Особливості малих та середніх соціальних груп

Спільності, які об'єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) називають мікросоиіальними, тобто.иа7«.ил соціальними групами. Групоутворюючою ознакою тут виступає наявність безпосередніх контактів та емоційних зв'язків, завдяки чому члени групи володіють розвиненим почуттям належності до неї.

Характерними рисами малої соціальної трупи є: 1) нечис­ленність складу; 2) просторова близькість членів; 3) тривалість існування; 4) спільність трудових цінностей, норм і зразків поведінки; 5) добровільність вступу до групи.

Різновидом малої соціальної групи є так звані первинні малі групи. Термін “первинні групи" був введений американським соціологом Ч. Кулі. Відмінною ознакою цих груп, за Кулі, є тісні і безпосередні зв’язки (associations) і співробітництво їх членів на основі високого рівня емоційності. Прикладом первинних соціальних груп є сім’я, "ігровий майданчик”, сусіди, які практично універсальні, притаманні всім часам і всім стадіям розвитку. Вони первинні в кількох аспектах, але головним чином через те, що є фундаментом для соціальної природи індивіда, дають найперший і найповніший досвід соціальної єдності, яка базується не па абстрактній, а на живій, чуттєво-емоційній основі. Через первинну групу здійснюється соціалізація індивідів, засвоєння ними зразків поведінки, соціальних норм, цінностей та ідеалів. Можна сказати, що гака група виконує роль первинної ланки у зв’язках між суспільством і особою. Через неї людина усвідомлює свою належність до певних соціальних спільностей, через неї бере участь у житті всього суспільства.

За умови, коли мала соціальна група формується й функціонує відповідно до офіційно визначених цілей, коли безпосередню основу міжособистіених контактів становить виго­товлення визначеного продукту або досягнення якоїсь мети, така мала група є формальною, або офіційною. Вона, як правило, діє у межах функціонування вищої за рангом спільності, тобто є офіційною частиною певної трудової або громадської організації, їхні чисельність, структура, стосунки між членами групи, права і

обов’язки визначаються й регулюються офіційно прийнятими положеннями, інструкціями, статутами, нормами й т.п.

Коли ж група не має офіційного, юридично зафіксованого статусу, а відносини між її членами не формалізовані у нормативних актах і мають характер природних людських стосунків, то така група є неформальною. Виникають і функціонують такі мікросоціальні групи на основі спільності інтересів, цінностей, особистих симпатій, любові, товариськості тощо. Такими є товариські, сусідські компанії, спільноти ровесників, угруповання т ипу рокерів, металістів, панків і т.н.

Роль мікросоціальних груп як суб’єктів суспільного розвитку не досить відчутна, можна сказати, є незначною, але у формуванні особистості вона не просто вагома, а здебільшого визначальна, особливо, якщо взяти до уваги сім’ю - найважливішу організацію життя людей. Кожен із нас не лише народжується тільки у сім’ї, але тільки у ній формується як особистість, навчається мистецтву людських стосунків на різних рівнях буття і в різних сферах діяльності, готується до майбутньої ролі чоловіка або дружини, батька або матері, дідуся або бабусі. Стосунки в лоні сім'ї готують її молодих членів до різноманітних складних і суперечливих суспільних стосунків. Із другого боку, суспільні зміни так чи інакше спричиняють зміну й сім’ї - її форми, структуру, впливають на характер стосунків між її членами. Звідси і твердження про сім’ю як мікросоціум (мале суспільство), що засвідчує нерозривну єдність сім’ї і суспільства.

Сім’я як мікросоціальна група - соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв’язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки міме чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й несе спільну відповідальність за виконання притаманних їй різноманітних функцій.

Як спільнота сім’я така ж давня, як і сама людина. Вона має довгий шлях історичного розвитку, в процесі якого видозмінювались стосунків між її членами та набували різноманітного ціннісного впливу.

доказів генезису сім’ї, особливо її онтологічних основ, цей процес є дуже складним для вивчення. Тому більшість суджень про витоки сім’ї с здебільшого опінією, тобто гадкою, яка лише тією чи іншою мірою відображає реальні події. Та все ж більшість дослідників вважає, що сім’я як історичне явище в своєму розвитку пройшла ряд етапів, форм. їй передував період проміскуїтепіу (від. лат. promiscuns — змішаний, спільний) — стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві (полігамія), яку інколи те називають ’’стадією зоологічного індивідуалізму".

Первинною формою сім’ї вважають кровноспоріднену (кровно-родинну), яка складалась із кровних родичів - батьків і дітей, між якими були заборонені статеві зв’язки. Такі табу давали змогу уникати кровозмішування, а отже, сприяли народженню здорового і повноцінного потомства, що було запорукою збереження людського роду.

Наступним етапом сім’ї була групова сім’я в ендогамному і екзогамному варіантах., де заборонялись статеві стосунки не тільки між батьками і дітьми, але між братами і сестрами. Як у кровноспорідненій. так і груповій сім’ї родовід визначався материнською лінією.

Подальший розвиток сім’ї репрезентує парна сім’я, де вже конкретно визначені чоловік і жінка об’єднувались на більш-менш тривалий період їхнього життя. Родовід продовжувався по материнській лінії. Цей тип сім’ї був ще нетривким, оскільки кожен з її основних членів міг продовжувати жити у своїй родинній групі. Тому правильніше буде визначити цей тип сім’ї як дислокальна парна сім'я, в якій уже була відчут ною зростаюча роль чоловіка як основного здобувана їжі за умов відомих суспільних поділів праці.

Матеріальна перевага чоловіка, його майнова влада, право власності сприяли появі патріархальної сім’ї з повним його домінуванням. Це була перша історична форма моногамної сім'ї, хоча й моногамія стосувалась лише жінки, яка згідно з тогочасним правом була повністю підпорядкована волі чоловіка, стаючи, насамперед, знаряддям дітонародження.

Згодом церква освятила шлюб - визнану суспільством, через систему закріплених прав і обов’язків, форму взаємовідносин між чоловіком і жінкою та їхніми дітьми, звернувши увагу на елемен ти рівності йога суб’єкт ів. Святий апост ол Павло у першому

посланні до корингян закликав: ‘'Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина”. У такий спосіб зміцнювались підвалини моногамної сім'ї, яка передбачає міцний союз чоловіка і дружини разом із їхніми дітьми. Саме рівність чоловіка і жінки, їхня взаємна любов є основою сучасної сім’ї, сучасних подружніх зв’язків, міжстатевої кулыури.

Найбільш загальними обовяз’ковимн умовами сучасного шлюбу є: досягнення певного віку суб’єктами шлюбу; добровільність і взаємна згода чоловіка та жінки; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу в членів майбутнього подружжя.

Основними формами сучасного шлюбу є релігійний (церковний) і громадянський. Перший особливо поширений серед мусульманських народів країн Сходу, католиків деяких країн Латинської Америки. Тільки громадянський шлюб визнається в Австралії, Бельгії, Голландії, Німеччині, Україні, Швейцарії, Японії тощо. Альтернативні форми шлюбу допускаються в Англії, Данії, Італії, Іспанії, Канаді тощо.

Основними суспільними функціями сім'ї є: 1) репродук­тивна (дітонародження), тобто відтворення собі подібних, населення країни; 2) виховна, що пов’язана із батьківською і материнською любов’ю, через яку дитина набуває суспільно значимих якостей особи; 3) господарсько-побутова (економічна) забезпечення матеріального добробуту сім'ї; 4) рекреативна, що полягає у забезпеченні відтворення фізично-психічних, духовних сил людини. Тільки за умови виконання сім’єю всіх цих функцій вона може бути міцною і щасливою, а отже, тривалою. На жаль, у житті відбувається все значно складніше. А тому сім’ї бувають різні: повні й неповні, багатодітні й бездітні, рівноправні й авторитарні, духовно багаті й бездуховні. Незважаючи на наявну культуру міжстатевих і шлюбно-сімейних стосунків, останні все більше набувають форми своєрідної штучності, а звідси і недовготривалості, що веде до всезростаючої кількості розлучень, з одного боку, а з другого - зростаючої кількості неодружених дітородного віку як серед чоловіків, так і серед жінок.

Локальні, або середні, соціальні групи - це спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками. Тобто це численніші об'єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів). Якщо взяти до

уваги професійну спільноту, то ними можуть бути працівники конкретного заводу чи фабрики або тієї чи іншої галузі виробництва. З огляду територіальної спільноти можна виокремити жителів конкретного населеного пункту, облає ті чи регіону. Зрозуміло, то локальні групи мають різні основи формування, різний рівень консолідації. Так, територіальні спільноти, як правило, складаються стихійно, в гой час як виробничі об’єднання створюються свідомо, передбачаючи певне регулювання їх чисельності, наявність ієрархічних владних структур, іцо здійснюють функції керівництва й контролю тощо.

Якщо спілкування членів групи набуває систематичного характеру, а спільність мети, ініерссів, норм поведінки, ціннісних орієнтацій надає членам об'єднання високого рівня розвитку, то такі групи називаються колективними. За формою організації, цілями та способами своєї діяльності колективи поділяють на виробничі, громадські, навчай,ні, політичні, військові, культурно-спортивні тощо. їх міць і суспільна значимість великою мірою визначаються умінням членів груп узгоджувати, гармонійно поєднувати особисті, групові та загальнодержавні (суспільні) інтереси, аби уникнути групового егоїзму або одержавлення особи, тобто ставлення до людини як до найпростішого засобу розв'язання виробничих чи державних завдані., прикладів чого достатньо в сучасному суспільному' житті.

3.