Післямова
Наше дослідження довело, що управління технічними, біологічними і соціальними системами за своїм генезисом - явище соціальне, джерелом якого є Особистість Людини, її інтелект і позитивна жадоба до оволодіння витоками власного інтелектуального і фізичного розвитку.
Тож, логічно визначити, що управління - це цивілізаційний винахід, явище планетарної культури, що широко використовується на практиці, універсальний засіб раціональної регуляції людської діяльності, спрямованої на оволодіння і перетворення об'єктів будь-якої природи, а також на створення засобів впливу на них за допомогою: з одного боку - техніки, а з іншого - соціальних організацій.У дослідженні доведено, що головним інструментом обґрунтування світоглядно-ідеологічних засад загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами, формалізації організаційного ідеалу розвитку соціальних конструкцій від промислової фірми до планетарного соціального організму має стати філософія управління. Нам, насамперед вітчизняним дослідникам управління, необхідно подолати філософію прагматизму і емпіризму, що покладена у фундамент американських теорій і концепцій менеджменту, і яка звужує можливості створення методологічної основи для розробки загальної теорії управління. Як і європейській науці управління, що має сильнішу філософську позицію, але не має такого багатого емпіричного досвіду в сфері менеджменту, як США, треба посилити увагу до проблем управління і інтелектуально поліпшити обробку практики управління у сфері технічного, біологічного і соціального розвитку. При цьому пам'ятати, що у центрі становлення організаційної і інформаційної єдності мережевого Світового суспільства знаходиться Особистість Людини, і вона потребує гуманного до себе відношення, мовою нашого дослідження - надзвичайно м'якого управління.
У монографії подано авторський підхід до формалізації філософських засад формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами, на основі яких “тектологія повинна з'ясувати, - писав О.
Богданов, - які способи організації спостерігаються в природі і в людській діяльності; згодом - узагальнити і систематизувати ці способи; далі - пояснити їх, тобто дати абстрактні схеми їх тенденцій і закономірностей; зрештою, спираючись на ці схеми, визначити напрями розвитку організаційних методів і їх роль в економії світового процесу”1.Управління дедалі помітніше відділяється від владарювання і володіння і водночас стає щораз більш затребуваним способом упорядкування спонтанних процесів, надання їм соціально- відповідальної спрямованості. Тож, тут цілком можна погодитись із висновком В. Глущенко про те, що у сфері управління технічними, біологічними і соціальними системами чітко заявляють про себе дві основні тенденції або закономірності становлення управління:
а) розвиток по спіралі, при якому менеджмент спочатку забезпечує розвиток і ускладнення об'єкта управління, а згодом примусово ускладнюється сам таким чином, щоб відповідати цій новій складності об'єкта управління;
б) розподіл управлінської діяльності між підприємцем і менеджером, або, ще глибше, між підприємництвом і менеджментом[775] [776]. Різниця полягає у тому, що підприємець (власник, капіталіст) несе ризик за реалізацію проекту у повному обсязі, а менеджер - лише у тій частині, де були перевищені його повноваження або порушені інструкції, норми законодавства або корпоративної етики[777]. Стійке становище управління серед інших явищ соціальної регуляції (панування неформальної сили, наприклад, мафіозних і тіньових структур, насильства тероризму, спонтанної самоорганізації), відтворення соціального прошарку керівників, їх навчання і накопичення знань у цій сфері - усе це надає особливого суспільного значення управлінню у вирішенні проблем, що постійно загострюються, переходу суспільства від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку і супроводжується як надіями на краще майбутнє, так і невпевненістю у цьому майбутньому, побоюваннями нових потрясінь і катаклізмів. Практика соціального розвитку кінця ХХ-го - початку ХХІ століть до цього підштовхує, а гострі протиріччя глобалізаційного процесу, на прикладі кольорових революцій і євровалютних криз не мають обнадійливого впливу на свідомість не тільки пересічних громадян країн Євросоюзу, але викликають занепокоєння і у професіональних менеджерів вищого рангу у країнах ОБСЄ, США і Великої Вісімки загалом - G-8, G-20, що безперервно консультується у Давосі (Davos), Кемп-Девіді (Camp David) та інших куточках світу, у якому концентрується організаційна думка планетарної спільноти. На основі обґрунтування предмету, об'єкта, функцій і принципів філософії управління використовує її як інструментарій когнітивного аналізу сфери соціального управління. Філософія управління створює і об'єктивує у інформаційній матриці суспільства специфічне семантичне поле для розробки теорії соціального управління. Філософія управління має забезпечити категоріальний апарат для розробки загальної теорії управління, оскільки мова - це засіб будівництва соціальних конструкцій, а філософські категорії - засоби їх дослідження. Градус дослідження знижено, оскільки проблема філософського забезпечення вивчення процесу формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами перейшла у розряд задач, а вони, як відомо, виникають разом з умовами вирішення. На прикладі філософського аналізу системи соціального управління, як оригінального змісту другої природи (соціального світу), доведено, що це явище має декілька форм проявів, а саме: сутнісну - у вигляді організаційної взаємодії людей між собою; функціональну - у вигляді управлінської діяльності; онтологічну - у вигляді організаційних відносин; логічну - у вигляді знань про організацію соціального світу; субстанціональну - у вигляді інтелігібельної матерії; ноуменологічну - у вигляді фенотипічної інформації; суб’єктивовану - у вигляді сутнісних сил особистості; об’єктивовану у вигляді організаційної складової соціуму; фізичну - у вигляді слабкого електромагнітного (лептонового) випромінювання. Таким чином, у дослідженні зроблено перший крок до пояснення основних принципів тектології, які сформулював О. Богданов у відомій праці “Тектология. Всеобщая организационная наука”, сенс і механізм дії яких впродовж ХХ століття не були розпаковані і не набули форми, придатної до практичного використання. Принципи всезагальної науки управління залишились на папері, оскільки кібернетика, що зародилась усередині ХХ століття, швидко набравши високого темпу росту і популярності, захлинулась у багатоманітні організаційних форм буття живої і неживої природи. Вона пройшла, на жаль, повз універсальні принципи тектології і на початку ХХІ століття впала у застій, тобто призупинилась у своєму розвитку. На основі проробленої дослідницької роботи, набутих навичок пізнавальної діяльності і отриманих результатів у горизонті вивчення явища соціального управління автор має надію не тільки пояснити принципи дії і форми прояву принципів тектології у техноценозі, біоценозі і соціоценозі, сформульованих у свій час О. Богдановим. Це принципово можливо, оскільки у дослідженні доведено, що: - технічні, біологічні і соціальні системи утворюють онтологічну матрицю соціального світу; - є продуктами людської діяльності; - джерелом їх породження є біологічна людина, що набула соціальної якості у формі особистості, а потім збагатила себе технікою і соціальними організаціями і піднялась з горизонту культурно-історичного розвитку на щабель розвитку соціально- історичного; - онтологічна матриця соціального світу детермінує становлення не тільки організаційної єдності, але потребує відповідно й становлення інформаційної єдності світової спільноти; - управління, як продукт цілеспрямованої і цілераціональної діяльності особистості людини, виходить із лона спонтанної саморегуляції соціального світу, так і повертається у її площину завдяки: а) зворотному зв'язку у соціогенезі; б) відомим принципам відбору, наслідування і мінливості, що відкриті Чарльзом Дарвіном для біогенезу; в) штучному зворотному зв'язку, закладеному проектантами і конструкторами технічних систем у техногенезі. Йдеться про такі імперативи загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами, як: 1) принцип єдності організаційних методів в теорії і практиці управління; 2) принцип спеціалізації організаційної діяльності (взаємодії), що ґрунтується на поділі суспільної праці; 3) принцип систематизації організаційного досвіду людства; 4) різноманіття організаційних форм (живої і неживої природи). Саме вони, вищеназвані принципи тектології, потребують насамперед пояснення з боку філософії управління і тому утворюють коло її першочергових завдань, над якими автор монографії має надію продовжити науково-дослідну роботу. Проведена аналітична робота доводить, що реалізований методологічний підхід - перспективний, оскільки система соціального управління постала перед нами у зовсім іншому вимірі і значно збагаченою новими елементами і характеристиками. Є спокуса аналогічну аналітичну операцію реалізувати у сфері організації і саморегуляції техноценозу і біоценозу з тим, щоб згодом можна було вийти на порівняльний аналіз і отримати інтегративні продукти, що поєднають у одну теоретичну модель організаційної єдності технічних, біологічних і соціальних систем. Когнітивний портрет такої єдності можна буде розглядати як загальну теорію управління технічними, біологічними і соціальними системами.