Його теорія істотно відрізняється від підходів Дж. Лока, А. Ферґюсона, Т. Тейна, С. Берка, А. Росміні. Погляди Токвіля особливо контрастують з теорією громадянського суспільства Геґеля.
Токвіль обґрунтовував природу громадянського суспільства, виходячи не з абстрактно-метафізичного універсалізму в ім'я інтересів держави, як робив то Геґель. Він інтерпретував соціальну єдність людей, посилаючись на конкретику суспільного життя та урядового регулювання в Америці.
Маючи перед собою досвід Французької революції й спостерігаючи перетворення республіки в імперію, Токвіль не став прихильником посилення ролі держави. На його думку, піднесення держави понад суспільні форми самоврядування неминуче вестиме до небезпечних соціальних конфліктів. По-перше, державна влада, що в силу своїх внутрішніх особливостей схильна до корупції і бюрократизації відносин між інституціями і людьми, тяжітиме до деспотизму навіть за певних демократичних форм суспільних стосунків. По-друге, забюрократизована влада позбавлятиме громадян сенсу їх громадської активності і, начебто дбаючи про добробут, окрадатиме населення в його правах і свободах.Небезпека з боку державного апарату розпочинається з підміни в свідомості громадян значення поняття свободи. Так стається, коли свобода від деспотизму чи свобода як незалежність індивіда від його соціального походження набуває інверсії в сенсі безпеки людини, яку мають принести державні інститути. Тоді день за днем громадяни дедалі більше потраплятимуть під контроль адміністрації і набуватимуть навичок покірно піддаватися диктату чиновників.
З політичної практики свого часу Токвіль виніс переконання, що головний напрямок соціального розвитку людства спричинений потребами демократизації життя. У передмові до дванадцятого французького видання книжки він наголошує, що коли писав свою працю п'ятнадцять років тому, то перебував під постійним впливом „однісінької думки про настання демократії у всьому світі, що неминуче наближається".
6.1.