Структура і функції суспільства га соціальної філософії

Суспільство як система взаємозв’язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По- перше, це те, що має назву «соціальної структури суспільства», тобто сукупність «мікросоціумів» — соціальних груп, спільнот, котрі є суб'єктами суспільного життя.

Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, «нтересів та цілей індивідуальної о та суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв'язків міме ними складають соціальну структуру суспільства.

Серед факторів, іцо обумовлюють формування соціальних спільнот та груп, є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші ознаки). Так. можна виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому грунтується класовий поділ суспільства на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» вживається термін «страта». Теорія с !ратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти) за ознаками кулыури, освіти, стилем життя, родом занять тощо.

Вирішальним моментом, що визначає власне структуру соціуму, є фактори, завдяки яким стало можливим само його народження і існування: праця, спілкування, свідомість. Вони лежать не тільки в основі визначення трьох сфер життєдіяльності людей, але й відповідних до них суспільних відносин.

Суспільне життя відбувається в таких основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності. — в матеріально-економіч­ній, соціально-політичній і духовно-культурній І Іогрібно підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного житія має певною мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність — це тісний взаємозв'язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного житія веде до створення деформованої моделі суспільства.

В процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносиш’ Вони охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно- культурні моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні

спільноти, саме їх інтереси та погреби лежать в основі суспільних відносин.

Суспільство як єдність соціального і індивідуального спрямоване, по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб. Основні сфери людської життєдіяльності обумовлюють основні функції суспільства: забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального достатку); регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політичних, правових, моральних відносин); духовно-культурний розвиток людей.

Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом створення і розвитку людиною, як суспільно-історичним суб'єктом, соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визначається в соціальній філософії поняттям «суспільне виробництво». Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою (матеріальне виробництво), воно є разом з тим і розвитком різноманітних суспільних відносин та соціальних інститутів (виробництво форм спілкування), і процесом формування та розвитку духовної сфери людства, суспільних форм свідомості (духовне виробництво). Отже, основні сфери життєдіяльності в їх взаємозв'язку — це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його соціальних умов і його суб'єкта— суспільної людини.

Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рівень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва. Спосіб виробництва — це конкретно-історична єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Продуктивні сили відображають активне ставлення людей до природи, вони є системою суб'єктивних і речових факторів, які здійснюють «обмін речовин» між суспільством і природою. До

складу продуктивних СИЛ ВХОДЯТЬ ЛЮДИ В ГДНОСТІ їх фізичних і духовних сил, з їх історично набутим досвідом виробництва, уміннями, навичками, з їх знаннями, різними формами об'єднання виробничих зусиль. Другим елементом продуктивних сил є засоби виробництва. Засоби виробництва це сукупність засобів праці (серед яких основними є знаряддя праці) і предметів праці (продуктивних сил самої природи). В історичному розвитку знарядь праці як основного елемента засобів виробництва виділяють три етапи. Перший з них — епоха інструметалізації, епоха панування ручної техніки. Другий етап пов'язаний з появою машин, він набув назви епохи індустріалізації.

Виробничі відносини це сукупність матеріально- економічних відносин між людьми в процесі виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання. Вони є історично-конкретним способом поєднання людей і засобів виробництва на основі певного характеру власності або способом привласнення людиною умов своєї праці. Саме через спосіб і процес привласнення умов праці реалізуються відносини власності, які є суттєвою характеристикою всієї системи виробничих відносин. Від виробничих відносин відрізняються так звані технологічні відносини, які так само складаються в процесі виробництва, але обумовлені не формою власності на засоби виробництва, а потребами технології і організації виробництва. Це. наприклад, відносини між робітниками різних спеціальностей, між організаторами та виконавцями тощо.

Джерелом розвитку способу виробництва є суперечність між продуктивними силами, що постійно розвиваються, і виробничими відносинами, які мають стабільний характер. Зміни в продуктивних силах зумовлюють потребу змін і у виробничих відносинах. Саме цей закон — закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил — К. Маркс вважав основним загальносоціологічним законом, що лежить в основі соціально-політичних революцій і історичного розвитку.

Соціально-політична сфера життєдіяльності — не сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів — форм організації і регулювання стосунків в суспільстві. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин.

Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя — мистецтва, моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта. В марксистській філософії духовно-культурна сфера традиційно розглядалася як похідна від матеріально-економічної сфери, як така, що виконує роль несамостійного елементу «другого порядку». З цього приводу погрібно зазначити, що духовний початок є засадою самоорганізації і самозбереження суспільства. Кожне суспільство в своєму розвитку грунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, форми менталітету, свідомості підпадають під загрозу ерозії, то змінюються і суспільні відносини, трансформується сама цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.

IIa основі викладеного можна дати наступне визначення: соціальна філософія - це система наукового пізнання про

mi IiftLititn загальні закономірності і тенденції взаємодії соціальних явищ, функціонування і розвитку суспільства, цілісного процесу соціального життя. Соціальна філософія вивчас суспільство і соціальне житія не тільки в структурно­функціональному плані, але в її історичному розвитку.

Специфіка соціальної філософії виявляється в її функціях, основними з яких є: світоглядна, методологічна, гносеологічна, прогностична, гуманітарна, соціальна й інші.

Світоглядна функція виявляється в тому, що соціальна філософія розглядає суспільство в цілому, у взаємозв'язку всіх його елементів. При цьому особливий акцент робить на розкритті місця і ролі людини в структурі соціальної системи.

Методологічна функція соціальної філософії полягає в тому, що вона виступає як загальне навчання про методи пізнання соціальних явищ, найбільш заі альні підходи до вивчення.

Гносеологічна функція соціальної філософії пов'язана з тим, іцо вона досліджує і пояснює найбільш загальні закономірності та тенденції розвитку усього суспільства та соціальні процеси на рівні великих соціальних груп.

Соціальна функція соціальної філософії за своїм змістом охоплює різні аспекти суспільного життя. У найбільш широкому сенсі вона покликана виконувати двоєдину задачу - пояснювати соціальне буття і здатність до його матеріальної і духовної зміни.

Із соціальною (функціею тісно зв'язана функція, яку можна назвали гуманітарною. Мова йде про ге, що соціальна філософія повинна відігравати адаптаційну і жиїтєстверджуючу роль не тільки для кожного народу, але і кожної людини, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, утвердженню позитивного сенсу життя.

Варто виділити і прогностичну функцію соціальної філософії; формулювання в її рамках гіпотез, загальних тенденцій розвитку соціального життя і людини. При цьому ступінь імовірності прогнозу буде тим вище, чим більше вона спирається на науку.

На закінчення необхідно відзначній, що усі функції соціальної філософії діалектично взаємопов’язані. Кожна з них припускає інші і так чи інакше включає їх у свій зміст. І тільки через їхню цілісну єдність виявляється специфіка і сутність соціально-філософського знання.

CycnbibHa свідомість, духовна сфера суспільства існує у формі певного спільного сукупного результату людської діяльнос ті. Досвід міжлюдського спілкування, взаємин з природою, раціональних та чуттєвих способів освоєння світу відображається в суспільних формах свідомості, набуває об'єктивного, надіндивідного характеру і може передаватися іншим людям, транслюватися від одного покоління до іншого. Саму людську історію, за думкою С.Франка, можна представити як втілення, розгортання в часі і у зовнішньому середовищі духовного життя людства. Щодо сутності та структури духовності суспільства, суспільної свідомості, то вони будуть розглянуті більш детально в темі "‘Духовне життя суспільства”.

Ми розглянули суспільство ніби «зсередини»: його структурні елементи, функції. Суспільство як цілісний організм, що розвивається, — тема наступної лекції.

Контрольні запитання :

1. Яка структура суспільства як соціальної системи?

2. Які основні методологічні принципи розуміння суспільного життя?

3. Що такс ритми в історії і від чого вони залежать?

4. Охарактеризуйте основні закономірності розвитку сучасного суспільства.

5. Які функції соціальної філософії?

Тема IL Суспільство як цілісна система, що саморозвнвається

1. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок.

2. Історичні типи суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація» і «цивілізація».

3. Ідея прогресу в історії. Основні моделі еволюції суспільства.