Самотність і особистість
Бути самотнім чи несамотнім — це властивість, яка має тенденцію до стабільності впродовж тривалого часу[127]. Особа, яку перевіряють на ступінь самотності у визначений момент, часто матиме досить подібні результати як у ранніх, так і в пізніших тестах.
Звичайно, почуття самотності ще залежить від змін зовнішніх обставин, але для багатьох ступінь самотності залишається суттєво стабільним, навіть якщо життєві обставини істотно змінюються. Це свідчить про те, що самотність для цих осіб залежить більше від їхніх індивідуальних схильностей, аніж від зовнішніх обставин.Як уже було згадано, самотність можна передбачити не на основі кількості людей, з якими взаємодіє особа, а радше з того, чи соціальні відносини особи задовольняють її потребу в прив’язаності та як особа сприймає свої соціальні відносини: такими, що мають значення, чи беззмістовними[128]. Самотні люди не є фізично привабливішими чи непривабливішими за решту населення, так само не є вони більш чи менш розумними. Їхня повсякденна діяльність не відрізняється від діяльності несамотніх людей. Серед молоді самотність корелюється з нижчим рівнем споживання алкоголю серед однолітків, але бачимо, що самотнім у дорослому віці властивий вищий рівень споживання алкоголю, нездорове харчування і менша фізична активність[129].
Деякі дослідження доходять до висновку, що соціальні навики самотніх такі ж добрі, як і в інших людей, тоді як інші дослідження стверджують, що в самотніх соціальні навики слабші[130]. Згідно з моделлю у психології особистості «Велика п’ятірка», здається, що низький рівень екстравертності, тепла, контролю і емоційної стабільності співвідноситься з високим рівнем самотності[131]. Відкритість же, навпаки, схоже, не відіграє ніякої ролі. Задокументовано, що самотня людина має схильність оцінювати міжособистісні поняття негативніше, ніж несамотня[132].
Самотні люди сприймають себе та інших людей у більш негативному світлі, ніж не самотні[133]. Яскравий приклад цього в літературі — самотній персонаж Герцог з роману Сола Беллоу, котрий доволі багато часу витрачає на складання подумки листів, яких ніколи так і не надішле[134]. Листи адресовані родині, друзям, знаменитостям тощо; часто ці люди вже мертві, тож він не обов’язково міг би з ними зустрітися. Наскрізною темою всіх листів є розчарування у самому собі та в інших. Можна сказати, що Герцог одержимий тим, як усі, і він у тому числі, не підходять одне одному.Самотні вважають самих себе неповноцінними, менш привабливими і соціально некомпетентними. Для самотніх властива значно більша різниця між тим, ким вони є насправді, і тим, ким хочуть бути[135]. Самотні люди сприймаються іншими негативніше, ніж несамотні, і для самотніх таке сприйняття має значно більший вплив[136]. Отож найнегативнішу оцінку самотнім дають самотні. Це, звісна річ, різко зменшує ймовірність того, що двоє самотніх знайдуть одне одного і подолають свою самотність. Також самотні вважають своє соціальне середовище значною мірою загрозливим[137]. Інші сприймаються такими, яким слід мало довіряти і на кого складно покластися[138]. Вищий рівень самотності корелюється з тим, що індивіди більше замикаються в собі у складних ситуаціях і менше тягнуться до інших за емоційною підтримкою і практичною допомогою[139]. Також самотні менше, ніж несамотні, допомагають іншим[140].
Здається, їм також притаманне слабше почуття емпатії[141].
У розмові з іншими самотні часто говорять про себе або ставлять менше запитань[142]. На зустрічах speed-dating самотні сприймаються не такими зацікавленими і приємними, як несамотні[143]. З ними складніше познайомитися[144]. Крім того, вони егоцентричніші за інших[145]. Зациклені на собі особи цілком і повністю залежать від погляду інших.
Їм завжди потрібно шукати підтвердження власному існуванню, заповнюючи поле зору інших людей. Егоцентричні особи не мають справжніх відносин ні до самих себе, ні до інших. Егоцентрична людина в очах іншого бачить лише своє відображення, люди для неї є лише низкою дзеркал. Отже, егоцентрична особа стає ще самотнішою, ніж та людина, яка приймає самотність як частину свого життя. Самотній боїться соціального простору і боїться свого страху перед соціальним простором. Самотній побоюється, що ніколи не зможе освоїти соціальної гри, йому складно комусь довіряти. Самотній уважає себе жертвою і думає, що страждає, тому що інші відмовляють йому у визнанні, якого він потребує. Він применшує роль інших до того, що ті повинні насамперед надавати таке підтвердження. Насправді, самотній не зацікавлений в інших і саме тому залишається самотнім.Можна вважати, що внаслідок переживання впродовж тривалого часу самотності виробляється асоціальніша поведінка, а це знову ж таки посилює самотність, тож внутрішнє відчуття провальних соціальних відносин з часом стає об’єктивним фактом. Самотні, які перебувають у стосунках, більше сумніваються в щирості компліментів свого партнера, вони вважають, що партнер стримується від вираження негативних емоцій[146]. Вони сприймають своїх друзів несхожими до себе самих, що невластиво людям несамотнім[147]. Сприйняття себе дуже несхожим до інших також має тенденцію до більш негативного сприйняття інших. Наприклад, добре відомо, що усмішка сприймається дружньою, якщо вона від когось, хто вважається частиною групи, тоді як усмішка від людини ззовні часто інтерпретується загрозливішою[148]. Особи, які вважають, що вони більше відрізняються від інших, сильніше переживають, що інші не розуміють їх, і до того ж вони частіше страждають від депресії[149]. Також хронічно самотні мають значно вищі очікування від міжособистісних стосунків, ніж несамотні[150]. Самотні люди повідомляють про задоволення позитивних соціальних переживань меншою мірою, ніж несамотні[151].
Як я зазначав у розділі 2, самотні більше ставлять за основу соціальний перфекціонізм, коли у соціальній взаємодії висувають вищі вимоги як до себе самих, так і до інших[152].Добре зображення самотньої особистості знаходимо в романі «Просто людина» (Bare et menneske, 2014) Крістін Несс. Головна героїня — письменниця Беа Брітт Вікер, їй за п’ятдесят, вона мешкає одна на окраїні Осло. Беа розлучилася з Кнутом, з яким має двох дітей, і каже, що саме самотність роз’єднала їх[153]. Вона прагне присутності чоловіка у своєму житті і скаржиться, що витрачала «золотий час еротики на осіб з серйозними вадами і порушеннями»[154]. Беа відкидає ранні закоханості як «надумані», бо дозволяла вводити себе в оману, залишаючи поза увагою, «що чоловік був безхарактерний, йому бракувало розуміння або ще чогось»[155]. Вона каже, що веде «якесь соціальне життя», коли час від часу розмовляє зі старими друзями по телефону або зустрічається з ними за келихом вина, але насправді Беа не є близькою з кимось із них[156]. Вона безкомпромісно егоцентрична і перейнята жалем до самої себе, але також і самокритична з приводу саме таких якостей[157]. Усе-таки вона більш критично ставиться до інших, ніж до самої себе. Жодні реальні відносини з іншими людьми не досягають до уявлення Беи Брітт про те, якими повинні бути стосунки. На її думку, любов повинна бути абсолютною, але вона сама не знає, якою має бути ця абсолютність[158]. Беа Брітт одинока, тому що самотня, а не самотня — бо одинока.
У ранніх дослідженнях самотності набула популярності гіпотеза, згідно з якою самотні люди є самотніми, бо вони не в змозі засвоїти соціальну інформацію настільки добре, як несамотні. Однак виглядає на те, що це не так. Дослідження, в яких самотніх і несамотніх просили прочитати блог про соціальне життя якоїсь особи або подивитися на фотографії різних виразів обличчя, показують, що самотні запам’ятовують набагато більше соціальної інформації з блогу і значно точніше визначають почуття людей на фото[159].
Може скластися враження, наче б самотні є соціально надчутливими і це перешкоджає їхній соціальній участі. Самотні також більше переймаються тим, як їх сприймають інші. В такому випадку, звичайно, важко бути присутнім у соціальній ситуації, оскільки цьому вадить надто висока рефлексивність. Самотні шукають ознак відторгнення і тому частіше їх знаходять і реагують на них сильніше[160]. Безневинні слова і дії частіше інтерпретуються як прояв агресії з боку інших, і у відповідь на цю надуману агресію самотні реагують також агресивно[161]. Можна також сказати, що соціальне постає як дуже ризиковане поле, а самотність стає безпечною, навіть якщо вона й болісна. Отже, самотність може породжувати стратегії соціального уникнення. Самотні менше сприймають інших як потенційні джерела позитивних відносин і тому часто вибиратимуть стратегії, які зменшують прив’язаність[162].