Підрахунок самотності
Для кількісного оцінювання самотності було розроблено різноманітні тести. Найпоширенішим є UCLA Loneliness Scale, який використовується від кінця 1970-х років. Недолік цього тесту в тому, що він, здається, був розроблений передусім з огляду на молодих американських студентів, і невідомо, чи можна застосовувати його для інших груп, наприклад, для норвезьких пенсіонерів або китайських дітей.
Крім того, ключові терміни тесту сформульовані досить розпливчасто — скажімо, коли респондентів запитують, чи вони почуваються абсолютно наодинці «іноді» або «часто». Справді, де межа між «іноді» та «часто»? Маємо всі підстави вважати: те, що для однієї людини «іноді», для іншої — «часто». Тому бажано мати більш комплексні тести, прикладом таких є Jong-Gierveld Loneliness Scale і The Social and Emotional Loneliness Scale for Adults. Існують також тести для конкретніших форм самотності, як-от екзистенційна самотність: The Existential Loneliness Questionnaire.Оскільки йдеться про суб’єктивне явище, невідомо, чи коли-небудь нам вдасться розробити інструментарій з високою точністю. Звичайно, можна прагнути до більш точних визначень, але якщо саме явище цього не дозволяє, не залишається нічого іншого, ніж використовувати вже доступний інструментарій, водночас усвідомлюючи його обмеження. У будь-якому разі всі результати досліджень того, скільки людей є самотніми, потрібно розглядати з певною пересторогою просто тому, що об’єктивно не можна отримати ці кількісні показники. Не в останню чергу потрібно обережно робити висновки щодо збільшення чи зменшення кількості самотніх, тому що невеликі відхилення у формулюванні питань можуть мати суттєвий вплив на результат поширення самотності.
Проте ми мусимо опиратися на саме такі дані з досліджень. Як поширюється самотність? Чи стає її більше? Результати неоднозначні. Одні дослідження свідчать про поширення самотності, інші — про зменшення, але більшість демонструють, що зміни невеликі.
Найбільше досліджень стосуються категорії літніх людей і чітко показують, що люди похилого віку не є зараз самотнішими, ніж раніше[105]. Існують також дослідження, які показують значне зростання кількості самотніх[106], але вони не є репрезентативними, хоч і часто саме на них засоби масової інформації звертають найбільшу увагу. В цілому цифри, здається, залишаються стабільними, але ми повинні із застереженням ставитися до різних самовпевнених висновків.Через низький рівень точності інструментарію, яким послуговуються в дослідженнях, у принципі, досить безглуздо стверджувати, що «Х відсотків населення самотні», оскільки точність відповіді оманлива. Але дослідження можна використовувати для того, щоб дізнатися про відмінності між країнами, соціальними та віковими групами, статями тощо. Також можна спробувати дізнатися щось про розвиток самотності з плином часу, але тут ґрунт ще непевніший, тому що часто доводиться мати справу з дослідженнями різної форми і тому складно порівнювати їхні чисельні показники.