Передумови міжнародного громадянського світу
До досвідний, або поза досвідний, сенс розумової активності Кант інтерпретує через поняття трансцендентальних ідей. Вони надають інтелігібельну змогу для існування передусім можливого й належного світів, на відміну від світу дійсного, контекстом якого є "сприйняття за законами емпіричного поступу" через пов'язаність з природними законами причиновості.
"Натомість під свободою в космогонічному сенсі я розумію, - слова І. Канта, - спроможність спонтанно [курсив мій - А.К.] розпочинати той чи інший стан... Свобода в цьому значенні є чистою трансцендентальною ідеєю, вона, по-перше, не містить нічого запозиченого з досвіду, по-друге, її предмет також не може бути даний визначеним у жодному досвіді..."[286] [287]Розрізнення спонтанного від нормативного та вільного від примусового виступає інтерпретативною основою для тлумачення природи миру й інтеґрації народів через союз держав. Союз сам по собі не може складатися під примусом і бути самоціллю. Його правдиве значення полягає в забезпеченні миру між народами. Союз, або "федералізм вільних держав", не може перетворюватися в одну державу, бо це суперечило б можливості вільного розвитку народів, що складає суть міжнародного права. На думку І. Канта, створення світової держави, - що інтенціювалася в проімперських політичних тенденціях його часу й пізніше, - неминуче було б замахом на свободу людини, бо держава, що в свою основу закладає принципи злиття народів, перетворюватиме спонтанно вільні передумови суспільної еволюції в необхідно примусові. Велетенська держава обмежуватиме національний суверенітет народів і неминуче набуватиме деспотичної політичної форми. З огляду на здійснення відповідальної свободи і публічності, що передбачає диференціацію народів у суверенні соціально-політичні утворення задля усвідомленого об'єднання останніх у мирному "громадянському суспільному союзі держав", Кант був противником ідеї космополітизму, "вважав її небезпечною для справи свободи і миру"[288].
Важливим є також наголошування І.
Канта на тому, що процес формування громадянського стану суспільства збігається з процесом формування суверенних національних держав. Однак держава, за Кантом, як дійсність політичного суспільства не збігається з дійсністю громадянського суспільства. Публічність, що утворюється завдяки критичній активності розуму та з суспільної потреби відкритих дискусій, є тим простором громадянського суспільства, який відрізняє його від держави. Деспотична держава, в якій публічна сфера відсутня, має уступати місце республіці, або національній державі, що складається через позитивну взаємодію з відкритою публічністю, або громадянським суспільством. Республіканське, або ж конституційне, управління суспільним життям він пов'язує із забезпеченням народові можливості вільно дебатувати суспільно-політичні проблеми завдяки застосуванню розумових розсудково-раціональних переконань та арґументів.Загалом І. Кант не подолав суперечності між публічним і приватним, встановленої ще Д. Г'юмом. Навпаки, як стверджує А. Селіґман, у працях Канта "приватна сфера моралі і етики залишається відлученою від репрезентативного образу суспільства як юридичної спільноти... Кант, більше аніж хто інший, радше абсолютизував відмінність, позначену Г'юмом, а не подолав її. Розрізняючи право і обов'язок від етики і залишаючи останню за приватною сферою, теорія Канта залишила нерозв'язаною гостру проблему етичної репрезентації статусу публічної сфери"[289]. Однією з причин цього було те, що Кант фактично не розрізняв моралі й етики, що свідомо робив Геґель. Але таке розрізнення не надто непокоїть сучасних дослідників громадянського суспільства, як можемо спостерігати, зокрема, в праці цитованого вище А. Селіґмана. Очевидно, з цієї причини поняття й явище обов'язку він долучає до публічної сфери, відриваючи його від моральної. Справді, на рівні відповідальності обов'язок має бути компонентом публічності, але вже в контексті етики, а не моралі.
4.9.