Природна і громадянська свобода - основа „спільнотворення”
Другу книжку "Другого трактату про врядування" Дж. Лок знову розпочинає з написання розділу "Про стан природи". На противагу Го- ббсові, вважав, що природний стан для людей означується миром, доброю волею, взаємоповагою.
Тобто природний стан суспільного життя збігається з етичними нормами поведінки, а моральне право має природний характер і передує виникненню суспільної влади.Стан, що притаманний усім людям за природою, - "це стан повної свободи в керуванні своїми діями, порядкуванні власним майном та особою так, як вони вважають за потрібне в межах закону природи, ні в кого не питаючи дозволу і не залежачи від чиєїсь волі"[123].
Природний стан "повної свободи" розглядається також як "стан рівності", з якого виводяться "величні принципи справедливості та милосердя" і зобов'язання взаємної любові.
"Станові природи" притаманний закон природи, а "розум, який є цим законом", навчає людство дотримуватися закону природи, що полягає в збереженні миру і безпеки людини і людства[124]. Той, хто порушує закон природи, виказує, що він не живе за правилом розуму і рівності, отже, він зазіхає на безпеку людського роду. Перебуваючи в стані природи або повної свободи, кожен перебирає на себе функції покарання порушника закону і власного кривдника. Тут неможливо позбутися упередження і насильства, бо кожен стає суддею мимоволі. Звідси, за Локом, "громадянське врядування є тим відповідним засобом, що певною мірою усуває незручності стану природи, які, звісно, мають бути величезними, коли люди є суддями у власних спра- вах..."[125] Люди перебувають у такому "природному" стані доти, доки "за власною згодою не зроблять себе членами певного політичного суспільства".
Розрізнення "природної' свободи" і "свободи людини в суспільстві" полягає в тому, що в першому випадку особа є вільною від будь- якої влади людини, тоді коли в другому - вона повинна визнавати ту законодавчу владу, що встановлена за згодою всіх.
Свобода в суспільстві відповідає спільно твореному законодавству; це - "свобода чинити за власною волею в усіх діях, коли це не заборонено правилами і не підкорятися непостійній, неповній, невідомій, деспотичній волі іншої людини..."[126]Пояснюючи генезу соціального гуртування людей, Лок вважає, що суспільство і держава створюються на основі природних прав, які збігаються з розумом і здоровим глуздом і полягають у збереженні життя, здоров'я, свободи, майна людей. Суть свободи полягає в тому, "аби бути вільним від обмежень та насильства з боку інших, а цього не може бути там, де немає закону..."[127] Громадянська свобода не означає, що кожен може робити те, що йому заманеться. Вона надає право людям розпоряджатися на свій розсуд власною персоною та своєю власністю в межах спільностворених законів.
Парадоксальність таким чином інтерпретованої свободи полягає в тім, що, перебуваючи в стані природної свободи, людина фактично потрапляє в сферу сваволі інших людей. Тоді як людина в суспільстві, хоча й підпорядкована законодавчій владі, проте, стає вільною від природної сваволі інших. Саме в суспільстві, заснованому на громадянських законах, людина поступово звільняється від "закону природи" і набуває можливостей вільно розпоряджатися своєю власністю. Названий парадокс виказує філософські двозначності теорії Лока щодо розмежування закону природи і громадянських законів. Запитуючи, що "звільняє людину від закону природи"[128], він потрапляє в теоретичну пастку, визначену суперечностями між свободою індивіда і свободою людей у соціальній єдності. Іншими словами, це суперечність між природною свободою і послухом перед спільнотворенням (чи перед батьками). Дана суперечність у роздумах Лока долається знову ж таки дією розуміння і розумом, який ідентифікується тепер зі зрілістю особи, що пояснюється здатністю "знати закон і діяти в його межах". Лок наголошує: „ми народжуємося вільними, так само як і розумними; але це не означає, що ми одразу користуємося і свободою, і розумом: повноліття приносить одне, приносить і друге"[129].
Отже, коли запитати, з якого віку людина стає вільною, то разом з Локом (а також з Гукером, на якого він посилається) можна сказати, тоді, коли вона досягає здатності користуватися розумом, достатнім для розуміння законів. Висловлена думка знайде продовження в теорії І. Канта. Проте якщо в Канта морально-етична спрямованість вчинків означатиметься через зміст інтенції розуму та мотивами, що перебувають поза самими вчинками, то для Лока моральна природа поведінки, з одного боку, пов'язана з природними правами, що існують наче об'єктивно, а з іншого - вмотивована егоцентричними інтересами. Звідси випливає роздвоєність позиції Лока щодо значення, якого набуває в приватній поведінці особи так званий об'єктивний природний порядок світу, а також потяг людини до задоволення і щастя. Якщо переважає перше, головна роль належить природному законові, а друге, то інтерпрета- тивні норми поведінки людини і спільноти набувають утилітаристського сенсу й доцільності, відповідно значення свободи тлумачиться як індивідуалістична спонука до дії. Сенс останньої, таким чином, пов'язувався з мотивами особистої вигоди, проти яких Лок вів полеміку і наголошував, що вигода не є основою закону природи. У даному відношенні можемо зробити висновок, що користь або особисту вигоду людини Лок пов'язував зі значенням свободи радше обставинного ґатунку, тоді як природна свобода мала значення закону, про який людина довідувалася зі свого розуму, визначаючись щодо власного характеру та меж його застосування.Свобода в поєднанні з розумом набуває етичних зразків поведінки і є основою такого стану життя людей, що його Лок йменує "спіль- нотворенням” (commonwealth)[130]. Завдяки функції розуму свобода кожного стає "спільною справою”, що здійснюється всім народом. "Отже, свобода людини і свобода діяти згідно зі своєю волею ґрунтується на тому, що людина має розум, що здатен навчити її закону, яким вона повинна керуватися, й примусити її зрозуміти, якою мірою в неї залишається свобода на власну волю. Надати людині необмежену свободу перш ніж вона матиме розум, здатний керувати нею, не означає надати їй привілей бути вільною за своєю природою...”[131]
2.2.4.