<<
>>

Самот­ність і особистість

Бути самот­нім чи несамот­нім — це властивість, яка має тенденцію до стабільності впродовж тривалого часу[127]. Особа, яку перевіряють на ступінь самот­ності у визначений момент, часто матиме досить подібні результати як у ранніх, так і в пізніших тестах.

Звичайно, почуття самот­ності ще залежить від змін зовнішніх обставин, але для багатьох ступінь самот­ності залишається суттєво стабільним, навіть якщо життєві обставини істотно змінюються. Це свідчить про те, що самот­ність для цих осіб залежить більше від їхніх індивідуальних схильностей, аніж від зовнішніх обставин.

Як уже було згадано, самот­ність можна передбачити не на основі кількості людей, з якими взаємодіє особа, а радше з того, чи соціальні відносини особи задовольняють її потребу в прив’язаності та як особа сприймає свої соціальні відносини: такими, що мають значення, чи беззмістовними[128]. Самот­ні люди не є фізично привабливішими чи непривабливішими за решту населення, так само не є вони більш чи менш розумними. Їхня повсякденна діяльність не відрізняється від діяльності несамот­ніх людей. Серед молоді самот­ність корелюється з нижчим рівнем споживання алкоголю серед однолітків, але бачимо, що самот­нім у дорослому віці властивий вищий рівень споживання алкоголю, нездорове харчування і менша фізична активність[129].

Деякі дослідження доходять до висновку, що соціальні навики самот­ніх такі ж добрі, як і в інших людей, тоді як інші дослідження стверджують, що в самот­ніх соціальні навики слабші[130]. Згідно з моделлю у психології особистості «Велика п’ятірка», здається, що низький рівень екстравертності, тепла, контролю і емоційної стабільності співвідноситься з високим рівнем самот­ності[131]. Відкритість же, навпаки, схоже, не відіграє ніякої ролі. Задокументовано, що самот­ня людина має схильність оцінювати міжособистісні поняття негативніше, ніж несамот­ня[132].

Самот­ні люди сприймають себе та інших людей у більш негативному світлі, ніж не самот­ні[133]. Яскравий приклад цього в літературі — самот­ній персонаж Герцог з роману Сола Беллоу, котрий доволі багато часу витрачає на складання подумки листів, яких ніколи так і не надішле[134]. Листи адресовані родині, друзям, знаменитостям тощо; часто ці люди вже мертві, тож він не обов’язково міг би з ними зустрітися. Наскрізною темою всіх листів є розчарування у самому собі та в інших. Можна сказати, що Герцог одержимий тим, як усі, і він у тому числі, не підходять одне одному.

Самот­ні вважають самих себе неповноцінними, менш привабливими і соціально некомпетентними. Для самот­ніх властива значно більша різниця між тим, ким вони є насправді, і тим, ким хочуть бути[135]. Самот­ні люди сприймаються іншими негативніше, ніж несамот­ні, і для самот­ніх таке сприйняття має значно більший вплив[136]. Отож найнегативнішу оцінку самот­нім дають самот­ні. Це, звісна річ, різко зменшує ймовірність того, що двоє самот­ніх знайдуть одне одного і подолають свою самот­ність. Також самот­ні вважають своє соціальне середовище значною мірою загрозливим[137]. Інші сприймаються такими, яким слід мало довіряти і на кого складно покластися[138]. Вищий рівень самот­ності корелюється з тим, що індивіди більше замикаються в собі у складних ситуаціях і менше тягнуться до інших за емоційною підтримкою і практичною допомогою[139]. Також самот­ні менше, ніж несамот­ні, допомагають іншим[140].

Здається, їм також притаманне слабше почуття емпатії[141].

У розмові з іншими самот­ні часто говорять про себе або ставлять менше запитань[142]. На зустрічах speed-dating самот­ні сприймаються не такими зацікавленими і приємними, як несамот­ні[143]. З ними складніше познайомитися[144]. Крім того, вони егоцентричніші за інших[145]. Зациклені на собі особи цілком і повністю залежать від погляду інших.

Їм завжди потрібно шукати підтвердження власному існуванню, заповнюючи поле зору інших людей. Егоцентричні особи не мають справжніх відносин ні до самих себе, ні до інших. Егоцентрична людина в очах іншого бачить лише своє відображення, люди для неї є лише низкою дзеркал. Отже, егоцентрична особа стає ще самот­нішою, ніж та людина, яка приймає самот­ність як частину свого життя. Самот­ній боїться соціального простору і боїться свого страху перед соціальним простором. Самот­ній побоюється, що ніколи не зможе освоїти соціальної гри, йому складно комусь довіряти. Самот­ній уважає себе жертвою і думає, що страждає, тому що інші відмовляють йому у визнанні, якого він потребує. Він применшує роль інших до того, що ті повинні насамперед надавати таке підтвердження. Насправді, самот­ній не зацікавлений в інших і саме тому залишається самот­нім.

Можна вважати, що внаслідок переживання впродовж тривалого часу самот­ності виробляється асоціальніша поведінка, а це знову ж таки посилює самот­ність, тож внутрішнє відчуття провальних соціальних відносин з часом стає об’єктивним фактом. Самот­ні, які перебувають у стосунках, більше сумніваються в щирості компліментів свого партнера, вони вважають, що партнер стримується від вираження негативних емоцій[146]. Вони сприймають своїх друзів несхожими до себе самих, що невластиво людям несамот­нім[147]. Сприйняття себе дуже несхожим до інших також має тенденцію до більш негативного сприйняття інших. Наприклад, добре відомо, що усмішка сприймається дружньою, якщо вона від когось, хто вважається частиною групи, тоді як усмішка від людини ззовні часто інтерпретується загрозливішою[148]. Особи, які вважають, що вони більше відрізняються від інших, сильніше переживають, що інші не розуміють їх, і до того ж вони частіше страждають від депресії[149]. Також хронічно самот­ні мають значно вищі очікування від міжособистісних стосунків, ніж несамот­ні[150]. Самот­ні люди повідомляють про задоволення позитивних соціальних переживань меншою мірою, ніж несамот­ні[151].

Як я зазначав у розділі 2, самот­ні більше ставлять за основу соціальний перфекціонізм, коли у соціальній взаємодії висувають вищі вимоги як до себе самих, так і до інших[152].

Добре зображення самот­ньої особистості знаходимо в романі «Просто людина» (Bare et menneske, 2014) Крістін Несс. Головна героїня — письменниця Беа Брітт Вікер, їй за п’ятдесят, вона мешкає одна на окраїні Осло. Беа розлучилася з Кнутом, з яким має двох дітей, і каже, що саме самот­ність роз’єднала їх[153]. Вона прагне присутності чоловіка у своєму житті і скаржиться, що витрачала «золотий час еротики на осіб з серйозними вадами і порушеннями»[154]. Беа відкидає ранні закоханості як «надумані», бо дозволяла вводити себе в оману, залишаючи поза увагою, «що чоловік був безхарактерний, йому бракувало розуміння або ще чогось»[155]. Вона каже, що веде «якесь соціальне життя», коли час від часу розмовляє зі старими друзями по телефону або зустрічається з ними за келихом вина, але насправді Беа не є близькою з кимось із них[156]. Вона безкомпромісно егоцентрична і перейнята жалем до самої себе, але також і самокритична з приводу саме таких якостей[157]. Усе-таки вона більш критично ставиться до інших, ніж до самої себе. Жодні реальні відносини з іншими людьми не досягають до уявлення Беи Брітт про те, якими повинні бути стосунки. На її думку, любов повинна бути абсолютною, але вона сама не знає, якою має бути ця абсолютність[158]. Беа Брітт одинока, тому що самот­ня, а не самот­ня — бо одинока.

У ранніх дослідженнях самот­ності набула популярності гіпотеза, згідно з якою самот­ні люди є самот­німи, бо вони не в змозі засвоїти соціальну інформацію настільки добре, як несамот­ні. Однак виглядає на те, що це не так. Дослідження, в яких самот­ніх і несамот­ніх просили прочитати блог про соціальне життя якоїсь особи або подивитися на фотографії різних виразів обличчя, показують, що самот­ні запам’ятовують набагато більше соціальної інформації з блогу і значно точніше визначають почуття людей на фото[159].

Може скластися враження, наче б самот­ні є соціально надчутливими і це перешкоджає їхній соціальній участі. Самот­ні також більше переймаються тим, як їх сприймають інші. В такому випадку, звичайно, важко бути присутнім у соціальній ситуації, оскільки цьому вадить надто висока рефлексивність. Самот­ні шукають ознак відторгнення і тому частіше їх знаходять і реагують на них сильніше[160]. Безневинні слова і дії частіше інтерпретуються як прояв агресії з боку інших, і у відповідь на цю надуману агресію самот­ні реагують також агресивно[161]. Можна також сказати, що соціальне постає як дуже ризиковане поле, а самот­ність стає безпечною, навіть якщо вона й болісна. Отже, самот­ність може породжувати стратегії соціального уникнення. Самот­ні менше сприймають інших як потенційні джерела позитивних відносин і тому часто вибиратимуть стратегії, які зменшують прив’язаність[162].
<< | >>
Источник: Свендсен Ларс. Философия одиночества. Перевод с норв. Е. Воробьёвой. — М.: Прогресс-Традиция,2017. — 272 c.. 2017

Еще по теме Самот­ність і особистість: