Висновки

Теорія громадянського суспільства Дж. Лока стала істотно новим підходом до аналізу соціальних процесів. Саме з неї розпочинається модерне класичне тлумачення громадянського суспільства, хоча воно все ще поєднується з політичною сферою і не відокремлюється від держави, як пізніше в І.

Громадянське суспільство в теорії Лока ототожнюється з полі­тичним суспільством і набуває значення „спільнотворення" народної (соціальної) єдності. Поняття „спільнотворення" (commonwealth) не є синонімом будь-якої держави, а лише такої, що утворюється знизу, добровільно, в формі спільностворених законів, перед якими рівні всі громадяни. Тобто, „commonwealth" відповідає громадянському суспі­льству, члени якого згуртувалися разом задля забезпечення своїх природних прав на життя, свободу і майно, які Лок об'єднує під спіль­ним поняттям "власність". Складовими громадянського суспільства є передусім "народ" або "нація" із системою приватної власності й зем­лею, що набула приватної вартості, та законодавча і виконавча влада.

Соціальна основа (чи єдність) громадянського суспільства дося­гається дією багатьох взаємопов'язаних чинників. Передусім "спільно- творення" як законне врядування виникає завдяки дотриманню прин­ципів природного права - права кожного на життя, свободу, власність, рівність і справедливість^[177].

Головною метою соціального єднання людей, або виникнення громадянського суспільства, є забезпечення миру і збереження влас­ності, створеної працею людини.

Передумова досягнення громадянської соціальності - це добро­вільні дії людей та їх добровільна згода (контракт) на те, щоб відмови­тися від природної свободи бути свавільним суддею іншій людині, на­давши свої повноваження більшості суспільства та його владі.

Громадянське суспільство підлягає волі більшості, що набуває права вирішувати за решту людей. Лок пов'язує проголошення законів із загальною згодою. Громадянська згуртованість, що є виявом нового сенсу солідарності, не ґрунтується на державній владі сама собою. Во­на стає явищем фіктивної ідентичності приватних осіб, згуртованих у публіку, які є передовсім власниками, а вже потім просто людьми. Звідси залишався хіба один крок, аби проголосити державу витвором соціальних інститутів.

Добровільність і свобода, на відміну від покори і підлеглості, ле­жать в основі звичаєвості, що відповідає історичному просуванню до громадянського суспільства.

Покірність і підлеглість у відносинах між людьми можуть утво­рювати стійку звичаєвість, проте вона не призводить до органічної со­ціальної єдності.

Контекстом здійснення свободи і закону природи є знаково- символічні (семіотичні) координати розуміння, що складаються за уча­сті розумової активності на основі поширення стандартів поведінки, складовою частиною яких є текстуально набутий досвід ставлення людини до Бога.

Розуміння і розум сукупно з досвідом утворюють дискурсивні підстави сприйняття і поширення значення і ролі свободи у певному суспільстві.

Толерантність є природним чинником поширення простору сво­боди в думках, поглядах і діях, слугує за умову дотримання природно­го права в громадянських і політичних стосунках, проте принцип то­лерантності має певні межі і не є абсолютним.

Основи соціалізації особи та утворення громадянського суспіль­ства пов'язані з функціонуванням мови, слова, обітниці, присяги і до­мовленості, якими пройняті людські взаємини.

Віра людини в Бога інтерпретується як компонент спільнотво- рення та чинник розуміння, в тому числі й здійснення свободи та доб­ровільності.

Сукупним важливим кроком теорії Лока стало розмежування ним звичаїв і традицій народів і соціальних груп за принципом відпові­дності соціального життя і свободи до законів природи і вимог розуму.

Таким чином стало очевидно, що принаймні не всі типи звичаєвості складаються навколо здійснення закону природи та свободи людини. Існує звичаєвість, що суперечить і свободі, і збереженню життя, хоча вона також має природне право на свободу та досягнення певних угод (згоди). Тому твердження про те, що „голос народу - голос Божий”, Лок вважає неправдивим і оманливим - таким, що виказує радше зго­вір, а не згоду, розумно досягнуту. Проте коли народ, згуртований „спільнотворенням” громадянського чи політичного суспільства, дося­гає соціально (спільно) корельованої свободи і рівності усіх перед за­коном, тоді єдино народ як законодавець самому собі промовляє голо­сом правди.

Щодо розуміння свободи, розгортання якої в теорії Лока має ва­жливе значення для процесу „спільнотворення”, то свобода не мис- литься як цілковита і повна незалежність людини від світу.

Лок також переконливо показав, що суспільство - це дещо зна­чно більше, аніж зібрання людей під однією владою. Громадянське су­спільство - це спільнота, в якій люди, здійснюючи свободу, додають до свого природного стану щось таке, що виникає поза природою і пов'язане з культурним розвитком особи і соціальності.

Перебуваючи під впливом емпіризму, Лок застосовував перева­жно каузальні критерії пояснення свободи і соціальності, проте він, очевидно, вперше намагався вийти на семіотичну парадигму тлума­чення свободи і соціальних дій у громадянському світі і був близький до того, щоб відношення причини і наслідку вивести в площину від­ношення між знаками, що повідомляються, зокрема "ідеями та слова­ми”, в контексті відносин між індивідами.

Теорії Лока судилася добра доля. Окрім витоків індивідуалізму, її головні постулати здобули соціальне втілення. На його вченні засно­вувалася конституційна практика північноамериканських штатів. Лок був перший філософ, хто брав участь у написанні конституції для Пів­нічної Кароліни, яка в 1669 р. була схвалена зборами народних пред­ставників.