<<
>>

Підрахунок самот­ності

Для кількісного оцінювання самот­ності було розроб­лено різноманітні тести. Найпоширенішим є UCLA Loneliness Scale, який використовується від кінця 1970-х років. Недолік цього тесту в тому, що він, здається, був розроблений передусім з огляду на молодих американських студентів, і невідомо, чи можна застосовувати його для інших груп, наприклад, для норвезьких пенсіонерів або китайських дітей.

Крім того, ключові терміни тесту сформульовані досить розпливчасто — скажімо, коли респондентів запитують, чи вони почуваються абсолютно наодинці «іноді» або «часто». Справді, де межа між «іноді» та «часто»? Маємо всі підстави вважати: те, що для однієї людини «іноді», для іншої — «часто». Тому бажано мати більш комплексні тести, прикладом таких є Jong-Gierveld Loneliness Scale і The Social and Emotional Loneliness Scale for Adults. Існують також тести для конкретніших форм самот­ності, як-от екзистенційна самот­ність: The Existential Loneliness Questionnaire.

Оскільки йдеться про суб’єктивне явище, невідомо, чи коли-небудь нам вдасться розробити інструментарій з високою точністю. Звичайно, можна прагнути до більш точних визначень, але якщо саме явище цього не дозволяє, не залишається нічого іншого, ніж використовувати вже доступний інструментарій, водночас усвідомлюючи його обмеження. У будь-якому разі всі результати досліджень того, скільки людей є самот­німи, потрібно розглядати з певною пересторогою просто тому, що об’єктивно не можна отримати ці кількісні показники. Не в останню чергу потрібно обережно робити висновки щодо збільшення чи зменшення кількості самот­ніх, тому що невеликі відхилення у формулюванні питань можуть мати суттєвий вплив на результат поширення самот­ності.

Проте ми мусимо опиратися на саме такі дані з досліджень. Як поширюється самот­ність? Чи стає її більше? Результати неоднозначні. Одні дослідження свідчать про поширення самот­ності, інші — про зменшення, але більшість демонструють, що зміни невеликі.

Найбільше досліджень стосуються категорії літніх людей і чітко показують, що люди похилого віку не є зараз самот­нішими, ніж раніше[105]. Існують також дослідження, які показують значне зростання кількості самот­ніх[106], але вони не є репрезентативними, хоч і часто саме на них засоби масової інформації звертають найбільшу увагу. В цілому цифри, здається, залишаються стабільними, але ми повинні із застереженням ставитися до різних самовпевнених висновків.

Через низький рівень точності інструментарію, яким послуговуються в дослідженнях, у принципі, досить безглуздо стверджувати, що «Х відсотків населення самот­ні», оскільки точність відповіді оманлива. Але дослідження можна використовувати для того, щоб дізнатися про відмінності між країнами, соціальними та віковими групами, статями тощо. Також можна спробувати дізнатися щось про розвиток самот­ності з плином часу, але тут ґрунт ще непевніший, тому що часто доводиться мати справу з дослідженнями різної форми і тому складно порівнювати їхні чисельні показники.

<< | >>
Источник: Свендсен Ларс. Философия одиночества. Перевод с норв. Е. Воробьёвой. — М.: Прогресс-Традиция,2017. — 272 c.. 2017

Еще по теме Підрахунок самот­ності: