Продуктивні сили та виробничі відносини

Матеріальне виробництво має дві сторони: продуктив­ні сили та виробничі відносини, кожна з яких, у свою чергу, є внутрішньо складним утворенням.

У структурі продуктивних сил виділяють насамперед людину, котра здійснює процес виробництва й виступає суб’єктом труда.

За наявності названих структурних елементів, необхідних для виробництва, останнє можливе лише при вмілих, кваліфікованих діях людей. Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при відповідних формах і методах організа­ції виробництвва, його управлінні й плануванні. Крім того наука сьогодні все більше входить у структуру продуктивних сил, ста­ючи безпосередньою продуктивною силою, а виробництво — технологічним застосуванням науки. При сучасному рівні розви­тку техніки підвищення кваліфікації робітників можливе лише за умови отримання ними необхідного рівня наукових знань. При цьому йдеться не тільки про природно-наукові й технічні знання, але й про більш широкий діапазон наукових знань, зокрема гума­нітарних.

Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільс­твом, разом з людьми, які володіють знаннями та навичками до праці, методи й форми організації виробництва становлять у су­купності продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдоско­налювалися протягом усієї історії людства. Продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. По­казником рівня розвитку продуктивних сил суспільства є проду­ктивність праці, яка вимірюється не тільки кількістю продукції, але і її якістю, а ще більше — розвитком та досконалістю людсь­кого фактору.

Виробничі відносини — це складна структурно-функціональна й ієрархічно-супідрядна система відносин, що встановлюється між елементами продуктивних сил у процесі виробництва. Виро­бничі відносини охоплюють: 1) відносини до засобів виробницт­ва, тобто форму власності; 2) зв’язки між людьми у процесі обмі­ну, розподілу та споживання створюваних ними благ; 3) відно­сини людей, що зумовлені їх виробничою спеціалізацією, тобто розподілом праці; 4) відносини співпраці й супідрядності — управлінські відносини тощо. У сучасному виробництві великого значення набувають відносини, що складаються в результаті під­бору й розстановки кадрів з урахуванням їх здібностей, досвіду, інтересів та потреб самого виробництва, кадрова політика в ці­лому.

Головним елементом виробничих відносин є економічні від­носини, основу яких складають становлення до засобів виробни­цтва: останні завжди являють собою чиюсь власність, навколо якої створюється вся система відносин людей один з одним. Еко­номічні відносини (виробництво, обмін, розподіл і споживання), створюючи ядро виробничих відносин, формують інші соціальні відносини і в цій функції виступають як системостворюючий фа­ктор суспільства.

Виробничі відносини складаються об’єктивно, тобто незалеж­но від свідомості й волі людей, і у своїй цілісності надають усім суспільним відносинам і самому суспільству історично специфі­чної соціальної якості.

У системі виробничих відносин реалізуються відносини між робітниками в самому трудовому процесі, тобто їх ставлення один до одного і до своєї роботи, які пов’язані з вимогами органі­зації й управління виробництвом та його технічного забезпечен­ня. Сюди входять відносини між робітниками різних спеціально­стей, організаторами й виконавцями в межах одного виробни­цтва, а також відносини між підприємствами, Крім того, — між­відомчі, міжгалузеві, міжрегіональні відносини тощо. Всі вони є безпосереднім вираженням основного економічного відношен­ня — відношення власності. Удосконалення останнього залежить від налагодженого функціонування й досконалості господарсько- економічних відносин у структурі виробництва. Переломлюю­чись на особистісному рівні, вони входять у найтісніший зв’язок із соціально-побутовими відносинами людей, більш безпосеред­ньо визначаючи характер міжособистісного спілкування і взає­мовідносин людей на виробництві та в інших сферах життя, зу­мовлюючи соціально-психологічний, морально-світоглядний стан членів суспільства.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв’язку становлять «спосіб виробництва» як специфічну їх єдність, що відповідає конкретно-історичним умовам організації суспільства.

Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин як певного способу виробництва носить характер взаємозумовленого зв’язку. Його механізм зумовлюється внутрішньо притаманною цій єдності ді­алектичною суперечністю, котра може бути розглянута як діале­ктика змісту і форми.

Розвиток виробництва відбувається перш за все в системі про­дуктивних сил.

У той же час виробничі відносини не виконують роль пасив­ного елементу в системі матеріального виробництва. Вони мають відносну самостійність, яка не в останню чергу зумовлюється свідомою діяльністю людей. Дійсно виробничі відносини — це результат свідомої людської діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а залежно від того, якої соціальної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили. В зв’язку з цим можна говорити про певний вплив виробничих відносин на продуктивні сили, який здійснюється у двох напрям­ках: якщо вони відповідають характерові й рівню розвитку про­дуктивних сил, вони прискорюють процес їх розвитку, якщо ні, то уповільнюють або гальмують його. У цьому знаходить прояв активна роль виробничих відносин.

Таким чином, відповідність виробничих відносин характерові й рівню розвитку продуктивних сил — одним із ключових прин­ципів розвитку матеріального виробництва.

Однак цей розвиток, як і будь-який інший розвиток, — процес суперечливий, тому виробничі відносини не можуть постійно відповідати продуктивним силам, що розвиваються. Процес роз­витку матеріального виробництва здійснюється таким чином, що досягнута відповідність завдяки випереджальному розвиткові продуктивних сил на певному етапі порушується; між ними зно­ву виникає суперечність, котра все більше поглиблюється, потре­буючи свого розв’язання у формі революційних соціальних змін.

Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих по­треб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Кожен спосіб виробництва характеризується розмаїттям ос­новних форм життя суспільства разом із соціальними, політич­ними, духовними аспектами. Усі вони тісно пов’язані між собою не лише впливом, який здійснюють один на одного, а й тим, що мають одну основу, котра визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермі­нує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конк­ретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а це у свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття «виробництво» не обмежується лише матеріальним виробницт­вом, а розглядається в більш широкому аспекті — як життєдіяль­ність суспільства, як суспільне виробництво.

Звідси спосіб виробництва характеризується не лише вироб­ництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буття лю­дини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний харак­тер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певно­му ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбува­ються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змі­нюється соціально-класова структура суспільства. Трансформу­ється система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади організації. Разом з тим змінюються погляди людей, їх свідомість, психологія, формуються нові особистості. У цілому нових форм набирає спосіб життя людей. Причому, такі зміни відбуваються не лише у випадку повної зміни одного способу виробництва іншим, так би мовити, на перехідних етапах розвит­ку суспільства, але й в надрах будь-якого конкретного способу виробництва.

2.4.