Поняття соціальної структури суспільства. Форми організації суспільного буття

Суспільство являє собою множину людей. Але це не проста сума окремих індивідів, а системна сукупність індивідів, які, взаємодіючи між собою, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність.

взаємовідносин може набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, економічного, національного, професійного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об’єднання людей різного рівня загальності (широти), які одержали назву "соціальні спільності". Це реально існуюча сукупність індивідів, що виокремлюється за територіальними або соціокультурпими критеріями і відрізняється сталими зв’язками та відносинами. До соціальних спільностей відносять класи, страти, професійні та галузеві трупи, народності, нації, регіональні співтовариства, демографічні групи, трудові, родинні та інші утворення.

Соціальна сфера суспільства - це складна система взаємодії людей через багатоманітні види соціальних спільностей, асоціальні відносини - їх зв’язки на основі об’єктивно існуючих майнових, професійних, демографічних, етнонаціональних та інших відмінностей. Сукупність відносно сталих соціальних спільностей, груп і певний порядок їх взасмозв ’язку та взаємодії і являє собою соціальну структуру суспільства.

Соціальна структура суспільства складається з таких елементів:

соціально-класові спільності (класи, страти, верстви та ін.); соціально-етнічні спільності ( родоплемінні об’єднання, народності, нації та ін.);

соціально-демографічні спільності (статево-вікові групи); професійно-галузеві спільності (виробничі об’єднання, трудові колективи, установи, фірми, інститути іа ін.); територіальні спільності (сільське, міське населення); малі групи людей (сім’я, первинні виробничі об’єднання). Важливою і суттєвою різновидністю соціальних спільностей є соціальні групи - основна структурна одиниця суспільства, його ’‘субкомпонент”.

ІЗ плином часу зміст цього понятія зазнає змін і набуває різної інтерпретації. А.Гумплович, наприклад, однозначно пов’язував його з біологічними (расовими) ознаками людей. У Маркса соціальна група постає не суб’єктивною спільністю людей, як у Гоббса, а навпаки - спільністю, що об’єктивно-історично склалась. Американський соціолої Р.Мертон визначає соціальну групу як сукупність індивідів, іцо певним чином взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до даної групи і є такими з погляду інших. Тобто Мертон виокремлює в соціальній групі гри основні риси: взаємодію, членство і єдність.

Специфічну інтерпретацію змісту поняття соціальної групи дають у своїх працях Ч.Кулі, А. Мейо, Я. Морено, Дж. Романс та ін., засвідчуючи складність природи соціальних одиниць та їх взаємодію. Узагальнюючи різні погляди щодо природи соціальних груп, зазначимо, що вони характеризуються: 1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі; 2) відносно високою мірою згуртованості, 3) чітко виявленою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, що властиві всім індивідам, які входять до групи; 4) входженням J ширші CnLlhHOCini зі статусом їхніх структурних утворень.

Загалом соціальну групу можна визначити як обмежену в розмірах спільність людей, що виокремлюється із соціального цізого на основі певних ознак: характеру виконуваної діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.

Залежно від компактності, форми здійснення зв’язків і кількості членів соціальні групи прийнято ділити: за розміром - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі): за соціальним статусом - формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків - реальні (контактні) та умовні тощо. Розміри, структура і склад тієї чи іншої соціальної групи визначаються цілями, заради яких вона набула бу'тгєвого статусу. Найбільш поширеною є класифікація груп за розміром, оскільки за нею вбачаються й інші типи класифікацій. Так, наприклад, мала чи локальна соціальні групи можуть бути, окрім усього, формальними чи неформальними, реальними чи умовними.

2.