Великі соціальні групи як основні суб’єкти суспільного розвитку (класи, нації)
Довготривалі або сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства, називають макросоціальпими або великими соціальними групами. До таких об'єднань людей відносять: суспільні класи, етнічні об’єднання (нації, народності, племена), вікові верстви (молодь, пенсіонери) тощо.
їх основним об’єднувальним чинником, за відсутності безпосередніх контактних зв’язків, є фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об’єтивних обставин свого буття.Великі соціальні групи є основними суб’єктами суспільного розвилку. Серед них особливе місце займають класи, які з’явилися на історичній арені суспільного жигтя понад 5 тисяч років тому:
В умовах носі індустріального суспільства в процесі глибоких внутрішньо-формаційних змін в економічно розвинутих країнах світового товариства визначилися наступні основні класи: вищий, або правлячий клас (власники основних засобів виробництва і капіталу, особи, що займають провідне положення в управлінні фірмами, державними структурами тощо); клас виробничих та невиробничих працівників (особи найманої праці, які в основному не мають власності на засоби виробництва, зайняті переважно виконавчою працею у різних галузях матеріального і нематеріального виробництва) і середній клас. Середній клас являє собою спільність людей, об'єднаних відносно високим рівнем життя, зайнятих різними видами професійної діяльності, що мають стазі джерела доходу. До складу середніх верст в входять дрібні приватні власники, інтелігенція, службовці галузі виробництва, торгівлі, установ освіти, медицини, обслуговування, туризму.
Незважаючи на своє різноманіття та динамічність, середній клас є сталою соціальною спільністю, вплив якої неухильно зростає. Це є важлива особливість соціального розвитку XX XXl ст. Сьогодні не можна недооцінювати дійову участь середніх класів у створенні матеріальних і духовних благ.
Безумовно, що у рабовласницькому суспільстві раби та рабовласники займали полярне соціальне становище. Але ж основні матеріальні і духовні цінності створювали не вони, а середній клас - ремісники та селяни. Соціалістичну революцію в Росії 1917 р. здійснював пролетаріат у союзі з найбіднішим селянством. А годувало країну середнє селянство.Більшість дослідників вважають, що розвиток середнього класу і є тим процесом, який знімає класові антагонізми, утворює своєрідну буферну зону між полярними класами. З цього випливає висновок про те, що класова боротьба не всесильна, а її конструктивна роль має певні межі. Таким чином, історію рухають вперед не лише соціальні протиріччя, а й злагода основних соціальних сил.
До великих соціальних груп, які відіграють надзвичайно важливу роль у суспільному житті, належать і соціально-етнічні спільноти. Етнос (грец. - група, плем’я) — стійка, цілісна спільність людей, що історично склалася. Сучасне людство
складається приблизно з двох тисяч націй, народностей та племен. Т акий стан людства не випадковий, він є результатом усієї світової історії.
Історично першою соціально-етнічною спільністю людей був рід. Він виник па основі кровної близькості людей і був ядром первісної общини, забезпечуючи різні форми сумісної діяльності. Визначальними рисами родових відносин є: рівність всіх членів роду, відсутність приватної власності, суворе дотримання екзогамії (заборони шлюбів всередині роду7). Звідси рід — це група кровних родичів, які ведуть походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім 'я.
Із розвитком первісного суспільства чисельність родів поступово збільшується. Відбувається об’єднання їх у племена. Плем'я - форма етнічної спільності й суспільної організації первісного суспільства, для якої притаманні наявність спільної території, певна економічна спільність, єдина мова, культура. Обмін результатами діяльності, а згодом і надлишковим продуктом зумовив виділення багатих і бідних родів, племінної знаті, верхівки, яка прибирає всю владу до своїх рук.
З часом на зміну племінній організації прийшла нова форма етнічної спільності - народність і нова форма організації суспільства - держава. Народність - це соціально-етнічна спільність людей, іцо характеризується спільною територією, (диною мовою (поряд з існування.» різних діалектів племен), елементами єдиної культури і передує нації.
Початок формування народностей припадає на період консолідації племінних союзів. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньоеллінська та інші. В Європі процес утворення народностей завершився переважно в період ’ феодалізму. Давньоруська народність була спільним коренем для російської, української та білоруської народностей, які згодом сформувалися у нації.
Нація - феномен, що все очевидніше стає центром подій сучасної світової історії, привертаючи до себе небувалий інтерес як суспільствознавців, так і пересічних громадян. І це цілком закономірно з огляду на загальнолюдську цінність національного, про що так прекрасно писав Микола Бердяев: "Людина входить у
людство через національну індивідуальність. як національна людина, а не абстрактна людина, як росіянин, француз, німець або англієць".
До того ж, нація, національне не є “витвором”, “фантазією’’ націоналістів, як дехто просторікує сьогодні. Нація є “природний орган людства’’ (Й.Г.Гердер), тобто його об’єктивне надбання. Інша річ, що цей феномен занадто заполітизований, а тому за ворохом фальсифікацій і спекуляцій, що особливо мали місце донедавна на наших теренах, не завжди виявна його незаперечна цінність для людства. А з другого боку, як найскладніший витвір людського співжиття, нація є надзвичайно складним об’єктом пізнання, теоретичного осягнення. Існує багато оригінальних і надзвичайно цікавих думок про природу нації. Ми вважаємо за доцільне навести точку зору щодо природи нації таких авторів, як Є.Причепій, А.Черній, В.І воздецький, Л.Чекань. Вони виходять з того, що нація як така формується завдяки єдності таких факторів:
- географічного', кожна нація має географічні параметри свого буття, “життєву територію”, яка є: а) носієм єднальної енергії, що сприяє консолідації певної людності в єдину етнонаціональну спільноту; б) сприяє формуванню специфіки психології, вдачі, характеру нації, визначає зміст світосприймальних категорій; в) гарантом Ti тяглості, неухильного духовного розвитку' і процвітання; г) забезпечує своїми надрами матеріальні умови існування нації.
Тому націю визначають як спільноту, що має право на володіння землею, яку одержала від своїх пращурів, і обов’язок передати її в належному порядку своїм нащадкам. Нація, що не вміє берегти свої землі, гине;- антропологічно-етнічного: незважаючи на потужні асимілятивні процеси, кожна нація має своє біоетнічне підложжя: 1) зовніїиньовиявні біологічні особливості (колір волосся, очей, зріст, пігментація шкіри, обсяг черепної коробки тощо). Расова структура української нації включає в себе чотири типи: нордійський, понтійський, динарський, остійський; 2) етнічну самосвідомість ■ відчуття належності до певного етносу; 3) рідну мову:
- культурного: нація настільки і тому постає нацією, наскільки вона виявляє культурно-творчу здатність та хист. Для нації культура є тим, чим для людини її особовість. Доречно
підкреслити. що всі складники культури виступають як націогенетичні. Мови, релігія, філософія, література, малярство, мушка, питець, скульптура, архітектура, найрізноманітніші іразки палі 'яток матеріальної культури в єдності становлять духовну субстанцію нації. Національна культура входить у плоть і кров народу, творить усю суму його уявлень і сприймань світу, визначає характер його психології; вона є складним і динамічним феноменом. Так, в українській нрикультурі Ю. Липа визначає чотири складники: трипільський, понтійський, готський і кіиво-руський первні. Ядром національної культури є етнокультурна - звичаї, фольклор, народне ремесло, мова;
- історичного: спільність історичних переживань творить духовні цінності нації. Національна історія, історична пісня, залишки матеріальної культури минулого, старовинні книги, легенди дають неоціненний матеріал для праці душі, вони збуджують національне почуття, формують свідомість особи, належної до конкретної національної спільноти, відчуття своєї вічності в нації. У пізнанні минулого нація бачить тривалу дію своїх духовних наиіотыьних прикмет, пізнає себе й на цій основі удосконалює свою духовну природу. Ретроспективний погляд в минуле завжди дає перспективу в майбутнє;
- морально-психологічного’, спільні особливості психологічного складу, ‘‘національний характер”, етнічна мораль - сукупність традиційно закріплених духовних цінностеіі, норм, правил, вимог, що покликані регулювати вчинки, дії та діяльність як окремих індивідів, так і їх груп.
Типовими рисами національної психології і характеру українців, за Д. Чижевським є: )) емоційність, сентименталізм, чутливість, ліризм, а також гумор як один із найбільш глибоких виявів “ артистизму” української вдачі; 2) індивідуалізм і прагнення до свободи, що, з одного боку, засвідчує неухильний потяг до творчості й активност і, а з другого - може вести до самоізоляції, до конфлікту з усім та усіма: 3) неспокій і рухливість як наслідок, з одного боку, прагнення “артистично?’ натури до переймання нового, а з другого - прояв “індивідуалізму”, що не хоче мати сталих і міцних основ за власними межами й нездатний віднайти їх у самому собі;- економічного: спільність виробничих зв'язків універсального рівня, спільність економічних інтересів у творенні
матеріальних цінностей консолідують людей, надають їх житію конструктивного динамізму, сприяють формуванню ціннісних настанов щодо трудової діяльності.
Відокремлені націоїворчі засади слід розглядати лише в їх органічному взаємозв'язку, внутрішній єдності, взаємозумовленості, що дасть можливість не лише уникнути хибної вульгаризації, редукціонізму в розумінні нації — феномену, що проник у всі найважливіші царини суспільного життя, а й зробити її узагальнюючу характеристику. Отже, з певною часткою умовності націю можна визначити як духовно-біосоціальнийрізновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і яка характеризується глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи та спільністю: мови, культури, побуту і звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території ( “життєвого простору ").
Контрольні запитання:
1. Розкрийте зміст поняття “соціальна структура суспільства’’.
2. Яку роль відіграють класи в системі соціальних зв’язків ?
3. Чим відрізняються страти від класів ?
4. Поясніть, що таке соціальна стратифікація і соціальна мобільність.
5. У чому полягає специфіка соціальної диференціації сучасного українського суспільства ?
6. Назвіть специфічні риси роду, племені, народності.
7. Які, на вашу думку, основні ознаки нації ?
8. Які перспективи та проблеми розвитку міжнаціональних відносин в Україні ви вважаєте основними на сучасному етапі ?
9. Що таке сім’я, які її історичні форми та функції ?
10. Деякі дослідники вважають, що шлюбно-сімейні- стосунки все більше набувають форми своєрідної плучності, а звідси, й недовготривалості. Це дає підстави стверджувати. що сім’я в її чітко моногамній формі відмирає,
натомість приходять гак звані “відкриті” шлюби, шлюби "тимчасові," “за угодою" тощо. Чи поділяєте ви цю думку? Аргументуйте свою точку зору.