Рецепт Мак'явеллі
Зростання загальної анархії в суспільствах, що формувалися на певній етнічній основі, одночасне наростання жорстокості, підступу, вбивств серед представників великої і малої влади викликали радикальну переорієнтацію світосприйняття.
Фактичне збільшення міст виплеснуло на поверхню очевидні егоїстичні інтереси, що їх генерувала економічна активність населення й сприйняття свободи, ідентифіковане з нею. Попередньо усталені стандарти солідарності, визначені ідеологією Церкви, перестали спрацьовувати між міщанами, перед якими тепер відкривався "світ-економіка" (термін Ф. Броделя). Актуалізована потреба єдності потребувала нових стандартів солідарності або ж соціальної інтеґрації населення. Історія показує, що вони здійснювалися в кількох площинах, найактуальнішими з яких стали соціокультурна і державно-політична.Н. Мак'явеллі стає речником нових викликів, орієнтуючись на людину-егоїста, яка сама собі творить закон, керуючись мотивами й інтересами сили та збагачення. Людина перестає бути благонадійним мирянином, слухняним членом релігійної громади, - вона тепер істота непевна, суперечлива, підступна й небезпечна. Публічно, на людях, вона не така, як у приватному житті, - видає себе за іншу, демонструючи повагу до цінностей, які насправді її пригнічують. Мак'явеллі, як і раніше Аристотель, знову ж розрізняє громадське і приватне, проте останнє набуває цілковитого унезалежнення власне в морально- етичному сенсі. Чесноти приватного життя тепер не вважаються публічно істотними. Мак'явеллі став радикальним прибічником нових тенденцій щодо політичної єдності й виступив з різкими звинуваченнями Церкви, яка, на його думку, спричинила ослаблення Італії. Він позитивно сприймав роль "грубої сили" в тому, щоб владною рукою приборкати розбещеність і гультяйство принців та сеньйорів, які роздирали тіло Італії на шматки. "І водночас ніхто так високо, як він, не цінував почуття національної єдності, яке, щойно народжуючись, підспудно рухало цією грубою силою"[72].
На думку Мак'явеллі, об'єднуванню Італії в потужну державу заважали передовсім інституції народного самоврядування і змагання між мешканцями міст за першість у почестях та славі. Суть соціального прогресу тримається не на абстрактних законах і звичаях, а винятково на політичній владі, яка повсякчас демонструє грубу силу. Володарю дозволена найбільша міра свободи, його вчинки мають бути викликом громадам, містам і самій судьбі. Володар відповідальний лише перед лицем національної політичної єдності. Йому дозволено все в приватному житті, він може бути в очах громади людиною свавільною й лихою, але це не перешкода бути добрим правителем.75
Та все ж політичним ідеалом Мак'явеллі залишалася республіка, основою якої є свобода й добрі звичаї громадян.[73] Він не вважав, що моральний занепад спільноти може сприяти політичному об'єднанню, хоча сильна політична влада могла б покращити стан громадянських чеснот, дбаючи про захист власності і життя населення. Коли державна влада міцна, то народне самоврядування також може нести користь. Мак'явеллі ненавидів сеньйоральні звичаї, що полягали в байдикуванні тогочасної аристократії та просаджуванні нею ренти, яка здіймалася з власних маєтків. Несприйняття корупції можновладців різного рівня поєднувалося з несприйняттям "громадянської непорядності" міщан[74]. Мак'явеллі, шукаючи шляхи відновлення доброчинності соціально-політичних інституцій, апелював до ідеї республіки. Її втілення бачилося йому в поширення нової форми солідарності - такої, що могла б піти далі понад егоїстичні інтереси, здійснювані в економічній активності. В соціальних відносинах міського середовища, яке, з одного боку, вивільняло індивіда від традиційних станових обмежень, почав народжуватися громадянин зразка "модульної людини" (термін Ґеллнера). Солідаризувати таких громадян у єдине суспільство ставало дедалі складніше. Традиційна форма полягала в посиленні політичної влади, що неминуче вело до деспотизму й монархії.
Мак'явеллі, проте, відкрив нові можливості патріотизму громад, поширивши його значення на культурно-національний рівень. Прагнення вберегти окремі міста-громади, де тепер народжувалася "модульна людина", перетворилося на потребу вберегти Італію як єдину державу- республіку. Очевидно, що коли політичні засоби були цілком реальними важелями, то національна солідарність розпочинає своє існування з уяви, так би мовити, віртуально[75]. Практичне втілення такої національної солідарності, попервах віртуальної, давало не цілком передбачувані плоди - формування держав абсолютистського ґатунку. Однак соціальні процеси, що не тотожні до політичних, посилювали водночас новітні зміни в економічній та приватній сферах - закладалися умови для звільнення людської ініціативи в умовах міста і села. Тобто йшов процес утворення громадянських відносин нового типу на засадах економічної активності. По суті, тенденція посилення держави засобами абсолютизму суперечила тенденціям вивільнення економічної свободи населення й змагання за конституційне забезпечення прав лю- дини-громадянина, пов'язаного з ним. Природним чином соціальна інтеграція під ідеєю національної республіки виступала якісно новою консолідуючою силою: солідарність суспільства в національній формі не була тотожна політичній сфері. Її чинниками ставали культурно- психологічні механізми, серед яких дедалі більшої ваги надавалося літературі, мистецтву й самій мові. Подальший розвиток соціальної свободи і громадянства як її інституційного втілення, таким чином, передбачав виникнення державної ідеології, яка б артикулювала стандарти "громадянської порядності" на новому національному рівні. Пізніше в історії цей рівень означить державу як суверенний політичний організм.Розвиток міст, що характеризувалися розширенням приватної свободи людини завдяки поділові праці, змінив соціальну природу громади і громадянства. Попередні форми солідаристської комунікації стають неефективними. На передній план висувається дискурс національної держави.
В контексті нової соціальної практики конституюються нові стандарти поведінки і порядності, зорієнтовані на економічну свободу і національну єдність. Вони покликані також переступити, трансцендувати межі субсидіарно! моделі відносин між групами, які гальмувалися упривілейованими верствами та неповнотою громадянства населення міст і тим більше - політичної спільноти. Однак, що стосується Західної цивілізації, то її соціально-громадянський поступ складався в напрямку диференціації громади і політичної влади, суспільства і держави. Невдовзі внаслідок цього утвориться нова соціальна дійсність громадянського суспільства, проте шлях до нього пролягатиме через поборювання надмірності державного абсолютизму.Окрім того, з іменем Н. Мак'явеллі англо-американська соціально-політична філософія пов'язує традицію т. зв. "республікан- ської" школи громадянства. Властиво в її контексті розвиток соціальних інституцій узалежнився від "громадянської порядності" населення держави. Вважається, що концепти республіканського громадянства і національного суверенітету поступилися місцем теоріям Гоббса та Лока й потонули в дискурсі ліберального індивідуалізму.
1.3.3.