка не веде до Храму.
Монографія, що пропонується читачеві, є першим у вітчизняній літературі теоретико-методологічним дослідженням феномену страху. Якщо ми хочемо з’ясувати підстави нашої ідентичності, мусимо перш за все консолідуватися з тезою автора, що «страх, як і його власник - людина, постійно змінюється, приймає нові амбівалентні форми, і найістотніше, він адекватно рівний атрибут цивілізаційної відповіді людства на історичні виклики, що постають перед ним. Таким чином, страх тотожній поставленій трансцендентній меті, прагненню людства - знайти самого себе».
Вихід у світ книжки такого ґатунку є фактом не тільки позитивним, але й винятковим. Тут підіймаються проблеми, що залишалися поза увагою наших дослідників. Для побудови метафізичної парадигми страху використовується багатий історико-культурний, етнографічний, історико-релігійний, соціально- психологічний та природничо-науковий зарубіжний та вітчизняний доробок. Висновки, що супроводжують текст, мають настільки оригінальний, нетривіальний сенс, що дозволяють стверджувати - праця, котра дійшла до читача, стане теоретико-методологічним дороговказом для подальшого розвитку наших вітчизняних соціокультурних досліджень та практичної розбудови національної культури і відповідної їй цивілізації. Бажаю цій яскравій праці уваги читачів, а авторові - подальших творчих успіхів.
Ігор Пасько, професор, Центр гуманітарної освіти HAH України
“Звідкіля той страх узявсь. Вісник горя? День і ніч - Перед серцем, мов мара, Круглая він”
“Агамемнон” Есхіл
“Я люблю, я поважаю страх...він координата часу і простору” “Єгипетська марка ” О. Мандельштам