Поняття система з'явилося, як відомо, з метою забезпечення дослідницьких інтересів доволі спеціалізованої теоретичної сфери.
Згодом воно поширилося на всі галузі наукової, технічної і суспільної практики. Сформульована Людвігом Берталанфі дефініція системи як комплексу взаємодіючих елементів доволі ефективно застосовується до будь-яких об'єктів та проблемних ситуацій.
Система - це насамперед впорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які володіють певною структурою і організацією. Сформульована ще в античності теза про те, що цілісність є більшою, ніж сума її частин, мала вже не містичний смисл, а фіксувала знаковий етап і проблему організації мислення.Соціальні системи, що мають функціональне походження, відносяться до найскладніших видів систем, оскільки вони є цілеспрямованими або телеологічними системами, поведінка яких підпорядкована досягненню рефлективно або цілеспрямовано визначених цілей. Найбільш високий рівень організованості мають самоорганізовані системи - їм притаманна колективна пам'ять, а
звідси - адаптивна властивість і спроможність навчатися, еволюціонувати в процесі становлення. Поведінка такої системи приводиться у відповідність до змін у зовнішньому середовищі і сама залежить від нього.
Це передбачає наявність у складноорганізованих системах механізмів самоорганізації, саморегуляції і цілераціонального управління, які здійснюють зв'язки (функції) координації та субординації за допомогою управлінських механізмів. Цілісна соціальна структура впливає на характер і перебіг функціонування частин. Для багатьох соціальних систем характерною є наявність різних за рівнем і часто неузгоджених між собою цілей. Інколи виокремлюють також статичні та динамічні системи: якщо статичні характеризуються відносною стійкістю і стабільністю, яка виражається в збереженні наявного стану протягом тривалого часу, то динамічні можна осягнути лише у процесі становлення.
Оскільки кожна соціальна система знаходиться у певному середовищі, що також є функціональними системами, то слід враховувати її зв'язки і відносини з навколишнім середовищем або ноосферою.
Це зумовлює ще одну вимогу, а саме: враховувати, що кожна система є підсистемою іншої, більшої системи; і навпаки - в ній можна виокремити менші підсистеми, які за певних умов доцільно розглядати як повноцінні системи. Обов'язковим для нас є врахування, що істотні властивості соціальної системи визначаються не стільки ознаками елементів, скільки характеристиками структури, системоутворюючими зв'язками об'єкта. Цією можливістю ми у подальшому активно будемо користуватись.Для соціальних систем зв'язок є потужним функціональним органом. Скільки видів зв'язків - стільки й видів органів. На поняття зв'язок припадає основне смислове навантаження термінологічного апарату явища системності. Роберт Мертон слушно зауважив, що зв'язок віддзеркалюють динамічно-функціональний вимір
життєдіяльності системи. Усі зв'язки соціальної системи доцільно розглядати передовсім крізь призму критерію функціональності - тобто вони є функціональними або дисфункціональними.
Управління соціальними системами або соціальне управління є видовим поняттям у структурі кібернетичного знання. Як тлумачить “Філософський словника соціальних термінів” - воно, соціальне управління, “передбачає свідому діяльність суспільних інститутів та окремих індивідів, спрямовану на регулювання стихійних й усвідомлених, об’єктивних і суб’єктивних засад доцільного впорядкування суспільних відносин. До факторів, що регулюють суспільне життя, належать: система реалій, закладених у природі людини, властивих її свідомості й обумовлених навколишнім середовищем; сукупність включених у суспільний процес різноманітних подій, що посилюють або послаблюють дію об’єктивних законів; система управлінських дій колективних та індивідуальних членів суспільства, які виступають суб’єктами суспільного процесу”[CDXXVI].
Проблемами соціального управління займалися відомі філософи (Аристотель, Конфуцій, Макіавеллі, Г. Гегель, К. Маркс, сучасні теоретики Дж. Вернем, Д. Белл, Дж. Гелбрейт та ін.), які вбачали в управлінні силу, здатну врятувати суспільство від властивих йому соціальних недугів, підвищити його життєздатність.
Наші попередні розвідки, особливо у перших двох розділах, були присвячені аналізу філософських засад формування загальної теорії управління саме на матеріалі соціального управління.
Однак, у цьому розділі ми маємо зберегти дослідницький задум і відстежити його філософські параметри у такому алгоритмі, щоб на заключному етапі нашого дослідження порівняти між собою управління технічними, біологічними і соціальними системами як видовими складовими родового поняття “управління”.
4.1.