Сутність та структура духовного жит ія суспільства
Духовне життя суспільства, будучи підсистемою суспільства, виступає у свою чергу як визначена цілісність, у конкретно-історичній формі. Тому важливо при вивченні з'ясувати її особливості, властиві даному суспільству.
Такий підхід дозволяє з'ясувати можливості, зв’язок і обумовленість матеріальною сферою; розкрити види і форми духовного життя як діяльності по створенню духовних цінностей, як спілкування між людьми; як споживання духовних запитів і інтересів людей.Понятія «духовне життя суспільства» і «форми суспільної свідомості» донедавна ототожнювалися у вітчизняній філософській думці. Понятійний апарат для характеристики духовного життя і суспільної свідомості удосконалюється: у науковий оборот увійшли такі поняття, як рівень, вид, сфера, тип, стан суспільної свідомості, що виражають духовні явища. Духовне життя — діяльність по виробництву, розподілу, споживанню і передачі духовних цінностей. Суспільна свідомість е сукупність теорій, гіпотез, настроїв, емоцій, почуттів суспільства на визначеному етапі його розвитку. Можна сказати, що суспільна свідомість є серцевина духовного життя.
Духовне життя суспільства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез. теорій) разом з його носіями - соціальними суб’єктами - індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне житія того чи іншого соціального суб'єкта - народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини - її духовні цінност і, світоглядні орієнтації.
Разом з тим, духовний світ окремої індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства.Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва, духовне виробництво - це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (поняті,, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Життєдіяльність суспільства - це завжди складний, суперечливий процес органічної єдності
матеріального і духовного, суспільного буття і суспільної свідомості, що взаємодоповнюють один одного, постаючи одночасно як відносно самостійні явища. Суспільна свідомість, таким чином, н тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.
Випереджаючі роль суспільної свідомості саме і проявляється у соціальній активності. Вона пов'язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб’єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворитись у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюгочої сили, що справляє значний вплив на акгивно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали.
Коли ідеї, почуття, що становлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони виступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес їх формування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулювання суспільного розвитку. Але суспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Все залежить від того, якому соціальному суб’єкту належать гі чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного потенціалу особистості.
Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії-людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості-конкретних людей, вона неможлива. Тому суспільна
свідомість здатна існуваги і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.
Індивідуальна та суспільна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело-буггя людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим*діалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша. ніж суспільна. Вона включає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомістю індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість-це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість.
Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше. А отже, і багатше.
Вона абстрагується від тих чи інших конкретних характерист ик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи у себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає нівелювання свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особливості є нагальною необхідністю. C надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що мас динамічну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні-йфяк правило, з неприхованої очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного жиггя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.
Буденна свідомість у міру поглиблення пізнання процесів суспільного розвитку' постійно еволюціонує, безперервно ускладнюється, залишаючись у той же час неоднорідною. Розвиток буденної свідомості в сучасних умовах здійснюється під впливом суперечливих процесів, які відбуваються в світі, в нашій країні, зокрема під впливом неоднозначного пошуку шляхів виходу суспільства із кризи, національного відродження, утвердження загальнонаціональних цінностей, загальнолюдських ідеалів.
Проникнення елементів нового знання про світ, його справжніх цінностей у буденну свідомість, хворобливий перегляд вигаданих цінностей, псевдоідсалів призводить до певної її георетизації, насичення принципово новим змістом. Важливо, щоб буденна свідомість як компонент структури суспільної свідомості максимально повно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореного відображення об’єктивної дійсності, все більш повно переводилась у сферу відповідності її суспільному буттю, міцного знання, наповнювалась елементами загальнолюдських цінностей.Практика свідчить, що інколи складається ситуація, коли буденна свідомість досить оперативно, хоча і поверхово, реагує на проблеми, що складаються в суспільному бутті, а теоретична свідомість чи не бачить їх, чи не вважає за потрібне звергати увагу' на свій рівень узагальнення. Тому так важлива активізація ролі
теоретичного рівня суспільної свідомості для аналізу суперечливої сфери суспільних відносин. Адже тільки він здатний виявити суттєві, необхідні та загальні сторони різних процесів. У гой же час теоретичному рівню суспільної свідомості важливо переборювати традицію негативного чи зневажливого ставлення до буденної свідомості як неповноцінного, поверхневого явища.
Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, іцо виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона-важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об’єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей.
Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистемат изованій формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно- структурній формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищій науково-теоретичний рівень духовних цінностей.
У сучасних умовах докорінних змін, що відбуваються в світі, зокрема в сфері духовних процесів, важливим є переосмислення змісту. і ролі ідеології в духовному житті суспільства. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в
тому, що ми маємо пам’ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер, утопізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів багато в чому був пов’язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, мало залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей, А тому найважливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, що забезпечує нав’язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, ґрунтуючись не на ідеологемах, а на ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму, суспільної свідомості, не допускаючи ідеологізації суспільного життя.
Таким чином, при всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє: формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури.
2.