Соціальний капітал і громадянський поступ
Поняття громадянського поступу, яке тут застосоване, стосується маркування процесів еволюційного визрівання норм громадянського суспільства в Україні. Такий процес взаємопов'язаний з кількома головними чинниками (що є водночас складовими елементами громадянського поступу): а) передусім спроможністю добровільно (поза втручанням держави) самоорганізовуватися в групи, братства, товариства, кооперативи, організації, громади задля господарської взаємодо- помогової та культурно-освітньої співпраці; б) громадянською активністю, яка залучає до відданості суспільним справам, громадянської порядності, солідарності; в) громадянською свідомістю, яка підтримується самодисципліною і самоконтролем, співробітництвом, патріотизмом, довірою, порядністю, здатністю до жертовності задля громадського добра.
Загалом три перечислені складові громадянського поступу Р. Патнем характеризує поняттям "соціальний капітал", "значення якого (гальмувати корисливість, перешкоджаючи шахрайству та обдурюванню) зростає разом з економічним розвитком"[681].Головною рисою соціального капіталу щодо людських взаємин і суспільних стосунків є їх горизонтальна взаємодія замість ієрархізова- ної, вертикальної, властивої для васальних відносин. Соціальний капітал належить до "моральних ресурсів", які при використанні лише наростають, а не зменшуються. Це "норма генералізованої взаємності", сенс якої колись влучно означив Ціцерон: "Немає більш необхідного обов'язку, ніж плата добром за добро. Всі люди не довіряють тому, хто забув віддячити".
Поряд з горизонтальними зв'язками в кожному суспільстві існують зв'язки вертикальні. Вони також необхідні суспільству, проте не пов'язані з продукуванням соціальної довіри. Навпаки, це тип стосунків за схемою "патрон - клієнт", суттю яких є не взаємність, а залежність і корисливість.
Це стосунки, в яких люди взаємодіють не добровільно, а під тиском і примусом обставин. Вертикальні стосунки особливо ненадійні, коли виникають завдання спільної соціальної дії, скажімо, спрямованої на підтримку демократичних ініціатив.Таким чином, два рівні взаємозв'язку - вертикальний і горизонтальний, у контексті яких існують певні норми, звичаї, вартості, форми солідарності і самоздійснення людини, під іншим кутом зору виступатимуть двома різними формами етичності. Лише в одній з них, як розуміємо, утворюється соціальний капітал.
Якщо громадянський поступ будемо розглядати під призмою норм соціального капіталу як його найважливішого чинника, то напрошується корекція усталеної інтерпретації громадянського суспільства лише як явища винятково міського, міщанського. Адже соціальна співпраця в формі довіри людей між собою складалася не лише в місті. Вона притаманна і для сільської громади. Кажучи по-іншому, скрізь, де люди організовувалися добровільно задля громадської співпраці, потребувалася і довіра, і вдячність. Скажімо, такі форми самоорганізації людей, як сільська толока, досвідки і навіть весілля в Україні набували ознак самоврядності з метою взаємодопомоги. Інша справа, що подібне кооперування інтересів не стосувалося політичної сфери, а члени селянських громад не набували статусу громадянства. Це зайвий раз засвідчує те, що другим боком повноцінного громадянського суспільства є наявність національної ідентичності в контексті немонархічної держави.
Пояснення громадянського поступу винятково інтересами вільного ринку, приватної власності і міського середовища хибує редукці- оністичною методологією зведення сенсу людського життя до економічного детермінізму і насолоди споживання, що врешті призводить до грандіозної підозри людини в її вроджених поганих намірах. Класичний зразок метафізичної інтерпретації таких припущень щодо життєвої інтенції людини свого часу подали леґісти-законники в Давньому Китаї. Марксизм став лише запізнілим західним варіантом інтерпретації недовіри до людини та до її свободи волі в суто соціальному контексті.
Оскільки громадянське суспільство в Західному світі не породжене абсолютистською державою, а, навпаки, воно складається як іманентний процес здійснення громадянських свобод у контексті становлення національної ідентичності, то важливою складовою еволюційного процесу було і є формування інституцій "селянського громадянського суспільства" чи принаймні його протогромадянських форм. Класичне американське громадянське суспільство створювалося в містах лише після того, як на них перетворювалися фактично сільські поселення. Американський соціолог Едвард Шілз стверджує, що "національність - необхідний інґредієнт, можливо, навіть передумова існування громадянського суспільства"[682].
Аналіз селянського виміру громадянського суспільства в історичних умовах існування на Заході вже розвиненої індустріальної цивілізації надає нові можливості поміркувати над природою соціального капіталу та джерелами його походження. Адже селянство утворювало соціальні структури на основі власного світосприйняття, зумовленого не лише потребами агрогосподарства, але також потребами кращого життя, свободи, довкілля, врешті культури. Селянські поселення, здійснювані передусім для володіння землею і зумовлені також широкими господарськими і культурними потребами всієї сільської громади, не були ідентичними з міськими. Останні часто сприймалися як виразники влади і примусу над селянством, яке було вимушене знаходити важелі противаги на рівні створення самоврядних сільських структур.
З огляду на нагромадження соціального капіталу сільська громада мала ресурси, які допомагали не лише виживати, але й розвиватися. Селянське суспільство залишається на півдорозі до повноцінного громадянського доти, доки воно не стає частиною єдиної територіальної соціальності, ідентифікованої з національною свідомістю в контурах національної держави. Громадська активність селянської громади є природним чинником громадянської свідомості в межах всього громадянського суспільства, що в контексті суверенної національної держави сприяє консолідації людей як громадян, а не підлеглих.
Звичайно, автономізація особистого життя людини в селянській культурі відбувалася значно повільніше, ніж у міській і дуже нерівномірно в сенсі приналежності до різних типів культур і цивілізацій. Частіше селянське суспільство було глибоко інертним і неподатливим для соціальних перетворень і в цілому залишалося на рівні домінування вертикальних зв'язків патерналістичного ґатунку.Отже, історична дійсність розгортається таким чином, що, за словами Едварда Шилза, "нація є необхідною для громадянського суспільства. Вона є однією з його головних підпор..." [683]
Гадаю, раціональний вихід з теоретичних закутків можна знайти, враховуючи особливості історичного досвіду кожного регіону і кожної культури. Природно, що перед європейськими країнами, які вступили в історичну фазу конструювання нової соціальної дійсності у вигляді Євросоюзу, стоять інтелектуальні і політичні завдання, зміст яких не є однаковим для країн з посткомуністичним минулим і для країн з колоніальною спадщиною. В останньому аспекті Україна і Росія розрізняються також як спільнота з актуальним творенням національних передумов консолідації і спільнота з актуальним перетворенням імперських інтенцій в національну державу.
Ю. Габермас спробував заперечити ефективність та легітимність націй і національності для громадянського суспільства. Натомість він запропонував "конституційний патріотизм" як достатню основу політичної культури німецького суспільства і підставу соціальної відповідальності. Очевидно, для такої корекції патріотизму сучасного німецького суспільства є досить підстав з огляду на його вже давно ідентифіковану національно-державну єдність та недавнє політичне ошуканство. Проте навіть "конституційний патріотизм" не є і не може бути патріотизмом абстрактної уяви, бо конституція завжди тісно пов'язана з визначенням територіальної і народної референції. Це означає, що не може бути "конституційного патріотизму" без ідентичності німецького суспільства.
Це зауважує Е. Шілз і підкреслює: "Якби сучасні німці не мали відчуття того, що теперішнє і минулі покоління є однаковими членами німецького суспільства, то 12 років націонал-соціалістичної тиранії та Голокост не були б для них моральною проблемою. Якби все те, що називається "бути німцем", стосувалося лише б Конституції ФРН, то все минуле могло б бути стертим"[684]. У нещодавно надрукованій статті Юрген Габермас так само наголошує: ".свого часу демократична держава і нація взаємно витворили одна одну" і, схоже, дещо пом'якшує попередні акценти. Міркуючи над завданнями європейської інтеґрації, він не покладається винятково на економічні рушійні сили. "Економічні переваги європейського єднання можуть слугувати аргументом на користь подальшої розбудови ЄС лише в контексті культурної привабливості, що значно перевищує суто господарчі інтереси", - заявляє Ю. Габермас і риторично запитує: "Але чи зможуть наші малі й середні національні держави, орієнтуючись самі на себе, зберегти досить сили для опору прихованій асиміляції, пристосуванню до суспільної моделі, пропонованої пануючим нині світовим економічним устроєм?"[685]. Доречно згадати, що гасло "Viva la Nation" було гаслом тих, хто творив Французьку революцію і хто надавав йому юридично-правового втілення в "Декларації прав людини і громадянина".10.2.